Управління якістю освіти на основі компетентнісного підходу

ЗМІСТ 
 
 

      ВСТУП……………………………………………………….…………………….2

1. ФОРМУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАГАЛЬНО-ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ…………………….............................................................3
     
2. Основні підходи  та етапи формування зони Європейської системи вищої освіти.
     
3. Європейська система перерахування кредитів - ECTS.
     
4. Шкала оцінювання ECTS.
5. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ КОМПЕТЕНТНІСТНОГО ПІДХОДУ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»……………………………………………………………….………6
     
1. Сфера професійної  діяльності.
     
1. Предмет професійної  діяльності.
     
1. Рівні підготовки фахівців.
     
1. Компетенції. Формування переліку компетенції.
     
1. Освітньо-професійні програми. Модульний принцип побудови освітньої діяльності.
     
1. Формування  індивідуального навчального плану  студента за спеціальністю «Економіка підприємства».
     
1. Розвиток  студентського самоврядування –  важливий чинник забезпечення якості вищої освіти.

      ЗАКЛЮЧЕННЯ ……………………………………………………………………..11

      ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………...…………….…12  
 

Вступ

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включаючи вищу освіту. Україна чітко визначила  орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під  егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію  про визнання кваліфікацій вищої  освіти Європи, яку підписали 43 країни (Україна в тому числі). Лісабонська  угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і  ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись  усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку  праці.

25 травня 1998 року  міністри освіти Франції, Італії, Великобританії та Німеччини  на конференції, присвяченій 800-річчю  Паризького університету, підписали  так звану Сорбонську декларацію "Про гармонізацію європейської  системи вищої освіти", завдання  якої – створення відкритого  європейського простору вищої  освіти, який має стати більш  конкурентоспроможним на світовому  ринку освітніх послуг. Основна  ідея цих документів – двоступенева  структура вищої освіти, використання  системи кредитів (ECTS), міжнародне  визнання бакалавра як рівня  вищої освіти, що надає особі  кваліфікацію та право продовжувати  навчання за програмами магістра  відповідно до положень Лісабонської  угоди. Таким чином поступово  створювалися умови для інтеграційних  процесів у сфері вищої освіти  європейських країн. Україна була  і є активним учасником цих  процесів.

19 червня 1999 року  міністри освіти 29 європейських  країн підписали Болонську Декларацію, головною метою якої проголошувалась  побудова до 2010 року загальноєвропейського  простору вищої освіти (The European Higher Education Area), в якому викладачі та  студенти зможуть безперешкодно  пересуватися, а їхні кваліфікації  будуть визнаватися. Ці два  документи, що стали виявом  розуміння спільних проблем і  прагнення до побудови європейського  простору вищої освіти, формально  започаткували Болонський процес, що охопив сьогодні більшість  країн Європи.

Було проведено 28 міжнародних заходів, починаючи  з Паризької зустрічі міністрів  чотирьох Європейських країн, яка відбулася 25 травня 1998 року, де було прийнято Сорбонську декларацію, до офіційної зустрічі міністрів освіти європейських країн 19 травня 2005 року в норвезькому місті Бкерген, де Україна офіційно була залучена до Болонського процесу через підписання міністром освіти і науки України відповідної декларації.

Кінцевою метою  всіх цих заходів є забезпечення адекватності якості вищої освіти новому етапу розвитку суспільства. Таким чином, не запровадження Європейської кредитно-трансфертної та акумулюючої системи (ЕСТS) має бути метою вищого навчального закладу при входженні у Болонський процес, а кардинальне підвищення якості підготовки фахівців. Формальне запровадження цієї системи не тільки не дасть ефекту підвищення якості вищої освіти, а може при звести до зворотного результату.

1. Формування та перспективи загальноєвропейської системи вищої освіти

Основні підходи та етапи  формування зони Європейської системи вищої  освіти

    У  Європейському  процесі  нещодавно  було зроблено  декілька  надзвичайно  важливих кроків. Однак не варто  забувати, що Європа – це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна  стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну  й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну  роль у такому розвитку.

