Аналіз політичної структуризації Луганського регіону

Луганська область

              Область утворена: 3 червня 1938 року

              Територія: 26,7 тис. км2

              Протяжність: з півночі на південь  250 км

              з заходу на схід 190 км

              Суміжні області України: Донецька,

              Харківська

              Суміжні області Росії: Бєлгородська,

              Воронезька, Ростовська

Загальна характеристика області

Луганська область (1938–1958 рр. і 1970–1990 рр. – Ворошиловградська) створена 3 червня 1938 року. Розташована в східній частині України в басейні середньої течії Сіверського Донця. Територія області складає 26,7 тис. кв. км (4,4% території України). За площею вона посідає 10-є місце серед областей України. Простягається з півдня на північ більш як на 250 км і з заходу на схід – на 190 км.

Область має на півночі, сході й півдні сухопутний державний  кордон довжиною 776 км. Тут вона межує  з Білгородською, Воронезькою і  Ростовською областями Російської Федерації. З південно-західного  боку її землі прилягають до Донецької, а з північного заходу – Харківської областей України. Область поділяється на 18 районів, 37 міст (з них 14 міст обласного значення), 109 селищ міського типу, 782 сільських населених пункти. Обласний центр – м. Луганськ з населенням 499 тис. жителів. Найбільші міста: Луганськ, Красний Луч, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Алчевськ, Краснодон, Свердловськ, Стаханов.

В області проживає 2 млн. 409 тис. жителів. Особливістю області  є те, що тут значно переважає  міське населення, частка якого складає 86% відповідно сільського – 14%.

Луганська область  відноситься до густонаселених. Для  неї характерна висока щільність  населення, особливо у містах. Так  у м. Сватове щільність населення  становить 72595,51 осіб/км2, є міста  з щільністю більше 10 тис. осіб/км2 – Щастя, Лутугине. Найбільша густота населення спостерігається в Алчевській міськраді – 2420 осіб/км2 та Сєверодонецькій – 2072,84 особи/км2, найменша – в Ровеньківській – 246,24 осіб/км2. В районах цей показник значно нижчий. Особливо низька щільність у Свердловському та Троїцькому районах (відповідно 12,57 та 15,47 осіб/км2), найвища у Перевальському – 107,37 осіб/км2.

У Луганській області  проживає більш 120 національностей  і народностей. Українців –58%. Також  проживає значна частка росіян – 39%. З  інших національностей найчисленнішими є білоруси (0,8%), вірмени, татари (по 0,3%), молдавани, азербайджанці, євреї, цигани, поляки, грузини, болгари, німці (по 0,1%) та інші (1,1%).

Оцінка стану  економічного розвитку регіону 
Характерними рисами економіки Луганщини є значні основні фонди (5,2% від основних фондів України), які мають великий моральний і фізичний знос, неприродна суміш гігантоманії минулих п'ятирічок і вузької спеціалізації, пов'язаної з історичними особливостями формування регіону, висока ресурсо-, енерго- і трудомісткість виробництв, неглибока й некомплексна переробка сировини. Проміжне споживання у виробництві сягає 73%, тому хоча обсяг виробництва промислової продукції тут становить 6,4% від загальноукраїнського, але валова додана вартість - лише 4,6%. Обсяг ВДВ складає 6402,9 млн. грн., або 2439 грн. на душу населення. 66,8% ВДВ припадає на виробництво продукції і 33,2% - на сферу послуг (дані за 2008 рік).

Луганська область  є великим промисловим регіоном з перевагою таких видів промислового виробництва, як видобуток кам’яного вугілля, металургійна, хімічна й нафтохімічна, машинобудівна й легка промисловості. За обсягом виробництва область посідає 5 місце в Україні. У структурі економіки області питома вага видобутку кам’яного вугілля становить 18,5%, металургії й обробки металу – 19,5%, хімії й нафтохімії – 10,7%, машинобудування – 5,7%.

