Райгород. Історія фольклорної балади

     Після     багаторічних безрезультатних    пошуків більш детальну інформацію щодо часу заснування села Райгорода вдалося знайти в унікальній за своїм краєзнавчим змістом багатотомній праці польського історика О. Яблоновського „Історичні джерела". Так, зокрема, в 22 томі цієї праці говориться, що „у 1569 (1571) р. на межі приватних володінь між Смілою і Жаботином,  була справжня пустка (незаселена територія) без особливої назви, яка охоплювала 17 квадратних миль (польська  миля складає шість кілометрів). Дана територія належала до земельного фонду польських королів. Згодом тут виникли перші поселення Райгородок і Баландина" [4, 697].

     Подальше  вивчення тексту „Історичних джерел" дозволило встановити не тільки рік, місяць, а й навіть день, коли вперше в польських документах згадується село Райгород. У 21 томі під назвою «Polska XVI wieku.  Ziemie Ruskie. Ukraina» міститься декрет від ІЗ серпня 1624 року наступного змісту: „М.Костянтином Ярмолінським повідомляється  та  Я н у ш е м Ти ш к е в й ч е м (старостою Черкаським) дозволяється про видання збіглих кріпосних з Туронки Волинського воєводства до м. Райгородок  новозаселеного" [5,369].

     Умовно  день народження будь-якого населеного пункту дослідники - краєзнавці пов'язують, як правило, з першою писемною згадкою про нього (наприклад, Черкаси 1286, Кам'янка 1648). Тому є всі підстави вважати 1624 рік офіційною датою заснування села Райгорода.

     Таким чином, заснування Райгорода, як і багатьох інших населених пунктів Черкащини, безпосередньо пов'язане з  динамічним процесом подальшого заселення Середнього Подніпровці в кінці XVI - на початку XVII століття. Окрім того, можна з упевненістю сказати, що наше село з його 380-річною історією є одним із найдавніших населених пунктів Кам'янщини після стародавнього Жаботина.

  

           Балада  належить  до  найскладніших  фольклорних  жанрів. Появу балади відносять   до   Середньовіччя.   Провансальці   називали  даний  жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш,  англійці  -  як  сюжетні  поеми  ліро-епічного  характеру. У ХІХ ст. в Росії,  Україні,  за  визначенням  М.Максимовича, М.Костомарова, таким  словом називали літературні та народнопісенні твори. 

     На  сьогодні  існує кілька  визначень балади. Пропонуємо одне з них: балади  -  невеликий  за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний  твір,  в  якому  відображаються  напружені  конфлікти  в особистому та громадському житті.

          Корені   балади   -  в   календарно-  і  родинно-обрядовій пісенності. Найдавніший   запис  балади  знаходимо  в  рукописній  книзі  чеського  фольклориста   Яна  Благослава  „Дунаю,  Дунаю,  чому  смутен  течеш"   Найпродуктивнішим періодом  баладотворення вважають ХV-ХVІІ ст. З ХІХ ст. балади публікуються у багатьох збірниках українського фольклору.

         Ґрунтовно досліджував балади І.Франко („Жіноча неволя в руських піснях

   народних",   1883),   наукові  розвідки  цьому  жанру  усної  народної

   творчості  присвятили О.Потебня, Ф.Колесса,  К.Квітка та ін. Національні 

   сюжети,  символи  й  образи  балад   знайшли  відображення  у творчості

   Т.Г.Шевченка  („Тополя",  „Причинна",  „Утоплена",  „Катерина"  тощо).

   Широко   використовували   баладну   традицію  поети  початку  ХХ  ст.

   (П.Карманський   „Українська  балада",  М.Вороний  „Бондарівна", В.Еллан

   „Балада   про любов" тощо. Найповніше  видання „Балади" у серії  „Народна

   творчість"  було  здійснено у 1987 році. Фольклорист  О.Дей опублікував

   „Каталог  українських народних балад".

     У  фольклористиці  виділяють  такі  жанрові  ознаки  балади:  зачин  -

   звертання   до  персонажа, раптове повідомлення  про незвичайні пригоди, 

   драматичні  колізії,  трагічні  випадки, що  справляють сильне емоційне

   враження  на читача. Ліричний елемент подається  у поєднанні з епічним.

   Наявні  естетичне  відображення  дійсності,  романтична  піднесеність,

   елементи  фантастики, метаморфози-перетворення, персоніфікація рослин і

   явищ  природи,  моралізаторство  - повчальний потенціал у вигляді кари

   або   запізнілого  каяття  злочинців.  Розповідь ведеться переважно  про 

   виняткові,  трагічні  випадки, які справляють  сильне емоційне враження

   на читача, відсутні детальні описи, повтори, характерні для героїчного

   епосу,  швидкий і напружений розвиток  дії.

     Як  правило,  за  сюжет балади  мають сумно-ефектну подію: вбивство,

   отруєння,  помста  свояка,  дружини,  чоловіка  тощо.  Балада  не  дає

   конкретних  імен і конкретних обставин (М.Драгоманов), для неї головне

   не  подія,  а  почуття,  які вона збуджує  (В.Бєлінський), змушуючи нас 

   співпереживати  трагічній долі тих, що постраждали  безвинно.

     Для   поетики балад характерні  діалоги,  психологічні  паралелізми,

   метафоричність,  гіперболізація, постійні народні  порівняння, епітети, 

   символіка,  повтори, зменшено-пестлива, емоційно-забарвлена  лексика.