    У системі багато новизни і гнучкості  може бути досягнуто через використання семестрів і кредитів (як це зроблено в схемі ECTS). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються, повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.

    Студенти  доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних  мов і використання нових інформаційних  технологій.

    Міжнародне  визнання першого, який відповідає сумірному  рівневі кваліфікації, важливе для  успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для  усіх.

    У післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня  маґістра і більш тривалою програмою  одержання докторського ступеня  з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в  іншій програмах відповідний  акцент повинен бути зроблений на дослідницькій і самостійній  роботі.

    Студенти  як доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання, принаймні один семестр, в університетах  поза межами своєї власної країни. Водночас, усе більша кількість викладацького  й дослідницького персоналу повинна  працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою  мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.  

Європейська система перерахування  кредитів – ECTS

    Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне  навантаження студента, що вимагається  для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен  блок курсу, відносно загальної кількості  роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична  робота, семінари, консультації, виробнича  практика, самостійна робота – в  бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані  з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується  на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними  годинами.

    Кредити ECTS – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку  частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

    У ECTS 60 кредитів становить навчальне  навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

    Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном. 

Шкала оцінювання ECTS

    Кількість оцінок у шкалі оцінювання ECTS є  компромісною. Менша кількість оцінок дала б занадто мало інформації, більша кількість оцінок означала б  певні уточнення, яких не існує, та спричинила б збільшення механічної роботи у  виставленні оцінок. Визначення п’яти  прохідних рівнів оцінок було обране для максимізації значення оцінок «А»  та «Е».

    Подвійне  використання терміна «відмінно» та статистичного виразу «найвищі десять відсотків студентів» представляє  два підходи до загальної мети. Шкала не нав’язує визначення «відмінно» кожному закладу, радше вона нав’язує це визначення оцінці «А» шкали ECTS. Багато пунктів присвячені вибору цифри 10%. Більш суворого визначення важко  було б досягнути у деяких закладах, але більш загальне визначення знизило  б стимул для більш здібних  студентів. 

    Крім  того, шкала оцінювання ECTS не базується  на припущенні про будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується  на визначенні досконалості. Визначення системою ECTS досконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не для заміни та створення  плутанини в оцінках, виставлених  у закладі, де навчається студент.

    Хоча  більше уваги приділяється оцінці «відмінно», визначення нижчих оцінок відіграє важливу  роль для дуже великої кількості  студентів та потребує впровадження шкали ECTS на всіх рівнях досягнень.

    Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшості  країн є всезагальна система  оцінювання, котра в жодному випадку  не є універсальною; крім цього, визначення бала «проходження» по певній шкалі  може різнитися між закладами, і  межа застосування всіх доступних балів  суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та є відмінною згідно з кожним предметом.

    Однією  із основних засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко  визначена для того, щоб заклади  прийняли свої рішення з приводу  застосування цієї шкали. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Основні  складові компетентнісного  підходу до організації  вищої освіти за  напрямом «Економіка  підприємства»

  Сфера професійної діяльності

Нові часи, особливо переломні моменти в розвитку суспільства вимагають абсолютно  нових ідей, які б слугували  гармонічному й ефективному здійсненню соціальних та економічних перетворень, досягненню нових рівнів розвитку держави.

Тепер в Україні  таких ідей, неординарних підходів до вирішення завдань, які повсякчас  постають перед суспільством понад  усе потребують дві сфери його життя, в яких відбуваються процеси  створення матеріальних цінностей, тобто : економіка, і сфера, структури  й заклади якої забезпечують першу  найефективнішими технологіями, високоосвіченими спеціалістами та висококваліфікованими  робітничими кадрами.

З огляду на це - місія економічного університету, зокрема  спеціальності «Економіка підприємства», наступна : формування творчої особистості, профілактика наукової та практичної роботи у сфері суспільно-економічної  діяльності з метою підвищення рівня  та якості життя людей і прогресивного  розвитку суспільства.