Архівна справа в період Великої Вітчизняної війни: історія евакуації та реевакуації архівних установ

     Розділ ІV. Реевакувація та відбудова архівних установ на Україні

     Питання відбудови мережі архівних установ  республіки на звільненій від ворога території було обговорено 29—ЗО  грудня 1942 р. у м. Златоусті на нараді керівників евакогруп держархівів УРСР та начальників центральних державних архівів УРСР. Відповідальні працівники УДА НКВС УРСР         П. П. Гудзенко, Г. С. Пшеничний були включені до складу оперативної групи НКВС УРСР, яка наприкінці січня 1943 р. прибула в райцентр Мілове Ворошиловградської області, де й розпочала свою роботу. 1 лютого 1943 р. почав функціонувати Міловський районний архів. У лютому — березні відновилася діяльність Ворошиловградського облдержархіву, його філіалу у м. Старобільську, райархівів у Старобільському, Сватівському, Біловодському, Новоайдарському та Євсугівському районах області. Оперативна група УДА НКВС УРСР організувала також діяльність Кубинського та Шевченківського районних архівів Харківської області. Відновлення їх роботи проходило в складних умовах: більшість приміщень архівів була зруйнована або вимагала капітального ремонту, обладнання і меблі були розграбовані окупантами. Значні труднощі виникали з підбором кадрів. [11, c. 61]

     23 квітня 1943 р. НКВС УРСР затвердив  «Інструкцію про організацію  роботи органів Управління державними архівами НКВС УРСР в районах України, визволених від німецько-фашистських окупантів». У ній на основі набутого досвіду визначалися основні завдання відбудови архівного господарства республіки: відновлення діяльності відділів держархівів УНКВС областей, обласних архівів та їх філіалів, міських і районних архівів; виявлення і концентрація документів періоду Великої Вітчизняної війни, організація використання архівних матеріалів в оперативних, наукових і агітаційно-пропагандистських цілях; збирання матеріалів про звірства і злочини гітлерівських фашистів та подання допомоги місцевим комісіям у складанні відповідних актів. [11, c. 63]

     Успішні наступальні дії радянських військ влітку та восени 1943 р. і визволення внаслідок цього Харківської, Сумської, Чернігівської, Полтавської, Ворошиловградської, Сталінської, Запорізької, а також частково Дніпропетровської, Миколаївської і Кіровоградської областей створили сприятливі умови для відновлення на цій території мережі архівних установ. Так, уже 23 серпня 1943 р. до Харкова прибула оперативна група УДА НКВС УРСР. До 15 вересня її працівники обстежили стан уцілілих приміщень центральних і Харківського обласного державних  архівів,  організували  їх   ремонт і охорону, сконцентрували документи колишніх окупаційних установ, відновили діяльність Відділу держархівів УНКВС, обласного і 10 районних державних архівів. Тоді ж у Харкові були сформовані оперативні групи УДА НКВС УРСР для відновлення діяльності архівних установ в інших областях республіки. Разом з частинами Червоної Армії працівники оперативних груп  прибули  3 вересня у Суми, 8-го — Сталіно, 25-го — Полтаву, 27-го — Чернігів, 30-го — Бровари Київської області, а 6 листопада в столицю Української РСР — м. Київ. [19, c.53]

     Серед заходів щодо відбудови архівного господарства на визволеній території республіки найважливіше значення мали організація охорони приміщень  архівів, виявлених і концентрація документальних матеріалів  у тому числі і тих, що відклалися в діяльності установ, організацій  і підприємств, які діяли на тимчасово окупованій території  республіки.          12 серпня 1943 р. НКВС УРСР видав спеціальний наказ «Про збирання документальних матеріалів Великої Вітчизняної війни в районах УРСР, визволених від німецько-фашистських загарбників».  З цією ж метою у вересні — листопаді відповідні рішення були ухвалені виконавчими комітетами  Харківської,   Київської,  Дніпропетровської, Сталінської, Сумської, Чернігівської, Ворошиловградської і Запорізької обласних Рад депутатів трудящих. Тільки в м. Києві з 6  листопада до 6 грудня 1943 р. було зібрано 70 архівних фондів обсягом понад 20 тис. справ, 8 тис фотонегативів, 15 хронікально-документальних фільмів. [21, c. 145]

     Всього  протягом 1943 р. на визволеній території  архівні установи УРСР сконцентрували  968 фондів обсягом  60419 справ документів періоду  Великої Вітчизняної війни. [21, c. 153]

     |Важливу  роль у забезпеченні збереженості  архівних документів на території  республіки в умовах воєнних  дій відіграли заходи здійснені  командуванням Червоної Армії. 28 серпня 1943 р. Військова рада Степового фронту, а 8 вересня 1943 р. штаб Воронезького фронту дали  вказівки командирам військових частин,  начальникам і комендантам  гарнізонів брати під охорону документи і приміщення державних архівів на території, що визволялася від окупантів, всіляко оберігати архівні матеріали від пошкодження.[21, c. 157] Пройнятий турботою про збереження історичних джерел був і відповідний наказ заступника народного комісара оборони СРСР Маршала Радянського Союзу О. М. Василевського від 12 грудня 1943 р.

