Доба Відродження в Німеччині та Нідерландах

У дусі гуманістичних ідей у діалозі засуджуються претензії  пап на світську владу. їм не досить влади духовної, і вони «ведуть  жорстокі війни на суші і на морі за земні царства, проливають кров і  не жаліють отрути».

Увесь діалог пройнятий реформаційними настроями. Послідовно проводиться  думка про спотворення католицизмом істинного християнства. Особливо настійливо наголошується на тому, що розкішне життя католицького духівництва, його пихатість, пишність храмів суперечать принципам раннього християнського віроучення. Формулюються в діалозі  і деякі постулати нової церкви, які явно нагадують думки М. Лютера.

У діалозі засуджуються пасивність і терплячість німців, їхній страх  перед Римом і католицькою  церквою. За наміром автора, аналіз пороків папського Риму повинен  викликати незадоволення німецького народу, змусити його схаменутися, підготуватися  до рішучої боротьби з Римом. Таке призначення діалогу особливо виразно  проявляється в його тоні. Гуттен і  Ернгольд коментують тріади Вадиска  й аналізують пороки Риму з величезною пристрастю, з почуттям обурення, гніву, презирства; вони викривають, проголошують інвективи, пророчать загибель Римові - «кореню пороків і злочинів», «вмістилищу всілякого бруду». Гуттен вважає своїм патріотичним обов'язком  говорити німцям правду про злодіяння  і фальшивість папського Риму та католицької і церкви. Він запевняє, що нізащо не відступить від І цього  обов'язку, навіть якби йому «погрожували зброєю і самою смертю». Ернгольд схвалює таку рішучість: «Так, це великий  і славний подвиг, коли комусь удається, умовляннями, підтримкою, навіть примусом змусити вітчизну усвідомити свою ганьбу і з мечем в руці повернути  собі старовинну свободу». «Вадиск» можна  розглядати як важливу сторінку в  ідеологічній підготовці Реформації.

 

Другий збірник Ульріха  фон Гуттена - «Нові діалоги» - складається  з чотирьох діалогів. Найбільш вдалий і дотепний із них - «Булла», його задум  був підказаний дійсним фактом. Папський легат Ека одержав від папи буллу, в якій вимагалося спалення книг М. Лютера і зречення їх автором. Своє обурення буллою і виразив Гуттен у діалозі, в якому основне  місце займає сутичка двох персонажів - Булли і Германської Свободи. Твір передає атмосферу Реформації, він пройнятий величезною зневагою до Риму і вірою в перемогу над  ним.

4.4. Література Реформації  й Великої Селянської війни

Події Реформації та революційної народної боротьби зумовили помітне  піднесення в розвитку літератури. Особливо значне місце в ній належить творчості Мартіна Лютера і Томаса Мюнцера.

Мартін Лютер (1483-1546) народився  в сім'ї заможного селянина. Освіту одержав в Ерфуртському університеті, де вивчав богословство. Будучи глибоко  релігійним, Лютер вступив у монастир августинців. У 1508 р. він став професором богословського факультету Віттенберзького  університету. Рано прокинулися у  Лютера релігійні сумніви, які з  роками посилювалися і зрештою привели  його до [219] відкритих виступів проти  католицизму. В 1517 р. учений-чернець  прибив до дверей церкви у Віттенберзі 95 тез, спрямованих проти католицької  церкви. Ці тези лягли в основу його протестантського вчення. В 1519 р. на диспуті  у Лейпцігу Лютер заявив, що поділяє  вчення чеського реформатора Яна  Гуса і йде за ним. Через рік  він спалив папську буллу, що засуджувала  його книги до спалення, і опублікував  відозву, в якій закликав імператора і князів провести реформу церкви в Німеччині і звільнити країну від папської влади. В умовах загального невдоволення католицьким Римом  Лютер очолив антикатолицьку опозицію всіх прошарків німецького суспільства. Спочатку він був прихильником рішучих  революційних дій проти папського  Риму, але з розвитком Реформації, наляканий розмахом революційної боротьби народу, Лютер почав проповідувати  поміркованість і мирні форми  реформації. Він повністю перейшов на бік феодальної реакції, став ворогом  повсталих селян і з люттю  писав, що «їх потрібно бити, душити і колоти, таємно й відкрито, так  само, як убивають скажених собак».

