Жанровые особенности драмы "Бондаривну" Карпенко-Карого

Третя дія також розгортається на вулиці. Неподалік знаходиться хата Бондаря, біля якої й відбуваються усі трагічні події. З самого початку ми є свідками того, як розвиваються події навколо щастя Тараса й Тетяни: “Герцель... Стривай, голубонько! Сьогодня силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась!..” [13,с.155]. Головними діючими особами на сцені стають пан Герцель й жид Мордохай. Вони оманом продираються до хати Бондаря, підсипають снодійне робітникам, і ті засинають: “Герцель. ...Біжи ж ти зараз в двір і ніби на могорич поклич до себе наймитів та у горілці їм... Підсип оцей дурман. Вони, як вип'ють, будуть спать смертельним сном, а нам того і треба!...” [13, с.156]. Тепер здійснити викрадення Тетяни, але заважає Бондар, і вони готові його вбити: “Герлець. Старого ж, якщо зостанеться у хаті, треба вбить, бо гвалту він наробе і все на гвалт збіжиться. Так вам тоді трудніше буде себе оборонять, ніж зразу вбить одного!..” [13, с.161], але Мордохаю вдається оманою вивести Бондаря з хати на господарське подвір`я. Тетяна залишається наодинці із злочинцями, бо вони вбивають Марію. Наступає трагічна розв`язка дії – Герцель і Мордохай за допомогою челяді (слуг) Старости викрадають Тетяну. Враження підсилюється    звуками оркестру: “На кону пусто. Мелодрама піаніссімо... Музика переходить в бурю... В оркестрі буря фортіссімо,... Музика затиха не зразу.” [13, с.163]. Звістка про викрадення дочки підриває серце й сили старого Бондаря.

Четверта  дія складається з двох одмін. Дія першої одміни розгортається  знов у домі старого Бондаря, але  без самого Бондаря – тут знаходяться  запорожські козаки, які прибули разом із Тарасом, Денис, а також прості селяни, яких схвилювала трагічна звістка про викрадення Тетяни: “Денис. Марію вбито, і нема Тетяни в хаті.” [13, с.164]. Усі присутні сповнені бажання помститися кривдникам за Тетяну. Як тільки дізнаються, де вона знаходиться, відразу йдуть їй на допомогу.

Друга одміна відбувається в садибі Старости. На сцені показана розкішно вбрана кімната з ліжком6 “Герлець. Дивись, як гарно тут, Тетяно. Чого ж лютуєш ти? Лютуй вже не лютуй, звідціль тобі назад нема дороги.” [13, с.168]. Тут й розгортаються всі останні події драми. Цей дім Староста спеціально має для любовних розваг. За його словами не одна українська дівчина тут була зламана для потіхи, наступила черга й Тетяни. Важко їй боротися із Старостою і Герцелем: “Герлець. Коли ти з старостою зійдешся без сварки, а потім приголубиш і мене гарненько... То вір мені — я одвезу тебе до батька! А про твоє безчестя,— як ти кажеш, бо я не бачу тут його,— не буде знать ніхто!..” [13, с.169]. Від ласки і багатих обіцянок вони переходять до погроз й насилля: “Староста. ...Тебе достать! Хоч силою, хоч душогубством!.. І я достав тебе... Я рідний край, лицарську честь, дітей і жінку — усе покинути готов, аби з тобою час один... А там... умерти!..” [13, с.171]. Тетяні вдається вирвати шаблю з піхв Старости і стати на свій захист (подібно до героїні народної пісні – Бондарівни). Вона готова віддати життя, але не бути покореною. В цей час прибуває допомога на чолі з Тарасом. Тепер перевага на стороні козаків і Тетяни: “Герлець. Пропали ми, вельможний пане!.. Нас оточили козаки і всякая голота, а челядь наша повтікала скрізь по кущах!..” [13, с.172]. Староста, який бачить, що його діло повністю зривається у пориві злості застрілює Тетяну з пістолета: “Староста. Умри ж сама перш, коли так!.. Бо бачу й я вже свій кінець!..Тетяна. О, не вбивай мене, я смерті не боюсь, але я знову на порозі щастя: одна хвилина — і Тарас вже буде біля мене; дай жить мені, я тільки гляну хоч на нього!..Староста. Тепер прийшов вже мій кінець. Умри ж і ти! (Стріляє).” [13, с.172]. Тетяна вмирає на руках Тараса із словами кохання до нього: “Тетяна. Тарас!! Щаслива я, що перед смертю тебе бачу!.. За честь свою й твою я умираю... Тарас. Благаю вас, усі святі: просіть ви бога, щоб він вернув її мені хоч чудом. Моя ти скошена травиченько зеленая, пахуча квітко степова!.. Не в'янь же ти в моїх руках так скоро! Тетяна. Милий!.. Я умираю, і там, у бога, любить тебе не перестану!.. Я... умираю... милий... (Умирає). Тарас (дивиться на неї довго, а потім пригорта до себе). О, за смерть твою я ворогам платити буду, поки і сам не вмру, та хоч би другий Дніпро потік від вражої крові, тебе вже не верну, моє погасле щастя! (Плаче, пригорнувши знов до себе Тетяну).” [13, с.173]. Козаки зв`язують Старосту і Герцеля, які будуть чекати на суворий козацький суд. Тарас обіцяє помститися за її смерть всім ненависним гнобителям України.

