Аналіз політичної структуризації Луганського регіону

Результати виборів 31 березня 2002 року свідчать про те, що Луганщина залишається в червоній зоні політичного спектра. Перемогу тут здобула КПУ (39,7% голосів виборців). Як і в попередні роки, найбільше число голосів симпатиків комуністи зібрали в шахтарських містах. Здобуток пропрезидентських партій з виборчого блоку "За єдину Україну!", які впевнено посіли друге місце (14,4%), - безумовний успіх у порівнянні з попередніми виборами. Кращі, ніж раніше, результати показала СДПУ(о) - 9,5% голосів. Слід зауважити, що есдеки майже не мали на Луганщині доступу до адмінресурсу і добились успіху завдяки добре проведеній агітаційній кампанії та розвиненій мережі місцевих осередків. 4-відсотковий рубіж вони подолали в усіх 12 виборчих округах. Втратили 3% в порівнянні з попередніми виборами, але все ж здолали виборчий бар'єр прогресивні соціалісти.

За результатами виборів 2006 та 2007 років Луганщина переформатувалась у «синьо-білий» спектр, так як перемогу здобула Партія Регіонів, друге місце зайняла у 2006 році Прогресивна соціалістична партія України, а у 2007 році – Блок Юлії Тимошенко.

За результатами місцевих виборів 31 жовтня 2010 року склад  Луганської обласної ради був повністю оновлений. Вибори проходити за змішаною системою. 62 депутатів буде обрано за пропорційною виборчою системою з 3%-овим виборчим бар'єром, а іще 62 буде обрано у мажоритарних округах. Територіальною виборчою комісією зареєстровано 26 виборчих списків від політичних партій, що братимуть участь у цих виборах. В Луганську облраду пройшли 106 депутатів від Партії регіонів, 13 - від Компартії, 4 - від "Сильної України" та 1 - від УСДП. За партійними списками до облради пройшли 46 депутатів від Партії регіонів, 12 - від КПУ і 4 - від "Сильної України". За мажоритарною системою до обласної ради пройшли 60 представників Партії регіонів з 62 можливих. Всього в Луганській облраді буде 124 депутати

 Головною відмінністю від попередніх місцевих виборів є суттєве скорочення в регіоні політичної конкуренції, концентрація політичного впливу Партії регіонів. Три головні складові цього процесу:

По-перше, у 2010 році відбулося переформатування обласної влади, її очолив Валерій Голенко, який, на відміну від попередника Олександра Антипова є більше політиком, ніж господарником. В керівництві ОДА з'явилися й інші особи, які є досвідченими політичними гравцями (Родіон Мірошник тощо).

По-друге, відбулася значна деградація деяких політичних формувань регіону, через яку такі сили, як «Наша Україна» та «Батьківщина» перестали бути реальними конкурентами Партії регіонів на виборах.

