Функціонування та розвиток світового ринку риби та рибопродуктів

Нарешті, по-п'яте, великі зміни  за останній час відбулися в складі першої десятки «рибальських» країн. Для того щоб їх оцінити, досить порівняти  першу десятку, якою вона була в середині 1950-х рр.. (Японія, США, СРСР, Китай, Норвегія, Великобританія, Індія, Канада, ФРН, Данія) з сучасною, представленої в таблиці 3.

Таблиця 3.

ПЕРШІ ДЕСЯТЬ країни за розміром УЛОВУ риби і видобуток морепродуктів У 2004 р.

 

Аналізуючи таблицю 3, неважко помітити, що зі старого складу першої десятки в ній залишилося шість країн - Японія, США, Росія, Китай, Індія і Норвегія. Однак черговість їх у цій групі помітно змінилася. Так, Китай ще на початку 1990-х рр.. вийшов на перше місце, хоча в його уловах, що зустрічається не так часто, переважає не морська, а прісноводна риба. Серед чотирьох країн-новачків - тільки країни, що розвиваються Азії і Латинської Америки, які, до речі кажучи, абсолютно переважають і в складі другої десятки. У результаті, за деякими даними, нині на що розвиваються, припадає вже 70% всього світового улову.

Цікаво, що перша десятка країн і територій з видобутку риби з розрахунку на душу населення виглядає зовсім інакше. На першому місці знаходяться датські Фарерські острови (5560), Ісландія (4500 кг!), На другому знаходяться датські Фарерські острови (5560), на третьому варто також належить Данії острів Гренландія (2065 кг). Далі слідують Фолклендські острови (780 кг), Норвегія (700), Чилі (460), Кірібаті (390), Мальдіви (385), Перу (370) і Данія (345 кг).

За останні десятиліття  обсяг світової торгівлі рибопродуктами збільшився у багато разів. Ще на початку 1990-х рр.. на міжнародний ринок надходило близько 2 / 5 всього улову. При цьому на розвинені країни припадало 1 / 2 експорту і 9 / 10 імпорту морепродуктів.

Що ж стосується перспектив зростання світових виловів, то вони, відповідно до більшості розрахунків і прогнозів, виглядають досить обмеженими. Хоча оцінки можливостей використання морських біоресурсів коливаються в дуже великих межах (від 70 млн до 200 млн т), все ж більшість фахівців вважає максимально допустимими річні улови в обсязі 110-120 млн т. А це рівень, що вже досягнутий.

У Росії улови риби в 1990-х рр.. спочатку сильно знизилися, але потім стабілізувалися приблизно на рівні 3-4 млн т. За виробництвом риби з розрахунку на душу населення (20 кг) Росія перевищує середньосвітовий рівень (16 кг). Рибальство ведеться в річках, озерах і особливо в морських акваторіях, головними з яких були і залишаються моря Далекого Сходу.

 

1. Країни-постачальники і країни-імпортери риби та рибопродуктів

 

Пропозиція риби та морепродуктів  на глобальному ринку формується за рахунок трьох основних ресурсів. Це рибальство у світовому океані, на яке припадає 61 % загального видобутку  рибної продукції, та внутрішнє рибальство (озера й річки) в обсягах 6%, а  також продукція рибництва (аквакультури), вирощуванням якої займаються як у  внутрішніх водоймах, так і в спеціально облаштованих територіях уздовж морського  узбережжя, що забезпечує 33% обсягів  із позитивною тенденцією до збільшення. На рисунку 3.1. показана структура світової пропозиції риби та рибопродуктів.

Рисунок 3.1. Структура світової пропозиції риби та рибопродуктів.

 

Ведення рибальства та рибництва  є висококонцентрованим видом діяльності. Близько 80% загального видобутку рибної продукції забезпечують усього 20 країн, серед яких Китай виступає беззаперечним  лідером. Також світовий стан пропозиції на ринку риби та морепродуктів протягом тривалого часу визначають Перу, США, Чилі, Індонезія, Японія, Індія, РФ, Таїланд, Норвегія, Латвія, Естонія. Ведення  рибного господарства цими країнами зумовлено виходом до морів, наявністю  розвинених портів і хорошої державно-регуляційної бази [4,c.72]. На рисунку 3.2. показано частки країн-експортерів риби та рибопродуктів на світовому ринку.

Здійснення експортно-імпортних  операцій на світовому ринку рибною продукцією дозволяє забезпечувати  попит населення кожної окремої  країни в умовах нерівності доступу  до водних ресурсів. Нерівномірність  споживання риби та рибопродуктів серед  країн світу зумовлено більше історичними аспектами і особистими уподобання споживачів даних країн.

 

 

Рисунок 3.2. Частки країн-експортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів.

 

На сучасному етапі  свого розвитку міжнародні потоки торгівлі рибою та морепродуктами продовжують  бути направлені з тих країн, що розвиваються, до індустріальних держав. Лідерами серед  країн-імпортерів вважаються: ЄС (близько 24% загальних обсягів імпорту), Японія та США, також вагомою є частка азіатських країн (решта імпорту  припадає на країни Центральної Америки і Океанії. На рисунку 3.3. показано структуру імпорту риби та рибопродуктів.

