Футбол: гра чи бізнес?

     Всі ці дії і політика провідних клубів Старого Світу нагадують ефект  доміно, коли під загрозою справжнього  банкротства можуть виявитися цілі ліги, а піраміди нагромаджених роками боргів можуть звалитися воднораз. За три роки в англійської прем'єра-ліги сформувався негативний трансферний  баланс, що перевищує 1 млрд євро, в іспанської «прімери» – 600 млн євро.

     Насправді весь футбольний бізнес в Європі поки що не може забезпечити гідне повернення вкладених засобів. Жоден раціонально  мислячий інвестор не увійде до футбольного  бізнесу на середньострокову перспективу. Виняток можуть становити лише ті, хто розраховує на «потенційне зростання  вартості нерухомості» в тривалішій перспективі, а також не проти  роздобути такі «нематеріальні»  ресурси – такі, як «слава переможця», «політичний капітал», репутація  «вершителя дитячих марень».

     Які ж статті доходу ключових європейських ліг і провідних футбольних клубів? Наприклад, дохід від проведення матчів, тобто від продажу квитків  і абонементів, складає понад 35% річного  доходу англійських футбольних клубів, на відміну від 13% у представників  італійської «Серії А». «Манчестер Юнайтед» в минулому сезоні по цій  статті отримав понад 127 млн євро, а кращий італійський клуб «Інтер» – всього 33 млн.

     Наступна  важлива стаття доходу – відрахування від телетрансляцій. Для іспанської «великої двійки» –  «Реала» і  «Барселони» – це понад 40% річного  доходу: відповідно 160,8 і 158, 4 млн євро. Але найбільший відсоток річного доходу телеправа складають для італійських клубів – 69%. Для «Ювентуса» в минулому сезоні – понад 132 млн євро, для «Інтеру» – майже 116 млн, для «Мілану» – 99 млн.

     Ну  і, звичайно ж, дохід від комерційної  діяльності. Це спонсорські гроші, реклама, спортивний маркетинг. У цьому «чемпіонаті  комерційно просунутих» немає рівних мюнхенській «Баварії» з щорічним доходом на рівні 160 млн. євро. Трохи  відстають «Реал» і «Барселона»  – 139,2 і 112 млн. Лідерство найтитулованішого німецького клубу багато в чому визначає той факт, що він є головною командою найбагатшої в Німеччині федеральної землі, економіка якої перевищує економіки 19 країн ЄС.

     І ще декілька показових цифр і порівнянь. «Манчестер Юнайтед» заробляє більше всіх в Європі від продажу рекламного місця на ігровій формі. Щорічно  клуб отримує від компанії AON 23,6 млн євро. Услід за «МЮ» йдуть «Ліверпуль» (близько 23 млн євро) і «Реал» (23 млн євро), «Баварія» (22 млн євро) і «Челсі» (16,3 млн євро). Найбільший дохід французькі клуби отримують від продажі гравців в сильніші ліги. Президент УЄФА Мішель Платіні, відзначаючи тенденції, що посилюються, говорить, що «італійський футбол вже не кращий в Європі, позиції втрачені. Сьогодні сильні виступають в Англії та Іспанії».

     Важливо відзначити: в Англії та Іспанії  грають не лише сильні футболісти, але  й найбільші гроші. У цих країнах  також зафіксована найбільша  «футбольна нерівноправність», а також  найбільше засилля легіонерів. Чи жарт, окрім «Манчестер Юнайтед», «Челсі» і «Арсеналу», за останніх 15 років ніхто не ставав чемпіоном Англії! Вразивши ворота «Атлетика» з пенальті на 57-ій хвилині матчу 12-го туру чемпіонату Іспанії, Серхіо Рамос став першим іспанським футболістом, що забив за Реал в нинішньому сезоні «Прімери». До цього 33 голи «Реала» в чемпіонаті забили іноземці! Один з найавторитетніших англійських тренерів Харрі Реднапп говорить про те, що «в сучасному футболі 5 мільйонів фунтів платять за дуже, дуже середнього гравця». По-справжньому хороший гравець коштує десятки мільйонів.

     На  тлі «освіченої Європи», де УЄФА активно  просуває проект «Економічній спроможності футбольних клубів» (з 2012 року клуби  зможуть витрачати лише ті гроші, які зароблять, збиткових клубів в професійному футболі бути не повинно), який, вірогідно, повинен повернути  в гру «рівність і справедливість», українські, та і російські клуби  виглядають справжніми «terra incognita».