 

Літературна спадщина Лютера досить велика. Він писав послання, трактати, памфлети, євангельські пісні  і шпрухи, перекладав псалми і Біблію. Особливо цінним є його переклад Біблії. На думку дослідників, цим перекладом було покладено початок розвитку німецької прози. Ф. Енгельс писав: «Лютер вичистив авгійові конюшні не тільки церкви, а й німецької мови, створив сучасну німецьку прозу» (1). У своєму «Посланні про переклад» (1530) Лютер відзначав, що звертається  до живої народної мови і звідти черпає словесне багатство. Він закликав вчитися мови «у матері в домі, у  дітей на вулиці, у простолюдина на ринку». Мова його перекладу, багата й образна, сприяла утвердженню  норм німецької літературної мови.

 

Поетичні твори Лютера близькі до духовної поезії, однак  при написанні їх він спирався і на традиції німецької народної пісні, використовував її будову і образи, його поезіям властиві мелодійність, щирість тону, простота. Деякі з  них мають войовничий характер, сповнені заклику до боротьби, наприклад, його переспів псалму 46, який, за висловом Енгельса, «став «Марсельєзою» XVI століття»(2).

Видатним керівником революційного  визвольного руху 1524-1525 pp. був Томас  Мюнцер (1490- 1525). На відміну від М. Лютера, який очолив помірковану буржуазну  реформацію, Мюнцер [220] відстоював ідею народної реформи. За його переконанням, причиною зла були князі та багатії, які нещадно експлуатували трудовий народ. Мюнцер розумів реформацію як соціальний та політичний переворот, внаслідок  якого мало утвердитися суспільство  соціальної рівності. У 1521 p., прагнучи ближче познайомитись з революційним вченням таборитів, він побував  у Празі. Політична програма Мюнцера, як відзначав Енгельс, «являла собою  не стільки зведення вимог тодішніх плебеїв, скільки геніальне передбачення умов визволення пролетарських елементів, які ледве починали тоді розвиватися  серед цих плебеїв...»(1).

Т. Мюнцер був непохитним революціонером, якого не лякали ні переслідування, ні погрози. У 1525 р. він  став на чолі революційного загону під час повстання у Мюльгаузені. Загін було розбито князями, а  Мюнцера взято в полон. В присутності  князів його катували, а потім відтяли  голову. «На страту він йшов з  такою ж мужністю, з якою жив»(2).

Мюнцер був найвидатнішим  публіцистом Селянської війни 1524-1525 pp. Усю свою літературну творчість, яка відзначається войовничо-агітаційним  характером, він присвятив справі революційної боротьби, йому належать численні проповіді, послання, памфлети, прокламації. Теолог за освітою, Мюнцер користувався богословською фразеологією, але зміст його творів революційний, а послання до народу, особливо написані у 1525 p., сповнені пристрасного заклику  піднятися на боротьбу за свою свободу. Використання релігійної образності пояснюється  і тим, що на той час, як указує Енгельс, «всякий суспільний і політичний рух змушений був прибирати теологічну форму. Почуття мас живилися виключно релігійною поживою; через це; щоб  викликати бурхливий рух, треба  було власні інтереси цих мас виставляти їм у релігійному вбранні»(3).

Змістом творів Мюнцера визначено  і їхній патетичний стиль, емоційну мову; в них широко вживаються біблійні образи, символи, алегорії, зрозумілі  і близькі народові в епоху  Реформації. Характеризуючи публіцистику Мюнцера цього періоду, Енгельс  писав: «Зовсім зник наївний юнацький гумор передреволюційних памфлетів  Мюнцера, не лишилось більше слідів спокійної, розміреної мови мислителя, яка не була чужа йому раніше; Мюнцер тепер весь перевтілився в пророка революції; він безустанно розпалює ненависть  до пануюючих класів, пробуджує найбурхливіші  пристрасті, вживає [221] лише ті могутні  звороти мови, які релігійний і  національний екстаз вкладав в уста ветхозавітних пророків»(1) .

Героїчна постать Томаса Мюнцера приваблювала багатьох письменників наступних часів.