Структура промисловості  області складалась історично, першоосновою її є головний мінеральний ресурс регіону - кам'яне вугілля. Видобуток  його і сьогодні є провідною галуззю економіки Луганщини. За наявності місцевого вугілля формувалися галузі, що є основними споживачами цього палива, - електроенергетика та металургія. Розвиток металургії вимагав формування коксохімічної промисловості, а коксохімія, у свою чергу, уможливила формування великої хімії. Саме ці галузі (вугільна, металургійна, хімічна та енергетична) й виробляють тепер левову частину промислової продукції регіону. Для забезпечення відновлення величезних фондів цих галузей потрібне було розвинене машинобудування, але сьогодні воно переживає не найкращі часи, хоча в області і є кілька великих машинобудівних заводів, що мають стратегічне для держави значення. Слабко розвинуті тут лісова і деревообробна, харчова і мукомельно-круп'яна, поліграфічна й інші галузі. Питома вага Луганщини у сільськогосподарському виробництві України досить невелика - близько 2,9%. 
 Сьогодні вугільна промисловість забезпечує робочими місцями 20% населення області, визначає рівень соціально-економічного розвитку 63 шахтарських міст і селищ, які об'єднані в 8 державних холдингових компаній. З них лише три є економічно успішними: "Ровенькиантрацит" (6 шахт, видобуток вугілля - 8 млн. т), "Свердловськантрацит" (6 шахт, 5 млн. т вугілля), "Краснодонвугілля" (14 шахт). Чотири холдинги переживають скрутні часи: "Лисичанськвугілля" (5 шахт), "Первомайськвугілля" (7), "Донбасантрацит" (8), "Антрацит" (4). Економічні показники найбільшого вугільного холдингу області "Луганськвугілля" (18 шахт) стрімко погіршуються. Хоча вугільна галузь в Україні перебуває в стані постійних структурних перетворень, програма по видобутку вугілля шахтарськими колективами області щорічно виконується й становить близько 26 млн. тонн. Та економічний стан галузі надзвичайно тяжкий, вона є збитковою і підтримується штучно, за рахунок державної допомоги. 

У Луганській області  добувається 43% всього українського енергетичного  вугілля. У добувній промисловості  Луганщини стабільно спостерігається тенденція до збільшення обсягів  видобутку вугілля. Для прикладу, у 2010р. видобуто 17,3 млн.т готового вугілля, що на 6,6% (на 1,1 млн.т) більше, ніж за 2009р.

Друге місце в господарському комплексі області по обсягу валової  продукції займає машинобудування  і металообробка.

На території області  існують 646 машинобудівних підприємств, що становить 27% від загальної їх кількості в країні. Флагман луганського машинобудування - державна холдингова компанія "Луганськтепловоз", на базі якого свого часу виробляли 90% тепловозів СРСР. Транспортне машинобудування представлене також Стаханівським вагонобудівним, Луганським і Краснодонським автоскладальними заводами, луганськими заводами коленвалів та акумуляторів. Підприємства важкого машинобудування розташовані в Стаханові (машинобудівний завод), Луганську (завод ім. Пархоменка), Кіровську ("Центрокуз"), Красному Лучі (завод гірничошахтного машинобудування і кріпильних виробів). Серед підприємств енергетичного машинобудування - Первомайський електромеханічний, Луганський електроапаратний, Сєвєродонецьке ВАТ "Укрхіменерго".

Взагальному, на підприємствах машинобудування порівняно з 2009р. обсяг виробленої продукції збільшився у 2,1 раза за рахунок підприємств з виробництва транспортних засобів та устаткування.

Чорна металургія Луганської області працює на базі коксохімічної промисловості (Стаханов, Алчевськ), привізної збагаченої залізної руди з Кривого Рогу, марганцевої руди з Нікополя, використовуючи флюси і вогнетриви Донецької області.