     Відкритої інформації про фінансову діяльність клубів відверто мало. Власники команд говорять про свій виключно добродійний  і навіть філантропічний підхід до футбольного бізнесу. Але в той  же час, чомусь його не кидають, не дивлячись  на щорічні багатомільйонні збитки, як вони це представляють. Час від  часу громадськість розбурхують  прямо-таки божевільні дані про гонорари і бонуси, які отримують за «важливі»  перемоги футболісти. «Газпром» за дострокове чемпіонство, тобто перемогу над ЦСКА, виплатив футболістам «Зеніту» 1 млн дол. Преміальні за вихід в Лігу Чемпіонів – ще значніші. Якраз доходи від участі в єврокубках і від продажу гравців – головні в бюджеті пострадянських команд. З 557 млн. 400 тис. гривень, зароблених донецьким «Шахтарем» в минулому сезоні, 375,1 млн грн. – від «продажу і оренди гравців». Відрахування від УЄФА – всього 53,2 млн грн.

     Судячи  з усього, головними для наших  команд залишаються так звані  «нематеріальні» ресурси і можливості, які надає футбол. І вартість їх власники українських і російських клубів розраховувати за їх дійсною  ціною доки не готові. Тому і суспільна  значущість «гри мільйонів» у нас  істотно вища, ніж в Європі, де футбол, і це відверто визнають, поки дуже важливий, щоб померти в нерівній війні з успішнішим і прибутковим бізнесом. Але це поки. 
 
 

3. Проблеми  футболу в Україні

1. Проблема  комерціалізації  футболу

     Український футбол вже давно не є народною грою, яка колись об'єднувала на трибунах стадіонів політиків, робітників, студентів та інтелігентів. Сьогодні він перетворився на забавку в руках олігархів. Приватизувавши колись народні команди "Динамо Київ", "Шахтар", "Металіст", "Дніпро" та інші українські клуби, вони перетворили їх на статусні речі особистого гардеробу. Ахмєтов, Коломойський, Суркіс, Ярославський, Жеваго, Тарута бавлячись у футбольні війни та купуючи щораз дорожчих іноземних футболістів, навперейми оздоблюють свої дітища коштовним камінням, яке зрештою виявляється убогою фальшивкою. Вони змагаються між собою за право зватися найбільш марнотратним футбольним олігархом країни і вкладають мільйони доларів у безталанних бразильців та африканців, підкуповують суддів та домовляються між собою про результати поєдинків. Заявляючи про готовність боротися з корупцією у чемпіонаті вони лише вуалюють своє бажання й надалі дурити всіх нас та одне одного. Разом з тим вони підривають національну економіку, адже реальний рівень зарплат футболістів іноді у сотні разів вищий, ніж той, який зазначений у їхніх податкових деклараціях, а сума трансферів гравців, на відміну від цивілізованих країн, лишається конфіденційною та викликає предмет для здогадів і спекуляцій у пресі.

     Завдяки такій ситуації, український футбол здебільшого виглядає неконкурентоздатним на міжнародній арені, що кожного року засвідчують провальні виступи наших клубів у Єврокубках та національної збірної у відбірних турнірах світової та європейської першостей. Українські вболівальники дедалі скептичніше ставляться до національного чемпіонату та Кубка України, оскільки характер більшості поєдинків не відповідає духу спортивної боротьби, а їхні результати є заздалегідь прогнозованими. Українці втрачають будь-який контакт з керівництвом улюблених команд. Вони втрачають можливість впливати на рішення футбольних олігархів щодо кадрової політики в клубах, за які вболівають, та не мають належної інформації щодо фінансового стану справ у командах. Викупивши не тільки в Україні, а й в усьому світі знані футбольні бренди, українські олігархи досі не усвідомили, що успадкували й відповідальність перед уболівальниками за збереження та примноження клубної слави і звитяг, які десятиліттями формували багато поколінь гравців їхніх команд.

     Мрії  сотень тисяч хлопчаків з усіх куточків країни вдягти в майбутньому  футболку улюбленого клубу залишаються  нездійсненними, оскільки місця в  командах їхньої мрії вже давно займають низькопробні іноземці. Наче з заводського  конвеєру без упину завозячи їх до України, футбольні олігархи тим  самим інвестують мільйони доларів  у розвиток дитячо-юнацького футболу  Бразилії, Нігерії, Румунії та інших  країн світу. Україні водночас вони лишають занедбану спортивну  інфраструктуру та нові проблеми з  нелегальними емігрантами, армію яких поповнюють низькопробні футболісти та численні члени їхніх родин. Власників  українських футбольних клубів цілком влаштовує така ситуація, адже на початку  літа практично одноголосно вони відмовились від зменшення ліміту на легіонерів. Тих же іноземців, які  в їхніх командах вже грають, окремі олігархи заходилися натуралізувати. В недалекому майбутньому гравцями національної збірної країни можуть стати не лише серб Марко Девіч, але й темношкірий африканець Папа Гуйє, його абстрактний побратим з племені Тутсі чи бразильський чаклун м'яча з пляжу Копа-Кабана. Це остаточно нівелює сутність змагань національних збірних та не залишить етнічним українцям місця для того, щоб проявити свої таланти та відстояти спортивну честь своєї країни.