У той же час ЛОВ КВУ не підтримує  думку, що це стало наслідком дій  технологів Партії регіонів (звинувачень  у клонуванні тощо). Причини деградації зазначених політичних рухів в регіоні  є переважно внутрішніми, пов'язаними з неприродними діями київських керівників цих рухів, коли ті намагалися збільшити регіональний вплив з використанням недемократичних засобів розбудови цих партій. 
Внутрішні проблеми НУ почалися літом 2005 року, коли фактично адміністративним шляхом, з використанням ресурсу знову створених місцевих органів влади, розбудовувалась структура НСНУ. Саме тоді було нанесено смертельного удару по невеликим, але ідейно згуртованим і спроможним на виборах партійним організаціям НРУ, УНП, ПРП, УРП «Собор» тощо - їхні найбільш досвідчені активісти були втягнуті в безнадійну боротьбу за посади з прагматиками, що масово пішли до партії влади. А в 2010 році цей процес завершився розвалом самої «Нашої України», яку «нові лідери» розтягнули на шматки. Як наслідок, на сьогодні реального впливу на виборчі процеси в регіоні не має ні «НУ», ні партії, які були заклані заради створення «НУ». 
Аналогічний процес з осені 2005 року відбувався і в луганській «Батьківщині», коли за участі київського керівництва відбулося витіснення з керівництва «ідейних бійців» Артющенко, Монастирського тощо, спочатку командою «прагматика» Борзих, потім таким же прагматиком Курило. Після втрати партією статусу владної «прагматики» з неї пішли, а сама організація розпалася на окремі групи, які розпочали жорстоку внутрішню боротьбу. Зазначимо, що якщо результати обласної конференції «Батьківщини», яка відбулася 21 серпня 2010 року (і на якій головою облорганізації було обрано Григорія Пригебу), були скасовані київським керівництвом партії, то результати міської конференції, що відбулася 20 серпня 2010 року (коли міську організацію очолив Дмитро Плугін), офіційно не скасовані. 
Тому не можна погодитись з твердженням, що начебто партійний список кандидатів від «Батьківщини» у депутати Луганської міської ради, який очолює Дмитро Плугін, є списком-клоном. Насправді він відповідає логіці подій серпня 2010 року. І те, що у Луганську існують де-факто дві міські організації «Батьківщини» - це внутрішня проблема цієї партії, а не результат дій регіональної влади. Остання взагалі не має визначати, яка з цих організацій є правильною, а яка ні. До речі, маємо зазначити, що Дмитро Плугін очолював Ленінську району (в місті Луганськ) організацію «Батьківщини» ще у ті часи, коли Юлія Тимошенко сиділа у в'язниці. І що брати Снаговські з'явилися в «Батьківщині» значно пізніше, як і більшість депутатів обласної ради цього скликання від цієї партії. 
Третя обставина - проблеми з розвитком нових політичних проектів в регіоні. Замість НСНУ та БЮТ, які цього року майже пішли з політичної арени Луганщини, на місцевих виборах цього року достатньо потужно має бути представлена «Сильна Україна». В організації добрий кадровий резерв: під її прапором зібралася значна частина тієї бізнес-еліти регіону, для якої не вистачило місця на чільних місцях ПР. А на початку липня цього року обласну парторганізацію очолив Олександр Кобітєв, завдяки чому партія мала шанс непогано забезпечити фінансово і організаційно свою виборчу кампанію. Проте у вересні Олександр Кобітєв пішов з посади голови обласної парторганізації, заявивши, що причиною цього є тиск з боку Партії регіонів. Одним з можливих інструментів цього тиску був судовий позов щодо відміни реєстрації «Сильної України» в Луганській області, який подала до Луганського окружного адміністративного суду 27 серпня громадянка Валентина Ликова. І ухвала цього суду, яка фактично позбавляла партію можливості участі у виборах. Після відставки Кобітєва проблеми з реєстрацією кандидатів вирішилися. 
За  неофіційною  інформацією, через стороннє втручання «Сильна Україна» відмовилась від висування на посаду міського голови Алчевська кандидатури Миколи Кириченка і, можливо, деяких інших осіб. Яким через це прийшлося шукати місце в лавах висуванців від ПСПУ.

Тож треба визнати, що по відношенню до «Сильної України» відбувалися дії, які об'єктивно заважали розвитку цього політичного проекту. Проте цей вплив навряд чи призведе до суттєвого зменшення результатів виборів для «СУ»: їх міські та районні виборчі списки є достатньо автономними від обласного центру, а кампанії фінансуються самими учасниками перегонів. 
Крім того, на думку експертів ЛОВ КВУ, проблеми навколо Кобітєва та Кириченко мають характер скоріше міжособистих стосунків з деякими регіональними лідерами ПР, ніж характер політичної боротьби.

Проте, за будь яких обставин, скорочення на Луганщині політичної конкуренції напередодні і під час виборчої кампанії є суттєвим негативом цих виборів. Влада, як українська, так і регіональна, має перейматися підтриманням високого рівня політичної конкуренції в суспільстві, це є основою ефективної влади.

 Також агітаційна кампанія почалася із звичного фальстарту 
На нашу думку, частина друга статті 47 чинного закону про місцеві вибори, як і аналогічні норми інших виборчих законів, суперечить логіці політичної конкуренції, згідно з якою політична агітація відбувається завжди, крім «дня тиші» перед днем голосування. Наразі в Луганській області жодна з партій, які планували брати участь у виборах, цієї норми й не дотримувалась. Звичайно, така агітація була непрямою, в ній не містилися прямі заклики голосувати за ту чи іншу політичну силу. 
Найширше застосовувалася технологія «нагадування», коли назви партій чи прізвища майбутніх кандидатів доносяться до електорату у зв'язку з якимись подіями (наприклад, привітання з днем Незалежності тощо) чи процесами («Будуємо нову країну»). Для такої агітації в Луганській області широко застосовувалася зовнішня реклама та друковані засоби масової інформації, включаючи спецвипуски. Найбільш активно таку рекламу застосовували Партія регіонів, «Сильна Україна», «Єдиний центр», КПУ, а також фізичні особи, які планували брати участь у виборах в якості кандидатів у міські голови.