Найбільш яскраво  представляє цю галузь Алчевський металургійний  комбінат. Обсяг виробництва найбільшого  підприємства складає 15% від загального промислового виробництва області. На його частку припадає 100% випуску чавуну. Також плідно працюють ВАТ «Алчевський коксохімічний завод», ВАТ «Стаханівський завод феросплавів», ЗАТ «Луганський трубний завод», СП «Інтерсплав».

В області сформувався  Лисичансько-Рубіжанський промисловий  вузол хімічної спеціалізації. Хімічна  і нафтохімічна промисловість займає одне з провідних міст в економіці  Луганської області. Луганська область  забезпечує 12,3% азотних добрив, 22% –  кальцинованої соди, 39,1% – синтетичних смол і пластмас. Промисловість представлена 48 підприємствами, серед яких виділяються ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», Рубіжанський казенний хімічний завод «Зоря», Рубіжанське ВАТ «Барвник», ВАТ «Стаханівський завод технічного вуглецю», ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Лисичанський завод гумових технічних виробів», ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», ТОВ «Полі-Пак», кожне з яких відомо не тільки в області, а й за її межами.

Сєверодонецьке  ДПП «Азот» – одне з найбільших у світі підприємств з виробництва азотних мінеральних добрив. Об’єднання випускає більш 60 найменувань товарної продукції – аміак, карбамід, метанол, оцтова кислота, формалін, каталізатори, ацетон, емульсія, ПВА, також керамічна цегла, засоби побутової хімії, вироби з поліетилену.

ВАТ «Склопластик»  випускає склотканини, скловолокна, утеплювачі, захисні плівки для теплотрас. ВАТ  «Стахановський завод техвуглецю»  експортує технічний вуглець  різних марок в усі країни СНД, Польщу, Чехію, Словаччину.

На Луганщині  знаходиться найбільшій в Україні Лисичанський нафтопереробний завод (ВАТ "Лінос"), який було введено в дію в 1976 році. Його потужність складає 16 млн. тонн продуктів нафтопереробки на рік. Тут є і єдиний в Україні комплекс з виробництва пропілену. Важкі часи підприємства, пов'язані з відсутністю сировини, минули в 2000 році, коли в нього знайшовся генеральний інвестор в особі Тюменської нафтової компанії. 
  
Підприємства теплоенергетики області виробляють близько 40% електричної енергії, що тут споживається. Електроенергетика базується на місцевому вугіллі та газі і включає Луганську ГРЕС потужністю 2400 тис. кВт та Лисичанську, Сєвєродонецьку і Штерівську ТЕЦ.

В області здійснюють виробничу діяльність більше 80 підприємств  легкої промисловості різних форм власності. Питома вага легкої промисловості Луганської області в Україні: за кількістю підприємств близько 2%, за обсягами реалізації продукції – 8,6%.

У легкій промисловості індекс виробництва порівняно з 2009р. суттєво зріс і становив 129,7%; у виробництві одягу, хутра та виробів з хутра – 131,9%, виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – 77,4%.

Луганська область  має у своєму розпорядженні досить сприятливі природні умови для розвитку промисловості будівельних матеріалів і будівельної індустрії. Для цього є промислові запаси первинної та вторинної сировини – різноманітні вапняки, піщаники, глини й глинисті сланці, крейда, пісок. Величезні запаси гірських порід у відвалах вугільних шахт і вуглезбагачувальних фабрик, золи і шлаків на електростанціях і металургійних підприємствах. Область забезпечує 67,8% будівельного скла по Україні.

