Антропонім у творчості Марка Твена

У свідомості людей, об’єднаних мовою та історією, існує певний набір текстів, культурних кліше, уявлень  та стандартних символів, за якими  закріплений певний зміст.

Ці «одиниці» спілкування  і складають національно-культурну пам’ять носіїв певної мови/культури, саме вони й формують інваріантні образи світу, без наявності яких неможливе існування жодної комунікативної системи.

Інваріантні образи світу  є соціально виробленими і  не співвідносяться з індивідуально-смисловими утвореннями як такими. Російська  дослідниця  
Г. В. Денисова вводить поняття «інтертекстуальної енциклопедії» і визначає її як область культурної пам’яті, яка представлена певним набором текстів і складає основу презумпції інтертекстуальності [1, c. 12]. Презумпція інтертекстуальності задана в лінгвоментальному просторі мовної особистості і входить як складовий елемент до передмовленнєвої готовності носія мови, утворюючи його текстовий потенціал.

Антропонім може функціонувати принаймні двома способами: по-перше, вказуючи на об’єкт, який названий цим ім’ям, і, по-друге, показуючи, якими ознаками, властивими якомусь відомому носієві імені, наділений хтось ще, схожий на нього, але названий іншим ім'ям. У першому випадку мова йде про те, що антропонім займає позицію актанта предиката в реченні. Таке використання референтне. У другому випадку антропонім займає позицію предиката, і таке власне ім’я нереферентнe.

Художньо навантажені  власні назви – поетоніми (топоніми та антропоніми) – представляють  собою саме «сильні» тексти, оскільки, існуючи в певному часі, у певному суспільстві, вони складають його ономастичний простір. Ономастика має довгу історію. Імена розглядалися в роботах учених-філологів у найрізноманітніших аспектах, і результати виконаної роботи у вигляді монографій, статей, наукових доповідей представляють значний внесок у розвиток філологічної науки в цілому. Об’єктами розгляду були теорія власного імені, питання походження та історії топонімів і антропонімів, особливості їхнього функціонування в різних суспільних сферах.

Власне ім’я, знакове за своєю природою, включає в себе як план змісту, так і план вираження. В результаті, всі літературні антропоніми можна розділити на групи в залежності від того, в яку із цих груп автор вніс своє, нове. Класифікація антропонімів з точки зору їх походження проводиться у відповідності з класифікацією А.А. Фоміна [16, c. 84], в якій всі власні імена розбиваються на групи в залежності від того, що нового (план змісту, план вираження або і те, і інше) вносить автор.

1 група. Антропоніми,  повністю запозичені автором із вже існуючих в культурі ономастики. Реально існуючі люди.

До цієї категорії  відносяться імена людей, і зміст, і вираження яких взяті автором  з уже існуючих в культурі ономастики без будь-якої зміни, тобто вони не створюються автором, а запозичені ним з загального культурно-мовного арсеналу. Достовірність і реальність цих імен встановлюється у випадку знаходження їх в інших джерелах. Це, наприклад, імена літературних героїв: Робін Гуд, Дон Кіхот.

2 група. Звуко-графічна оболонка запозичена (створюється у відповідності з нормами сучасної мови), план змісту створюється автором. Це антропоніми, план вираження яких (тобто звуко-графічна оболонка) не була видумана автором, а взята в незмінному вигляді з існуючого в культурі набору власних імен, а план змісту є авторським, відповідає створеним письменником образам.

3 група. Антропоніми, і план змісту, і план вираження яких повністю створені автором. До цієї групи відносяться антропоніми, які повність створені автором, тобто і план змісту – образ, і план вираження – новий звуко-графічний комплекс або власне ім’я, утворене від загального, є оригінальним, власне авторським.

Кожен варіант найменування одного і того ж героя вважається окремим антропонімом.

4 група. Змішані випадки.  Це антропоніми обох трилогій, різні за походженням. Всі вони складаються із більше ніж одного компонента.

Також антропонім може функціонувати на кількох рівнях [33] :

1. Ім’я як знак
2. Ім’я як метафора та метонімія
3. Ім’я як алегорія та символ
4. Ім’я як міф
5. Ім’я як текст

Отже, антропоніми можуть бути виражені на різних рівнях і в багатьох варіантах, окремо або поєднуючись, тим самим виражаючи задум автора. Також антропоніми можуть бути представити у вигляді певної системи, що володіє рядом закономірностей. Зазвичай це трьохкомпонентна система: ім’я, прізвище, по-батькові. Ці компоненти можуть виступати окремо, а також поєднуватися між собою. Але для американського суспільства характерна двохкомпонентна система: ім’я та прізвище.

Таким чином, у першому  розділі дослідження було визначено  проблему власного імені та специфіки літературного антропоніма, а також охарактеризовано рівні функціонування літературного антропоніма.