Другою за поширеністю була антиреклама - у вигляді критичних матеріалів у пресі стосовно діяльності осіб, які в майбутньому мали стати кандидатами на посади мерів чи кандидатами в депутати. Така інформація надавалася переважно через друковані та електронні ЗМІ, а також в Інтернет-виданнях. 
Майже не використовується реклама у вигляді оприлюднення та обговорення програм діяльності, навіть тими політичними силами, які такі програми підготували та прийняли. Зазначимо, що вимоги до закону, на період місцевих виборів не вимагав від суб'єктів обрання мати власну програму діяльності.

Регіональні лідери та їх роль у розвитку регіону

 
 Ситуація в Луганську характеризується відсутністю будь-яких конфліктів та конкуренції між керівництвом ОДА  на чолі з Пристюком В.М. і керівництвом обласної ради на чолі з Голенком В. , між якими існує взаємно корисний розподіл сфер впливу та функцій. Дані кадрові зміни відбулися після місцевих виборів 2010 року, але вони не були суттєвими – керівники ОДА та облради просто помінялись посадами. Президент звільнив керівника ОДА Валерія Голенка і призначив на цю посаду Володимира Пристюка, який до цього керував облрадою. А вже через день, Валерій Голенко був обраний головою Луганської облради. Самі посадовці, використовуючи шахову термінологію, такі зміни називають «рокіровкою» і заявляють, що від перестановки доданків результат не зміниться. Новий голова облдержадміністрації Володимир Пристюк у луганській політиці не нове обличчя. Починав з керівництва у комсомольських організаціях, був секретарем Луганської міськради, заступником голови облдержадміністрації та голови облради. Коли Янукович став Президентом, всі передрікали Володимиру Пристюку крісло голови адміністрації. Але цю посаду зайняв тодішній голова облради Валерій Голенко, якого знають, як палкого російськофіла.

Однією із причин перестановки, на думку професора Києво-Могилянської академії Олексія Гараня, є невдоволення Президента проблемними виборами луганського міського голови. (Регіонал Сергій Кравченко ледве не програв вибори комуністу Спиридону Кілінкарову, який звинуватив Партію Регіонів у фальсифікаціях). Іншою причиною, зазначає Гарань є боротьба кланів у Луганську. 
«Боротьба між групами Єфремова та Тихонова. Призначення нового голови ОДА може розцінюватися, як крок вперед для команди Єфремова», – каже Олексій Гарань.  
Однак, існує й інша причина «рокіровки». Як стверджують джерела в обласній адміністрації, Валерій Голенко своє звільнення сприйняв з полегшенням. Невдовзі на область чекає новий виток приватизації. Йдеться, зокрема, про приватизацію вугільних підприємств Луганщини. А у таких питаннях Володимир Пристюк досвідченіший. Не в останню чергу саме його зусиллями росіяни отримали в управління обласне комунальне підприємство «Луганськвода».  
Утім, наголошують оглядачі, зміна керівництва Луганщини ніяким чином не вплине на ситуацію в області.

В. Тихонов, у минулому компартійний функціонер, останній (до 1991 року) секретар Луганського міськкому КПУ, депутат Верховної Ради у 1990-1994 роках, користується особливою прихильністю Президента України Л. Кучми. Саме Тихонов очолював на Луганщині першу президентську виборчу кампанію Л. Кучми, і саме тут той набрав тоді "золотий пакет" голосів. В. Тихонову пропонували тоді обійняти посаду губернатора області, але він відмовився на користь Г. Фоменка, залишившись його першим заступником. 1998-2006 рр. голова Луганської облради, а з 2010 року – віце-прем’єр-міністер України з питань регіонального розкитку, будівництва та ЖКГ.  

Злет Олександра Єфремова, колишнього секретаря Луганського міськкому ЛКСМУ, на найвищу посаду в області був блискавичним: людина, яка до того не обіймала значних державних чи партійних посад, 23 липня 1997 року була призначена заступником глави, а 7 квітня 1998 року - главою обласної ОДА. В українському топінгу "Людина 2002 року" луганський губернатор посів другий рядок у номінації "Кращий глава ОДА". За нашою оцінкою, це надзвичайно вмілий та ефективний організатор. На цій посаді перебував до 2005 року. З 2005 по 2006 року – президент Луганського регіонального відділення Українського Союзу промисловців та підприємців. Керівник луганського обласного осередку ПР, та після інавгурації В.Януковича на посаду Президента України очолив фракцію «регіонів» в парламенті.

