Історія печатки як засобу документування

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

       _____________

                                                                                                                                                                     дата захисту

ІСТОРІЯ ПЕЧАТКИ ЯК ЗАСОБУ ДОКУМЕНТУВАННЯ

Курсова робота

напрям підготовки 8.020105

«Документознавство

та інформаційна діяльність»

Науковий керівник:

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СФРАГІСТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ………………………………….........5

1.1. Характеристика розвитку печаткового мистецтва VII-XIV ст………………5

1.2. Опис та ідентифікація печаток за доби Київської Русі………………….......10

РОЗДІЛ 2. ЗАПОРІЗЬКІ ПЕЧАТКИ XV-XVII СТ……….......……………….16

2.1. Кошові печатки…………………………………………………………….......16

2.2. Судові печатки…………………………………………………………………22

2.3. Паланкові печатки……………………………………………………………..23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..……25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….26

ВСТУП

Актуальність вивчення таких реквізитів документа, як печатки очевидна. Багатовікові етапи їх вдосконалення свідчать про те, що цей реквізит  пройшов тривалий шлях, і не завжди простий. Історія документа і його реквізитів зокрема є частиною будь-якої історії. Проблема вивчення достовірності документів тільки підтверджує це. Актуальність даної проблематики пов'язана також і з тим, що вона лише частково зачіпалася в окремих дослідженнях  і, безсумнівно, потребує у всебічному і систематичному дослідженні. У даній роботі ми торкнулися розвиток печатки та з VIII століття до кінця XVII ст.

Принципи сфрагістичного дослідження були сформульовані ще в середині XIX в. У ньому повинні були міститися певні компоненти: відомості з історії печаток, їх походженням і використання, дані про форму, матеріал, з якого і виготовлювали печатки, способу скріплення печатками грамот, про рисунки (з виділенням типів, підгруп) і легенди, які розміщені на печатках.

Проте рівень сфрагістичні дослідження за півтора століття зріс, і не випадково висвітлення подібних моментів багатьма вченими розглядається лише як відправна точка на шляху до більш глибокого проникнення в сутність інститута печатки.

Для сучасної історіографії характерне комплексне сприйняття печатки; по-перше, як правового пам'ятника, по-друге, як частини акта, зазвичай безпосередньо пов'язаної з останнім коробораційною  формулою (corroboratio - відомості про посвідчувальні знаки документа), по-третє, як пам'ятника художньої творчості епохи, що відображає за допомогою образотворчої символіки та легенди (напису) ідеологічні уявлення та політичні погляди власника печатки (до цього напрямку у вивченні зображень застосовується термін "політична символіка"). Всі три підходи нерозривно пов'язані. Наприклад, вивчення правового аспекту передбачає обов'язковий аналіз зображень па печатки, сакрально-символічний зміст яких не може не відображати правові можливості власника печатки; при розгляді печатки як компонента посвідчення акта не можна не враховувати  її правового змісту і т.д.

Природно, при осмисленні всіх трьох "іпостасей", в яких печатка постає перед дослідником, доводиться по-новому аналізувати і предмет вивчення, наприклад, враховувати функціональне розвиток печаток, співвідносити з ним становлення типу, а також неодмінно пов'язувати суто сфрагістичні питання з цілим рядом самостійних проблем: з історією канцелярії, проблемами приватного акту, розвитком інститутів таких, як знаки власності, включаючи княжі, герби та ін. Взаємозв'язок з подібними проблемами вимагає поєднання в одному дослідженні даних юрисдикції, дипломатики, археології, нумізматики, геральдики, мистецтвознавчих знань. Історіографічний досвід показує, що тільки в цьому випадку сфрагістичні дослідження стає найбільш плідним, тільки тоді можна чекати його виходу на широкий загальноісторичний рівень.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що з давніх часів процес документування супроводжувався певними реквізитами, які є і сьогодні. Так печатка поряд із підписом є обов’язковим засобом документування та необхідним реквізитом затвердження юридичної сили документа ще з VIII ст..

Об’єктом дослідження курсової роботи є історія печатки як засобу документування.