РОЗДІЛ II. АНТРОПОНІМИ У  ТВОРЧОСТІ МАРКА ТВЕНА НА ПРИКЛАДІ РОМАНІВ «ПРИГОДИ ГЕКЛЬБЕРРІ ФІННА» ТА «ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА»

2.1. Архетипіка у романах « Пригоди Гекльберрі Фінна» та «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена через ім’я персонажа

Ім’я Марка Твена займає в  американській літературі унікальне місце. Він є одним із найбільш популярних і широко відомих різному колу читачів письменником-реалістом, гумористом XIX століття. Саме явище гумору як особливої категорії тексту має принципове значення при розкритті основної домінанти художньому світу письменника.

Доба американського романтизму виявилася надзвичайно  плідним періодом з точки зору використання літературних онімів. Відомий американський філолог Ф. Маттіссен назвав 40-50-ті роки 19 століття «Американським Ренесансом». І це повною мірою відповідало дійсності, оскільки саме в цей час спостерігався потужний спалах літературно-філософської думки, спрямованої на осягнення незбагненних протиріч людської натури і буття, індивідуального та соціального, особистісного та загально цивілізаційного [33, с. 141].

Американські романтики прагнули знайти такі слова, які б найбільш багатозначно відбивали сутність явищ. Найбільш яскраво прагнення – «змінити внутрішні якості слова і зв'язок між словами у відповідності із новим ідеалом виразності» - реалізується в їхніх експериментах з власним іменем [33, с. 141-142].

В творчості Марка  Твена особливе місце займають «архетипові змісти» творів і часто вони пов’язані із іменем персонажа, яке немовби «натякає» на походження характеру героя.

К. Юнг наголошував на принципово важливій сув`язі архетипу дитини з  першостихією води, з якої все виходить і в яку все повертається. Недарма образ дитини-бога на воді (водяних істотах) вельми поширений у різнонаціональних міфологіях та літературах, адже архетипові це означує початок початків, «дивне народження», подолання всіляких перешкод, незборимість, кінець і початок тощо [32, с. 84].

Не менш звабно охудожнюється у  Твена і така іпостась архетипу дитини, як «менший за найменшого, але більший  на найбільшого». Цей парадокс, за Юнгом, є сутністю героя-малюка, бо той здійснює найвеличніші подвиги, проте гине за випадкових, незначних обставин; він уособлює дитячу свідомість, що менша за свідомість дорослого, але й символізує вище Боже начало, Космос; його геройство – перемога над чудовиськом Темряви, тріумф світла дня над мороком несвідомого [32, с. 85-86].

Самі імена Твенівських  героїв зроджують різновекторну  перспективу. Прізвище Сойєр (Sawyer) буквально означає «пильщик», «пиляк», що укупі з іменем Том створює типове, простецьке найменування хлопчини. «Котяча» семантика (tomcat – кіт), «пташина» (tomtit – маленька пташка), та «дурисвітська» (tomfool – нерозумна людина) лише посилюють доземну простакуватість імені Том. Однак далі в гру вступає архетипологія. Сойєр (sawyer) – «пильщик» - символізує того, хто проникає в глибини чогось малодоступного, а оскільки «пиляють» дерево, що здавна символізує поєднання Неба та Землі, тобто Космос, то й проникнення відбувається у найсакральніші  глибини Буття. Відтак «Сойєр» з «меншого за найменшого» вмить перетворюється на «більшого за найбільшого». Ім`я Том – повністю Томас – спричинює (особливо у християн!) невідворотню асоціацію з іменем засновника томізму – Фоми ( Томи) Аквінського. Втім, для архетипології не менш важливим є такий обертон: Tom (Thomas) Sawyer (Том (Томас) Сойєр) можна прочитати, як Tom (Thomas) Saw Yer! (Том (Томас) Уздрів Вас!), що надає малюкові якості напівбога-дитини і потверджується архетиповим аналізом «Пригод Тома Сойєра».

Ім`я Гекльберрі Фінна  поєднує в собі, здавалося б, непоєднувані поняття – ягоду чорниць (huckleberry) та фіна ( finn). Проте, читач відразу здогадується, що друге «n» у слові finn автор-гуморист додав задля «екзотики», насправді ж там повнокровно красується «fin» - «риб`ячий плавник». Безперечно, такий симбіоз – чорниць та риб`ячого плавника – якнайкраще уособлює в собі вільне, «лісове» та «річкове» побутування Гекльберрі Фінна, його, так би мовити, «суцільний кінізм». Однак, К. Юнг наголошував: «Чим архаїчнішим і «глибшим», тобто психологічнішим, є символ, тим він колективній, універсальні ший і «матеріальніший». Інакше кажучи, чорниці в нашому випадку символізують першостихію землі, а риб`ячий плавник – архаїку води. Тож, ім’я Huckleberry Finn (Гекльберрі Фінн)  вкорінює героя в первозданні основи Всесвіту, яскравим представником яких Гекі постає в романі Твена. Додамо сюди ще й релігійну конотацію: риба, як знано, є символом Ісуса Христа, тоді Гек набуває статусу бога-дитини на воді. Ще глибша семантика символу риби – образ Чуринги, яка нагадувала собою форму риби, або жіночого тіла і уявлялася в часи мезоліта – протонеоліта ( Х – VI тис. рр. до н. е.) як центр народження всього сущого та місце повернення  всього після смерті. Відтак, Чуринга символізувала світ, світову душу, що народжувала, але й вбирала в себе все тлінне. Звісно, Твен міг і близько всього цього не знати, але зайнявши юнгіанську позицію («пам'ять поколінь»), можна сказати, що Чуринга – за формою і за змістом – трансформувалася у колективне несвідоме, архетип, який і зреалізувався свого часу в образі класичного героя Марка Твена [32, с. 87-88].

