Епитети в художественой литературе

 

ЗМІСТ

Вступ _________________________________________________________ ст.

Розділ І.  Загальні особливості перекладу художньої літератури.

1. Переклад художньої літератури. _______________________________ ст.
2. Стилістичні проблеми перекладу. _______________________________ст.

Розділ II.  Епітети у художньому дискурсі.

1. 1 Поняття епітету у  лінгвістиці. __________________________________ст.

1.2 Класифікація епітетів. Вживання певних видів епітетів  у художньому тексті. _______________________________________________________________ ст.

1. 3  ___________________________________________________________ст.

1. 4Порівняльна характеристика  епітетів в українській та  англійській мові. __________________________________________________ст.

1. 5 Особливості перекладу  кольорових епітетів. _____________________ст.

Розділ III.  Особливості перекладу епітетів у романі Сідні Шелдон «Інша сторона півночі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Важливим об’єктом дослідження  сучасної лінгвостилістики є епітет як мовно-виразовий засіб, що відіграє значну роль у творенні мовної картини  окремого індивіда і певної спільноти  людей (територіальної, соціальної, професійної  тощо), а також відображає мовні  традиції певної епохи загалом. Епітети  засвідчують значні можливості мови у сполучуваності слів, є одним  із виявів мовного багатства. Вони допомагають  вирізнити певний предмет чи явище  з ряду однорідних, точніше передати думку, надають мові образності та емоційності.

Роздуми про роль, призначення  епітетів, їхні джерела і виникнення з’являються ще в творах античних мислителів (Арістотеля, Деметрія та ін.). З’ясування природи епітетів цікавило видатних філологів XIX-XX ст., зокрема  О.М. Веселовського, В.С. Ващенка, В.В. Виноградова, В.М. Жирмунського, О.О. Потебню. Проблему епітетів принагідно досліджували Л.А. Булаховський, І.Є. Грицютенко, Л.І. Тимофєєв та інші вчені. Епітет як засіб вираження  індивідуально-авторського стилю  певного письменника активно  вивчають у сучасному мовознавстві, зокрема в українському. Це дослідження  С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнка, Н.М. Сологуб, Н.Г. Сидяченко, С.П. Бибик, Л.О. Ставицької, В.В. Красавіної, М.Ф. Братусь, О.М. Сидоренко, Л.І. Шутової, Л.Я. Аврахової та ін.

Хоч епітети тривалий час  є об’єктом наукового зацікавлення філологів, проте залишається ще багато проблем, які потребують детального вивчення. Дотепер епітети досліджують  переважно на матеріалі художньої  літератури з традиційним поділом  на логічні та художні (власне епітети) означення, на постійні (фольклорного походження), загальномовні та індивідуально-авторські. Без сумніву, саме в художніх текстах  епітети найповніше реалізують свої функції, виявляють особливо високий  образний потенціал.

Предметом дослідження є епітети у романі Сідні Шелдон « Інша Сторона півночі», їх види, структура та семантика.

Об’єктом дослідження є епітет як у художньому англомовному романі.

Мета дослідження: проаналізувати особливості перекладу епітетів, дослідити відміності, ознаками та способи їх перекладу з англійської мови на українську.

Актуальність  теми дослідження зумовлена важливістю вивчення стильового й стилістичного статусу епітетної системи як окремого функціонального різновиду.

Головні завдання курсової роботи:

Розглянути епітети та їх основні диференційні ознаки.

Проаналізувати структуру  та семантику епітетів.

Дослідити різні класифікації епітетів.

Проаналізувати особливості  перекладу епітетів з англійської мови на українську.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І.  Загальні особливості перекладу художньої  літератури.

1.   Переклад художньої літератури.

 

Переклад художньої літератури є інструментом культурного освоєння світу, розширення колективної пам'яті  людства, чинником самої культури. Теоретичною  базою такого перекладу є літературознавча теорія перекладу, спрямована на вирішення  історико-літературних завдань. Художній переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій У художньому перекладі важливе збереження форми, змісту, структури і естетичного впливу оригіналу тексту. Цей вид перекладу передає думки оригіналу, викладені за допомогою правильної літературної мови.

Характерні особливості  художньої літератури, проявляються у кожній індивідуальній художній манері письменника, обумовленні його світосприйняттям, впливом естетики епохи і літературної школи, численне розмаїття як і лексичних  так і граматичних засобів  мови, і їх різних співвідношеннях один з одним, багатообразне співвідношення письмової і усної мови в літературно-заломлених стилістичних різновидах тієї й іншої - все це разом робить питання про художній переклад надзвичайно складним. [ 1, cт. 26 ]

При перекладі художньої  літератури виникає задача передати індивідуальну своєрідність оригіналу. Для літератури так як і для  мистецтва, матеріалом якого слугує мова, характерно особливий, часто безпосередньо  тісний зв'язок між художнім образом  і мовною категорією, на основі якого  він будується.

Другою властивістю художньої  літератури, яка відрізняє її від  інших творів, є смислова ємкість. Вона проявляється в здатності письменника  сказати більше, ніж говорить прямий сенс слів у їх сукупності, в його вмінні заставити читача задуматись, відчути, зрозуміти те, що автор мав  на думці.

Ще одна характерна риса художньої літератури – це яскраво  виражене  національне забарвлення змісту і форми, що цілком природно для літератури як для вираження дійсності в образах, які і нею обумовленні. Важливий також є тісний зв'язок між історичною обстановкою і відображаючими її образами твору.