Сільськогосподарське  виробництво Луганської області  зосереджене в 19 адміністративно-територіальних одиницях. За минулий 2010 рік, загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств  порівняно з 2009р. скоротився на 8,2%

Аналіз  політичної структуризації регіону

 
 В області діють 155 політичних партій, які були зареєстровані станом на початок 2011 року. Прийнятий у світі принцип, за яким політична сила, що отримує перемогу на виборах у законодавчі чи представницькі органи влади, формує й виконавчу владу, на Луганщині не діє. Як виняток можна навести лише кілька прикладів. Так, Ленінський райвиконком міста Луганська сформовано представниками СПУ та КПУ, які мають більшість у цій райраді, Кремінський міськвиконком - представниками СДПУ(о). Можна говорити про значний вплив на Алчевський міськвиконком з боку Партії регіонів. 
 Проте майже все вище керівництво області визначилося щодо своєї партійності вже після призначення на посади. За цією ознакою на початок 2011 року "правлячою" на Луганщині можна вважати одну пропрезидентську партію – партію Регіонів, яка має абсолютну більшість мандатів у всіх місцевих радах.  
 Серед інших політичних сил суттєве представництво в органах виконавчої влади Луганщини мають об'єднання "Жінки за майбутнє", СДПУ, Народно-демократичну партію, Партію промисловців і підприємців України (екс-мери найбільших міст Луганщини В. Дзонь, О. Кобітєв та В. Грищенко), Аграрну партію України ( Ю. Махортов є головою облорганізації АПУ), "Демократичний союз" (раніше належав глава ОДА В. Пристюк).

Оцінка виборчих процесів у регіоні 
  
Загальними тенденціями протікання виборчих процесів в області починаючи з 1994 року є зростання впливу адмінресурсу місцевих органів влади задля досягнення бажаного результату виборів, поліпшення політтехнологічного забезпечення виборчої кампанії і зниження дієвості передвиборних програм і політичних платформ.  
Під час виборчої кампанії 1998 року обладміністрація, очолювана Г. Фоменком, висловлювала бажання впливати на перебіг виборів, але не була здатна це зробити, завдяки чому в області переконливу перемогу здобули ліві сили, а НДП, що була головним об'єктом опіки для влади, ледь здолала 4-відсотковий бар'єр. Новий склад керівництва ОДА, очолюваної призначеним 1998 року О. Єфремовим, приділяв значно більшу увагу політичним і виборчим процесам. Так, наприкінці 1998 року два перших керівники області визначилися з партійною належністю, вступивши до НДП. Участь ОДА в президентських виборах 1999 року була значно більш суттєвою, ніж за Г. Фоменка, однак іще не виходила за межі адмінтиску по управлінській вертикалі (з "оргвисновками" у вигляді зняття з посади глав райдержадміністрацій) та "коригування" позицій державних ЗМІ. Робилося це приховано, тож використання адмінресурсу заперечувалося. 

Перед кампанією 2002 року керівництво Луганської області  прямо заявляло, що вважає своїм  нагальним завданням домогтися  обрання "потрібних" для області  депутатів, а відтак протягом кампанії посадові особи закликали виборців голосувати за певних кандидатів. 

Відмітною ознакою ситуації на Луганщині  стала своєрідна легалізація  адмінресурсу. Перед виборами були засновані формально неурядові  структури - благодійний фонд "Благовіст" та громадська організація "Регіон", які безпосередньо очолюють губернатор О. Єфремов та голова облради В. Тихонов. Через них і був успішно реалізований потенціал влади щодо організаційно-фінансового забезпечення виборчої кампанії кандидатів-мажоритарників. Підхід ГО "Регіон" до виборів був достатньо професійним: ще в листопаді-грудні 2001 року організація провела соціологічні дослідження в усіх адміністративних одиницях області з метою з'ясування популярності ключових у цих містах і районах осіб, що й дозволило визначитися з кандидатами в депутати рад різних рівнів, які від початку мали високі шанси на обрання.  

Суттєвою відмінністю виборів 2002 року стало те, що не переміг жоден  кандидат, агітація якого була побудована на політичній позиції чи на передвиборній програмі. В усіх випадках відбувалася "розкрутка" особи кандидата в контексті її корисності для вирішення конкретних проблем регіону. В кількох виборчих округах, де позиції адмінресурсу не були достатньо сильними, значну роль відігравали фінансові ресурси і команди залучених політтехнологів.