Архівна справа в період Великої Вітчизняної війни: історія евакуації та реевакуації архівних установ

     На  початку 1944 р, коли фашистські війська  котилися все далі на захід, «доктор» Р. Фіц разом з помічником з архіву в Ополе Лецке награбував у Центральному архіві давніх актів м. Львова 5 вагонів архівних матеріалів, які були доставлені до м. Тинца біля Кракова, і сховав їх в одному з монастирів. «Цивілізовані архівісти» захопили грамоти на пергаменті, земські і гродські книги до 1600 р., кадастри Йосифінської та Францисканської метрик та ін. Разом з документами вони вивезли описи фондів. [3, c. 235]

       Дякуючи швидкому просуванню Червоної Армії, загарбникам не вдалося вивезти усіх важливих документів з державних архівів можна було знайти на вулицях, в окопах, сусідніх будинках. Приміщення Тернопільського архіву використовували під стайню, а під час відступу окупанти перетворили його в оборонну споруду, з документів будувались барикади.

     В Тернопільському облдержархіві з 242 фондів, в яких до окупації було 927123 справи та 73456 кг розсипу, вціліло 72 фонди з 533813 справами. У Станіславському облдержархіві пограбовано чи знищено 1675 справ, а райдержархіви втратили близько 400000 справ. Знищено цінний за змістом документів Дрогобицький міськдержархів (18000 справ). З облдержархіву окупанти вивезли близько 30000 справ та 1 072 332 справи і 25 646 кг документального розсипу з рейдержархівів.  Майже всі матеріали райдержархівів, що були зібрані до Великої Вітчизняної війни, загинули під час окупації. У Ровенській області у 28  райдержархівах (з 30) документи повністю знищенні, а  в двох  залишилась незначна частина справ. Всього по області загинуло 859 586 од. зб. і 19 000 кг документального розсипу. В архіві м. Дубного загинули цінні історичні документи князів Любомирських. Німецькі загарбники розграбували та знищили в архівах західних  областей  республіки значну  кількість бібліотечного фонду,  весь науково-довідковий апарат. Архівне господарство за часів тимчасової окупації понесло великих збитків. Знищено та пограбовано мільйони одиниць зберігання. Тільки Тернопільський  облдержархів зазнав збиків на суму 883 003 крб., а Станіславський архівний відділ і облдержархів - 43 825 крб.[7, c. 76]

      Розділ  ІІІ. Розвиток архівної справи окупованої України

     Великі матеріальні збитки заподіяли німецькі окупанти й архівному господарству Радянської України. Вже в перші місяці війни вони зруйнували, спалили й знищили ряд найбільших історичних архівів України.

       «Хазяювання» гітлерівських фашистів завдало непоправних втрат державним і відомчим архівам Української РСР. Відступаючи під ударами Червоної Армії, фашистські загарбники всупереч існуючим міжнародним правовим нормам здійснювали масове знищення документів державних архівів УРСР. У вересні 1943р. генеральний комісар Дніпропетровського округу віддав розпорядження про знищення майна архівів і музеїв м. Дніпропетровська. Аналогічні накази та розпорядження давало військове командування вермахту і окупаційна адміністрація в інших містах. У Києві, зокрема, документи обласного державного архіву, що зберігалися у Києво-Печерській лаврі, були використані для будівництва укріплень і опалювання бліндажів.[2, c. 98]

     Фашистські  загарбники пограбували фонди центральних архівів давніх актів у містах Києві, Харкові та Львові, Центрального фотокіноархіву. Київського і Харківського військово-історичних архівів, усіх без винятку обласних державних архівів Української РСР. Серед вивезених документів були актові книги за 1519—1836 рр., 429 книг Генерального опису Малоросії XVIII ст., колекція документів Товариства Нестора-літописця за 1502—1806 рр., документи Києво-Печерської лаври за 1632—1791 рр., Київської губернської канцелярії за 1708—1781 рр., пергаментні грамоти за 1233—1796 рр. та Йосифінська метрика за 1784—1789 рр. з Львівського центрального архів,, давніх актів, 100 тис. негативів і позитивів фотодокументів з Центрального фотокіноархівy. [17, c. 32]

     З Львівського облдержархіву вивезли  документи фонду Галицького намісництва за 1772—1918 рр.; з Київського облдержархіву —документи про введення на Україні магдебурзького права і матеріали періоду імперіалістичної війни 1914—1918 рр.; а Одеського облдержархіву — документи фондів новоросійського і бессарабського генерал-губернатора, попечительського комітету про іноземних поселенців південного краю Росії та його контор; з Миколаївського облдержархіву—матеріали земських управ, волосних судів і сільських приказів з місцевостей, де проживали німецькі колоністи; з Тернопільського облдержархіву — документи фондів військового відділу воєводства, староства, корпусу прикордонної охорони, Почаївської лаври та багато інших. [17, c. 34]

     У Харкові гітлерівці пограбували  відомчі архіви провідних науково-дослідних установ республіки, а саме: Українського науководослідного інституту прикладної хімії, Українського науково-дослідного інституту металів, Науково-дослідного інституту геології Наркомосвіти УРСР, Українського науково-дослідного інституту епідеміології і мікробіології імені Мечниковa. [17, c. 35]