Таким чином, головною темою цього твору  є українське село XVII століття у його протистоянні польсьским поневолювачам. Присутність українського національного духу відчувається протягом усього твору: це й народні традиції у селі, опис селянського побуту, пісні: “Тарас (співає, а потім танцює).Як же мені горілки не пити, Коли в мене хорошії діти, Коли в мене чоловік добрий,— Дай же боже йому вік довгий!” [13, с.150-151] і,  навіть,  українські імена, які протиставляються іменам польським та єврейським. Нам близька та зрозуміла мова письменника, який вклав в уста своїх героїв просту, але, напрочуд, співучу та мелодійну українську мову.

Саме  село, протягом століть поневолення та знищення всього національного, українського, стало єдиним осередком збереження культури, мови, традицій свого народу. Тому, власне, тему села ми повинні поставити на перше місце серед інших у творі “Бондарівна”. Яким же ми бачимо село очима Карпенка-Карого? Неприглядна та безрадісна ця картина. На селі відбувається злочин проти простої української дівчини — Тетяни, і скоюють цей злочин — польські вельможні пани, вони є володарями на селі і в усій Україні. Вони використовують селян як “живе знаряддя праці”. Для них головне, щоб селянин мовчки працював, забувши про людську гідність та свої права. Лише минають та не чіпають вони таких як старий Бондар, колишнього запорожця, який не тільки турків, але й ляхів не боявся. Пам`ятають пани, чим може закінчитися образа запорожця. Але на той час пани настільки знахабніли в Україні, що колишні уроки від запорожців вони вже не вважали за серйозне попередження. Пихатості та самодурству панства не стало меж. Уже давно проторували вони чорну стежку до найціннішого, що є в житті не тільки українського, але й будь-якого народу — до жінки, до жінки-матері, до жінки-берегині сімейного вогнища [3, с.41].

В той час було заведено польськими панами по відношенню до українського селянства право “першої шлюбної ночі”, коли дружина їхнього робітника першу шлюбну ніч повинна була провести з польським паном, а не зі своїм нареченим. Таке неподобство до української жінки тоді було розповсюдженим явищем. Украсти якусь жінку, але, ще краще, дівчину, використати, а потім кинути, тоді було дуже поширено:  “Герцель... Коли б мені її добути, я душу чортові б віддав хоч зараз!.. Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!.. Хіба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав? Герцель. Ну та й дурний ти, а ще й жид! Нащо мені рахуба та здалася: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз одібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, пограться з нею — і душу б чортові, кажу тобі, віддав!” [13, с.136]. Недаремно народ про це складав пісні, бо як ще могли донести до нас наші предки, своє обурення таким свавіллям. Одна з таких пісень і пісня про Бондарівну.

