Доба Відродження в Німеччині та Нідерландах

В ході полеміки навколо справи Рейхліна утворився гурток радикально настроєних гуманістів при Ерфуртському університеті. Вони гостро виступали  проти схоластики, відстоювали ідею національної єдності, вимагали звільнення країни з-під влади папського  Риму. Групою гуманістів Ерфуртського гуртка - Кротом Рубеаном, Германом Бушем, Ульріхом фон Гуттеном та ін. - і написаний  найвидатніший твір гуманістичної  літератури «Листи темних людей» (частина  перша - 1515 p., частина друга - 1517 p.).

Використавши прийом містифікації, автори побудували [211] книгу як збірник  листів, нібито написаних магістру Ортуїну Грацію його друзями й  однодумцями, богословами й риторами. Всі вони, на відміну від знаменитих кореспондентів Рейхліна, - люди вкрай  обмежені й забобонні, вороги всього передового й розумного, тобто обскуранти (obscuri viri - темні, невідомі люди). Вони схиляються перед Ортуїном Граціем і люто ненавидять Рейхліна й гуманістів, вважають їх єретиками й готові спалити  їх на вогнищах інквізиції.

У листах демонструється неймовірна тупість і невігластво обскурантів, тим більше комічні, що поєднуються  з похвальбою і самозакоханістю. Вони не знають і не хочуть знати  грецької мови, творів античних поетів. Один із кореспондентів, який має ступінь  магістра, понятття не має про Гомера, другий відносить Вергілія і Плінія до найновіших письменників. В одному з листів обскурант висловлював  здивування, що він не знайшов у  словнику дієвідмінювання слова  «наш» - «я нашу», «ти нашиш», «він, вона, воно нашить», тимчасом як інших слів було там вдосталь. Інший обскурант-граматик з обуренням писав, як його безпідставно висміяли світські поети, коли він так  мудро з'ясовував, що слово «патрицій» - це те саме, що «під тридцять», бо кожному  патрицію коли-небудь буває під тридцять років, що «повинний» - це той, хто має  слабість до вина тощо

Обскуранти показані як люди дивовижно забобонні. За характером і рівнем мислення, за уявленнями й  поняттями вони цілком середньовічні  й безнадійно відстали від часу й  нової культури. Вони постійно обурюються тим, що однодумці Рейхліна насмілюються заперечувати священні істини й схоластичні  догми і навіть сміються з папських індульгенцій, а їхніх продавців  називають шахраями, котрі не вірять у те, що поезія - це пожива диявола  і що збереглося волосся святої діви.

Безглузді й сміховинні проблеми, якими зайняті обскуранти, свідчать про убогість, нікчемність і порочність темних людей. У їхніх листах немає  жодної світлої, гідної думки. Якийсь Шафсмуліус (бараняча голова), що з'їв у пісний день яйце з зародком, розповідає, як невідступно  мучить його теологічне питання, чи не вважається таке зіпсоване яйце вже  куркою і чи не учинив він гріха, з'ївши м'ясо. Зовсім заплутавшись у  своїх «роздумах», він спочатку хотів  порадитись із членом римської курії, але, не довіряючи його знанням і  совісті, покладає [212] всі надії на мудрість Ортуїна Грація. В іншому листі сам Ортуїн Грацій докоряє  магістру Маммотректусу за його захоплення Маргаритою і пропонує надійний рецепт: як тільки згадається йому Маргарита, він повинен перехреститися, прочитати  «Отче наш» і вірш з псалтиря, у суботу двічі поститися і  після цього висповідатися, а  в неділю їсти свячену сіль і окроплятися  свяченою водою.

Обскуранти проявляють інтерес  до любовних пригод Ортуїна Грація і розповідають про власні скотські розваги, причому весь час посилаються  на священне писання і знаходять  там виправдання своїй розпусності.