Предметом дослідження є печатка VIII-XVII ст. та Козацької доби.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні печатки, що використовувалась як засіб документування у VIII-XVII ст.; була невід’ємним реквізитом достовірного документа і показувала статус її власника.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати низку завдань:

-       дослідити історію виникнення печатки;

-       прослідкувати тенденцію змін та удосконалення засобу накладення печатки на документ;

-       навести приклади різноманітних печаток VIII-XVII ст.;

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, дрох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СФРАГІСТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1.1. Характеристика розвитку печаткового мистецтва X-XIV ст.

Історія печаток починається в глибокій старовині. Вважають, що саме слово «печать» у слов'янських мовах походить від слова «печу» і пов'язане воно з позначенням знаряддя для випалювання знака. Адже ще первісна людина ставив спеціальні знаки на приналежні йому предмети.

У Середні століття, з кінця IX - початку Х століття, з встановленням певного порядку оформлення письмового документа, печатка стала основною формою завірення, вона заміняла підпис і підтверджувала справжність документа. З ХII-XIII століття грамоти обов'язково скріплювали печаткою [8, с. 42].

Поява на Русі актових печаток імовірно можна відносити до останніх років князювання князя Ігоря. У 1912 році при археологічних розкопках церкви Богородиці Десятинної в Києві була знайдена свинцева печатка, на обох сторонах якої поміщені зображення князівського знака у формі простого двозубця, оточеного фрагментарно збереженим грецьким написом «(Свенто) стла (нос)». Дослідники прийшли до висновку, що печатка належала великому князю Святославу Ігоровичу. Основною причиною зародження звичаю скріплення документів печатками слід вважати необхідність посвідчення дипломатичних і торговельних потреб численних і постійних контактів Русі і Візантії. Саме тому на Русі утвердився візантійський вигляд печаток, хоча зображення на них (тип) були цілком самобутні і незалежні від впливу Візантії. Цілком імовірно, що спочатку печатки вживалися лише в практиці міжнародних дипломатичних відносин [1, с. 30].

Протягом майже п'яти століть на Русі вживалися звисаючі печатки з металу - срібла, золота, свинцю. У таких печаток зображення були з обох сторін - матриця вирізувалася і для лицьового боку - аверсу (фр. Avers від лат. Adversus - звернений обличчям до чогось, кому-небудь) і для зворотного боку - реверсу (лат. revers - зворотний) печатки [6, с. 24].

Найдавнішою відомою в даний час печаткою є свинцева булла князя Святослава Ігоровича (бл. 945-972), на обох сторонах якої вміщено зображення князівського знака, так званого «знака Рюриковичів». Печатки князів Х - 1-й половини ХI століття отримали назву «булл архаїчної традиції» (рис. 1.1). На них, крім зображення князівського знака та кругового напису, зустрічаються зображення святих. Походять вони з південних і новгородських знахідок. В печатках архаїчної традиції яскраво відбилася зв'язок з найдавнішими російськими монетами [4, с. 113].

Рис. 1.1 Святополк Окаянний (1015-1018 рр.)

Тип княжої булли змінюється в середині XI століття - на зміну печаток архаїчної традиції приходять печатки «греко-російського» типу. Якийсь короткий час печатки цих типів співіснують разом. Булли, на одній стороні яких зображений святий, або богоматір, або шестикрилий Серафим, а на іншій - грецька благобажаючий напис стійкою формули «Господи, помози рабу своему...» (далі йде ім'я власника булли) (рис. 1.2). Цей тип печаток виник, безумовно, під впливом Візантії, але існував він на Русі порівняно недовго - до початку XII століття. Численні (їх відомо більше 20 екземплярів) і різнотипні печатки Володимира Мономаха, що, ймовірно, відобразило його зв'язки з різними князівствами - Переяславським, Чернігівським, Смоленським, а на інший двох-або трьох-рядкова напис «ДЬНЪСЛОВО» (рис. 1.3). Єдність стилю зображень на них говорить про вузькому відрізку часу їх вживання. Ілюмінація написи, що належить Н. П. Лихачову: «всередині слово». Дослідник відзначає, що лінгвістичні можливості тлумачення печаток повністю вичерпуються цим підрядником [5, с. 48].

Але не тільки князі мали право володіння печатки. Крім них, право скріплення документів печатками мали митрополити і єпископи. До теперішнього часу дійшли булли єпископів Новгорода, Смоленська, Полоцька і Галича. Всі вони по суті однотипні - їх обов'язковим атрибутом є зображення Богоматері «Знамення».