Враховуючи  біди простого українського народу від  поляків, їх самодурство, що межувало зі злочином, не дивно, що тема визвольної війни проти Польщі незримо присутня в сюжеті цієї драми. Ще на початку твору ми дізнаємось про те, що Богдан Хмельницький починає збирати народ на війну з польськими поневоленням. Він відправляє своїх посланців в усі кутки України з метою підготувати народ до загальноукраїнського виступу проти магнатів. З цією метою Тарас прибуває в село, де мешкає старий Бондар із дочкою. І Тарас, і Бондар розуміють, що війна неминуча, вони внутрішньо готові до неї і з радістю очікують сигналу. Трагічний випадок із Тетяною як би говорить ще раз про необхідність цієї боротьби, адже не можна терпіти таке. Силою своєї майстерності І.Карпенко-Карий примушує нас повірити в  те, що саме після трагедії з Тетяною розпочалася та славетна Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Ще  одна важлива теми порушена в “Бондарівні” — це тема долі української жінки, яка прослідковується письменником на прикладі двох жінок: старої Марії та молодої — Тетяни.  Марія Карпенка-Карого вийшла заміж за молодого козака-запорожця. Лише рік була вона щаслива. Козак іде на війну, із якої вже не повертається, Марія залишається одиначкою.  Справжні чоловіки не жалкували своїх сил та життя, щоб зберегти Україну, ставлячи особисті, в тому числі, сімейні інтереси, на другий план. Жінки, розуміючи ці обставини, покірно чекали, коли доля завдасть смертельного удару їх сімейному щастю. Подібна доля чекала й на Тетяну, і вона це добре розуміла. Вона відмовляється від пропозиції Дениса вийти за нього, простого селянина, заміж та жити спокійним господарчим життям.  Тетяна набагато мудріша від Дениса — вона розуміє, що не може бути в цей час спокійного життя, доки живі вороги України: “Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.” [13, с.138]. Визволити свою Батьківщину від ворога, а вже потім спокійно розбудовувати своє особисте щастя — таку перспективу свого життя бачить Тетяна. Тому вона хоче вийти заміж за козака Тараса. Вийти заміж за запорожця — це шана не  тільки славетному ділу запорожців, але данина усім полеглим за волю та щастя Украйни. Сумно дивиться Марія на закоханих. Вона знає справжню ціну такого сімейного “благополуччя” [11, с.28]. Справжнє життя — це життя для других, і І.Карпенко-Карий своєю драмою “Бондарівна” підтверджує це ще раз.

Романтичну  схвильованість та піднесеність вносять  у п'єсу спогади старого Бондаря та розповіді про лицарство й звитягу славних козаків-молодців у драмі. Автор майстерно проектує їх на внутрішній світ Тетяни , утверджуючи тим самим у її характері від природи дану схильність до ліро-епічного, поетично-філософського осмислення явищ історії свого народу та  його повсякденного буття, взаємозв'язку поколінь: “Бондар. О, ти не знаєш ще, Тарасе, моєї Тетяни! Козацька справа люба їй, як нам з тобою, коли ще не більше!..” [13, с 135], — з гордістю заявляє старий Бондар. І справді, світ Тетяни як діамант, грає переливами ніжності, сором'язливості, природної делікатності, мужності вірності та благородства [13, с.148], які й визачали, на думку автора, сутність ідеалу українької дівчини, отже, й сутність концепції його героїні: “Марія....О, в козацькім серці багато є вогню того, що треба для кохання; та вони тушать його бусурменською кров'ю...”[13, с.148].

Не  важко зауважити, що інтереси та прагнення  Тетяни, Тараса, Бондаря та інших позитивних героїв пов'язані, насамперед, з долею українського народу. Громадське й особисте в їхніх характерах не просто переплітаються найтіснішим чином, а й не віддільні одне від одного, синтезуються в одне ціле — в  життя.  Тож цілком зрозуміла і завзятість Бондаря на старості літ, бо він повсякчас живе спогадами про свою козацьку молодість, залишаючись вірним її заповідям та ідеалам. У ньому химерно уживається й запорізький характерник, коли радісно збентежений щирою розмовою та піснею Тараса, пускається в танок з Тетяною, аби Тарас побачив: “Що й ми ще  козаки,хоч і підтоптаись трохи” [13, с.148], й умудрений та загартований походами та життєвим досвідом друг, старий товариш, і батько, коли нагадує в лиху годину своїй доньці, аби вона, зачарована любов'ю до Тараса, не забувала куди тепер: “честь лицарська зве кожного з нас” [13, с.148].  Бувалий козак, воїн, свідомий свого громадського обов'язку, живе в ньому й тоді, коли він вже не може й сісти на коня з шаблею в руках і показати свою силу в пикельному герці на кривавому полі: “Хоч сам рубать я ворога не здужаю, — з легким відтінком смутку, але завзято говорить, почувши про війну Бондар , — зате ж є другі справи військові, в яких потрібні будуть мої руки; згорнувши їх, сидить тепера сором!.. Я ще не такий старий, щоб вже у запічок залізти” [13, с.148].

Так, Тетяна в Бондарівні найперше цінує  в Тарасові його виняткову толерантність  і таку ж виняткову відданість козацькій справі, чим непомітно  для самої себе  і для юнака  винкликає захоплення й симпатії до себе з боку Тараса, які згодом  переростають у сильне, пристрасне кохання: “Тетяна (наче марить). Не вродою він кращий від других, що сватались за мене, ні... Коли ніхто, як він, не  витерпів   стілько;  ні  в  кого  нема  такого   чарівного погляду,  що  в саму   душу

йде, і невимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!..”  [13, с.149].