Загальна характеристика команди регіональних лідерів - великий  потенціал у здійсненні оргроботи  і водночас закритість від сторонніх  впливів на процес прийняття рішень. Стиль роботи можна визначити як кваліфіковане адміністрування, що суттєво обмежує ресурсний фундамент вирішення економічних і соціальних питань.

 
Основні види політичних та соціальних конфліктів у регіоні 
  
Вибори 2007 року підвели риску під численними конфліктами, які відбувалися навколо регіональної влади з 2000 років і мали, як на нас, об'єктивний характер, пов'язаний з перерозподілом сфер впливу між фінансово-промисловими групами. 
У середині 90-х років у Луганську набирає сили група бізнесменів - колишніх комсомольських ватажків, які згуртувалися навколо УСПП й очолили Український комунальний банк, ЗАТ "Фонд", ЗАТ "Луганський енергетичний альянс" тощо. Після призначення О. Єфремова главою ОДА, а кількох його колег - заступниками ця фінансово-промислова група отримує необхідний адмінресурс і вміло ним користується, витісняючи конкурентів при перерозподілі власності. Найяскравіший приклад - успішна, хоч і тривала війна за "Луганськобленерго" з групою К. Жеваго. 
 Але нове керівництво області мало слабкі позиції в Києві. До того ж депутатський корпус, обраний від Луганщини, представляли переважно члени КПУ, які перебували в жорсткій опозиції до регіональної влади. Тож були всі підстави, щоб навколо керівництва ОДА кілька років вирували гучні скандали. Нинішня ситуація якісно інша, бо луганська регіональна влада, одна з небагатьох в країні має власну добре керовану фракцію у Верховній Раді. Та й сама влада стала більш толерантною і старанно уникає загострення відносин, наприклад, з донеччанами. 
 Відтак конфлікти якщо й відбуваються, то мають добре прихований характер, а поведінка регіональних лідерів - достатньо стриманою.

Як наслідок прихованих ігор бізнес кіс, широкого розголосу набуває проблема корупції в області. Стан корупції в Луганській області відповідно до результатів загальнонаціонального дослідження 2009 року, яке проводилось в рамках проекту “Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні “Гідна Україна”. Думки луганчан розподілились наступним чином:

• Корупція дуже поширена в Україні та сприймається населенням Луганської області як одна з найсерйозніших проблем країни та їх області.
• 77.6% жителів Луганської області сприймають корупцію як проблему, рівень поширеності якої з 2004 року не змінився, а навіть і зріс.
• Громадяни мало довіряють владі та майже не знають про зусилля влади, організацій громадянського суспільства, бізнесу та ЗМІ, спрямовані на подолання корупції.
• 49.6% жителів Луганської області готові виправдати корупцію як зручний механізм вирішення проблем, що майже на 2% менше загальнонаціональних даних.
• ЗМІ є джерелом інформації про корупцію, якому довіряє майже кожен четверий житель Луганщини. Рівень сприйняття корупції перевищує рівень особистого досвіду зіткнення з корупційними діями.
• Населення Луганської області при контактах з державними службовцями або інституціями пропонує хабарі добровільно рідше, ніж стає жертвою вимагання, що відповідає загальноукраїнському співвідношенню -(1:2).
• Незначне число громадян скаржиться на здирництво та вимагання хабарів; лише шоста частина населення Луганської області готова боротися за свої права.
• Існує прямий зв’язок між рівнем особистого досвіду зіткнення із корупцією та готовністю відстоювати свої права.

Проблемним є також питання водозабезпечення:

Стосовно запасів водних ресурсів Луганська область відноситься до недостатньо забезпечених. Водозабезпеченість території і населення області загальними водними ресурсами в 1,5-2,0 раз нижче ніж в середньому по Україні.

Для вирішення  проблем водозабезпечення Луганська область 2010 року отримала 64 млн. грн. , що  були виділені Міністерством з питань житлово-комунального господарства, в рамках реалізації обласної програми «Питна вода Луганщини».

Проблемність  водопостачання полянгає в тому, що  80% питної води в області видобувають з підземних джерел з глибини до 349 м. При цьому воду переганяють на відстань понад 300, що в свою чергу призводить до великих енерговитрат і як наслідок зростання ціни на воду.

Щодо програми «Питна вода Луганщини», то вона крім основних напрямів оновлення основних фондів і зниження енерговитрат включає реальний захист водозаборів, підвищення якості води і використання альтернативних джерел питного водопостачання (шахтних вод після відповідної підготовки).