Своєрідність ліричного героя в поезії Архілоха

    Ліричний  герой — суб'єкт висловлювання  в ліричному творі, свого роду персонаж лірики;  це образ, що виникає  в уявi читача пiд враженням висловлених у творi почуттiв, переживань, роздумiв. Лiричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Деякі дослідники розрізняють поняття ліричний герой та поняття ліричне "Я" поета. Ліричний герой – це образ, що живе своїм життям у художній дійсності. Ліричний вірш не можна розглядати тільки як частку реальної біографії поета [22].

    Ліричний  герой – це і носій мови, і  предмет зображення; він відверто стоїть між читачем і зображуваним світом, увага читача зосереджена на ньому.

    Будучи  виливом індивідуальної душі, лірика вже за самою своєю суттю у  всякій літературі виявляється необхідно  пов'язаної з великим розвитком  суб'єктивного життя, а це передбачає більшу самостійність особистості і, отже, вже ослаблення її зв'язку з родовим колективом [21].

    Гегель  писав, що в епосі автор відмінний від героя, а в ліриці центральним персонажем є сам творець і перш за все виявляється ліричне "я", але ліричне "я" не завжди тотожне авторові. Автор художній двійник реальної особистості письменника.

    Форми вираження авторської свідомості у  ліричному творі можуть бути різні: образ автора, ліричний герой, ліричний персонаж.

    Образ автора – це персоніфікована в окрему дійову особу, але відчутна в ставленні до зображуваного та в доборі художніх засобів особистості письменника. Це особистий кут зору, погляд на змальоване чи виражене.

    Ліричний  персонаж або герой рольової лірики — введений у текст ліричного твору персонаж, від імені якого висловлюються думки, переживання, почуття автора.

    Характерною ознакою ліричного твору є  ліризм — емоційне переживання подій та явищ, сердечність, схвильованість естетичного сприйняття.

    Ліричний  відступ — прийом у ліро-епічному творі, коли автор безпосередньо  висловлює свої міркування з приводу композиції або сюжетних ліній цього твору, вчинків або характеристики героїв, певних явищ, асоційованих із зображуваними подіями. Ліричний відступ часто зустрічаються і в епічних творах [23].

    З цього випливає, що характер ліричного героя розкривається через внутрішні суб’єктивні події, тобто почуття, переживання, настрої, думки, що є реакцією ліричного суб’єкта на те, що відбувається з ним або довкола нього. Про все це розповідає автор і все це становить ніби подієву канву, його сюжет. Він включає до свого складу не тільки послідовність викладу думок і настроїв, вираження емоцій і вражень, зміну, перехід від одного чутливого образу до іншого, тобто в його динаміку, а й всю зовнішню і внутрішню організацію твору.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  2. СВОЄРІДНІСТЬ ЛІРИЧНИХ ГЕРОЇВ ВІРШІВ  АРХІЛОХА 

    2.1. Архілох – поет Стародавньої Греції 

    Грецька поезія післегомеровского часу (VII-VI ст.) відрізняється надзвичайним тематичним багатством і різноманітністю форм та жанрів.

    В Давній Греції лірична поезія дістала назву від того, що деякі поетичні твори рецитували при звуках ліри. Найвизначнішим ліриком старшої доби був Архілох — всестороння й рухлива людина, один із визначних піонерів колонізації, хоробрий вояк.

    Архілох — давньогрецький ліричний поет середини VII ст. до н.е., основоположник ямбічної поезії. Точний час життя Архілоха невідомий, але зазвичай орієнтуються на сонячне затемнення 5 квітня 648 р. до н. е., про яке поет згадав у одному із віршів. На острові Парос, де він народився було знайдено дві біографії Архілоха, які були написані у III віці до н.е. його благородними нащадками. Цій біографії не можна довіряти до кінця, але в ній є багато цікавих відомостей про життя великого поета [13, c. 310].

    Архілох – син аристократа Телесікла, а мати поета – рабиня. Батько не усиновив його, а тому Архілох також був рабом. Все життя він відчував потребу і йому довелося займатися важкою і небезпечною працею найманого солдата, що ризикує своїм життям за шматок хліба і ковток вина.

    Його  сестра, Ельпініка, була нареченою Археанактида, нащадка легендарного царя Археанакта, який брав участь у поході на Трою. Архілох ріс сильним, статним хлопцем. Він чудово співав, швидко навчився грати на лірі, та знав напам’ять цілі пісні з "Іліади" та "Одіссеї" Гомера. Частіше всього він співав народні пісні, які чув коли ще був маленьким.

