Історія печатки як засобу документування

Рис. 1.5 Мстислав Володимирович (Київ 1125-1132 рр.)

1.2.      Опис та ідентифікація печаток за доби Київської Русі

Можна сміливо сказати, що руська сфрагістика перебуває ще в колисці. Причиною цього є та обставина, що руських печаток ми маємо взагалі дуже мало. Отож слід подякувати М. Грушевському за те, що він звернув увагу на таку важливу допоміжну дисципліну історії й описав кілька дуже цікавих печаток з руських старокнязівських часів (до розвідок додано факсиміле цих печаток). З цих печаток три були знайдені у Звенигороді коло Львова, три — біля Галича, три — в с. Демидові (дочірня Молотова, неподалік Миколаєва над Дністром), одна — в Ступниці біля Самбора, а одна зберігається в архіві м. Штральзунда [7, с. 12].

Печатки зі Звенигорода, Галича і Ступниці виготовлені зі свинцю, це так звані булли овальної форми. Вони належать до типу зображальних печаток, хоч остання, можливо, є портретною. Перша зі Звенигородських печаток, із зображенням Пречистої Діви, належала “митрополитові всієї Руси Костянтинові” (про це свідчить грецький напис на зворотному боці печатки), ймовірно тому, який, на думку М. Грушевського, виступає у 1167 р. [1, с. 82].

З трьох печаток, знайдених біля Галича, дві належали єпископові Козьмі (як свідчить грецький напис), який виступає 1165 р. Обидві мають зображення Пречистої Діви. Третя з цих печаток має зображення Пречистої Діви з одного і св. Теодозія з другого боку (разом з відповідними написами). Три печатки з Демидова — це, власне, металеві перстені з печатними щитами, на яких зображено дуже кострубатий і схематичний рисунок птаха (в ньому трудно вбачати якусь геральдичну фіґуру). На двох перших легенда вирізьблена кирилицею (“ПЕЧАТ + BAHOBA ” і “ПЕЧАТ + СКОЧКОВА”), на третій літери леґенди хоч і нагадують глаголицю, але за допомогою цього алфавіту її складно розшифрувати. Скочкова печатка видається фальсифікатом, але рішуче стверджувати це проф. М. Грушевський не наважився. На підставі знайдених одночасно монет королів Вацлава II і Яна І Люксембурзького можна зробити висновок, що ці печатки походять з першої половини XIV ст. "Характерним у них є те, що леґенди вирізьблені просто, отож при відтисненні напис виглядає дзеркальним [3, с. 47].

Печатка зі Ступниці з постаттю у візантійських кесарських інсиґніях належала якомусь Костянтинові (як свідчить грецький напис), але вирішити, чи це один з трьох візантійських кесарів із цим іменем в XI ст., чи руський митрополит або перемиський чи галицький єпископ XI-XIII ст., не можна. В останньому випадку постать на цій печатці могла б зображати св. Костянтина Великого, патрона незнаного нам власника печатки. Олов’яна пломба, знайдена у Звенигороді, має з одного боку щось на зразок літери “X” і якийсь округлий предмет, мовби голову. Це може бути зображення Христа. З другого боку бачимо знак, схожий на загадковий геральдичний знак Володимира Великого .

Печатка, витиснута в природному воскові на внутрішній стороні листа громади міста Володимира-Волинського до громади м. Штральзунда 1324 p., зображає св. Юрія на коні. З леґенди збереглася лише Готична літера “D”, з чого, як і з виміру поля печатки, можна зробити висновок, що вона була такою: “S. CIVITATIS LADIMIRIENSIS”. Ця печатка цілком відмінна від сфрагістичної манери західних сусідів Галицько-Волинської держави, з другого боку, і візантійська сфрагістика не знала такого трактування, подаючи св. Юрія, або ж у формі погруддя на медальйоні. Знахідка ця цікава не лише для сфрагістів, а й для істориків мистецтва [12, с. 3].

Печаток литовських князів з доягайлівських часів відомо небагато. Так, знана лише з опису печатка князя Ґедиміна 1323 p., що зображає цього “короля литвинів і русинів” (так мовить латинська леґенда) на троні з жезлом у лівій і короною у правій руці . Наскільки нам відомо, досі не використаною в науковій літературі залишається печатка князя Ольґерда 1371 p., на якій бачимо знак у вигляді двох кітв, з’єднаних посередині навскісним чотирикутником і обернених своїми лапами у протилежні боки . З леґенди збереглося лише три літери, отож трудно відновити її повністю [10, с. 2].