     Успішні дії військ Південно-Західного і  Південного фронтів наприкінці 1941—на  початку 1942 р. стримали наступ гітлерівських  армій і змусили їх перейти  до оборони. В результаті цього більша частина Ворошиловградської, а також окремі райони Харківської і Сталінської областей не були окуповані ворогом, в них продовжували функціонувати в умовах прифронтової смуги органи Радянської влади. На початку січня 1942 р. за вказівкою РИК УРСР і Управління державними архівами НКВС СРСР до Ворошиловграда була направлена оперативна група Управління державними архівами НКВС УРСР для організації роботи архівних установ. [10, c. 94] Протягом короткого часу відновилася діяльність відділів держархівів У НКВС у Ворошиловградській, Харківській і Сталінській областях, Ворошиловградського облдержархіву, його філіалу у м. Старобільську, філіалу Харківського облдержархіву у        м. Куп'янську; в більшості районів Ворошиловградської області розпочали роботу районні архіви. [12, c. 93]

     Одним з важливих завдань оперативної  групи НКВС УРСР та архівних установ  у прифронтових районах було виявлення  і збирання документів періоду Великої  Вітчизняної війни. 16 лютого 1942 р. НКВС УРСР видав спеціальний циркуляр «Про виявлення, концентрацію і охорону документальних матеріалів Вітчизняної війни радянського народу проти фашистських загарбників».[20, c. 9] Начальники управлінь НКВС і райвідділів НКВС були зобов'язані спільно з архівними установами забезпечити виявлення, концентрацію і охорону архівних документів, друкованих видань і періодичної преси, в яких відображена історія боротьби радянського народу проти фашистських загарбників. У місцевостях, визволених від окупантів, мали терміново організовуватися районні і міські архіви. [10, c. 95]

     Продовження наступу фашистських армій на південному крилі радянсько-німецького фронту влітку 1942 р. примусило радянські  війська залишити й цю територію  України. На початку липня 1942 р. оперативна група НКВС УРСР з м. Ворошиловграда перемістилася у м. Енгельс. На неї покладалося завдання продовжувати концентрацію документів періоду Великої Вітчизняної війни і забезпечити евакуацію у глиб країни документів держархівів УРСР з міст Балашова і Сталінграда, які опинилися у смузі бойових дій. Протягом 1942 р, оперативна трупа зібрала 1761 примірник радянських газет, 9473 примірники брошур, листівок, журналів. [10, c. 99]

     Робота  державних архівів УРСР у східних  районах країни будувалася згідно з наказом НКВС СРСР від ЗО серпня 1941 р. «Про охорону державних архівів у воєнний час» та поточними директивами НКВС СРСР і НКВС УРСР. У жовтні 1941 р. Архівне управління НКВС УРСР було реорганізоване в Управління державними архівами (УДА) НКВС УРСР, чим підкреслювалася необхідність зосередження його основної уваги на забезпеченні збереженості архівних рокументів, евакуйованих на схід. Другим важливим завданиям архіних установ у період війни стало використання документальних матеріалів в інтересах боротьби радянського народу проти фашистських загарбників. [12, c. 94]

     Після розміщення і систематизації архівних матеріалів за фондами держархіви УРСР, що евакуювалися в східні райони країни, приступили до організації використання документів в оперативних, агітаційно-пропагандистських та наукових цілях. Воно здійснювалося, головним чиом, у формі складання спеціальних довідників, картотек та історичних довідок, шляхом написання статей і популярних брошур, підготовки матеріалів для радіопередач і збірників документів, які на підставі архівних першоджерел викривали хижацьке обличчя німецького  імперіалізму,   його  страхітливе  породження — фашизм, продажність і люту ненависть до українського народу фашистських наймитів — українських буржуазних націоналістів. [20, c. 14] Тільки в 1942 р. архівісти УРСР розробили з оперативною метою 571  фонд обсягом понад 96 тис. справ і 35 590 примірників газет; склали картотеку на 131 тис. тематичних карток. У періодичній пресі було вміщено 40 статей, підготовлено науково-популярні брошури "Герої  боротьби за Жовтень», «Герої громадянської війни проти німецьких загарбників у 1918 р.» та ряд інших. Проводилася робота над збірниками документів: «Розгром німецьких окупантів на Україні в 1918 р.», «Перемога Радянської влади на Україні» (жовтень 1917 — січень 1918 р.), «Більшовицькі листівки в період громадянської війни на Україні» [12, c. 95]

     У грудні 1942 р. у зв'язку з відзначенням 25-ї річниці утворення Української РСР за завданням ЦК КП(б)У працівники оперативної групи УДА НКВС, яка перебувала у м. Енгельс, були відряджені для читання доповідей про цю знаменну подію серед евакуйованих з України в Поволжя робітників, колгоспників і службовців19. Працівники інших евакогруп держархівів постійно виступали з лекціями і доповідями серед населення міст, в яких вони розміщувались. Широко використовувалися архівні матеріали і на документальних виставках. У 1942—1943 рр. у містах Златоусті і Шадринську було підготовлено виставки, присвячені 25-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, 40-річчю з'їзду РСДРП, 25-річчю ленінського Декрету про реорганізацію і централізацію архівної справи. [18, c. 5]