     | На початку другої половини  листопада 1943 р. до м. Києва  переїхало Управління державними  архівами НКВС УРСР. Одним із  відповідальних завдань архівного  будівництва в цей період було  відновлення діяльності центральних державних архівів республіки, релрганізація їх мережі відповідно до наказу НКВС УРСР  від 24 червня 1941 р. Вже 1 грудня 1943 р. НКВС УРСР видає наказ, згідно з яким у Києві утворювалися Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР (ЦДАЖР УРСР), Центральний державний Історичний архів УРСР (ЦДІА УРСР), Центральний державний архів кінофотофонодокументів УРСР (ЦДАКФФД УРСР); у Харкові - філіал ЦДАЖР УРСР та філіал ЦДІА УРСР, у Львові — філіал  ЦДІА УРСР. Одночасно підлягали ліквідації в Харкові Центральний зальний державний історичний архів і Центральний архів праці, фонди яких передавалися філіалу ЦДАЖР УРСР; Центральний архів революції, фонди якого передавалися ЦДІА УРСР; у Києві, Львові та Харкові — Центральні архіви давніх актів, документальні матеріали яких включалися до складу ЦДІА УРСР та його філіалів у Львові та Харкові Матеріали військово-історичиих архівів у Києві і Харкові,  що ліквідовувалися, передавалися у військові відділи Київського і Харківського облдержархівів.

     Остаточне вигнання восени 1944 р. окупантів і  за межі України створило сприятливі умови для посилення робіт  по відбудові архівного господарства, яке здійснювалося в складних умовах. Як правило, не було жодного  обласного, районного центру або  міста, де б державні архіви зберігалися в такому стані, як до війни. Архівні ж матеріали, незнищені загарбниками, здебільшого були перетворені на розсип, скинуті з стелажів,  перемішані з книгами, газетами тощо. Не було жодного непошкодженого приміщення архівів. Відновлення діяльності архівних установ починалося з пошуків приміщень і закріплення їх за архівами з допомогою місцевих партійних і радянських органів. У процесі концентрації документів перемішувалися сотні тисяч справ а одних приміщень в інші, обладнувалися стелажами архівосховища. Фактично заново створювався Центральний державний архів кінофотофонодоку ментів УРСР. Його матеріали у кількості понад 100 тис. фотодокументів були знищені або вивезені окупантами. [15, c. 53]

     26 квітня 1944 р. ЦК КП(б)У і РНК УРСР закріпили за УДА НКВС УРСР і Центральним державним історичним архівом УРСР приміщення по вул. Володимирській, 22а. Нові приміщення були виділені для Київського, Харківського, Дніпропетровською, Полтавського, Сталінського, Чернігівського облдержархівів. У жовтні 1944 р. уряд республіки виділив додаткові кошти з республіканського бюджету для відновлення діяльності архівних установ Львівської, Станіславської, Дрогобицької та Ізмаїльської областей.

     У травні 1944 р. НКВС УРСР затвердив штати  і структуру УДА НКВС УРСР, центральних, обласних, міських і районних державних архівів. У складі Управління державними архівами НКВС УРСР утворювалися: організаційно-інспекторський відділ з відділеннями по керівництву державними і відомчими архівами, науково-методичнин відділ, відділ комплектування Державного архівного фонду, відділ використання документальних матеріалів, відділ кадрів, науково-видавничий, фінансовий та адміністративно-господарський відділи. В обласних державних архівах, що відновлювали свою роботу, основними відділами були: відділ фондів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва, відділ дореволюційних фондів, відділ науково-довідкової літератури. Важливе значення у відновленні функціонування державних І відомчих архівів республіки мала постанова РНК УРСР від ЗІ серпня 1944 р.  "Про заходи до створення документальної бази з історії України та історії Вітчизняної війни і впорядкування архівного господарства УРСР», [11, c.63] якою виконавчі комітети обласних, районних і міських Рад депутатів трудящих зобов'язувалися забезпечити державні архіви приміщеннями для зберігання документів, заборонилося будь-яке переміщення архівних установ без дозволу РНК УРСР і УДА НКВС СРСР. Документи колишніх німецьких окупаційних установ підлягали негайній передачі до державних архівів УРСР. [15, c. 61]