 

Рисунок 3.3. Частки країн імпортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів

 

Найбільшими світовими експортерами риби та рибопродуктів є країни, що розвиваються. Так, за даними ФАО, в 1981 р. ці країни забезпечували до 34% обсягів експорту риби та морепродуктів, 2007р. − 46%, а в 2009 році цей показник досягав 57 відсотків. Тому можна говорити про позитивні тенденції у  розвитку економік цих країн і  загалом про збільшення їх частки у світовому господарстві [4,c.75].

3.2 Тенденції розвитку світового ринку риби та рибопродуктів

В умовах розвитку світового  ринку спостерігається збільшення споживання риби через її популярність та доступність у порівнянні з  іншими видами продуктів тваринного походження, збільшення споживання делікатесних рибопродуктів та збільшення популярності промислових риб малих розмірів через їх низьку вартість [5,c.54].

Споживання риби та рибопродуктів  у світі зростає, в основному  це відбувається через збільшення чисельності  населення, незначна частка – через  зростання споживання на душу населення. Обсяги вилову риби та рибопродуктів  у 2007-2009 роках можна дослідити  за даними рис 3.4.

 

 

 

Рисунок 3.4. Світовий обсяг вилову риби та рибопродуктів у 2007-2009 роках, (млн.тон.)

 

Проаналізувавши дані рис. 3.4. можна стверджувати, що стрімкими темпами зростає і ціна на рибу та рибопродукти, більшою мірою це відбувається через інфляційні процеси. Це впливає на обсяги вартісного вираження експорту і його частку у світовій торгівлі. На рисунку 2.5. зображено обсяги експорту риби та рибопродуктів у вартісному вигляді за 2007-2009 роки.

 

 

Рисунок 3.5. Обсяги світового експорту риби та рибопродуктів у 2007-2009 роках, (млрд.дол.США.) рибопродукти зовнішня торгівля

Через виснаження запасів  світового океану країнами-постачальниками  риби та рибопродуктів у 1995 була прийнята стратегія розвитку штучної аквакультури, таким чином риболовні країни намагалися зберегти світові запаси риби та рибопродуктів, а також забезпечити  їх якісне відтворення. Відповідна домовленість була укладена країнами-експортерами риби та рибопродуктів на засіданні  Генеральної Асамблеї ООН у 1996 року. Підписання угоди відбулося на основі взаємодопомоги і взаємної вигоди між  країнами. Члени об’єднання країн-експортерів  мають допомагати і заохочувати  розвиток штучного вирощування риби та рибопродуктів на власній території, а також можуть здійснювати спільні  з іншими державами програми, укладати договори,ділитися новітніми технологіями у даній сфері. Також країни можуть отримувати матеріальну і технічну допомогу від ООН чи безпосередньо  від інших членів угоди [5,c.56].

Обраний курс розвитку штучного вирощування риби виправдав себе, кожного року його частку стабільно  зростає, тим самим допомагає  зберегти і відтворити природні запаси. Динаміка розвитку штучної аквакультури можна проаналізувати за даними рис. 3.6.

 

 

Рисунок 3.6. Обсяги штучної аквакультури у світовому господарстві, (млн.тон.)

 

В той час як країни, що розвиваються, але не є найменш  розвинутими, постачають 65% рибопродуктів  світової торгівлі, частка найменш  розвинутих країн (НРК) залишається  на дуже низькому рівні одного відсотка. ЄС є винятком з цієї тенденції, оскільки імпорт ЄС (напів-) переробленої риби з  найменш розвинених країн з 2000 року подвоївся. Торговельні потоки між  країнами, що розвиваються, але не є  НРК збільшилися на 25 відсотків  з 2000 року. Китай в даний час  є найбільшим експортером рибної продукції та основним гравцем у  рибопереробці.

Дослідження підкреслює важливість країн ЄС-27 як ведучого ринку імпорту  рибної продукції у світі, після  США, Японії та Китаю.

Частка країн ЄС-27 у  світовому імпорті складає 30% у  вартісному вираженні. Імпорт відбувається переважно з Норвегії, Китаю, Ісландії та США. Близько 10% імпорту ЄС-27 надходить  з країн Африки, Карибського басейну  та Тихоокеанського регіону. Японія, Швейцарія, Росія та Норвегія є основними  споживачами рибних продуктів, що експортуються  з ЄС-27. Експорт до Норвегії в основному  складає рибне борошно для  аквакультури.

