Футбол: гра чи бізнес?

     Телевізійні компанії не скупилися на засоби, щоб  роздобути права на телетрансляцію найцікавіших найбільших спортивних змагань, зокрема, Олімпійських ігор, чемпіонатів  світу, різного роду Гран-Прі і  так далі. Для прикладу слід зазначити, що загальна операція на право трансляції Ігор століття - Олімпіади в Атланті  склала суму в 900 мільйонів американських  доларів, у тому числі американська компанія Ен-Бі-Сі уклала операцію на суму 456 мільйонів доларів. Європейський союз телебачення - на суму 250 мільйонів доларів, японська телекомпанія Ен-Ейч-Кей - на суму 99,5 млн., доларів. У Барселоні в 1992 році було витрачено 635 млн. доларів (у тому числі США - 401 млн., Європа - 130 млн., Японія - 62,5 млн. доларів США).

     Вищеназвані телекомпанії проникають в інші країни і континенти, передаючи найбільш барвисті і престижні змагання, що частенько не в змозі зробити  місцеві телестудії. До недавнього часу малі країни Європи користувалися  перевагами від довгострокових контактів  з Європейським союзом телебачення  за передачу їм прав мовлення змагань  у власних країнах. Зараз це положення  сильно міняється.

     З'явилися  цілий ряд агентств, які безпосередньо  домовляються із спортивними федераціями  і організаторами змагань, купуючи  виняткові права на телетрансляцію змагань і перепродаючи їх потім  місцевим телестудіям європейських країн за вищою ціною, ніж Європейський союз телебачення. Спортивні федерації  бачать в особі агентств потенційних  клієнтів, здатних запропонувати  велику суму грошей і укласти контракти на довгостроковій основі.  Комерційні фірми і спонсори змагань також зацікавлені в такого роду агентах, бо частина з них спеціалізуються на певному вигляді спорту і роблять показ змагань і рекламу професійно. Свою долю прибутку вони отримують від комерційних фірм-спонсорів змагань і від перепродажу прав трансляції малим країнам за більшою ціною, правда, вони деколи нав'язують свою волю цим країнам, пропонуючи не одне, а відразу декілька змагань з деякою знижкою.

     Місцеві телестанції в малих країнах  отримують від ретрансляції таких  змагань дохід, що не перевищує 10-15% їх витрат, і ті в гонитві за прибутком, вимушені нав'язувати своїй аудиторії  замість національних зарубіжні, привабливіші змагання.

     Спортивні федерації і організатори змагань  поряд з телекомпаніями також  беруть участь в діленні прибутку від телетрансляції і реклами  продукції фірм. Глядачі ж деколи запам'ятовують не стільки самі змагання, скільки назви фірм-спонсорів  і продукція, що випускається ними.

     Інколи  в контрактах спортивні федерації  дають організаторам змагань  право самим підшукувати телестудії, спонсорів, фірми-рекламодавці, призначати час трансляції і реклами. Правда, в тому випадку, якщо організатори змагань  не в змозі охопити все або  частину даної роботи самі, телестудії мають право продати рекламний  час третій стороні.

   У ряді країн  фірми і компанії, як приватні, так  і державні, які не є виробниками  продукції або товарів, а також  не мають аудіо-візуальних засобів, але беруть участь в рекламі чужих товарів, повинні виділяти відповідні кошти для підтримки свого імені, торгівельної марки, іміджу. Компанії-патрони, що беруть участь в рекламі своєї продукції (товарів), схильні до певних обмежень:

• вони цілком покладаються на телебачення і не мають права вимагати для себе особливого часу;
• вони зобов'язані на початку і кінці реклами вказати свою емблему (логотип);
• вони не повинні згадувати про продаж, оренду або покупку своїх товарів і послуг;
• вони не можуть рекламувати сигарети і алкогольні напої.

   Хочеться  відзначити, що при правильній політиці держави і розумному підході  комерціалізація спорту сповна допустима  і можлива - за умови, якщо вона не йде  врозріз з дійсними цінностями і  інтересами спорту і спортсменів.

   Засоби  масової інформації повинні не лише гнатися за сенсацією і подавати щось "смажене", але і прагнути на здоровій основі вчити населення  етиці, філософії, гуманним цінностям  спорту і фізичній культурі. Показувати спортивних кумирів як зразок для  наслідування молодому поколінню, якщо, звичайно, спортсмени на те заслуговують, не прикрашаючи труднощів і позбавлень, яким частенько спортсмени вимушені себе піддавати. 