Отже, ідея відданості Батьківщині — провідна у драмі “Бондарівна”. Оскільки старим Бондарем, Тарасом, Тетяною та іншими героями-патріотами Батьківщина мислиться не лише як певно окреслена територія, а й як вікові традиції історичного, соціального духовного життя, як свобода та незалежність нації. Така взаємодія характерів і обставин вносить  новий, глибоко філософський напрям у творчість письменника, надаючи їй високого громадського звучання.

ВИСНОВКИ

Українська  література XIX соліття характеризується пробудженням національної свідомості українського народу. Література ще не мала зразків історичного жанру. Новатором у цій галузі  став М.Костомаров, його перу належить перша історична п'єса “Сава Чалий”, яка сприймалася по-різному, деякі вказували на недоліки, але М.Грушевський та більшість сучасних літературознавців наголошують на позитивному впливі твору  на літературу. Автор, всупереч народному тлумаченню вчинка Сави, виправдав його, тому що герой шукав шляхи припинення кривавих чвар між двома народами і встановлення між ними миру і згоди.

Українська  класична драматургія пройшла довгий і складний шлях розвитку,  її виникнення і становлення припадає на першу половину XIX ст. Вагоме значення для розвитку історичної драматургії мала творчість  М.Костомарова (“Сава Чалий” (перша історична драма), “Переяславська ніч”, “Украинские сцены из 1649 года”), Т.Шевченка (“Никита Гайдай”, “Назар Стодоля”), М.Старицького (“Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”, “Оборона Бунші”), М.Кропивницького (“Чайковський, або Олексій Попович”), Б.Грінченка ("Ясні зорі", "Степовий гість", "За батька", "Серед бурі"), І.Карпенка-Карого (“Бондарівна”, “Лиха іскра...”, “Сава Чалий”, “Паливода”, “Гандзя”).

Творчість І.Карпенка-Карого на історичну тематику — це одна з безумових вершин класичної драматургії, яка вирізняється значним використанням  зразків народної творчості — пісень, дум, переказів, прислів'їв  та інш. Фольклорний елемент у п'єсах І.Карпенка-Карого досить значний, його не завжди можна вичленити і побачити в ”чистому” вигляді, оскільки він переосмислений митцем, органічно синтезувався в художньому творі з неповторною творчою індивідуальністю письменника.

П`єса  “Бондарівна” — перша спроба автора в історичному жанрі, написана в 1884 році. Сам І.Карпенко-Карий визначив її як “драма” із приміткою: “Діється в XVII сторіччі”. Побудована за фольклорними мотивами (пісня “Ой в містечку Богуславку”), має глибокий соціальний та національно-визвольний зміст, яскраво відображає реальні історичні події в українському селі XVII століття. П`єса написана в кращих традиціях романтизму. По-перше, в ній використаний оригінальний фольклорний матеріал, історична бувальщина героїчного минулого свого народу —  пісня про Бондарівну, яка вже сама по собі містить елементи поетизації життя простої, але дуже вродливої дівчини. По-друге, у своєму творі І.Карпенку-Карому вдалося охарактеризувати не тільки саму Бондарівну, але й  середовище, що оточує дівчину. При цьому, цілком природно, не акцентувалась увага читача на інших сторонах буття колишнього українського села.

Головною  темою твору є українське село XVII століття у його протистоянні польсьским загарбникам. Саме село, протягом століть поневолення та знищення всього національного стало єдиним осередком збереження культури, мови, традицій свого народу. Враховуючи біди простого українського народу від поляків, їх самодурство, що межувало зі злочином, не дивно, що тема визвольної війни проти Польщі також присутня в сюжеті цієї драми. Силою своєї майстерності І.Карпенко-Карий примушує читача повірити в те, що саме після трагедії з Тетяною розпочалася та славетна Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Ще ключовою є тема долі української жінки, яка прослідковується письменником на прикладі двох жінок: Марії та Тетяни. Проте, саме ідея відданості Батьківщині — провідна у драмі “Бондарівна”, оскільки всі події твору зумовлені поведінкою та характерами героїв-патріотів (Бондар, Тарас, Тетяна та інші), тому що рідну землю вони сприймають не лише як певно окреслену територію, а й як вікові традиції історичного, соціального духовного життя, як свободу та незалежність нації. Така взаємодія характерів і обставин вносить  новий, глибоко філософський напрям у творчість письменника, надаючи їй високого громадського звучання.