Творчість мандрівних дяків в контексті української барокової літератури

Найрадіснішим святом для студентів було Різдво. До нього готувалися заздалегідь. На Щедрий (Святий) вечір ватаги спудеїв із картонною зіркою та вертепом ходили по хатах, співаючи колядок і щедрівок, отримуючи за це гостинці. Хоча їхнє навчання ґрунтувалося на християнській науці і моральних настановах, на свято школярі богохульствували, пародіювали Святе Письмо, псалми та церковний обряд, складали правила для п'яниць (пиворізів) на взірець церковних настанов і відправляли службу в корчмі. Вони співали і танцювали, сміливо висміювали царя, поміщика і самих себе:

Чи се той празник, що Христос родився,

Од чистої діви Марії воплотився?

Кажеться, він, бо почали їсти ковбаси і сало,

Чого у нас в школі  зроду не бувало.

Мені сеї ночі вві сні  приверзлося,

Що з небес у школу  сало приплелося,

Ковбаси около, як в'юни, вертяться, —

Тії-то потрави і для  нас годяться!

Коли мене щастя одарило,

26

Що стоїть край села сивухи барило!

Найбільше пародіювали мандрівні дяки євангельський сюжет про народження Христа, легенду про Адама і Єву, про те, як грішний люд переповнив пекло, а Син Божий явився на світ, щоб його врятувати. Неодмінно це бурлескно-травестійне оповідання пов'язували з ковбасами, салом, пивом-медом, завершуючи апофеозом веселощів:

Мати-земля уся ґуля

І, взявшись у боки,

Б'є гопака

В підкови широкі.

У творах мандрівних дяків  звучали ренесансні ноти прославляння радощів життя і людини[2,с.249].

Під час весняних рекреацій  студенти мали змогу розвивати свою творчість. Вона була здебільшого жартівливою, бурлескно-травестійною — відповідно до настрою школярів, їхня творчість виникала із канонічних, застиглих приписів і правил, які диктували під час серйозних шкільних занять вчителі поетики і риторики, — так руйнувалися застарілі художні стереотипи, а твори школярів поповнювали народну сміхову культуру.

Влітку студенти з багатих  родин поспішали на вакації до батьків, селянські діти — до землі, а бідні та сироти вирушали в мандри:

Любезне село!

Коли увижу твої сладчайшії страви —

Капусту, горох, ріпу,боби в  салі варені —

О вечори щасливії! О ночі блаженні!

Бурсаки легко знаходили  мову з простим людом, на їх прохання писали різні супліки (скарги) і чолобитні, переписували духовні книги і  любовні збірники. Вони намагалися застосовувати свої здібності, навчаючи селянських дітей азів грамоти.

 

27

Саме в такому середовищі сформувалася творчість, яка була оригінальним явищем у літературному бутті  давньої України.[2 ,с.

2.2.Пародії і травестії

Для творчості мандрівних дяків характерне легковажне ставлення до християнської традиції, що Д. Чижевський відносив до бароко, яке, засвоївши традиції західноєвропейської сміхової культури, поєдналося із новими тенденціями просвітницького критицизму. Це зумовило звернення до комічних жанрів, які за своєю природою належать до комічної літератури і є альтернативою жанрів високих, художніми формами деструктивного письма (пародії, бурлески, вірші-орації, травестії).

Пародія (грец. букв. — пісня навиворіт, антипісня)-гумористичний або сатиричний твір, що імітує творчу манеру письменника чи окремого твору з метою його висміяння.

У шкільних поетиках (Феофан Прокопович, Митрофан Довгалевський, Георгій  Кониський) пародію кваліфікували як наслідування, другорядний рід «вправи». Проте пародії давніх спудеїв не обов'язково виникали як шкільні «вправи», їх створювали поза стінами школи, під час мандрів по містах і селах. За своїм змістом це були твори, в яких автори зважувалися пародіювати священні тексти, службу Божу, церковні книги: «Правило увіщательноє

пияницям, піваємоє не в церквах, но школах» (пародія на літургію), «От  посланія Бахусового к пиворізам» (пародія  на читання Апостола), «Синаксар  на пам'ять пияницам о ізобрітенії  горілки» (пародія на агіографічний  збірник), пародійні акафісти і величання  на честь «вареників-великомучеників», «горілки-мучениці» тощо. Комізм у  пародіях найчастіше досягався невідповідністю форми (мова і стилістика «високих» церковних творів) і змісту («низькі» побутові явища)[2,с.348-349].