Обскуранти б'ються над  вирішенням і таких «важливих» питань: чому проповідники співають голосами грубшими, ніж інші люди; хто святіший - св. Фома чи св. Домінік; чи збереже  Пфефферкорн вірність християнській  вірі тощо. Один із кореспондентів вихваляє якогось поета і називає його вірші вельми поетичними на тій підставі, що нічого в них не зрозумів, що поет цей богослов і не знається з Рейхліном. Інший обскурант догідливо сповіщає, що надсилає Ортуїну Грацію книжку, в якій того обізвано ослом, і виражає  готовність і далі робити подібні  послуги. Дядько Ортуїна Грація - кат - хвалить свого небожа за його вчинки, пишається його славою. Він називає  Ортуїна Грація, кельнського інквізитора  і Пфефферкорна світильниками, які  несуть світло католицької віри, та виражає упевненість в тому, що коли б їх усіх разом прив'язати  до стовпа і підкласти купу сухих  дров, то вийшов би з того добрий світильник усьому світові.

Обскуранти відзначаються  користолюбством. Вони огинаються навколо  папської курії у Римі, видурюючи  і всілякими шахрайствами здобуваючи собі вигідні бенефіції.

Судження й розповіді  обскурантів пройняті непримиренним  ставленням до світських поетів і  гуманістів, до нового способу мислення загалом. «Темні» люди заклинають Ортуїна  Грація стійко продовжувати свою боротьбу проти Рейхліна, заборонити світським  поетам писати на богословські теми і  «заносити серп свій на чуже жниво»; вони вихваляють богословів Паризького університету, які підтримали кельнських схоластів. Обскуранти без кінця  нарікають на поширення вільнодумства  в університетах, на занепад престижу богословів, на засилля світських  поетів і гуманістів, скаржаться на студентів, які більше не поважають  богословів [213] і ходять на лекції не до них, а до світських поетів. Лихим  словом згадують вони Еразма Роттердамського, Ульріха фон Гуттена й інших  гуманістів, називають їх дітьми диявола. «Темні» люди мріють викоренити світську поезію по всій Німеччині і заткнути роти гуманістам, а то й спалити  їх як єретиків.

У другій частині книги  обскуранти висловлюють своє захоплення першою її частиною, всерйоз сприймають її як ортодоксально богословську й  радіють її появі, шлють поздоровлення  Ортуїну Грацію. Гуманістичні автори скористалися ще одним проявом тупоголовості  й фанатизму реальних схоластів: вони дотепно обіграли справжню помилку  однодумців кельнського професора, які дійсно вітали першу частину  «Листів темних людей», відразу не розібравшись в містифікації.

Друга частина книги глибша, гостріша за першу. В ній особливо нещадно викриваються розпусність  і зажерливість католицького духівництва, торгівля індульгенціями. Про папський Рим говориться як про кубло всіляких пороків, а папська курія зображується як торжище, де всі справи вирішують  тільки гроші.

Викривальний зміст книги  поглиблюється системою художніх засобів, побудованою на пародіюванні стилю  схоластів і комічному обігруванні  їхньої епістолярної манери. Гуманісти  неодмінною ознакою культурної людини вважали вправний стиль, добре володіння  класичною латинською мовою. Великого значення в своїй творчості вони надавали листам, дбали про їхній  зміст, нерідко перетворювали їх у вчені трактати. Мистецтво листування гуманісти цінили дуже високо. Приватні листи видатних гуманістів робилися надбанням всіх і розповсюджувалися  в прогресивних колах. «Темні» люди зовсім базпорадні в епістолярному  мистецтві. їхня мова - неймовірно зіпсована  латина - це блискуча сатира на їхню цілковиту  некультурність і неінтелігентність. Про мовно-стилістичні особливості  «Листів» М. М. Бахтін писав: «Листи темних людей» - прекрасний образ мови. Ця сатира - складний навмисний мовний гібрид. Мова темних людей (середньовічна латина) пародіюється, тобто певним чином  згущується, утрирується, типізується  на фоні коректної і правильної латини гуманістів. Водночас за латинською мовою  темних людей відчутно проявляється їхня рідна німецька мова: вони вживають синтаксичні конструкції, властиві німецькій мові і наповнюють [214] їх латинськими словами, крім того, вони буквально перекладають на латину специфічні німецькі вирази; інтонація  у них груба, німецька. З точки  зору темних людей, це гібрид не навмисний: вони пишуть, як уміють. Але цей латино-німецький  гібрид навмисне утрирувано і освітлено  пародіюючою волею авторів сатири» (1).

