Фицджеральд "Ночь нежна. Великий Гэтсби"

       «Тепер пояси знову туго затягнуті, і, оглядаючись на нашу розтрачену юність, ми, природно, зображуємо на особах належний жах. Але немає... …так почується знову приглушений дріб барабанів... …і нам, хто тоді був молодий, все це бачиться в рожевому світлі, тому що ніколи нам уже не повернути колишню гостроту сприйняття життя, що нас оточує».

Ф.С. Фицджеральд стал героем, пророком и живым символом «Віку Джаза» . Згодом він  писав про свою тогочасну творчу позицію з відомою часткою самоіронії, його передбачення багато в чому виправдалися - не тільки велика депресія, але й роки «проспериті» були відзначені печаткою трагізму, про що говорить і сам письменник: «Всі сюжети, які приходили мені в голову, були так чи інакше трагічні - чарівні юні герої моїх романів ішли до дна, алмазні гори в моїх оповіданнях злітали на повітря, мої мільйонери були начебто селян Томаса Гарді: такі ж прекрасні, такі ж приречені. У дійсності подібних драм ще (виділене нами. - В. К.) не відбувалося, але я був твердо переконаний, що життя - не те безтурботне свято, яким вона представлялася поколінню, що йшло слідом за моїм».

        Оповідання «Перше травня» (скоріше, невелика повість) не тільки передає духовну кризу американського післявоєнного життя, але і є гострою сатирою на «проспериті», про що свідчить хоча б своєрідний «вступ», що різко контрастує з наступними сюжетними лініями: «И настільки весело й голосно прославляли барди й літописці мир і процвітання міста-переможця, що всі нові юрби марнотратів стікалися сюди з окраїн країни, прагнучи впитися хмелем насолод, і всі швидше й швидше звільнялися купці від своїх брязкіток і туфельок, поки розпачливий крик не вирвався з їхніх грудей, тому що їм потребні були ще й ще дрібнички й ще, і ще туфельки, щоб задовольнити попит... Але ніхто не слухав їхнім крикам - усім було не до них. День за днем піхота весело марширувала через місто, породжуючи загальну радість, тому що юнаки, що верталися із фронту, були мужні й чисті, щоки їх були рожеві й зуби міцні, а молоді дівчата, що очікували їхнього будинку, були пригожі й безневинні» [Фіцджеральд, c. 258].

         В іронічному вступі Фіцджеральд зображує зовнішні прикмети Америки післявоєнної - Америки початку економічного буму. Але він зміг розглянути не тільки зовнішню позолоту, але й поки ще схований трагізм, зворотний бік карнавального свята. Романтична й реалістична тенденція злиті воєдино не тільки в романах, але й в оповіданнях Фіцджеральда. Але в творі «Перше травня» лірико-романтичні риси майже не помітні, оскільки оповідання розвивається в іронічному ключі. Фіцджеральд у цьому оповіданні розвінчує й міф про Америку як про країну «рівних можливостей». Саме невідповідність надій героя й безжалісної дійсності штовхають на самогубство Гордона, що повернувся з війни, Стеррета («Перше травня»). Уперше в американській літературі з'явився образ «загубленого» героя, що гине через трагічний розрив між мрією й дійсністю, іншими словами, уперше був поставлений під сумнів соціально-етичний міф - «американська мрія». Нарешті, у художньому творі 20-х років американський письменник уперше знаходить у післявоєнній ейфорії часів економічного буму як трагічні, так і виродливі риси.

       У творі «Перше травня» Фіцджеральд розвиває кілька паралельних сюжетних ліній. Його цікавить не тільки спустошеність молоді, що повернулася з війни, але й соціальне буття Америки. Гедоністичний розгул зображений Фіджеральдом на тлі розгрому поліцією першотравневої демонстрації 1919 р. і переслідування соціалістів у післявоєнній Америці, політичній реакції, як зворотного боку економічної стабілізації. Процвітання й загальний успіх були, звичайно ж, недовговічними, що згодом підтвердив економічну кризу.

        Початок «великої депресії» одночасно означало й кінець «століття джазу». І вже через два роки після початку небаченої кризи в американській економіці, в 1931 р. Скотт Фіцджеральд створює перше із серії знаменитих есе, пізніше об'єднаних і надрукованих у посмертній книзі «Катастрофа» (1945). Хоча Фіцджеральд і пише про те, що в період джазового століття він «не проявляв рішуче ніякого інтересу до політики», але в дійсності письменник, хоча й не приймав особистої участі в політичному житті, але вже тоді чуйно ставився до найменших змін у житті суспільства.