Загалом можна говорити про  позитивну динаміку розвитку світового  ринку риби та рибопродуктів,а також  про зростання частки країн, що розвиваються у даному сегменті світової торгівлі, що допомагає зростанню світового  господарства [6,c.34].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. АКВАКУЛЬТУРА

 

Порівняно обмежені можливості самовідтворення біоресурсів Світового  океану змушують шукати нові підходи, які забезпечували б надходження  рибної продукції на світовий ринок. Головний із них - розвиток аквакультури. Сутність аквакультури (від лат. Aqua - вода і cultura - обробіток, догляд) полягає в розведенні і вирощуванні в контрольованих людиною умовах риб, молюсків, ракоподібних, голкошкірих, водоростей, які становлять для нього економічний, а іноді й естетичний (штучні перли, акваріумні риби ) інтерес. Іншими словами, мова йде про доцільний штучному відтворенні риби та інших морепродуктів за допомогою їх перенесення, акліматизації, створення підводних «ферм» і «плантацій». Іноді аквакультуру трактують як галузь економіки, що займає проміжне положення між привласнюючим господарством (збиральництво, мисливство) і агровиробництвом. Аквакультурою як складної господарської областю займається комплекс біологічних, економічних та інженерних наук.

Розрізняють три основних типи аквакультури: екстенсивний, при  якому водні організми містять  при низькій щільності і харчуванні природними кормами, напівінтенсивного, при якому забезпечується більш  висока щільність змісту з підгодівлею і застосуванням добрив, і інтенсивний - з найвищою щільністю і виключно штучними кормами. Підраховано, що при самому інтенсивному господарюванні аквакультура в змозі дати вихід продукції на рівні 200-250 т / га, що набагато перевершує відповідні показники у тваринництві.

 Аквакультура стала швидко розвиватися у другій половині XX ст. Якщо в 1975 р. її світова продукція становила 5 млн т, то до 2005 р. вона зросла до 45 млн т, або в 9 разів. В кінці 90-х рр.. аквакультура забезпечувала 1 / 4 виробництва всіх морепродуктів (мал. 102); за вартістю ж її частка ще більше.

Рис. 3. Частка аквакультури у виробництві риби, молюсків і  ракоподібних,%

Приблизно 1 / 2 всієї продукції  аквакультури (за масою) складає риба, 1 / 4 - водорості, 1 / 5 - молюски, а решта  припадає на ракоподібних. Географія  поширення аквакультури дуже широка: вважається, що в тій чи іншій  мірі нею займаються в 140 країнах. Але при цьому виключно велика частка Азії (88%), тоді як частка Європи складає всього 6-7%, Північної і Центральної Америки - 2-3%, а решти регіонів - і того менше. Азія ж займає перше місце за всіма основними видами аквакультури - по розведенню риби, молюсків, ракоподібних і особливо водоростей. Не дивно, що саме в Азії перебуває більшість з першої десятки країн за обсягами продукції аквакультури - Китай (за даними на середину 1990-х рр.. - 10 млн т), Японія (1,5 млн), Республіка Корея (1 млн), Філіппіни , Таїланд, КНДР, В'єтнам. Крім них, в цю десятку входять також США (400 тис. т), Франція (250 тис. т) і Іспанія.

 

 

 

4.1 СТРУКТУРА АКВАКУЛЬТУРИ

У структурному плані аквакультуру можна підрозділити на прісноводну та морську.

Прісноводна аквакультура (риборозведення) займається збільшенням і поліпшенням рибних запасів у природних і штучних водоймах. У середині 1990-х рр.. вже більше половини всього улову прісноводних риб становили риби, вирощені за допомогою аквакультури. Число їх видів досягає декількох десятків, але найбільше значення має розведення коропів, річкових вугрів і лососевих. (Розводити коропів у ставкових господарствах китайці почали ще у V ст. До н. Е.. До початку нашої ери їх почали розводити і римляни. У Росії коропові господарства з'явилися в XII-XIII ст., Спочатку при монастирях, а потім і на поміщицьких, і на державних землях.)

Вже в середині 1990-х рр.. розведення прісноводних риб в світі досягло рівня в 8-9 млн т, причому більше 9 / 10 з цієї кількості доводилося на країни Азії.

Морська аквакультура (марикультура) - це товарне вирощування морських або Солона-товодних організмів на природних або штучних кормах у відгороджених затоках або спеціальних кошах. На відміну від прісноводної аквакультури розведення риби в марикультурі має підпорядковане значення (деякий виняток становить риба-желтохвост в Китаї і Японії). Основні ж обсяги марикультури - водорості, молюски і креветки.

Найбільший розвиток марикультура одержала також у країнах Азії - в прибережних акваторіях тропічних  і субтропічних морів Тихого і  в меншій мірі Індійського океанів, які відрізняються найбільшою продуктивністю і різноманітністю видів. Перше місце серед них по більшості показників посідає Китай. На другому місці-Японія, де площа прибережного мілководдя (до 20 м) складає 30 тис. км 2, причому під аквакультуру використовують уже близько половини цієї площі. У Японії займаються вирощуванням і устриць, і перлів, і морської риби, і водоростей. У тутешніх великих і добре організованих господарствах застосовують передові технології. Приблизно за таким же шляхом пішов розвиток марикультури в Республіці Корея. Хоча в інших країнах Східної, Південно-Східної та Південної Азії переважають дрібні господарства, які грунтуються на старих традиційних методах, їх внесок в продукцію марикультури також значний.