(1) Бахтин М. Вопросьі  литературьі и зстетики.- М.: Худож.  литература, 1975, с. 444.

Обскуранти пишуть безтолково, але з комічною претензією на образність і вченість. Вони прикрашають свої листи напрочуд безпорадними віршами, що рясніють помилками, наводять раз-у-раз  і, звичайно, недоречно цитати з священного писання й творів латинських авторів, до того ж перекручують їх, починають  свої листи сміховинними побажаннями  й звертаннями.

«Листи темних людей» - видатний і відважний твір гуманізму, який завдав відчутного удару престижу католицької  церкви й богословській реакційній ідеології.

Ульріх фон Гуттен. Найвидатнішим  німецьким письменником-гуманістом є Ульріх фон Гуттен (1488-1523)-людина діяльної і гарячої вдачі, чия  літературна діяльність тісно пов'язана  з суспільною боротьбою. Походить Ульріх фон Гуттен [215] з рицарської родини. В юності він шість років провів у монастирі з волі батьків, які  хотіли зробити з нього священнослужителя. Але теологія й убозтво чернецького  оточення відштовхнули обдарованого юнака, і в 1505 р. він утік з монастиря  і зайнявся вивченням гуманітарних наук і літературною творчістю. Він  учився в різних університетах Німеччини, деякий час вивчав юриспруденцію  в Болоньї, але через матеріальні  нестатки не зміг закінчити повний курс навчання і вступив до війська  імператора Максиміліана.

Гуттену довелося багато подорожувати по Німеччині, побував він також  у Відні і двічі в Італії. З 1515 р. почалась його активна політична  діяльність, і він невдовзі став значною постаттю в лавах рицарської опозиції. Гуттен виступав проти свавільних деспотичних феодальних князів, .проти  втручання католицького Риму у німецькі справи, він відразу прийняв Реформацію, завзято пропагував ідею національної єдності Німеччини. Керівну роль у русі за об'єднання він призначав  рицарству, яке, на його думку, було єдиним прошарком німецького суспільства, здатним об'єднати країну для боротьби з папським Римом. У 1519 р. Гуттен подружився з Францем фон Зікінгеном, який стояв на чолі дрібнодворянського політичного  руху, спрямованого проти духівництва  й феодальних князів. Метою цього  руху було встановлення «дворянської демократії», тобто панування рицарства  на чолі з імператором. Це була історично  невиправдана ідея відживаючого класу. К. Маркс відзначав, що за сміливими  гаслами єдності і свободи, по суті, ховалася «мрія про стару  імперію і кулачне право»(1). Розпочате  Зікінгеном і Гуттеном рицарське  повстання (1522-1523) не підтримали ні селяни, ні міста, і воно було розгромлене  князями. Зікінген загинув, а Гуттен, рятуючись від переслідувань, покинув  Німеччину. Шукаючи притулку у Швейцарії, він зупинився на острові Уфнау  на Цюріхському озері, де скоро і  помер.

Уся літературна творчість  Ульріха фон Гуттена мала войовничий публіцистичний характер. Він писав  епіграми, промови, послання, сатиричні  діалоги, вірші. В посланнях і  промовах письменник-гуманіст закликав Німеччину до єдності, викривав сваволю  князів, засуджував міжусобні війни, його гнітять повсякденні чвари, князівський розбій, пожежі, витоптані  військами ниви. Для Гуттена князі - це вовки, яким доручено охороняти  овець. Він [216] обурюється відсутністю  у них патріотичних почуттів, висміює  їхню дворянську пихатість. У дусі гуманістичних  ідей письменник закликає поважати людину не за її титул, а за вчинки: «Кожний  ціниться лише тією мірою, в якій він  виявляє себе у справах». Гуттен зневажливо ставиться до титулів  і вчених звань. Уже в одному з  його кращих ранніх віршів «Nemo» (ніхто) висловлено думку, що тільки людина без  становища і титулу - Nemo - володіє  істинно гуманістичною мораллю.