2. Сутність  футболу: ігрова та бізнесова  структура

1. Футбол  як світова гра

     Історія футболу, а точніше ігор, подібних до сучасного футболу, бере свій початок  ще з античних часів. В Європі ігри з м’ячем набули особливої популярності в середньовічній Англії. Сучасний футбол зародився зі створенням Футбольної асоціації Англії в Лондоні, Великобританія, в 1863 році як результат чисельних  зусиль по стандартизації різних форм гри. Це дозволило клубам проводити  матчі без суперечок по уніфікованим правилам, які забороняли переміщення  по полю з м’ячем в руках та виконання  підніжок та підсічок (звідси і виник поділ між футболом та регбі).

      Коли  футбол набирав популярності в 1870-х  та 1880-х, професійні футболісти не мали права виступати в Футбольних асоціаціях Англії та Шотландії. На початку 1880-х, коли футбольний клуб Уондерерс розформувався та припинив існування, на півночі Англії команди почали наймати гравців, яких називали «футбольними спеціалістами» (professors of footbal), переважна більшість яких була з Шотландії. Так футбол почав поступово переходити на професійні рейки. Клуби з північної Англії почали виплачувати футболістам грошову винагороду і команди почали поступово переважати в класі аматорів з півдня. Блекберн Роверс став першим клубом з півночі, який дійшов до фіналу Кубка Англії в 1882 році і поступився Олд Естоніанс, який став останнім аматорським клубом, що виграв трофей.

     Щоб не допустити використання професійних  футболістів, в 1882 році до правил ФА додалося ще одне: «Кожен гравець клубу, який отримує від клубу винагороду в будь-якій формі або грошове  відшкодування… автоматично відсторонюється  від участі у змаганнях на Кубок, в будь-яких змаганнях під егідою ФА і в міжнародних турнірах. Клуб, який найняв такого гравця, автоматично  виключається з Асоціації».

     На  початку 1884 року, після матчу четвертого раунду розіграшу Кубку Футбольної асоціації, клуб «Аптон Парк» з Лондона подав протест, стверджуючи, що за клуб «Престон Норт Енд» виступали професіонали. Вільям Саделл, президент і менеджер «Престона», публічно визнав, що його клуб платить своїм гравцям, але при цьому заявив, що може довести, що подібна практика існує майже в усіх найбільших клубах Ланкаширу і центральних графствах Англії.

     Відверті  заяви Саделла змусили керівництво Асоціації усвідомити нові реалії. Провідні футбольні клуби вимагали від Футбольної асоціації визнати право футболістів отримувати грошову винагороду в англійському футболі, кульмінацією чого стало засідання 20 липня 1885 року, після якого було проголошено, що “легалізація використання професійних футболістів буде слугувати інтересам Асоціації футболу, але лише за деяких умов”. Хоча і з певними обмеженнями, професійний футбол був легалізований.

     Одна  з перших англійських жіночих  футбольних команд Дік Керр Ледіс з Престона стала настільки популярна, що її матчі допомагали збирати гроші для благодійних організацій. В 1921 році жінкам заборонили виступати під егідою Футбольної ліги Англії. Історія ФА засвідчила, що ця заборона зупинила розвиток жіночого футболу на протязі наступних 40 років.

     Максимальна платня, виплачувана футболістам, була лімітована. В результаті цього в 1909 році в англійському футболі ледве  не настав страйк. Пройшло ще 50 років, поки обмеження на максимальну грошову  винагороду було відмінено.

     Футбольний  клуб з Відня Хакоах став, можливо, першою не британською футбольною командою, гравці якої стали отримувати грошову винагороду в 1920-х.

     В 1934 році шведський клуб Мальме вилетів з вищого дивізіону після того, як з’ясувалось, що його гравці отримували грошову винагороду. Навіть в той час виплачувати грошову винагороду гравцям все ще не було дозволено в шведському футболі.

     У 1904 році в Парижі створено ФІФА — Міжнародну федерацію футболу, яка об'єднувала національні федерації. Згодом футбол включено до програми Олімпійських ігор, а з 1930 року почали проводити чемпіонати світу з футболу.

     Зараз футбол в економічно розвинутих країнах  є прибутковим бізнесом, а провідні футбольні клуби Європи мають  річні бюджети на рівні кількох  сотень мільйонів євро. 

2. Футбол  як бізнес

     Футбол  сьогодні – це не лише шоу, яке притягує увагу мільярдів глядачів. Футбол став частиною культури і способу  життя людства. Його настільки потужне  і навіть тотальне входження в  буття сучасного суспільства  ставить питання: наскільки велика і взаємна ця залежність?

     Деякі дослідники «футбольного феномену»  в Європі говорять, що ця гра настільки  популярна, що її майбутньому не може загрожувати ніщо, навіть дефолт по прострочених боргах. Їх у будь-якому випадку і в будь-якій ситуації пробачать. Чи це так, і наскільки сильно взаємний вплив бізнесу і футболу в суспільстві. Також важливо розуміти, чи враховуються в Україні і в Росії помилки і промахи «старших товаришів» з ЄС.

