Казкові елементи в драматургії Карло Гоцці(на основі ф`яб "Жінка-змія" та "король-Олень")

У «Синьому Чудовиську» Т. під впливом чар забуває свою кохану Смеральдину і переймається пристрастю до порочної дружини царя Фанфура Гулинди. Їх діалоги пародіюють сцени з патетичних трагедій.

У «Зеленій пташці» Гоцци перетворює Т. в персонажа побутової комедії, виділяючи окремі риси його вдачі : ненажера, поганий слуга, зухвалий лицемір, він проганяє з дому двох дітей-підкидьків, яких виховувала його дружина Смеральдина, заявивши їм, що не може більше їх утримувати, а його бідність (помилково перебільшена) не допускає героїзму.

ВИСНОВКИ

 Карл Гоцці - італійський драматург і поет Венеції. Написав кілька віршованих романів і сатир, одинадцять новел у прозі та автобіографічні записки: «Memoire inutili» (даремні записки), але все це давно забуте і популярність Гоцці грунтується на його діяльності, як драматурга. І в цьому відношенні, проте, авторитет, яким він довго користувався в Італії та особливо в Німеччині, в пору процвітала там романтичної школи, сильно знизився, і значення його в даний час-виключно історико-літературне.

Драматична діяльність Карла Гоцці висловилася, головним чином, в енергетичній, можна навіть сказати озлобленій протидії реформі Гольдоні, в якій він побачив тільки рабську французоманію і (навмисне або через недогляд) зовсім випустив з уваги все що було чисто національного в комедіях Гольдоні. Точно так же вороже поставився він до прагнень останнього підняти первісну і грубу «Commedia dell'arte» на ступінь художньої «комедії характерів», побачивши і тут єретичне посягання на спадщину італійської старовини.

Але якщо вихідна точка Карла була почасти правильна, то застосування її виявилося найвищою мірою фальшивою. Карл Гоцці засуджував Гольдоні, наприклад, за те, що він «представляв на сцені тільки ту правду, яка була у нього перед очима, грубо її копіюючи, а не наслідуючи натуру з належною письменникові витонченістю .... і виходив з принципу, що правда сама по собі завжди подобається ... ».

В протидію Гольдоніевской «комедії характерів», Карл Гоцці ввів новий рід п'єс, які він назвав fiabe (байки) - старе, маловживане італійське слово - і які представляють собою з'єднання старого «балаганного» елемента з романтичною:

першого - у вигляді збереження, але в досить спотвореному вигляді, старих «стоячих масок»,

другого - в масі чарівно-казкових подробиць, що наближають ці п'єси скоріше до пантоміму, балет і т. п.

До всього цього треба приєднати і полемічні тенденції автора, що виразилися особливо різко в першій же з цих п'єс («L'amore delle tre Melarance»), спрямованої проти Гольдоні; за нею послідували «Ворон», «Турандот» (згодом перекладене Шиллером), «Король Олень», «Жінка Змія», «Зелена пташка», яку автор назвав «філософською казкою» і в головних дійових особах якої - двох нових філософів - ополчився проти нової французької філософії. Гельвецій, Руссо і Вольтер викликали з його боку люто-фанатичні нападки.

Ф'яби Ґоцці мають точки зіткнення з просвітницьким реалізмом, але в них наявні й елементи пізнього бароко з його потягом до химерного. Мабуть, Ґоцці перебував під чаром іспанської барокової драматургії, у 70-х pp. він звернувся до жанру «комедії плаща та шпаги», явно в іспанських традиціях. З-поміж пізніх комедій можна назвати «Жінку, яка щиро кохає» («La donna innamorata dawero», 1771).

В останні роки Ґоцці, віддалившись від театру, видавав свої твори, у 1772 р. вийшло його перше зібрання творів, йому передувало «Щиросердне міркування та невигадана історія походження моїх десяти казок для театру», естетичне кредо Ґоцці, де він полемізує із К. Ґольдоні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. СПб.: Азбука-классика, 2001. 512 с.

2.      Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М.: Добросвет, 2000. 387 с.

3.      Гоцци, Сказки для театра. Перевод Я. и Р. Блох, М. Лозинского и М. А. Осоргина. 2 тома. «Всемирная литература». II. — М., 1923. (Содержание: «Любовь к трем апельсинам», «Ворон», «Король Олень», «Женщина змея», «Турандот», «Зеленая птичка», «Синее чудовище», «Счастливые нищие», «Зобеида», «Зеин».)

4.      Гоцци К. Сказки для театра: пер. с ит. / Вступ. ст. Н. Томашевского; Коммент. С. Мокульского. М.: Правда, 1989. 576 с.

5.      Гвоздев А., Общественная сатира Карло Гоцци. «Северные записки», 1915.

6.      Гвоздев А., Сказочный театр Карло Гоцци и комическая опера Лесажа. В книге А. Гвоздева «Из истории театра н драмы», П., 1923.

7.      Дживелегов А.К. Итальянская народная комедия. - 2-е изд. - М., 1962

8.      Жирмунский В.М. Из истории западноевро-пейских литератур. Л.: Наука, 1981. 303 с.

9.      Муратов П., Образы Италии, т. I. M., 1910.

10. Мокульский С., Карло Гольдони «О театре». Временник отдела истории и теории театра. ГИИИ, вып. I, Л., 1926.

11. Мокульский С., Судьба комедии масок в буржуазном театре. «Ученые записки Гос. Педагогического института им. А. И. Герцена», т. II, Л., 1936.

12. Немецкая романтическая комедия / Сост., вступ. ст. А.В. Карельского. СПб.: Гиперион, 2004. 720 с.

13. Овэтт А., История итальянской литературы. СПБ, 1908.

14. Реизов Б. Итальянская литература XVIII века. - Л., 1966.
Реизов Б. Карло Гоцци. - М.; Л., 1957.

15. Сокомиский М. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. - Киев., 1983.

16. Рюмина М.Т. Эстетика смеха. Смех как вир-туальная реальность. М.: Книжный дом «ЛИБРО-КОМ», 2010. 320 с.

17. Театр и музыка, пер. Е. Урениус, М., 1915.

18. Томашевский Н. Сказки Карло Гоцци // Гоцци К. Сказки для театра. М.: Правда, 1989. С. 3–10.

19. Marelli A. Ludwig Tiecks frühe Märchenspiele und die Gozzische Manier. Eine vergleichende Studie. Dissertation. Köln, 1968. 257 s.

20. ru.wikipedia.org