Загальнознана з кількох репродукцій печатка Кейстута 1379 p., яка містить його зображення в обладунку і в шишакові, з мечем у правій і з щитом у лівій руці . Навколо напис: S. KYNSTVTTE DVX+DE+ TRACKEN [8, с. 163].

Згадку про печатки Ольґерда і Кейстута з 1366 р. знаходимо в Т. Чацького: “У Литві вершник, званий погонею, був гербом або печаткою пануючих князів і їхньої родини чи племені. В трактаті 1366 р. між Ольґердом і Кейстутом та Казимиром Великим є дві литовські печатки: одна — Ольґерда з Погонею, друга — Кейстутова з мечем і щитом у руках. Чи це є свідченням різниці між вищим і нижчим князем, чи довільного вибору печаток, не важуся судити” . Перше видання твору Т. Чацького з’явилося у 1800—1801 pp., отже, ще на початку XIX ст. був відомий оригінал згаданого трактату. Тепер він відомий лише з копії другої половини XVIII ст. в “Теках Нарушевича” , яку вперше опри¬люднив Чучинський під назвою “Traktat kszt Litewskich z Kazimierzem Wielkim, z roku 1366” . Дописка на копії Нарушевича така: “Оригінал є в Архіві коронному з двома печатками, одна зіпсована, друга з подобою чоловіка в обладункові, який в одній руці тримає оголеного меча, а в другій щит” . Ta оскільки Т. Чацький згадує про те, що бачив також печатку з Погонею, слід припускати, що він оглядав її значно раніше, перед публікацією своєї праці, оскільки вже в момент виготовлення копії з трактату 1366 р. ця печатка була ушкодженою [5, с. 28].

Печаткам останніх галицько-володимирських князів не щастило в науковій літературі. Від часів М. Карамзіна, який першим повідомив про них, їх, щоправда, не раз досліджували, але ці дослідження базувалися або на лаконічному опису М. Карамзіна, або на неточних репродукціях згаданих печаток. Оскільки ж досі фактичний вигляд цих печаток був невідомим, то для сфрагістів і для істориків неможливо було з’ясувати їх генезу.

У 1900 р. згаданими печатками зайнявся М. Грушевський, який у своїх дослідженнях сперся на лаконічний і не зовсім правильний опис у М. Карамзіна  та неточні репродукції цих печаток у Ф. Пекосінського  (у якого, наприклад, з печатки 1316 р. була репродукована тільки зворотна сторона), і подав їх опис, не згідний з реальним. Це спричинилося до нашого відгуку “Дві печатки галицько-володимирських князів з- 1316 і 1335 р. (Сіґіллоґрафічна замітка)” , у якому звернуто увагу на непогані репродукції згаданих печаток (особливо на вперше повністю репродуковану печатку з 1316 р.) у. праці А. Левицького “Ruthenische Theilfur- stenthiimer bis zur Vereinigung mit Polen 1387”, вміщеній у виданні “Die osterreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild”. Результатом наших зауважень було те, що проф. М. Грушевський у другому виданні своєї “Історії” змінив під їх впливом деякі помилкові твердження щодо цих печаток [8, с. 115].

О. Данилевський розглядає передовсім анонімну печатку 1316 р.. Нажаль, як ми вже згадували, обидві сторони цієї печатки репродуковано з цілком відмінним діаметром, так що головна сторона вийшла значно меншою, ніж зворотна. Дуже шкода також, що автор не вмістив на таблицях факсиміле дрібніших уламків цієї печатки, тим більше, що він їх описав, як ми це покажемо далі, не зовсім докладно. Так само з цього огляду не слід ігнорувати репродукції анонімної печатки, вміщеної в роботі А. Левицького, бо на ній видно кілька деталей, яких бракує в О. Данилевського. На підставі цієї репродукції ми вказали в уже згаданих зауваженнях (“Дві печатки”) хибність твердження М. Грушевського про те, що головна сторона анонімної печатки буцімто має зображення «лицаря на коні». Ta все-таки репродукція в А. Левицького вийшла недокладною, оскільки на ній видно постать лицаря, який сидить. Тепер, на підставі репродукції в О. Данилевського, можна рішуче твердити, що це лицар, який стоїть, обернутий обличчям до глядача, без бороди, правою рукою він спирається на видовжений щит, що має посередині поздовжній виступ. Лицар одягнутий у кольчугу, що сягає паса, оскільки видно складки якогось одягу, сорочки чи жупана, який лицарі одягали під кольчугу (О. Данилевський називає цей одяг “підлатником”). На підставі ж репродукції А. Левиць-кого можна було лише з великим застереженням твердити про “довгий одяг” і “лати” (див. нашу статтю “Дві печатки”) [8, с. 43].