     Якщо  взяти всі збірні-учасниці недавно  минулого чемпіонату світу по футболу  в ПАР, виявиться що 547 з 736 гравців  команд-фіналістів представляли європейські  футбольні клуби. Цей показник, а  також тріумф європейського футболу  на світовому форумі свідчить: ніколи ще «гра мільйонів» в Європі не була настільки потужною і значною  для всієї планети. На кращі європейські  клуби і ліги рівняються у всьому світі. Але наскільки ця потужність досягнень і зовнішній блиск відповідає таким ринковим показникам, як економічна стійкість, прибутковість, кредитоспроможність і т. д. – питання зовсім не дозвільне.

     Повноформатне дослідження складової для бізнесу  діяльності п'яти найкрупніших національних чемпіонатів Європи – Англії, Іспанії, Італії, Німеччині, і Франції, – проведене  провідними світовими аудиторськими  компаніями, засвідчило, що змагання в  перших трьох країнах під вантажем економічних проблем і боргового  тягаря можуть стати фінансово неспроможними  протягом найближчих двох років. Це якщо відповідні ліги і далі розвиватимуться як звичайний для країн ЄС бізнес і до них застосовуватимуться ті ж, що й іншим бізнесам, правила і процедури.

     На  жаль для звичайних бізнесменів  і на щастя для футбольних менеджерів, відносно «гри мільйонів» навіть в  таких ліберальних капіталістичних  державах, як Об'єднане Королівство, застосовується деяка поблажливість і підтримка  як з боку корпорацій-спонсорів, так  і з боку урядів і ключових медіа, перш за все телебачення.

     Аналізуючи  гру з точки зору бізнес-моделі та її впливу на соціально-економічне життя, можна зробити висновок, що німецька бундесліга тримає першість і випереджає англійську прем'єра-лігу і французьку «Лігу 1» по цілому комплексу показників. Не дивлячись на те, що в Англії клуби досягають вищого спортивного результату і приносять великий валовий прибуток, німецький футбол краще структурований з точки зору прибутковості – завдяки кращій фінансовій стійкості і більшій кількості споживачів, тобто більш місткому ринку. Інвестиції, зроблені в розвиток футбольної інфраструктури Німеччини до ЧС–2006, підсилили конкурентні переваги бундесліги. Німецькі клуби щорічно інвестують близько 100 млн євро в розвиток футбольних академій, виховання футбольних талантів, зниження вартості трансферів і зарплат футболістів. Також бундесліга є лідером по показнику позитивного впливу на зовнішнє середовище, а також по соціальному впливу поряд з прем'єром-лігою.

     Не  дивлячись на те, що в Англії футбол генерує істотно більший дохід, отримуючи від продажів 2,382 млрд євро (у тій же Німеччині, для порівняння – 1,715 млрд євро), бундесліга показує значно краще відношення власного капіталу до активів: 36% до 4% англійських, де практичний всі клуби загрузнули в боргах. Показник рівня доходів від продажів (1,263 млрд. євро) і співвідношення капіталу і активів сповна адекватний у французькій «Лізі 1»– 25%. Що ще важливіше, інтегральний показник прибутковості капіталу, згідно з дослідженнями, є позитивним лише в бундеслізі та «Лізі 1», і складає відповідно 2% і 1%. По сумі всіх показників з європейських ліг з топ-5 найприбутковішим підприємством є німецький чемпіонат, де можна чекати 2,5% річного доходу від вкладених інвестицій, а також розраховувати на економічне зростання в майбутньому.

     Згідно  з показником рентабельності активів, який застосовується для оцінки будь-якого  бізнесу, англійський, іспанський і  італійський чемпіонати були б банкротами менш ніж через два роки. Рентабельність активів у них негативна: відповідно, мінус 5%, мінус 12% і мінус 7%, тобто на 11 – 16% гірше, ніж в звичайних компаній в цих країнах. Одним з найважливіших чинників такого стану справ в європейському футболі є завищені зарплати футболістів і негативний баланс в трансферній політиці клубів, коли більше грошей йде на покупку гравців, ніж від їх продажу. У сезоні 2009-2010 клуби ліг топ-5 купили гравців на 566 млн євро більше, ніж продали. Наприклад, іспанська «прімера» витратила на гравців 580 млн євро, а отримала від продажу всього 245 млн євро. Не секрет, що значна частина цих і інших витрат клубів здійснюються в борг, збільшуючи і без того значну кредиторську заборгованість. А «Реал» з «Барселоною» очолюють список найбільш агресивних покупців зіркових гравців.