Творчість мандрівних дяків  представлена значною кількістю  травестійних творів.

 

28

Травестія (італ.- перевдягати)-різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою перероблено на твір комічного характеру.

Мандрівні дяки травестували переважно різдвяні та великодні  сюжети і персонажі. Святі особи  у їх віршах ні одягом, ні поведінкою не відрізняються 

від «земних» людей: «Єва в  плахті походжає», Йосип, як звичайний  селянин, ходить у свитці, пророк Давид  «у кобзу грає», Хам «ріже в  сопілку», інші біблійні персонажі  — «ті бичка, ті козачка, ті горлиці  скачуть», Христос з'являється у чоботях, Бог зображений стареньким дідком.

 У бурлескно-травестійному творі легко змінюються функції біблійних персонажів: наприклад, місію зруйнування пекла автори доручають не Христу, а Мойсею, до того ж звільнення пекла подано з гумором:

Власне бугай с кошари в гай випреся голодний,

Пекло відпер і шлях простер  до раю свободний.

Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню дяків-пиворізів,  а разом з тим погубило і  їхню творчість загалом.

Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах  кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Воно користувалися  значною 

популярністю, довго жили в народній пам’яті. Жанр пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.

Питання про генезис травестії  в українській літературі досліджено дуже мало; не вивчені її зв’язки з аналогічними явищами в інших літературах.

Тематично українські вірші - травестії поділяються на 2 групи - різдвяні і великодні. Вони виникли  з біблійно-євангельських та апокрифічних легенд про Адама і Єву з  раю, про народження Христа, його воскресіння  та ін. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того, що у віршах не залишилось від «святих образів» нічого, крім сюжетних схем і імен.

 

29

Наприклад, народження Христа . «Пісні рождеству Христову» є лише приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі.

Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактернішою рисою є те, що в них світ богів і святих зливається із світом українського  простолюду. Образи небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з раєм - реальна земля.

     Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично, відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали навіть в важких умовах, відображається «панібратський» гумор народу, стосовно «божих речей».

Є такі травестії: «Піснь світська», «Вірш на Великдень», «Вірша, говоренная гетьману запорожцами на світлий празник Воскресенія Христово 1791 года».

Бурлеско-травестійне віршування, як і породії на церковні відправи, були найяскравішим виявом тогочасного вільнодумства у «божих речах». І це визивало обурення  клерикальних кіл.

Перечитуючи такі травестії, як «Великоднія вірша», ми бачимо такі рядки, де зображені загальні танці:

Перше навприсядки брали,

Потім били трепака,

А дівчата забивали

Підківками гоцака.                                                                                                                       А зараз ми можемо побачити аналогічні картини в «Енеїді»: «Еней і сам тут

розгулявся, як на аркані жеребець, з Дідорою за руки взявся, пішов із нею у танець», тобто дуже близько до жанрових сцен віршів-травестій[ 12,с.79].

Зрештою і «перелицювання»  Вергілівської «Енеїди» в кінці 18 ст. не було чимось винятковим в українській літературі, а скоріше сказати закономірним. Найпрозорливіші поборники феодальних клерикально-релігіозних порядків бачили невідтворність історичного руху, усвідомлювали неминучість краху

30

своїх ідей. Процес йшов повним ходом, людство, сміючись, прощалось  із своїм минулим. Серйозні речі переходили в комедію, фарс.

  В цей час Опанас Лобисевич був автором низки перекладів з латинської мови у травестійно-бурлескному стилі.