       Дійсно, життя в США не було «безтурботним святом», і це чуйно вловив і відбив не тільки в романах, але й у кращих оповіданнях Скотт Фіцджеральд. Але молодий Фіцджеральд у великому ступені перебував під владою власних ілюзій, а коли прийшло прозріння, воно виявилося досить гірким. Але в той же час з'явилася й здатність до тверезого погляду на світ, до іронічного й дуже точній самооцінці «по ту сторону раю»: «І на коротку мить - уже наступного виявилося досить, щоб переконатися в моїй непридатності для такої ролі. - я, знаючи про Нью-Йорк менше, ніж будь-який репортер, що покрутився в газеті з півроку, і представляючи нью-йоркське суспільство гірше кожного з тих неприбудованих молодиків, що перебував постійно в бальному залі готелю «Ріц», раптом зробився, мало сказати, виразником епохи, але ще і її типовим породженням» [Фіцджеральд, c. 289].

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЄ  ВТІЛЕННЯ ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ НЕПЕРЕСІЧНОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОМАНАХ Ф.С.ФІЦДЖЕРАЛЬДА «ВЕЛИКИЙ ГЕТСБІ» ТА «НІЧ ЛАГІДНА»

2.1. Специфіка змалювання образу красивого життя представників «Віку Джазу» у творах Фійджеральда

        У сприйнятті сучасників Френсіс Скот Фіцджералд став одним із літописців «століття джазу», епохи, що безпосередньо передувала рокам «великої депресії». Практично на все життя Фіцджеральд, що народився в Сент-Полі (католицькій столиці Середнього Заходу), зберіг по-дитячому наївне й деякою мірою «карнавальне» уявлення про успіх – про те, що «все можливо» [Толмачев, c. 343].

     Мотив багатства – центральний у творах Ф. С. Фіцджеральда, але ставлення письменника до двох символів добробуту (фатальна жінка, нувориш), які найбільше його цікавили, було неоднозначне, пропущене через власний досвід підлітка, що мріяв про славу, безнадійно закоханого в Джиневру Кінг (дівчинку із заможної сент-польської сім'ї), потім парубка, одруження якого з південною красунею Зельдою Сейр стало можливим через сенсаційний успіх його першого роману «По ту сторону раю» (1920), але в кінцевому рахунку не принесло йому щастя. До кінця 1920-х років у Зельди відкрилася душевна хвороба [1, с. 344].

У своїх кращих творах – романах «Великий Гетсбі», (1925), «Ніч ніжна» (1934) – Ф. С. Фіцджеральд прагне бути флоберіанцем, але за своїм  темпераментом він занадто ліричний, занадто зачарований поезією матеріальної надмірності світу. Тому найближчий письменникові персонаж – він сам, Фіцджеральд, а світ багатіїв – кровно рідний йому світ. Тим проникнутий і зміст його заяви: «Ми зобов'язані своєю появою на світ добробуту суспільства. Все найкраще створюється тоді, коли правлять багаті».

       Втім, краса, реалізована в багатстві (регтайм, що блискає нікелем паккард, фешенебельний бар), цікавить Фіцджеральда не сама по собі, а у своїй неміцності. Письменник крізь призму свого подання про мінливість успіху надто уважний до краси, щоб не зауважувати її подвійності: таємниці, блиску й долі, прокльону. Багатство в подібній перспективі зненацька стає фіцджеральдівським еквівалентом стоїчного кодексу в Хемінгуея. Його честолюбці, зваблені можливістю затвердити себе в «волі до володіння», парадоксальна аналогія хемінгуеєвським біднякам (матадорам, гангстерам, барменам і т.д.),– приклад того, що «пошуки Грааля», якого б виду вони не набували в грубу епоху без ідеалів, завжди перегукуються із трагедією [Толмачев, с. 345].