     Відбудова мережі архівних установ республіки вимагала термінового забезпечення їх кадрами архівістів. У серпні 1943 р. УДЛ НКВС УРСР порушило перед  Управлінням державними архівами НКВС СРСР питання про відкомандирування на Україну працівників архівних установ республіки, які в роки війни опинилися на роботі в архівних установах РРФСР та інших союзних республік, а також про направлення до державних архівів УРСР випускників Московського історико-архівного інституту. Заходи щодо забезпечення архівних установ кадрами в цей період здійснювались і партійними та радянськими органами республіки. Зокрема, на посаду директора Центрального державного історичного архіву УРСР було призначено К. Г. Гуслистого. Восени 1944 р. за рішенням уряду  республіки відновила діяльність історико-архівна аспірантура при ЦДІА УРСР, а на історичному факультеті Київського держуніверситету відмовив роботу історико-архівний відділ, підготовку спеціалістів на якому здійснювала кафедра архівознавства та допоміжних історичних дисциплін. Очолив кфедру В. І. Стрельський. [13, c. 46]

     Відновлення  мережі державних архівів республіки, комплектування їх кадрами прискорило розгортання робіт з концентрації і упорядкування документів, організації  їх використання у воєнно-оперативних, агітаційно-пропагандистських та народногосподарських цілях. За станом на 1 січня 1945 р.. у республіці було зібрано і сконцентровано в архівосховищах 475 фондів обсягом 481 479 справ, примірники брошур, листівок, плакатів та 41 064 примірники газет періоду Великої Вітчизняної війни. Ці матеріали відображали жорстокий окупаційний режим і злодіяння гітлерівців на території респуб ліки, героїчну боротьбу трудящих України проти фашистських загарб ників тощо. За цей же період у державних архівах було повністю впорядковано  2375  фондів (147 788 справ) і частково   1888  фондів (1 433 944 справи) [13, c. 47]

     Масове  вигнання гітлерівських окупантів  з території нашої країни поставило  перед архівними установами завдання організувати використання архівних документів для відбудови народного господарства. Документи народногосподарського значення у фондах держархівів УРСР у 1943—1944 рр. виявилися як в евакогрупах у східних районах СРСР. так і на визволеній території. Уже на початку 1944 р. у Харківській області виявили документи до генерального плану реконструкції паровозобудівного заводу,  проект будівництва і розширення авіаційного заводу; у Запорізькій області —технічні звіти про будівництво Дніпрогесу, креслення шлюзів і греблі гідроелектростанції; у Чернігівській області — плани і кошториси на будівництво залізниць і мостів, наукові описання торфорозробок, плани заходів щодо осушення боліт і т. ін; у Київській області — матеріали по відбудові промислових підприємств, річкового порту, житловому будівництву; у Кіровоградській області — проекти будівництва мостів, акти обстеження стану меліоративних споруд тощо. У вересні 1944 р. представник УДА НКВС УРСР виступив на нараді архітекторів, будівельників, працівників промисловості будматеріалів, представників планових і проектних організацій, скликаній редакцією газети «Правда України» з іформацією про документи держархівів УРСР, що могли бути використані при відбудові Києва. [13, c. 52]

     Одночасно провадилася робота по  використанню документів в агітаційно-пропагандистських і наукових цілях. Тематика всіх форм використання архівних матеріалів у республіці в цей період підпорядковувалася завданням ідейно-політичного виховання трудящих:  висвітленню політичних і соціяльио-економічних джерел перемог Червоної Армії, пропаганді ленінської дружби радянських народів та їх спільної боротьби проти іноземних загарбників, викриттю злочинних дій гітлерівських фашистів на території України. Лише протягом 1944 в. архівні установи республіки опублікували в пресі близько 50 статей. Готувалися республіканські та місцеві документальні публікації про окупаційний гітлерівський режим на Україні, листи радянських громадян з фашистської каторги. У Харкові було видано 10-тисячним тиражем збірник документів «Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Харківщині». Архівні матеріали викорнс-товувалися на виставках у Житомирі, Дніпропетровську, Ворошиловграді, Києві. [13, c. 56]

     Питання впорядкування архівів особливо гостро постало в перші повоєнні роки. Воно було зумовлено тим, що велику кількість архівних фондів було знищено органами радянської влади при відступі на початку війни. Ще більше архівних матеріалів втрачено в ході бойових дій, значна частина документів була пошкоджена або вивезена загарбниками. Крім цього, за роки війни згромадилася велика маса документів, які вимагали дослідження окупаційного періоду та воєнної історії. Відсутність приміщень в архівах та мала площа архівосховищ призвели до того, що багато документів було звалено у штабелі без будь-якої систематизації. У такому вигляді вони стали непридатними для наукового використання. Усі наявні матеріали потрібно було якнайшвидше упорядкувати. [13, c. 67] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Напередодні Великої Вітчизняної війни радянського  народу проти німецько-фашистськил загарбників на Україні була створена широка сітка державних архівів й архівних органів. В державних архівосховищах республіки було зібрано близько 30 мільйонів одиниць збереження документальних матеріалів, які відображали історію українського народу за 700 років. Провадилась величезна робота по впорядкуванню та використанню документів в інтересах соціалістичного будівництва в нашій країні.

     Майже всі державні архіви були забезпечені  придатними й устаткованими приміщеннями.