Але в своєму вільнодумстві  автори віршів-травестій 18 ст. були сміливішими  за Котляревського. Загалом твори мандрівних дяків мають такі художні особливості:

-бурлескний стиль, травестування та пародіювання;

-комізм як наслідок невідповідності форми і змісту;

-культивування дотепу, оскільки основне призначення творчості мандрівних дяків - розважати слухачів і читачів. Дотепність досягалася завдяки гумористичному передаванню реалій свого «нищенського» життя; фантазуванню і вигадуванню чудес, уявних мандрівок у Рай та пекло; гіперболізуванню у розповідях про свій побут, навчання та мандри у пошуках їжі та питва; іронічно-гумористичному намаганню зробити себе об'єктом висміювання та дивакуватості;

-своєрідна розробка топосу мандрів: постійні переміщення у просторі, безконечні пошуки кращого місця, де можна поїсти, випити і погуляти;фантастичні подорожі у краї, де трапляється багато дивовижних речей;

-мовна стилізація:  використання лексики,  синтаксису,  риторики  книжної мови,  латинських вкраплень, макаронічної мови (жартівливі вислови, у яких змішуються слова різних мов), каламбурів з гумористичною метою; відбір з фольклору фразеологізмів, порівнянь, приказок, образних висловів, розмовно-комічної лексики;

-наближення ритміки бурлескно-травестійних віршів до ритміки народних пісень, тонізація вірша:

Пішов же вон, Адаме, з раю!

 Об'ївся яблук, аж  сопеш! 

31

Це ти так доглядаєш  гаю?

Без попиту що хоч і рвеш!

  Природа українського бурлеску — це природа масової культури. Джерело гумористичної поезії, змішуючи земне з небесним, пропонувало гармонію у співіснуванні двох світів. Такі суперечливі поняття, як природне і надприродне, високе і низьке, трагічне і комічне, прекрасне і потворне, не були для мандрівних дяків непримиренними. У цьому сенсі вони абсолютно відповідали естетичним засадам бароко (Г. Нога).

Пародій та бурлескно-травестійних віршів XVIII ст. не друкували, лише зрідка їх заносили у рукописні збірники, тому вони переважно функціонували як твори усні, фольклорні і були популярними в народному середовищі. Творчість мандрівних дяків вплинула на бурлескно-травестійний та формотворчий характер першого твору нової української літератури — «Енеїди» І. Котляревського та його епігонів у перші десятиліття XIX ст., а також на творчість С. Руданського, Остапа Вишні, П. Глазового, на деконструктивні тенденції у літературі кінця XX ст., започатковані угрупованням БУ-БА-БУ [2,с.350-351].

2.3.Мова творів українських мандрівних дяків

Дослідники давньої української  літератури чи не найбільше вивчали поезію мандрівних дяків, вбачаючи в ній предтечу нової літератури. Ще

І.Франко, який досить негативно  відгукувався про книжну поезію високого стилю, вказуючи на її мінімальну літературну  вартість, писав, що «віршовані новели і сатири складалися на вироблення того епічно-гумористичного тону, що творить характерну прикмету «Енеїди» Котляревського, і як попередники цього твору, пам'ятного як початок нашого національного відродження, заслуговують на систематичне зібрання і детальніший дослід" важливим моментом є, власне, сама специфіка українського вагантизму. В нашому літературознавстві на нього дивилися як на форму виявлення демократичності на перевагу високій елітарній культурі Київської академії - а отже, як на явище

32

винятково позитивне. Хоча на відміну від західноєвропейських  вагантів вони використовували народну  мову і фольклорні мотиви, все ж  не треба забувати, що їхня поезія писалася з прикладною метою - догодити слухачам, врахувати запити простонародної аудиторії  і з чисто практичною метою: заробити гроші. Звідси й критичний елемент, де висміюється пияцтво, неробство  та різні п'яні 

витівки. Варто не випускати  з пам'яті і того, що звертання  до народної мови ще не означало простоти змісту - будучи творами бароко, вони містили в собі і глибокий підтекст. На це є свідчення сучасника. О.Лобисевич у відомому листі до Г.Кониського високо відгукується про тих, хто «вміє під корою просторіччя знаходити дорогоцінності думок». Отже, вміння відчувати глибинний зміст творів (зокрема, в даному листі мова йде про інтермедії) було втрачене певним чином наступними поколіннями.

Твори не завжди досконалі, не завжди пристойні, але завжди пройняті щирою веселістю, в них переважали елементи розважальні - гумористичні і  навіть сатиричні. Студенти користувалися поетичними здобутками усної

творчості вміло, добираючи  з неї найцікавіше і найцінніше.