    Існує легенда, про те, що одного разу юний Архілох за наказом батька погнав у сусіднє селище на продаж корову. При світлі місяця він помітив якихось жінок, що підійшли до нього зі сміхом і жартами, пропонуючи продати корову їм. Не встиг Архілох відповісти, як вони зникли, залишивши біля його ніг ліру. Вдома ніхто не повірив йому, але тому що корову ніде не могли знайти, батько відправився в Дельфи й там дістав від оракула відповідь: синові призначено набути безсмертної слави [15, с. 170].

    Юний  Архілох закохується в чарівну  Необулу, він мріє як про недосяжне щастя торкнутися руки цієї дівчини. Любов Архілоха виявилася взаємною, і він отримав від батька дівчини згоду на шлюб, але потім старий передумав і заборонив дочці зустрічатися з ним. Недавній друг і кохана стають ворогами юного поета. Він, вірний своєму правилу, обрушується на них з гнівними віршами, через які Необула і її батько стають загальним посміховиськом. Розповідають, що публічне паплюження змусило їх покінчити з собою. Останнє свідчення належить до числа "бродячих легенд", але воно підтверджує силу викривальної поезії поета, в якій, за словами стародавніх греків таїлися "жало змії і отрута бджоли".

    Архілох брав участь у війнах на острові Фасос, де жителі Пароса заснували колонію, також він воював у Фракії, на острові Евбея; загинув у битві з уродженцями острова Наксос. За переказами, дельфійський оракул відмовився відповідати на питання наксосця Калонда, який вбив Архілоха, оскільки від його руки загинув великий поет. На Паросі Архілоха шанували як героя, а пароський історик Демей написав його біографію [13, с. 115].

    Доля поета мала багато спільного з долями його співвітчизників, які були змушені шукати собі місце під сонцем на колонізованому острові Фасосі. Саме тут, в нескінченних битвах з сусідніми фракійськими племенами пройшла значна частина життя Архілоха. Він завжди звертався до своїх товаришів зі словами заклику до стійкості в важку хвилину, з роздумами про сенс життя.

    Архілох прожив бурхливе, сповнене небезпек життя, заробляючи на прожиття ремеслом найманого воїна. Об'їздив чимало країв грецького світу, брав участь у багатьох воєнних сутичках.

    Вся Греція захоплювалась його палкими  віршами, їх співали в усіх містах, на кожній вулиці. Греки вважали його найбільшим грецьким поетом, а автори комедій вважали Архілоха своїм вчителем і наставником.

    На  батьківщині в його честь було споруджено святилище (поч. V ст. до н.е.), виявлене археологами у наш час, від нього вціліли уламки з написами, що містять біографію Архілоха та уривки віршів [14, c. 81].

    Основним змістом поезії Архілоха є його особисте життя, воєнні пригоди, відношення до товаришів та ворогів. Папірусні та епіграфічні знахідки останніх десятиліть значно збагатили наше уявлення про Архілоха, проте і викликали нові суперечки серед дослідників. В елегіях, присвячених опису бойового життя зустрічається багато формул та висловлювань; поет начебто ставить себе в положення гомерівських героїв, але це співставлення іноді набуває іронічний відтінок. Не без гумору розповідає Архілох і про те, як під час втечі він загубив щит, що вважалось надзвичайно ганебним. Урочисті формули гомерівського стилю отримують пародійне звучання завдяки іронічному відношенню поета до стародавніх подань про доблесть.

    До  нас дійшло близько 200 уривків різних віршів дидактичного характеру, в яких автор виступає наставником і натхненником громадян. Хоча в них оспівані власті почуття і переживання, вони були загальновизнані і стали нормативними. Свої почуття він намагається узагальнити в закликах до міцності духу, розумного ставлення до навколишнього світу, подає зразки поведінки як для себе, так і для інших. Йому належать байки про тварин, в яких автор, зіставляючи їх з різними типами людської вдачі, окреслює характери і діяльність останніх. Архілоху належать також елегії, гімни, епіграфи, тетраметри, еподи [12, c. 69].

    До  своїх противників, особистих і політичних, Архілох нещадний; його зброєю служать сатиричні байки, особисті глузування, прокляття. Байка "Лисиця і мавпа" спрямована проти людей незнатного походження, які представляють себе аристократами. Колишнього товариша, якого Архілох звинувачує у невірності, він проводжає у морський шлях з побажанням, щоб той потерпів корабельну аварію та потрапив у рабство до фракійців. Архілох навіть пишається своїм вмінням відплачувати злом на завдані йому образи. Особливо відомі були в давнину його запеклі нападки на Лікамба, який погодився видати свою дочку заміж за Архілоха, але потім відмовив йому у цьому. Юний поет відповів на це цілим рядом віршів, які ганьбили самого Лікамба та його дочок, вимушених буцімто через це покінчити життя самогубством. Зі знайденого на папірусі вірша помітно, що при зображенні Необули автор користувався прийомами фольклорного  викриття, створюючи образ "розпусниці", не маючої нічого спільного з реальною дівчиною. Не виключається, що і любовний епізод, зображений в цьому вірші є вигаданим, хоча опис його і відрізняється нечуваною до того відвертістю. Настільки ж прямодушним виступає Архілох і в інших віршах, де він розповідає про своє неспокійне життя, любовні муки [9, c.315].