Найкращими творами Ульріха  фон Гуттена, крім «Листів темних людей», є сповнені викривального  пафосу сатиричні «Діалоги» (1520) і  «Нові діалоги» (1521), написані за зразком  твору Лукіана. Основний зміст цих  творів становить нещадна критика  католицизму й папського Риму, його політики пограбування й духовного  поневолення Німеччини. Через усі  діалоги проходить ідея звільнення країни з-під влади папи і католицької  церкви.

Перша збірка складається  з п'яти діалогів. Найбільш глибоким і довершеним з них є «Вадиск, або римська трійця». Діалог відзначається  чіткою і продуманою побудовою сюжету. Співбесідниками в ньому виступають Гуттен і його друг Ернгольд. Гуттен оповідає про зустріч зі своїм  приятелем Вадиском, який нещодавно  повернувся з Риму. Святе місто  вразило Вадиска своєю порочністю, й він розповів про ці пороки, дотепно згрупувавши їх тріадами. Гуттен передав ці тріади Ернгольду. Кожну з них вони широко коментують, підкріпляють різноманітними фактами, наповнюючи формули Вадиска конкретним життєвим матеріалом. Таким чином, широкий  і різноманітний зміст діалогу  групується навколо тріад, що й надає  сюжету організованості.

У тріадах дається узагальнений сатиричний образ католицької церкви і папського Риму. Три речі охороняють гідність міста: авторитет папи, мощі святих і торгівля індульгенціями. Ті, хто побував у Римі, виносять звідти нечисту совість, зіпсований шлунок і порожній гаманець. Трьома речами торгують у Римі: Христом, духовними  посадами й жінками. У цьому місті  й на умі у кожного три речі: коротке богослужіння, старовинне золото і веселе життя. Про три речі не люблять говорити правду у Римі: про папу, про індульгенції, про  гріхи, які приносять прибутки. Три  речі приносять прикрість папському  середовищу: однодушність християнських  державців, розсудливість народу і  те, що обмани [217] папістів виходять назовні. Тільки вимушено у Римі дотримують слова, допомагають ближньому і  уступають дорогу. У діалогах перелічується  ще багато римських пороків, супротивних  розуму, християнській вірі, поняттям добра і моралі. В Римі так мало хорошого, що Вадиск не міг з нього  скласти навіть тріаду.

У широких коментаріях  і відступах співбесідників найголовнішим  є засудження пограбування Німеччини  Римом та жадоба до багатства й  розкоші католицьких священнослужителів і самого папи. Автор докладно розповідає про хитрі й вигадливі прийоми, до яких вдається Рим, щоб обдерти  Німеччину, придушити в ній сміливу  думку, перешкодити прозріванню  людей і тримати їх у покорі. Величезні багатства Риму приносить  торгівля індульгенціями. Цим завдається не тільки матеріальна шкода населенню, а й велике моральне зло - адже індульгенції звільняють людей від обов'язку робити добро, дозволяють їм бути злими і  підлими. Широко використовувався Римом  продаж права на порушення церковних  законів. За гроші можна купити дозвіл не поститися, обійти які завгодно закони, набути право на володіння п'ятнадцятьма  парафіями і в жодній не виконувати обов'язків священика. Гут-тен багато розповідає про злодійство папи, його курії і легатів. Рим не знає меж  у прагненні до розкішного життя. Священнослужителі не тільки самі носять розкішне вбрання, а й мулів своїх  прикрашають золотими вудилами й  пурпуровими чапраками.