     У  баладах  наявні  елементи  чаклунства:  невістка  перетворюється на

   тополю,  калину;  зрізана  гілочка промовляє людським голосом; віддана

   заміж   за  нелюба  дочка повертається  додому зозулею. Дійовими особами

   балад  часто виступають чарівниці, ворожки,  відьми.

     Більшість   найдавніших  балад  споріднені  з  колядками,  веснянками,

   купальськими,   побутовими   й   хороводними   піснями   і  присвячені

   метаморфозі  людини - перетворення її на рослини,  тварин, птахів („Роса

   -   дівчини   сльоза",  „Невістка   стає  тополею").  Балади  пізнішого

   походження  ближчі до епічної поезії.

        У   фольклористиці   балади   поділяють   на   родинно-побутові,   про татарсько-турецьку неволю, про історичних осіб.  Найбільш  детальну  класифікацію родинно-побутових балад в українській  фольклористиці  розробив О.Дей. Науковець поділив цей фольклорний жанр   на  такі групи: про кохання і дошлюбні відносини; про сімейні взаємини   і  конфлікти;  взаємини  і  конфлікти  на тлі соціальних та історичних   обставин.

            Найпоширеніший  сюжет  балад - перетворення невістки в тополю. У таких

   баладах  відображено  анімістичне  вірування  про переселення людської

   душі  в  рослинний світ. Як правило,  ці вірування підсилюються мотивом 

   віри  в  магічну  дію  слова.  Досить  поширеними  є  також  балади про

   кровозмішання  („Жила  вдова на Подолі", жертвоприношення („Замурована

   мила"),  викрадення  дівчини  з метою  одруження („Їхали козаки із  поля 

   додому"),  про  жіночу  невірність  („Ой  ти,  Галю,  Галю, молодая"),

   отруєння  невірного  нареченого.  Сюжет   балад,  коли  зведену дівчину

   козаки    прив'язують    до   палаючої   сосни,   став   основою   для 

   весільнообрядової  лірики („Горіла сосна, палала..").

     Частина   балад   пов'язані  мотивом  „тройзілля",  за  яким  дівчина,

   вирішуючи   суперечку  трьох  козаків,  обіцяє вийти заміж за того, хто

   привезе  їй з-за моря чарівного зілля  для весільного віночка.

     Родинно-побутові  балади,  записані  у ХУІІІ-ХІХ ст., побудовані, як

   правило,  на  мотивах нещасливого кохання,  примусового шлюбу, зведенні 

   дівчини,  жорстокій долі покритки.

     Мотивами  балад  про  татарсько-турецьку  неволю  є  проводи козака на

   війну,  смерть козака внаслідок незвичайних  обставин, подій, драматичні

   долі  людей  у  неволі.  Доволі  часто  зустрічається мотив  нескореної 

   полонянки,  котра,  хоч  і  має  можливість  стати  дружиною турка, не

   покоряється   ворогові, за що карається. Досить  поширеними є балади про

   кровозмішення  (козак  визволяє дівчину з  полону, закохується в неї, а 

   пізніше  виявляє, що ця дівчина його  сестра).

     Низка  балад  присвячені  певним  історичним особам. Відомі балади про

   Довбуша,   Кармалюка,   Бондарівну,   Байду,  Лимерівну.

РОЗДІЛ  ІІ

Баладна традиція  Райгорода

     Сьогодні  в селі проживає 1250 осіб(дані перепису на 2005 р.). З них 675 – чоловіків  та 575 – жінок. Віком від 60- ти до 80- ти років – 528 осіб, а за 80 – 44.

       Традиції передаються від покоління  до покоління. Щоб якось привернути  увагу молоді до пісенного  минулого села в нас проводяться  огляди самодіяльності, на яких  кожен може проявити себе. От і для того, щоб записати ту краплину душі наших односельчан, було проведено  свято «Народної пісні» , на якому мені і вдалося зібрати нижчезазначений матеріал. 

«Ой чиє ж то жито…» 

Ой чиє  ж то жито, чиї ж то покоси, (2)

Чи яка  дівчина розпустила коси?

Коси  розпустила, гулять не ходила, (2)

Чоловік жонатий, вона й полюбила. 

Виряджала мати сина у солдати, (2)

Молоду  невістку — в поле жито жати.

Жала  вона жала, жала й дожинала,

А  як прийшов вечір(2), то поле й устало. 

Прийшов син до хати, питається матір: (2)

• Де моя дружина, чом не йде встрічати?
• А твоя дружина не вміла робити, (2)

Пішла в  чисте поле з вітром говорити. 

• Мамо ж, моя мамо, що то за причина? (2)

Чом у  чистім полі зросла тополина?

• Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру, (2)

Зрубай  в чистім полі тую тополину. 

Перший  раз ударив – вона й похилилась, (2)

Другий  раз ударив – вона й попросилась:

• Не рубай, козаче, я твоя дружина, (2)

Під широким  листом спить твоя дитина.  

«Оженила  мати неволею сина» 

Оженила мати неволею  сина

Да взяла невістку да й не до любові.

Да взяла невістку да й не до любові, -

Не білеє личко, не чорнії брови.

Ой послала  мати сина в Крим, в дорогу,

Молоду невістку в поле брати льону.