Над правим раменом лицаря бачимо півмісяць, а все поле всіяне зірками, які є також на уламках печатки. Але О. Данилевський навіть нe згадав про хрест, який дуже виразно видно i в А. Левицького ліворуч від лицаря. Чи ж уламки печатки розкришилися вже так, що від цього хреста не залишилося й сліду? Але ж цей хрест є на печатці (у репродукції А: Левицького) в тому місці, де О. Данилевський зауважив ще сліди вістря й древка списа, який, за описом М. Карамзіна, лицар тримав у Лівій руці. Правдоподібно, слід древка списа видно й на репродукції в А. Левицького, на що ми вже звертали увагу (“Дві печатки”). Голова лицаря, за О. Данилевським, вкрита волоссям, і його кучері спадають на рамена. Виходячи з репродукції в А. Левицького, ми твердили, що це шолом (звісно, маючи на увазі шолом з дашком для захисту голови ззаду і з боків). Але О. Данилевський зауважив рівчики, що нагадують кучері волосся, тому вважає дуже сумнівним припущення щодо, шолома, оскільки,. на його думку, дротяна кольчуга шолома повністю прилягала до голови. Звісно, на підставі репродукції, доданої до розвідки О. Данилевського, нічого певного, на цю тему не можна сказати [6, с. 112]. Тому й сам О. Данилевський не висловився про це категорично. Однак, на нашу думку, шолом і кучері волосся, що спадають на рамена,дуже легко погодити між собою. Перелічуючи печатки, аналогічні з анонімною галицько-володимирською печаткою 1316 р., О, Данилевський звертає увагу на велику схожість першої з печаткою, князя Земовіта Мазовецького з 1343 р. О. Данилевський здійснив ґрунтовне порівняння цих обох печаток, але не звернув уваги на те, що лицар на печатці Земовіта має на голові шолом взагалі без сітки, натомість з-під шолома вибиваються кучері волосся. Можливо, щось схоже на такий шолом має на голові лицар з нашої анонімної печатки. На підставі репродукції в О. Данилевського цього стверджувати не можна. Але можливість такого твердження дає нам репродукція в А. Левицького, оскільки, розглядаючи. її, важко припустити, що лицар має на голові тільки волосся, а як пише О. Данилевський, лицаря з відкритою головою на печатках зображали дуже рідко [2, с. 207].

На лицевій стороні анонімної печатки з 1316 р. вже помітний вплив західноєвропейської сфрагістики. Це й не дивно, якщо усвідомити собі, які тісні відносини мало Галицько-Володимирське князівство із Західною Європою. Через те наша печатка більше схожа на західні взірці, ніж на взірці візантійські. Передусім, у Візантії дуже рідко виготовляли печатки з воску, і зображали на них переважно постаті святих. Цей візантійський вплив простежується і в руській сфрагістиці . Але цього не можна сказати про нашу печатку з 1316 p., відтиснуту у воскові, а постать на її лицевій стороні має дуже мало спільного з постатями на візантійських печатках. Шукаючи аналогій для неї у західноєвропейській сфрагістиці, О. Данилевський вважає більш-менш аналогічними з лицевою стороною печатки з 1316 р. деякі печатки бранденбурзьких курфюрстів XII-XIV              ст., чеських князів і деяких польських князів XIII—XIV ст., а найближчими до неї — печатки мазовецьких князів Вацлава Болеславича (1326) і Земовіта (1343) [7, с. 56].

He менше свідчить про західний вплив на нашу печатку і її зворотна сторона із зображенням лева, оберненого вправо від глядача. Після докладного вивчення уламка, на якому є рештки лев’ячого хвоста, О. Данилевський прийшов до дуже важливих висновків. А саме: з урахуванням лицевої сторони слід, на думку О. Данилевського, розмістити цей уламок біля решти печатки таким чином, щоб хвіст лева був задертий догори (як бачимо його, наприклад, в А. Левицького). Ця деталь так само важлива для твердження про західний вплив на нашу печатку, оскільки на сході лева зображали з хвостом, загнутим під одну з задніх лап. О. Данилевський намагається відшукати аналогію в західноєвропейській сфрагістиці й перелічує подібні печатки, але повної аналогії так і не вдалося знайти [4, с. 73].

РОЗДІЛ 2

ЗАПОРІЗЬКІ ПЕЧАТКИ XV-XVII СТ.

