Доба Відродження в Німеччині та Нідерландах

Мова діалогів проста і  невимушена, часто індивідуалізована. Помітною є схильність письменника  до зображення деталі, жанрових сценок. Сюжетні мотиви «Бесід» використали  у своїх творах Рабле, Сервантес, Мольєр.

Богослови Сорбонни визнали  «Домашні бесіди» єретичною книгою, внаслідок чого в 1559 р. вона була занесена до списку заборонених книг.

В історію світової літератури Еразм увійшов як автор знаменитого  твору «Похвальне слово Глупоті». Він задумав цю книгу в 1509 p., їдучи  з Італії до Англії, де, зупинившись  у домі Томаса Мора, невдовзі й закінчив її.

Ця невелика книга є  своєрідною енциклопедією тогочасної дійсності. Літературна форма твору  не вкладається в якийсь традиційний  жанр. Еразм використав широко вживану  античними письменниками форму  жартівливого панегірика, до якої, між  іншим, охоче зверталися гуманісти, але передусім спирався на народну  літературу та народний театр, [226] в  якому мудрість часто виступала  під виглядом дурості й викривала  глупоту і пороки.

Відкривається твір присвятою  Томасу Мору, де Еразм з'ясовує свій задум - скласти похвальне слово  Глупоті. Він розуміє, що це може виглядати  дивним і не сприйматися всерйоз, але його мета поважна: засудити пороки і виставити напоказ усе смішне в людському житті в такий  спосіб, щоб твір приніс читачеві більше користі, ніж педантичні трактати.

Будується «Похвальне слово» як монолог Глупоти, який вона з кафедри  виголошує перед багатолюдними  зборами. Спочатку Глупота розповідає про себе, свій родовід і знайомить  із своїм почетом. Народилася вона на щасливих островах, де все росте  несіяне й неоране, від могутнього бога багатства Плутоса і прекрасної пустотливої німфи Юності. Почет  Глупоти - це Самолюбство, Улесливість, Лінь, Насолода, Обжерливість, Розгул і  Непробудний сон, які допомагають  їй підкоряти увесь рід людський, навіть імператорів. Далі, доводячи право  називатися богинею глупоти, Морією, героїня розповідає про своє безмежне панування над людьми й богами і твердить, що коріниться вона в  самих основах життя. Виявляється, що на світі немає таких веселощів  і такого щастя, які б не були дарами глупоти, і що сама глупота, зрештою, є не що інше, як життя за велінням почуттів. Морія виступає як втілення самої природи. Вона протистоїть  односторонності, догматичності в  житті, усьому, що обмежує й ігнорує  людську природу, всім тим, хто лицемірно  проклинає життєві насолоди і  радощі. Глупота розвінчує схоластичну  мудрість як невідповідність природі  і логіці життя. На її думку, мудрець  від дурня різниться тим, що керується  розумом, відкидаючи почуття. Дурень - це людина, яка перебуває в гущі життя, приємна для друзів, лагідна  з дружиною, весела на бенкеті, невибаглива  у співжитті і ніщо людське  їй не чуже. Мудрець же уникає хвилювань, забуваючи, що хвилювання і пристрасті часто стимулюють людський розум  і схиляють людину до добрих справ. Мудрець зрікається вільного прояву природніх почуттів і, позбавившись їх, втрачає людські властивості, перетворюється на мармурову подобу людини, чудовисько, холодний камінь, що не знає ні любові, ні жалості. Мудрець  непридатний до діяльного життя, він завжди зайнятий тільки собою, не уболіває за друзів, бо не має їх. Зрештою  Морія доходить [227] висновку, що такий  мудрець - просто тварюка (гл. 29). Промова  Морії звучить панегіриком природному началу людини і набуває значення захисту життєрадісного вільнодумства. «Войовничий похмурий «мудрець», якого  викриває красномовна Морія,- це у  своєму роді вельми розвинутий псевдо-раціоналізм  середньовічної схоластики, де розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему  регламентації і норм поведінки. Старечому розуму схоластів, занепадаючій мудрості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть  Морія - новий принцип Природи, висунутий  гуманізмом Відродження. Цей принцип  відбивав прилив життєвих сил у європейському  суспільстві в момент народження нової ери»(1).

(1) Пинский Л. Реализм  зпохи Возрождения.- М.: Худож. литература, 1961, с. 70-71.