У художній літературі велику смислову і значну роль може грати  вибір слова, що є за своїм речовинним змістом повним синонімом до відповідного слова і відрізняється від останнього лише своїм лексичним забарвленням. Також до числа задач відноситься використання архаїзмів, варваризмів, і взагалі іншомовних слів, до яких в мові перекладу не завжди можна підібрати прямі еквіваленти, які б відігравали ту ж саму стилістичну функцію.

Наявність діалектизмів завжди викликають труднощі при перекладі. Можна сказати, що передача територіальних діалектизмів як таких не здійснена  за допомогою тих же територіальних діалектів у мові перекладу. Справа в тім, що використання елементів  того чи іншого територіального діалекту мови, на який ми здійснюємо переклад, неминуче вступає у протиріччя з  реальним змістом оригіналу, з місцем дій, з його середовищем, з наявністю  діючих осіб і автора до визначеної національності. Елементи територіального  діалекту по деякій мірі являються  відхиленням від літературної норми, і можуть служити соціальною чи культурною особливістю характеристики персонажів твору.

До числа особливостей перекладу художньої літератури слід також віднести необхідність передавати деякі важливі смислові ефекти, які  виникають шляхом неочікуваних зіставленням значень самих слів, тотожних або  близьких за звучанням. На цьому явищі  виникає ї народна етимологія і так звана гра слів,  або, як ще її називають, каламбур. Тісний зв'язок гри слів і народної етимології з  смисловим змістом відповідного місця самого оригіналу чи з його стилем є – беззаперечним. Існують  широкі можливості їх передачі при  умові використання різного кругу  лексичних варіантів, спроможних вступати в омонімічні зв’язки і подвійне значення слова. [ 2, ст. 33]

Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту  автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту  першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності  і даних, взятих з літератури. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і “пересадити” на новий грунт, він повинен народитися наново у  новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає  на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору  на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною  мірою руйнуються. Щоб твір продовжував  жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен  перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий  процес його створення і наповнити  твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

При перекладі прозової літератури постійно доводиться мати справу з  особливим ритмом прози , яка значною  мірою відрізняється від ритму  віршів. Ритм прози, спираючись на елементи конкретної мови, завжди специфічний  для цієї мови. Він створюється, перш за все, впорядкуванням розташування більш  значних смислових і синтаксичних елементів мовлення, їх прямування в визначеному порядку – повторами  слів, паралелізмом, контрастною симетрією, характером зв’язку фраз і речень. Крім того, ритм прози обумовлюється  також емоційним нагнітанням, розділом емоційної сили, патетичного забарвлення, зв’язаною чи з цим чи іншим  частиною речення. Інколи у прозовому  творі зустрічається однакове звучання закінчень чи скупчення однакових  звуків.

Ще звернути увагу при  перекладі художньої прози на національний колорит. Це цілком конкретна  особливість літературного твору, яка може бути яскраво виражена. Виражається вона найчастіше всього у образах, які безпосередньо  відображають матеріальну обстановку і соціальні умови життя народу чи в насиченні ідіоматикою.

Також, складність викликають віддаленні у часі твори, що стосується стилістичних тенденцій і принципів, які ми можемо використати при  перекладі, так це :

• Використання архаїчних засобів мови – художньо мотивовані чи немотивовані.
• Модернізація – надання тексту чи окремих його елементам сучасного забарвлення.
• Нейтралізація історичного колориту.
• Те чи інше використання цих тенденцій.

Разом з цим витікає  і своєрідне індивідуальне бачення  автора написаного твору.

Частина цих проблем у  перекладі художньої літератури з часом зникає, а в той час  як з тим з’являється новий  ряд проблем та труднощів перекладу. Мова в наші дні розвивається настільки  швидко , що навіть науці інколи не вспіти за нею. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Стилістичні  проблеми перекладу.

Стилістична система мов  має свій національний характер. Адекватний переклад не можливий без урахування стилістичної сторони оригіналу. Стилістичні  прийоми різних мов в основі одні і теж, тільки їхнє функціонування в  мові різне. При передачі стилістичного  значення перекладач повинен керуватися принципом : відтворити та передати в  перекладі той самий ефект.                                                                                                                         Для того, щоб створити бажаний художній ефект, якомога яскравіше зобразити події, персонажів, у художній прозі автори використовують широкий спектр стилістичних засобів різних рівнів. Слова, які окрім основного предметно-логічного значення мають ще й конототивне значення є виражальними засобами мови на лексичному рівні.

До лексичних виражальних  засобів можна віднести антономазію, гіперболу, епітет, іронію, каламбур, літоту, метафору, метонімію, синекдоху оксюморон  та інші.

Взаємодія між початковим словниковим значенням і значенням, якого слово набуло у мікро  контексті може відбуватись різними  шляхами. За одним з них автор  зіставляє два об’єкта, які не мають нічого спільного, але в  яких він бачить якусь спільну  функцію, рису чи якість, яка може змусити  читача сприймати ці об’єкти як ідентичні. Іншим способом взаємодії  є ситуація, коли автор заміняє  один об’єкт іншим на тому підґрунті, що між ними є взаємозалежність чи взаємозв’язок. Ще одним способом взаємодії  між лексичними значеннями є використання певної якості чи властивості об’єкта  у протилежному значенні

Алітерація – прийом повтору першого звуку чи букви в наступних словах. У поезії алітерація співпадає і в англійському і в українському перекладі. Вживання алітерації в прозі більш характерне явище для англійської мови, ніж для української. Алітерація виконує евфонічну та логічну функції, підкреслюючи тісний зв'язок між словами. Також і в англійській і в українській мові можна прослідкувати тісний зв'язок між епітетом і певними словам :

Black Book, Silent Sea; Голосний Голос, Дощовий День і т.д