Події Великої Селянської війни породили багату народну поезію, однак зразків її збереглося небагато. Основною формою революційного фольклору  була пісня, якій властиві емоціональність, бойовий тон. У ній знаходили  вираження народний гнів і сум, відбивалися  веселість і дотепність. Бунтівним  духом, рішучістю відстояти у  боротьбі людські права трудового  народу пройнята пісня «Бідний Конрад», створена в 1525 р. Зберігся також яскравий зразок революційного фольклору - пісня  солдатів одного з найсміливіших  загонів Селянської війни - «Чорного загону», очолюваного Флоріаном  Гейером. Про трагічну долю міста  Мюльгаузен, яке повстало проти князів і було розгромлене їхніми військами, з болем розповідається в «Пісні про усмирення Мюльгаузена».

Значного поширення в  той час набули також віршові  дотепні висловлювання, заклики, римовані прокламації.

Соціальна боротьба епохи  Реформації завершилася перемогою  князів, «їм дісталась spolia opima (головна  здобич) за рахунок всіх інших станів»(2). Панування самодержавних князів закріпило політичну роздробленість країни, сприяло посиленню феодальної реакції. Така обстановка зумовила кризу  і занепад гуманізму, зміну характеру  літератури.

4.5. Ганс Сакс. Бюргерська  література після Реформації

Визначним явищем в літературі пореформаційного періоду є творчість  Ганса Сакса (1494-1576), тісно пов'язана  з традиціями народної літератури. Народився Сакс в Нюрнберзі в  родині кравця, вчився в латинській школі, а потім близько двох років - ремеслу шевця, після чого деякий час мандрував по країні. Після  повернення він назавжди оселився у  Нюрнберзі, зайнявшись своїм ремеслом та поезією. Був він людиною дуже начитаною і допитливою.

 

У час бурхливих подій  в історії країни Сакс був прихильником поміркованих поглядів М. Лютера. Творчість  його позбавлена войовничості, сильних [222] пристрастей, він не порушує значних  проблем. Коло його інтересів обмежене приватним повсякденним життям. Правда, окремі його поезії позначені анти-дворянською  спрямованістю, це, зокрема, стосується зображення раю для нероб у  «Країні ледарів»:

На працю волею закону

Накладено там заборону.

А за порядність і знання

Засуджують до вигнання.

Невіглас, що не хоче вчитись,

Пошани може враз добитись.

Лише нікчему із нікчем і

В них обирають королем.

А недотепи і нетями

Стають і принцами, й  князями.

Достойний рицарського звання,

Лиш хто навчився фехтування.

Хто ж на ковбасах битись може,

Той легко скочить у  вельможі.

Хто зна лиш їсти, пити, спати,

Лиш той достойний графом стати.

Хто нерозумний, як баран,

Того введуть в дворянський  стан.

Лиш неотеси там славетні,

І благородні, і шляхетні.

        (Переклад  Ф. Скляра)

Привабливість творчості  Сакса - в її демократичності, безпосередності  й простоті, світлому оптимізмі. Писав  він дуже багато і в різних жанрах. Це були пісні, духовні вірші, повчальні  шпрухи, діалоги, байки, шванки, п'єси. Сюжети своїх творів Сакс брав із різних джерел - з біблії, античної міфології, зі старих хронік, історії, але, по суті, завжди відтворював  німецьке національне життя, німецькі звичаї і побут, змальовував представників  різних станів та професій.

 

Особливістю творчості Сакса  є дидактизм. Письменник свідомо  дбав про те, щоб внести у свої твори корисні знання, розширити  уявлення своїх читачів, виховати їх в дусі високої моралі. Твори Сакса  сповнені гумору, позначені правдивою  поетичністю. Гете назвав письменника  «справжнім майстром поезії» і дуже цінив його «дидактичний реалізм».

 

Серед демократичних шарів  суспільства твори Сакса були надзвичайно популярні. Значний  інтерес до них проявляли німецькі письменники кінця XVIII ст. Образ Ганса  Сакса як колоритної фігури того часу відтворений в опері Ріхарда  Вагнера «Нюрнберзькі майстерзінгери». [223]

4.6. Гуманізм в Нідерландах.  Еразм Роттердамський

З гуманізмом Німеччини в  перші десятиліття XVI ст. найтісніше пов'язаний розвиток нідерландського  мистецтва. Нідерланди, як і Німеччина, входили до складу Германської імперії. У них, як і в Німеччині, розквіт  гуманізму припадає на кінець XV- першу  половину XVI ст. і за часом збігається з рухом Реформації.