Поступово характер промови  Морії змінюється. Вона закликає читача вдивитися разом з нею в  життя людей різних станів, а головно  тих, «хто є поважнішим». Морія намагається  визначити ті форми, яких набирає  дурість у різних шарах суспільства. Панегірик перетворюється на критику  всього середньовічного життя. Огиду  в Еразма викликають відносини й  уявлення, засновані на користолюбстві, схилянні перед багатством і золотом. З найбільшою відразою автор пише про купців: «Купецька порода найгидкіша і найпаскудніша, бо купці ставлять перед собою наймерзотнішу в  житті мету і досягають її наймерзотнішими  засобами: вони брешуть, божаться, крадуть, шахрують, обдурюють і одночасно  удають з себе перших людей на світі  тільки тому, що їх пальці прикрашено золотими перснями» (гл. 48). Суспільним життям заправляє  батько Морії - бог Плутос, якого  вона проголошує «єдиним справжнім  батьком богів і людей». «...Від  його присудів залежать війни, мир, державна влада, ради, суди, народні збори, договори, союзи, закони, мистецтва, вчені праці...» - всі громадські й приватні справи смертних (гл. 7).

Найгострішою є сатира у главах, де змальовано представників  середньовічної богословської та схоластичної мудрості - філософів, теологів, граматиків, а також усіх священнослужителів католицької церкви - від нехлюя-ченця  до папи. У зображенні Еразма ченці  й богослови настільки порочні  й мерзенні, що викликають уже не сміх, а ненависть. Навіть відважна Глупота вагається: «Чи не краще  було б... не чіпати цього смердючого болота, не торкатися цієї отруйної рослини» (гл. 53). [228]

Монастирські братчики на сторінках «Похвали» - це невігласи, лицеміри, розпусники, які вірять тільки в те, «що найвище благо полягає  в утриманні від усіх наук» (гл. 54).

Вище духівництво, забувши  всі завіти первісного християнства, утопає в розкошах, хижо грабує довірливий народ. Єпископи «пасуть самих себе, доручаючи турботи про овець  або самому Христу, або бродячим ченцям» (гл. 57); германські єпископи та священики у всьому наслідують римське  духівництво і «воюють за право  десятини, обороняючи її мечами, списами, камінням і іншою І зброєю» - вони вичитують у старовинних грамотах все, чим можна залякати простий  люд і змусити його віддавати  більш ніж десяту частину врожаю (гл. 60); папи, що заступають самого Христа на землі, «усі труди доручають Петру  і Павлу, у яких вистачає дозвілля, а пишноту й насолоду беруть собі» (гл. 59). Зрештою, робить висновок письменник, сама християнська віра споріднена з  певним видом глупоти.

Без будь-якої поблажливості  змальовуються також королі і  дворянство. «Владу здобувають королі шляхом клятвопорушень і убивств» (гл. 55); «всі турботи полишають богам, а самі живуть у розкошах» (гл. 55). «Істина ненависна царям», тому вони оточують себе підлабузниками і блазнями. Вони певні, що чесно виконують свій обов'язок, «коли із запалом полюють, розводять породистих жеребців, продають заради власного прибутку судові посади і вигадують щодня нові засоби, щоб відібрати у громадян їхнє майно і перевести його у свою казну» (гл. 55). Про короля Еразм говорить як про «ворога загального блага, ненависника вченості, істини, свободи» (гл. 55). Дворяни, «хоч нічим і не відрізняються  від останнього пройдисвіта, чваняться  шляхетністю свого походження» (гл. 42). Придворні вельможі - це люди, позбавлені мудрості та доблесті, і «нічого  немає паскуднішого, низькопоклоннішого, раболіпнішого і мерзотнішого за придворного вельможу» (гл. 56).

Завершує Еразм книгу  висновком Морії, що не тільки реальний сучасний світ пройнято глупотою, а  й те блаженство, яке праведники-мудреці  обіцяють людям в нагороду за благочестиве життя, є безумством.

Книга Еразма Роттердамського  вражає багатством життєвого досвіду  автора, глибиною думки, а особливо сміливістю, яка полягає не тільки в гострій [229] і непримиренній  критиці феодального суспільства  як царства глупоти й пороків, а й у новаторському характері  мислення та сприйняття дійсності. Еразм  засудив і відкинув середньовічне  мислення з його абстрактністю, прямолінійністю  і мертвущою догматикою, середньовічне  сприйняття світу як чогось застиглого, раз і назавжди даного і визначеного, і протиставив цьому творче, конкретне  мислення, розуміння дійсності як процесу складного, мінливого.

«Похвальне слово Глупоті», як і інші твори Еразма, написано латинською мовою, якій письменник зумів  надати простоти і невимушеності.

Після виходу в світ «Похвальне слово Глупоті» стало одним із найвідоміших гуманістичних творів. Книга була перекладена майже  на всі європейські мови. її вплив  виразно позначився на Раб-ле, в чиєму  романі «Гаргантюа і Пантагрюель» наявні прямі запозичення з «Похвали». Ганс Голь-бейн Молодший створив ілюстрації до «Похвального слова», написав портрет  Еразма.

Помітним був вплив  «Похвального слова» на розвиток передової  думки XVII-XVIII ст.