2.1. Кошові печатки

Українські  історики  чимало  уваги  приділяли  і  приділяють  історії  Запорозької  Січі,  у  т.ч. клейнодам  січовиків  і,  зокрема,  печаткам.  Найбільший  внесок  у  цю  справу  зробили А. Скальковський,  Д. Яворницький,  М. Слабченко,  І. Крип’якевич,  Е. Каменцева,  В. Фоменко, І. Ситий, О. Однороженко, Ю. Савчук та публікатори архіву Нової Запорозької Січі. Проте багато питань, що стосуються останніх, ще потребують більш ґрунтовного поглибленого вивчення.  Опрацювання  названої  категорії  печаток  важливе  і  для  вивчення  історії  державної печатки Гетьманщини, а також її судових та полкових печаток [7, с. 40].

Історія печатки січовиків, як і державної печатки Гетьманщини, починається в останній третині XVI ст., коли козацтво сформувалося як стан, як реальна сила, із якою вимушені були рахуватися правителі держав, що оточували Україну. У 1576 р. польський король Стефан Баторій визнав цей факт, надавши Війську Запорозькому печатку з гербом [9, с. 123].  

На печатках кінця XVI ст. козак зображується у картуші, в стаціонарній позі, повернутий вліво, на  печатках  же  першої  половини XVII ст. (Михайла  Дорошенка,  Петра  Сагайдачного)  козак рухається  і  повернутий  вправо,  картуш  відсутній.  Усі  печатки  круглі,  діаметром 27-31 мм. Напис незмінний, традиційний: "КОПИЯ ВОИСКА ЗАПОРОЗКОГО".  У  другій  половині XVII ст.  відбуваються  певні  зміни  в  іконографії  та  написі,  що  було обумовлено зміною геополітичної ситуації – з’явилася Гетьманщина, посилився російський вплив, почали втрачати свої позиції Річ Посполита, Кримське ханство та Османська імперія.

На  жаль,  втрата  запорозького  архіву  не  дозволяє  повністю  простежити  еволюцію  кошової печатки у зазначений часовий відрізок. За  непрямими  даними  саме  у  цей  час  виникає  характерна  ознака  кошових  печаток – зображення списа. Опосередковано це підтверджує печатка І типу Івана Брюховецького. Ймовірно, що  у  такий  спосіб  січовіки  намагалися  засвідчити  свою  окремішність  від  городових  козаків [10, с. 2]. 

Торкнулося це  і напису на печатці, де  з’явилися  слова "СЛАВНОГО"  та "НИЗОВОГО". Зазначені особливості зберігалися на печатках низовиків до самого скасування Січі. 

У 2007 р.  Ю. Савчук  опублікував  зображення  матриці  печатки  січовиків.  Вона  мідна, кругла, діаметром 45 мм. Від ручки залишився циліндричний патрон, діаметром 36 мм і висотою 35 мм.  У  центрі  печатки  зображення  козака,  обернутого  праворуч.  Лівою  рукою  він  тримає  зверху приклад рушниці, яка лежить на його лівому плечі, а правицею опирається у бік. Козак у довгому жупані та оперезаний поясом, до якого причеплені шабля та порохівниця. Перед козаком – спис. Навколо напис: " + ПЄЧАТ : КОШОВЪКАЯ СЛАВНОГО ВОИСКА ЗАПОРО:ЗКОГО" [8, с. 12].

Звертає на себе увагу шапка  козака. Вона без  залома, оторочена хутром. Подібні шапки ми бачимо на  головах  козаків з малюнку на відомій  карті України Г. Боплана. На печатках  гетьманів шапка  з  хутровою  оторочкою  зустрічається  лише  на  печатках  Івана  Брюховецького  та  Івана Скоропадського [8, с. 202]. 

Окрім  зазначеного,  голова  козака  непропорційно  велика  по  відношенню  до  тіла.  Дисонанс посилюється зображенням невеликих рук і ніг козака. Датується  матриця  за  непрямими  даними  третьою  четвертю XVII ст.  На  жаль,  відсутні публікації  документів  з  відбитком  цього  сфрагісу,  тому  атрибутація  його  хронології  залишається слабким  місцем.  Більше  того,  залишається  відкритим  питання  щодо  обігу,  бо  у  публікації зазначений  добрий  стан  печатки.  Звертає  на  себе  увагу  помилка  у  легенді.  Який  дивний  збіг  з помилкою у легенді печатки зразка 1700 р., про яку буде мова нижче [6, с. 122].