Рис. 1.2 Благобажаюча печатка

Рис. 1.3 Володимир Всеволодович Мономах

Серед сфрагістичних пам'яток домонгольського періоду існує невелика група, представлена ​​сімома печатками, на яких з одного боку зображено св. Климент папа римський, а з іншого напис «від Ратибора» (рис.1.4). Ці печатки належали відомому давньоруському діячеві Ратибору, тмутараканського наміснику великого київського князя. Він же був одним з автором «Статуту Мономаха», що увійшов в «Руську Правду». Незвичайне оформлення печаток Ратибора пояснюється, ймовірно, їх неофіційними характером. Цими буллами скріплювалися не акти, а приватні листи, що підтверджується відмінковим закінченням напису [2, с. 142].

Рис. 1.4 Печатка Ратибора

Необхідно відзначити, що сфрагістичний матеріал рясніє значними пробілами - печатки ряду князів невідомі взагалі, інші князі представлені одиничними екземплярами булл. Так, печаток невідомого автора збереглося більше сорока екземплярів. На них зображений св. Олександр з мечем і щитом і св. Феодор також з мечем і щитом. Є й інший різновид печаток Олександра Невського, на яких св. Олександр представлений у вигляді вершника, а св. Феодор в сцені поразки списом змія. Цікаво відзначити, що вершник в даному випадку зображений із короною на голові, уособлюючи, судячи з усього, самого князя [2, с. 117].

Зображення вершника було традиційним образом на печатках західноєвропейських государів XIII-XV вв. тоді це був узагальнений образ воїна, який захищав свої володіння. Зображення воїна, вершника, озброєного списом або мечем, протягом століть повторювалося і на печатках московських князів. В кінці XIV ст. зображення кінного воїна зі списом зустрічається на київських великокнязівських перстневих печатках. Таке зображення російського князя як войовничого володаря було зрозуміло і для німецьких, і для італійських правителів [8, с. 127].

У XIV столітті змінюється тип княжої булли - на печатках з'являються написи, що містять титул і ім'я князя. Незвична печать Івана Даниловича Калити, що збереглася при його духовній грамоті 1339. Вона срібна, позолочена, неправильної восьмигранної форми. На одному її боці зображений Ісус Христос і напис по сторонам зображення: «Печать великого», а на іншій - св. Іоанн Предтеча і продовження напису: «Князя Івана». Цей тип печатки у московських князів зберігся до кінця XIV століття, але форма їх, як правило, кругла або овальна [3, с. 98].

Відомі печатки Симеона Івановича Гордого, Дмитра Івановича, Василя Дмитровича. На печатках Василя Дмитровича (1389-1425) з'являється зображення світського воїна-вершника, що стало згодом гербом московських великих князів. В цей період великі і удільні князі в якості печаток використовують античні різьблені камені - геми. Розрізняють два види гем: інтальї - геми з поглибленими зображеннями, і камеї - геми з опуклими зображеннями [8, с. 164].

Процес державної централізації знайшов яскраве відображення в історії державних установ, як центральних, так і місцевих. Зростання значення різних органів влади, розширення сфери їх діяльності виразилося в значному збільшенні числа установ, що використовують печатки. В цей період продовжують користуватися печатками і різні посадові особи - воєводи, дяки, церковні ієрархи та інші. На зміну металевим приходять воскомастичні печатки, переважна більшість яких збереглося при документах. Віск був дешевший в порівнянні з металом, а число документів, які треба було засвідчувати печаткою, збільшилася. Крім того, в XV столітті для виготовлення документів стали застосовувати папір, яка не могла витримати вагу свинцю.

У XIV столітті на Русі з'являється інша традиція – печать відтискали на самому документі або предметі (рис. 1.5). Таку печать називають прикладною. Печать з червоного воску (з воску, до якого додавали червону фарбу, а для міцності - додавали смолу) була новою печаткою великого князя. Печать круглої форми, діаметром 40 мм, двостороння. Червоновосковими печатками на Русі скріплювали документи тільки великі князі московські. Основною тенденцією стає поступова вироблення твердо встановлених типів печаток, насамперед державної [6, с. 32].