Нідерландські гуманісти  відзначаються глибоким і всебічним  знанням античності, тісним зв'язком  із італійською ренесансною культурою, прагненням до безпосереднього спілкування  з гуманістами інших країн. Найвище  надбання нідерландських гуманістів - образотворче мистецтво і ренесансна проза.

У галузі живопису уже в 20-30-ті роки XV ст. виник жанр реалістичної картини в творчості Майстра  з Флемалля та Яна ван Ейка. Тенденція  до правдивого зображення життя зміцнюється  і розвивається наступними живописцями XV ст.- Рогірем ван дер Вейденом, Гуго ван дер Гусом, Мемлінгом. Ренесансний  живопис XVI ст., особливо творчість найвидатнішого його представника Пітера Брейгеля Старшого, характеризується інтересом до повсякденного  буття людини, подробиць побуту. Картини Брейгеля пройняті концепцією єдності людини і матеріального  світу в його рухові і змінності.

 

Найвидатнішою постаттю в  нідерландській літературі був Еразм  Роттердамський (1466-1536). Він був голландцем за походженням і народився в  Роттердамі. Батьки його рано померли. Через матеріальні нестатки він  вступив у монастир, в якому  провів близько семи років, але потім  залишив його і продовжував навчання в Парижі, в колегії Монтегю. Вчився він наполегливо й захоплено, приділяючи особливо багато уваги класичній  філології.

 

Офіційної посади Еразм не займав, він вів життя вільного літератора, багато подорожував: побував  в Італії, Англії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, останні роки життя провів у Базелі.

 

Еразм здобув славу знавця античної словесності, користувався визнаним авторитетом у середовищі гуманістів і мав на багатьох з них великий  вплив. Видатні діячі гуманізму  дорожили особистими контактами з ним. Довголітня дружба єднала Еразма з  великим англійським гуманістом Томасом Мором. [224]

 

Літературна спадщина Еразма величезна. Вона складається з художніх творів, перекладів, коментованих видань старовинних текстів, філологічних і богословських досліджень, суджень  на моральні теми незліченних листів. Писав Еразм латинською мовою. У 1500 р. з'явилася у Парижі перша  його праця «АдагіЬ («Прислів'я») - збірка коментованих автором прислів'їв, сентенцій, крилатих виразів, виписаних ним  із латинських і грецьких античних творів.

 

Найбільшим своїм творчим  досягненням Еразм вважав нове видання  Євангелія (1516). Католицька церква освятила як канонічний той текст Євангелія, який склав святий Ієронім в IV ст. (так звана Вульгата), і суворо оберігала його недоторканість. Еразм  вважав, що у Вульгаті і в практиці католицької церкви викривлено початковий смисл християнства. Тому він і  видав критичний грецький текст  Євангелія і власний латинський переклад його. Еразм звільнив текст  від помилок, що нагромадилися за довгий час, а в коментаріях, спираючись на науковий філологічний аналіз, протиставив  схоластичним інтерпретаціям тексту своє тлумачення. Найбільш цінне у цій  праці - науковий [225] метод дослідження, який в принципі був спрямований  проти догматизму й утверджував  права критичного мислення, характерного для гуманізму. Підриваючи авторитет  Вульгати, праця разом з тим  служила справі Реформації.

 

Найціннішу частину спадщини Еразма становлять «Похвальне слово  Глупоті» (1509) і «Домашні бесіди» (1518). «Домашні бесіди» - це збірка діалогів, яка повинна служити посібником для тих, хто вивчає латинську  мову. Видавши збірку, Еразм не припинив праці над нею, а поповнював її новими розмовами, і в останньому виданні 1533 р. їх назбиралося 57. Текст  діалогів, за задумом автора, мав  не тільки допомагати у вивченні мови, а й сприяти моральному вихованню. За своїм змістом діалоги різноманітні. В одних зображуються і засуджуються різні пороки, в інших подаються  приклади, гідні наслідування. Наприклад, у діалозі «В пошуках парафії» висміюються пороки священнослужителів. Один із співбесідників, Памфаг, розповідає про свою поїздку в Рим з  надією одержати там вигідну парафію. В розмові такі поїздки названі  коростою, яка «коли вже нападе, то свербить без кінця». Памфаг уперто добивається парафії, бо йому «любий спокій і подобається епікурейське життя». Але бажаного здобути йому не вдалося через брак грошей. У  діалозі «Світанок» марнуванню часу гульвісами протиставляються осмислене  життя, прагнення до знань і духовної повноцінності.