     У 1943 р. евакогрупи держархівів УРСР у  зв'язку з початком визволення території  України від фашистських окупантів  приступили до виявлення документів народногосподарського значення. З  цією метою у м. Златоусті, зокрема, переглянули фонди Держплану і ВРНГ УРСР, уповноваженого Наркомважпрому СРСР при РНК УРСР та склали картотеку на документи про гідрологію і гідротехнічні споруди на р. Дніпро, про вугільну промисловість тощо. Ця робота продовжувалася і в наступному році до реевакуації держархівів на Україну. [18, c. 12]

     Розгром гітлерівських військ під Сталінградом став поворотним пунктом у ході Великої Вітчизняної війни, відкрив яскраву сторінку переможних наступальних операцій Червоної Армії. Почалося визволення території Української РСР. Вже взимку 1942-1943 рр. Червона Армія звільнила значну частину Ворошиловградської, Сталінської і Харківської областей. На визволеній від ворога території республіки відновлювали свою діяльність органи Радянської влади. Одночасно відновлювали свою роботу й архівні установи. [20, c. 18]

               Після звільнення Червоною Армією у 1943-1944 рр. Східної Європи і відновлення радянської влади в Україні, місцевими органами були підготовлені місцеві звіти про масшатаби збитків, завданих окупантами народному господарству. Ці звіти були представленні на розгляд Надзвичайної державної комісії для встановлення і розслідувння злочинів німецько-фашистських загарбників. На жаль, порівняння цих звітів з нациськими інвентарями архівних та бібліотечних матеріалів і музейних цінностей, які окупанти забирали або залишали на місцях під час евакуації, свідчить не на користь перших. Цілком зрозуміло, що на той час, коли збиралися свідчення, радянська сторона не володіла точною інформацією про масштаби втрачених і вивезених нацистами матеріалів. [14, c. 10] Погіршував справу і брак кваліфікованих архівних кадрів: більшість досідчених спеціалістів була репресована у 30-х роках або емігрувала на Захід наприкінці війни, решта –розстріляна або депортована за співробітництво з окупантами.

     Багато звітів офіційних комісій було опубліковано в пресі, серед них, зокрема, і повідомлення Надзвичайної державної комісії про злочини німецько-фашистських загарбників у Києві («Правда», 1 квітня 1944 р.) Згідно з цим повідомленням, «Німецько-фашистські окупанти…зруйнували музеї і вивезли до Німеччинни всі експонати, які вони містили»; «німецькі окупанти пограбували з книжкових фондів київських бібліотек понад 4 млн. книг. З однієї лише Академії наук УРСР гітлерівці до Німеччинни понад 320 тис. різних цінних і унікальних книг, журналів і рукописів…» Далі в повідомленні йдеться про «зруйнування і пограбування Києво-Печерської Лаври у жовтні-грудні 1941 р., влючаючи висадження в повітря 3 листопада Успенського собору та руйнацію прилеглих будівель після вибуху». Зазначено, що «німці вивезли з Лаври найцінніші експонати, в тому числі весь відділ зброї, що нараховував бл. 4000 предметів». [14, c. 11]

     Шаблонно пропагандистський тон повідомлення одразу викликає ряд питань. Однак набагато серйозніші питання щодо вірогідності публікації «Правды» виринають із численних чуток і «контрповідомлень», які й досі ходять по Києву, стосовно того, хто ж насправді несе відповідальність за руйнацію окремих споруд –хоча б таких як Успенський собор або Київський університет. Природно, чутки –не джерело для історика, але, думається, в об’єктивному дослідженні не можна оминути таких, уже строго документальних свідчень, як надсекретний німецький коментар до цитованої вище публікації «Правды» (виявлений серед мтеріалів штаб-квартири Розенберга в Раціборі):

     « Заява більшовицької Надзвичайної комісії, призначеної для викриття німецьких «звірств», містить як брехню, так і правду. Загалом більшовики звинувачують німців в усіх руйнаціях у місті, не включаючи навіть тих об’єктів, які вони зруйнували самі, як це відомо цілому світові. Так, усі будівлі на головній вілиці Києва, Хрещатику, а також інші численні будинки в центрі міста були висадженні в повітря вибухівкою з годинниковим механізмом невдовзі після окупації Києва німецькими військами. Це стосується також Успенського собору Лаври… Так, наприклад, будівля Київського університету була знищена в результаті обстрілу радянською артилерією…»

       Західні експерти схальні значну частину руйнації Києва, включаючи Хрищатик і Успенський собор, відносити до рук радянської армії, хоча, як відомо, повністю продокументувати висновки не вдається можливим з огляду на відсутність документів.

     Встановити всю істину через півстоліття після трагедії нелегко, а інколи просто неможливо. [14, c. 12]