         Тема матеріалізму яскраво зображена в романах «Великий Гетсбі» та «Ніч ніжна». У «Великому Гетсбі», ми постійно бачимо героїв, які ведуть гедоністичний спосіб життя. Багато персонажів  «Великого Гетсбі» можуть бути відзначені як «матеріалістичні». Такі як Дезі, Джордан, Міртл і багато інших, надають величезного значення речам земного світу. Всі вони переконані, що людина може бути успішною лише від того скільки грошей у неї в гаманці. Всі їх дії направлені на створення видимості. Наприклад, коли персонаж робить щось лише через необхідність дотриматися правил пристойності, або коли Міртл, проїжджаючи повз продавця собачок, кричить: «Я теж хочу одного з тих песиків», або «Я теж хочу одну з тих квартир». Це зауваження показує її безвідповідальне відношення до майна, а також її необхідність створити певний імідж, для інших. (Фицджеральд, Великий Гєтсби)

        У «Ніч лагідна », хоча і не так очевидно, але матеріалізм є також одним з основних аспектів цього твору. Перше зображення персонажів линиво лежачих на березі французької Рив'єри без будь-яких ознак прагнення розвитку їх життія, показує, що герої так само дуже гедоністичні. Проблеми Ейба з алкоголем символізують відсутність сенсу життя, і декілька нав'язлива «цікавість» місіс Маккиско показує, що героїні теж нічим зайнятися. Читаючи тві, можна побачити, що у Діка і Ніколь дуже багато вільного часу, тому вони подорожують з міста у місто. Різниця між Діком і Ніколь і персонажами роману «Великий Гетсбі» у тому, що вони вважають, що щось роблять. Дік постійно говорить про книгу , яку пише, але це лише розмови...       

   Не звертаючи уваги на те, що Дік і ГЕтсби мали величезні суми грошей в їхньому розпорядженні і можливість отримати все, чого вони захочуть, жоден з них не став щасливим. Автор приходить до висновку - талант і гонитва за грошима і кар'єрою несумісні. «Мораль грошей» виявляється згубною і для лікаря-психіатра Діка Дайвера, і для молодого хлопця Джея Гетсбі .

2.2. Художня реалізація трагедії невідповідності мрії та дійсності у долі  головних героїв  романів «Ніч лагідна» та «Великий Гетсбі»

     Однією з найважливіших тем  творчості Фіцджеральда є тема трагічної долі творчої особистості в капіталістичному світі. У цьому плані характерні такі твори письменника,  як «Ніч ніжна» і «Великий Гетсбі». Обидва твори присвячені одній темі - темі гинучої творчої індивідуальності. Між героями цих творів багато спільного: обидва вони безсумнівно талановиті, обидва ведуть світський спосіб життя, обидва закохані в багатих жінок і обидва теряпят крах.

     Герой роману «Ніч Лагідна» - Дік  Дайвер, якого автор наділив розумом,  чарівністю, талантом, мужньою зовнішністю і душевним багатством. Він, можна сказати, видатний фахівець у галузі психіатрії та, незважаючи на відносно молодий вік, вже встиг завоювати авторитет у науковому світі. Достаток його скромний, але це його не бентежить, оскільки і потреби його скромні. Розум його зайнятий проблемами, що не мають відношення до грошей. Ілюзії Діка в момент приїзду до Швейцарії з метою завершувати освіту автор пояснює специфічною формою американського оптимізму і американських ілюзій. «То были иллюзии вечной силы и вечного здоровья и преобладания в человеке вечного начала, аллювии целого народа, порожденные ложью прабабок на американском фронтире, под волчий вой убаюкивающих своих младенцев, напевая им, что волки далеко-далеко» (Фицджераль, «Ночь нежна»). Випадково, життя  зіштовхує Дайвера з юною Ніколь Уоррен, що знаходиться на лікуванні в одній зі швейцарських психіатричних лікарень. Він одружується з нею  по любові, знехтувавши медичню  етикою,яка забороняє лікареві одружитися на психічно хворий пацієнтці. Він сподівається вилікувати Ніколь (і це йому вдається). Уоррени, дозволивши йому одружитися на ній, мали на увазі власні цілі. Вони, так би мовити, «купили» Дайвера. Спочатку Дік намагається зберегти свою самостійність, намагаючись жити лише на власні кошти. Але він не може протистояти натиску мільйонів і робить поступку за поступкою. З кожною поступкою (квартира, вілла і так далі, головне ж - безцільна трата часу і сил) Дік втрачає якусь частину себе. Настає момент, коли він думає: «Затеи Николь вторгались в его работу и мешали ей, кроме того, стремительный рост ее доходов в последнее время словно бы обесценивал эту работу. И еще: ради забот о ее здоровье он много лет притворялся...» (Н.Н. II, 190). Ми навмисно обірвали цитату. Зовсім не важливо, ким або як Дік прикидався, але дуже важливо, що, допустивши елемент «нещирості» як необхідний компонент свого духовного життя, він роками так чи інакше відмовляється від самого себе, знущаючись над власною особистістю. Зрештою Дік змушений визнати: «Он себя потерял, кто знает, когда, в какой именно час, день, неделю, месяц или год. Когда-то он умел проникать в суть вещей, решать самые сложные уравнения жизни, как простейшие случаи простейших болезней... Никогда он не был так уверен в себе, так внутренне независим, как в пору своей женитьбы на Николь. И тем не менее его купили, как gigolo, и каким-то образом он допустил, что весь его арсенал оказался упрятанным в уорреновских сейфах».