     Загалом денаціоналізація національної збірної  України та вітчизняних клубів виглядає цілком логічним кроком у напрямку ліквідації української державності, якій останнім часом активно підсобляють  футбольні олігархи країни. Зокрема  власники "Шахтаря" Рінат Ахмєтов, "Динамо" Ігор Суркіс, "Арсенала" Вадим Рабіновіч без упину реанімують тему об'єднання футбольних чемпіонатів України та Росії, ігноруючи при цьому регламентні норми УЄФА та нехтуючи думкою мільйонів українських уболівальників, які не бажають повернення до часів московсько-большевистського режиму та совєтської окупації. Для упокорення незгодних з такою позицією українські футбольні олігархи продовжують використовувати затерті совкові методи – міліцію на стадіонах. На відміну від цивілізованих країн, де практика охорони порядку на стадіонах цілком та повністю перебуває у компетенції волонтерів-стюардів, в Україні продовжують використовувати міліцію. Далекі від футболу та вболівальницьких традицій так звані правоохоронці є справжньою загрозою порядку на трибунах і саме вони відлякують багатьох уболівальників від відвідання футбольних поєдинків. Свавілля міліції у стосунках з вболівальниками раз по раз закінчується побиттям безневинних людей, однак репресивні функції, які виконують під час спортивних заходів пересічні патрульні наряди та спецпризначенці в обладунках, гідних бойових дій, цілком влаштовують власників клубів. Саме завдяки таким "охоронцям" вони можуть принижувати людську гідність українців, обмацуючи та роздягаючи їх догола при вході на трибуни, і саме завдяки ним вони не дозволяють вболівальникам використовувати національно-патріотичну символіку на трибунах, вивішувати портрети українських героїв, виголошувати національні гасла і співати патріотичних пісень.

2. Проблема легіонерів в українському футболі

     Нікому  не секрет, що в українському футболі є серйозна проблема – відсутність кадрів. А саме українських кадрів. Наші клуби все більше починають купляти іноземних гравців, відверто ігноруючи потенціал своїх вихованців. І витрачають вони на них набагато більші суми, ніж на українців.

     В Україні  є багато талантів, яким потрібно дати розкритися. Найбільше талановитих  українців, як це не дивно, грають в  середняках української прем’єр-ліги. Звичайно своєю грою вони привертають до себе увагу грандів українського футболу – Динамо та Шахтаря. І який же український футболіст не хоче грати за ці два клуби. Проте, коли гравець переходить в один з цих двох клубів, постає проблема – легіонери.

     Молодим українцям дуже важко витіснити  зі стартового складу легіонерів. Це чітко  можна побачити в донецькому Шахтарі. Що говорити, якщо в стартовому складі донеччан грають лише 3 українці (Пятов, Чигринський та Ракицький).

     Питається, а де ж таланти, яких купляли наші гранди? Відповідь проста – оренда. Майже в половині клубів українського чемпіонату грають футболісти, які  належать командам, так званої «Великої четвірки». Це Динамо, Шахтар, Дніпро та Металіст. Нещодавно відбувся дуже цікавий матч, в якому зустрічались луганська Зоря та маріупольський Іллічівець. Матч був цікавим тим, що на поле могли вийти 23 футболіста, які належать Шахтарю, а саме, у складі Зорі – 14, у складі Іллічівця – 9.

     Безперечно  легіонери підсилюють гру наших  команд і допомагають їм в єврокубках. В деяких клубах легіонери відіграють важливі ролі, і гра будується саме на них. Це знову таки Шахтар, в центральній лінії і в нападі якого грають виключно легіонери, а саме бразильці.

     Про бразильських легіонерів взагалі можна  окремо писати, адже вони є практично  в кожному чемпіонаті. Так, наприклад, португальська Брага, яка не так  давно вибила з розіграшу Ліги Європи київське Динамо, на 88% складається  з бразильських легіонерів.

     Проте зараз в українському чемпіонаті з’являється все більше вітчизняних талантів, якими цікавляться в Європі. У 2009 році наша юнацька збірна до 19 років виграла домашнє Євро, а наша молодіжка пробилась до фінальної частини Євро-2011. Засвітилися нові зірки, такі як Ярмоленко, Коноплянка, Ракицький, Коваль, Бутко, Степаненко, Зозуля та багато інших.

     Тому, я сподіваюсь, що скоро в чемпіонаті України буде менше легіонерів і  з’являться свої Мессі та Роналду. 
 
 
 

     Висновки

     Сучасний  спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі    суспільства. Спорт – це, насамперед, здорове життя. Також спорт бере, так би мовити, участь в об’єднанні народів.

     Зараз спорт не може існувати без фінансових вкладень, тому багато компаній інвестують у спорт і отримують, також, непоганий  прибуток. ЗМІ також відіграють важливу  роль у спорті висвітлюючи усю  інформацію про спорт. 

     Футбол  бере свій початок ще з античних часів, але схожим на сучасний він став вже у 1863 році, коли була створена Футбольна Асоціація Англії в Лондоні. З того часу футбол набирав все більше популярності в Європі, а потім і у всьому світі, ставши найпопулярнішою спортивною грою усіх часів і народів.