У художньому дискурсі ім’я персонажа виконує роль маркера його психологічної, ідеологічної відокремленості, окремої життєвої позиції, певного місця в соціальній обстановці. Якщо той чи інший літературний персонаж відображено у письменника влучно, то в уявленні читача образ героя та його риси будуть пов’язані з іменем героя. Автор обирає ім’я героя, виходячи із задуму твору, враховуючи потенціал і статус персонажа [13, c. 15].

Номінації персонажів, зокрема  власні імена головних дійових осіб, переважно мають характеризуюче значення, що набувається на фонетичному, морфологічному і лексичному рівнях. Номінації, котрі набувають це значення на морфологічному рівні, зазвичай акцентують національність персонажа та його зовнішні/внутрішні якості, що також релевантно для складних образів головних персонажів.

2.2. Власне ім’я  у романі «Пригоди Гекльберрі  Фінна»

В художньому дискурсі традиційним  є використання «характеристичних» імен. Проблеми ономастики вивчаються на багатому фактичному матеріалі. У  художньому тексті слова співвіднесені з реальною і зображуваною дійсністю, із сучасною літературною мовою і мовою художнього твору. Таким чином, читач відтворює асоціативні зв’язки слова, що сприяє функціонально-семантичному розумінню переосмислення імені. Все це допомагає зрозуміти авторський задум твору. З огляду на це власні імена є релевантним компонентом у парадигмі засобів художньої виразності у художньому просторі.

Адресант при виборі власних імен звертає особливу увагу  на їх фонеміку, морфеміку та експресивний потенціал. Селекція антропонімів залежить від соціальної та естетичної позиції автора художнього тексту, його загального рівня культури і від середовища, в якому живе персонаж.

Засоби номінації та образи, які покладені в основу імені, є етнічно обумовленими, в образності імен наявними є типовість та антропологічні універсалії. Імена та прізвиська пов’язані з реаліями, традиціями, релігією [9, c. 15-22].

Американські романтики  починали майже з нуля у площині  нового історичного, культурного і  соціального досвіду. Вони не мали за своїми плечима потужної літературної традиції, яка б, з одного боку, сприяла подальшому розвитку письменницького таланту, але з другого – обмежувала б його якимись сталими канонами, нормами, моделями і шаблонами. Мабуть, саме тому вони зробили безпрецедентний внесок у розвиток літературного оніма. Причому деякі митці сягнули дивовижних глибин у розумінні цього феномену. У їхній творчості літературні антропоніми почали відігравати важливу інтертекстуальну роль, не лише створювати семантичне підґрунтя літературних персонажів, а й через явище прецедентності сприяли інтертекстуальній референції до біблійних чи міфологічних образів попередньої літератури [33, с. 143-144].

Вступаючи в різноманітні синтагматичні та парадигматичні контакти, імена забезпечують актуальність тексту, відтворюють складну ієрархію відношень об’єктів дійсності, орієнтують читача в просторі й часі. Образність, створена шляхом залучення стилістичних можливостей онімії, використовується для привернення уваги до носія імені, події, факту, для формування належного художнього рівня тексту, його виразності, соціальної загостреності, милозвучності, а також висловлення ставлення до референта, його оцінки [7, c. 148].

Класифікація антропонімів в романі:

1. Імена найвидатніших діячів політики: Карл Великий, Карл II, Генріх VIII, Людовик XV, Людовик XVI, Людовик XVII, Марія Антуанетта, Іаков II, Едуард II, Річард III, Вільгельм IV, Марія Стюарт.
2. Поряд з ними функціонують біблейські герої: Моісей, Адам, Соломон.
3. Імена літературних героїв: Дон Кіхот, Ромео, Джульєтта, Офелія.
4. Прізвиська: Ангел Смерті.
5. Письменники: Вальтер Скотт, Шекспір.
6. Вигадані власні імена: Гекльберрі Фін, Том Сойєр, Беккі Тетчер, Сід, Джордж Пітерс, Сара Мері Уільямс, Джордж Александр Пітерс, Білл Уіппл, Джейк Паккард, міс Гукер, Джон, міс Шарлотта, Гобсон, Джоанна, Леві Белл та інші.
7. Із 104 антропонімічних одиниць роману «Пригоди Гекльберрі Фінна» більшість власних імен називають вигаданого денотата. Система персонажів будується таким чином: герої першого плану – вигадані, проте ці антропоніми співіснують разом з літературними, біблейськими героями, іменами політиків та письменників. Найтиповіша антропонімна формула – ім’я + прізвище.