     І з вченого, що поклоняється благородним ідеалам, із слуги людства він поступово перетворюється в  особистого лікаря, опікуна, няньку власної дружини, в невгамовного організатора і творця красивою, витонченою, зі смаком спокійного життя, в мага і чародія, винахідливість якого перетворює повсякденне буття у вічне свято (Ковалев,26 ). Організований ним для Уорренів «карнавал життя» не позбавлений приємності і для нього самого. Але все це мізерно мало в порівнянні з тим, що він втрачає. А втрачає він талант, професійну обдарованість, кваліфікацію, душевну енергію і щедрість, тверезість мислення, інтерес до людей і смак до життя. Трагедія Дайвера - це талановитої людини, яка змушенажити жити у буржуазного суспільстві не бачить для себе іншого шляху.

        На відміну від Гестбі, Дайвер, яким він і не був привабливив, ні в який момент своєї кар'єри» не досягає величі. Дік - тільки жертва історії, йому не дано було розвинути даровані природою таланти. У світлі зіставлення з Гестбі неприємні ситуації, в які потрапляє все більше і частіше питущий Дік, виглядали б просто пародійними, якби в них не відбивалася деградація особистості. У цьому плані особливо цікаві деякі епізоди: п'яна бійка з водіями таксі і буйство в поліцейській дільниці (в результаті Уоррены набувають моральну перевагу над героєм), скандал в клініці з-за те, що від доктора Дайвера помітно пахне вином, і, нарешті принизливе для Діка «єдиноборство» з п'яною кухаркою, поведінка якої вельми схоже на поведінку самого Діка в епізоді з водіями і поліцією.       

          Духовна позиція творчої особистості  замінена глибоко засвоєними: їм віруваннями «століття джазу» з його пристрастю до красивою американської казці, ілюзії, розкутості, ледарства. І власна слабкість, а не тільки зовнішні впливи, прискорюють процес духовної деградації героя. (Зверев)

           Історія життя Джея Гетсбі  – це розповідь про «зразкового» американського юнака. Правила, які він з юності для себе встановив, - це в своєму роді закінчений кодекс поведінки для всякого віруючого в "мрію" і твердо намірився старанням, ощадливістю, тверезим розрахунком і наполегливою працею пробити собі шлях у житті, власним прикладом довести, що шанси рівні для всіх і вирішують тільки якості самої людини. ( Зверев)

       Гетсбі пройшов першу світову війну, а мужності, сили, стійкості йому також було не позичати –  про це свідчить його військова кар’єра, воєнні відзнаки. Проте, сину незаможніх батьків, довелося вже з дитячих років не тільки формувати себе, а й прокладати шлях до суспільства, «вибудовувати» власну кар’єру, турбуватися про своє майбутнє, ловити мить вдачі [26, c. 263]. Й тут при щасливій зустрічі із мандруючим багачем, колишнім здобувачем золота на Далекому Заході Даном Коді він виявив і спритність, і винахідливість, і метикуватість, і розуміння людської природи –  тобто, все те, чому навчає життя обдарованого бідняка. Проте, його вміння використати щасливий випадок виявилося недостатнім для того, щоб відстояти свій невеличкий спадок у світі тих, чиї моральні норми відшліфовані життям серед багатих. Той юний ідеаліст, який був певен, що досягне великого багатства й щастя, цілеспрямовано слідуючи певним правилам поведінки (франклінівським заповітам «Бідного Річарда»), зберігся в ньому, незважаючи на те, що він свідомо змінив ім’я в надії обманути долю [26, c. 264]. Війна не позбавила його смаку до життя, великої мрії і конкретної мети: розбагатіти й одружитися з коханою, яка може почуватися комфортно лише в багатстві. Задля досягнення цієї мрії він, не переймаючись роздумами й сумнівами, після періоду поневірянь, не використавши подарунок долі –  можливість навчатися в Оксфорді, яку надавав уряд демобілізованим військовим, приймає позалігитимні норми повоєнного життя,досить своєрідно вписується в реальність. Гетсбі зумів розбагатіти на буттлегерстві – незаконному продажу спиртного під час дії «сухого закону».