    Твори Архілоха були широко відомі в класичну епоху. Його гімн на честь Геракла  виконувався на олімпійських іграх. Арістофан у своїй комедії  "Мир" цитує Архілоха поряд з Гомером. Знамениті вірші Архілоха про воїна, що кинув щит (що вважалося ганьбою), але зберіг життя, використовують метр і епічні формули "Іліади"; це додає фрагменту Архілоха відверто пародійний характер. Образи цього фрагмента були використані Горацієм в оді, зверненої до Помпею Вару, вільний переклад якої на російську мову був зроблений Пушкіним. У віршах Архілоха поетична індивідуальність вперше в грецькій ліриці виражена яскраво і неповторно [17, c. 118].

    Архілох — поет-воїн, що живе в епоху ломки старої аристократичної системи цінностей, в його віршах висока героїка епосу поступається місцем жорстким і різким описам буднів військових походів, дрібних сутичок і поразок. Примхам долі Архілох протиставляє мужність, стійкість і глибоке відчуття ритму, що лежить в основі людського життя. Для Архілоха характерні відмови від героїчного ідеалу аристократичної доблесті; він вважає за краще активну участь у житті. Безособовому "епосу аристократії" Архілох протиставляє суб'єктивну поезію особистості.

    Архілох писав гімни богам, елегії, байки, епіграми; особливо славилися його уїдливі ямби, або еподи — вірші, полемічно загострені проти аристократичних уявлень про честь, доблесть і посмертну славу.

    У віршах Архілоха вперше зустрічається  шестистопний ямб, згодом панівний розмір в грецькій і римській драмі. Архілох створив епод — дворядкову метричну систему, де за довгим рядком слідує коротка (за шестистопним ямбом чотиристопний; за дактилічним гекзаметром, або за поєднанням гекзаметрів з хореями - шестистопний або чотиристопний ямб, так звана архілохова третя строфа) . Більше того, деякі дослідники вважають, що саме Архілох винайшов елегійний дистих, одну з найпоширеніших метричних систем античної поезії [8, c. 123-125].

    Таким чином, ми можемо впевнено сказати, що твори Архілоха були широко відомі в класичну епоху. Поезія Архілоха руйнує всі рамки аристократичної пристойності. Згідно вказівкам античних вчених, Архілох є основоположником літературного ямбу, саме він першим з народних пісень сатиричного й викривального змісту створив ямбічну поезію, в якій сатира та інвектива використовуються в особливій полеміці для суспільних проблем. Основним змістом поезії Архілоха є його особисте життя, воєнні пригоди, відношення до товаришів та ворогів. 

   2.2. Суб'єктивна поезія Архілоха 

    Архілох створював суб'єктивну поезію, в  якій поет постає не як представник  роду або держави, а говорить від  свого власного імені. У творчості поета знаходить дзеркальне відображення його твереза, але часом і нестримана натура, його солдатське життя, невизначеність його суспільного становища як незаконного сина аристократа.

    Гучну славу здобуло сміливе зізнання в тому, що під час втечі від  ворога він загубив щит, що, згідно з традицією, позбавляло його звання воїна. Архілох же понад усе цінує в людині особисту відвагу, вміння захистити себе. Саме тому, в одному з віршів він одверто розповідає, що кинув щит на полі бою та втік, проте не бідкається з цього:

    Хтось із саійців щитом моїм добрим пишається нині:

    В битві його хоч-не-хоч десь у кущах  я лишив.

    Душу  зате врятував! А щитом, далебі, не журюся:

    Хай собі! Втратив один — інший, не гірший, куплю [6, c. 37].

    Здатність до незалежного мислення і сміливого  вислову своєї думки призвела до того, що Архілох відкинув героїчну традицію, представлену гомерівським епосом, з її кодексом військової честі, і описував в елегіях власний життєвий кодекс, мірою якого служили потреби найманця, який воює не для слави, а заради заробітку. Наскільки можна судити на підставі збережених уривків, Архілох виступав як воїн і поет, який не дуже багато чекає від життя і не заздрить багатим. Ідеальним вождем для нього був не чудовий атлет в дорогих обладунках, а той, хто відважний, розсудливий і вміє майстерно битися, хай і кривоногий, перед красенем-аристократом. Таким чином, Архілох першим протиставив фізичні достоїнства внутрішнім якостям: