Шпаргалка по "Теории массовой информации"

1. Акцентовані риси комуніката і їх врахування в масово інформаційні діяльності.

Класифікація Леонгарда

1. Гіперактимний тип – особистість з підвищеним фоном настрою (оптиміст).
2. Дистимічний тип – особистість зі зниженим фоном настрою (песиміст).
3. Збудивий тип – запальна особистість, поведінку якої важко передбачити.
4. Застрявач – принципово вимоглива особистість , борець за ідею, не готовий іти на компроміс.
5. Педант – особистість з гіпертрофованим ставленням до порядку (пунктуальна, надійна людина).
6. Тривожний тип – боязкий, розгублена, несмілива особистість, нездатна зважуватися на вчинки.
7. Емотивний тип – особистість, що глибоко і довго переживає подію, вразлива, здатна співчувати іншим, романтична.
8. Демонстративний тип – людина, яка постійно знаходиться в масці, грає якусь роль.
9. Екзальтований тип – людина крайнощів, яка швидко переходить від «світової скорботи» до нестримних радощів.
10. Екстравертний тип – діяльна особистість, спрямована на спілкування.
11. Інтравертний тип -  людина, заглиблена в свій внутрішній світ, вразлива, неконтактна.
12. Афективно-лабійний – людина, що поєднує в собі особливості гіперактимного та дистимічного типів.

Залежно від того, з яким типом  журналіст працює, для якого створює  матеріал і яким чином збирається вплинути на аудиторію, потрібно враховувати  акцентовані риси комуніката, зацікавити його, враховуючи його вподобання та спонукати до дії/реагування на ту чи іншу ситуацію.

2. Види масової інформації.

Масова інформація — це соціальна інформація, яку  оприлюднено чи призначено для оприлюднення

- документована

- не документована

Перша класифікація суспільної інформації за видами:

— інформація аналогова й дискретна (оцифрована). Суспільства, в тому числі й ЗМІ, поступо переходять на цифрове кодування інформації (наприклад, цифрові телеприймачі);

— інформація статична (наприклад, ілюстрація в книзі) й динамічна (відеоінформація  на телебаченні);

— інформація незнакова (програмна, аудіальна, графічна, відео) й знакова (невербальна й вербальна);

— невербальна (міміка, жести тощо) й вербальна [образна (художня література), понятійна (науково-технічна література), образно-понятійна (публіцистична література)];

За тематикою:

• суспільно-політична,
• фінансово-економічна,
• виробнича,
• спортивна,
• культурна,
• розважальна,
• науково-популярна,
• рекламна (комерційна й політична).

 

За жанрами:

— при інформативних  методах пізнання: замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція;

— при аналітичних  методах пізнання: коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, звернення;

— при художньо-публіцистичних методах пізнання: нарис, зарисовка, фейлетон, ессе, памфлет, гумореска, байка, пародія.

 

3. Вимоги до роботи  з джерелами інформації.

Посилання на джерело є обов’язковим. Свій кореспондент, перевірка інформації з декількох джерел. Оприлюднення джерела інформації лише за згодою. Скептично ставитися до слів політиків: ексклюзивна інформація – піар-хід.

Використовуючи різноманітні джерела  під час підготовки матеріалу, слід коректно на них посилатись. Спілкуючись  з людиною – учасником події  чи експертом - слід одразу обговорити, як ви використовуватимете отриману інформацію. Перш за все, слід пояснити, для якого засобу масової інформації ви берете коментар, на чому робите акцент тощо. Важливий нюанс полягає в  тому, що юридично згода особи дати коментар ще не означає згоду використовувати  його у ЗМІ. Отже, слід узгодити, що особа  не проти з’являтись у медіа в  якості джерела інформації. У США, наприклад, жодна телекомпанія не візьме в ефір телевізійний сюжет або  документальний фільм, якщо не буде письмової  згоди всіх осіб, які з’являлись в кадрі в якості джерел. В Україні до цього ставляться простіше, але журналістові слід узгоджувати всі деталі, щоб уникнути неприємних моментів.

Щодо цитування джерела –  тут можливі декілька варіантів: 

- пряме цитування без обмежень - on-the-record (як заявив Президент  України…). Це стосується всіх  висловлювань публічних осіб, наприклад,  на прес-конференціях, брифінгах,  а також громадських заходах,  публічних місцях і т.д – будь-де, де їх можуть почути або побачити.

- загальне цитування посиланням  на джерело (про це повідомив  високопосадовець Служби безпеки  України, як повідомили в компанії  Nestle – переказ повідомлення своїми словами)

- бекграундна інформація, яку можна вважати загальновідомою, може бути переказана журналістом. Проте якщо її дослівно цитують з певного джерела, посилання на нього обов’язкове.

В академічному та журналістському  середовищі існує «правило Четем-хаусу» (Chatham House Rule). Воно стосується конфіденційності отриманої інформації і полягає в тому і вперше застосовувалось у Королівському Інституті міжнародних відносин Лондона (Chatham House, http://www.chathamhouse.org.uk). Якщо зустріч проводиться за правилом Четем-Хаусу, це означає, що учасники зустрічі можуть вільно розповсюджувати отриману інформацію, але не мають права відкривати осіб, які її озвучили, а також називати учасників зустрічі. Отже, всі висловлювання ораторів вважаються «не для преси», якщо не зазначено іншого.

«Правило Четем Хаусу» виникло у 1927 році в Королівському інституті міжнародних відносин і швидко поширилось в академічних колах як можливість для посадовців висловлювати власні думки, а не лише позицію своїх відомств. Це стосувалось перш за все політичних питань, коли необережно висловлена позиція може звести нанівець складні домовленості. Це правило накладало на учасників зустрічі перш за все моральні зобов’язання. Воно набуло популярності у англомовних країнах, і зараз використовується органами місцевого самоврядування, комерційними структурами та дослідницькими організаціями.

Для уникнення неприємних ситуацій, слід чітко обговорити порядок цитування. Якщо Ви готуєте інтерв’ю, слід пам’ятати, що за українським законодавством ваш  співрозмовник є співавтором  матеріалу, тому він може цілком правомірно вимагати переглянути текст до друку, а також внести свої корективи.

«Ембарго»

У західній журналістиці іноді зустрічається  такий термін як «ембарго на новини» (news embargo, press embargo) – вимога джерела не розповсюджувати інформацію до певного часу або обставин. Найчастіше це стосується комерційних тем, як, наприклад, представлення нової продукції на ринку, або наукових відкриттів, до того, як статті про них будуть опубліковані в академічних журналах.

Застосування інформаційного ембарго  зустрічається і в політиці: журналісти, які супроводжували Джорда Буша-молодшого під час візиту до Іраку у 2003 році, не мали право поширювати свої матеріали, поки президент не покинув країну. Головною метою цього ембарго була безпека та гарантії збереження досягнутих домовленостей.

Накладення ембарго на інформацію поки що не популярне в Україні, не в останню чергу тому, що ані  ньюзмейкери, ані журналісти поки що не звикли до усталених правил гри, дотримання питань етики, але водночас забезпечення права суспільства на інформацію.

 

4. Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

5. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.

6. Закон України „Про інформаційні агентства”.

7. Закон України „Про інформацію”.

8. Закон України „Про телебачення і радіомовлення”.

 

9. Закономірності формування  громадської думки

Громадська думка як публічно виражене і поширене думка є виразником спільних інтересів людей. Її формування відбувається в процесі боротьби протилежних думок.

Громадська думка схильна маніпулюванню  в силу того, що складається не тільки свідомо, але і підсвідомо, включаючи  і свій зміст як судження здорового  глузду, і забобони, міфи. Для нього  можуть бути характерні емоційна напруженість, психічна нестійкість. Маніпулювання  руйнує основи, на яких тримається громадська думка: певну систему цінностей, установки, стереотипи. Сьогодні засоби масової інформації об'єднують людей навколо себе і творять їх свідомість за своєю подобою. Думка сформоване подібним чином, виступає не думкою більшості, а думкою якоїсь нової маси. З настанням масового суспільства телебачення і преса стають основним засобом формування громадської думки, яке створюється, або змінюється на догоду соціального замовника. При цьому глядач не може ні заперечити, ні дізнатися, як багато людей поділяють його думку.

Громадська думка виявляється  у дії свідомих і несвідомих (ірраціональних) чинників. Несвідома складова громадської  думки включає в себе: прояви інтуїції, інстинктів, неусвідомлених вольових імпульсів, міфів, традицій, стереотипів, символів і т.д. Тому великий вплив  на його формування надають різні  феномени масової психології, в першу  чергу різного роду чутки. Чутки  відносяться до числа найбільш впливових  і активно циркулюють явищ духовного  життя людей і залишаються  об'єктивно неминучим атрибутом  міжособистісної комунікації. Слух - інформативне повідомлення, основу якого  складають правдиві чи неправдиві відомості  про реальні або вигаданих  фактах, подіях, явищах дійсності. Процесу  формування громадської думки під  впливом чуток притаманні суперечливість і стихійність. Він протікає досить швидко, і що склалося громадську думку  існує відносно недовго. Громадська думка під впливом чуток може приймати форму не стільки звичайного оціночного судження, скільки прямого жорсткої вимоги. Громадська думка розрізняється залежно від того, під впливом якого типу чуток воно сформувалося. Так, громадська думка, що сформувалося під впливом стихійних чуток, виникає спонтанно при активізації таких факторів, як жалість, ненависть і т.д. Подібна громадська думка швидкоплинна і суперечлива

 

Для того, щоб громадська думка  стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона повинна пройти певний шлях, який характеризується такими етапами:

 

процес виникнення;

формування громадської думки;

функціонування громадської думки.

 

Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення стосовно нього особистої думки. Ознаки цього стану: інтерес людей  до об’єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень.

 

Громадська думка завжди і перш за все пов’язана з оцінкою  людьми того чи іншого явища, процесу. Саме соціальна оцін­ка — це вираження  одного з видів ставлення суб’єкта до об’єкта, ставлення, яке полягає  в тому, що суб’єкт визначає відповід­ність об’єкта тим критеріям, які він  висуває. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найраціональнішою  є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомле­не ставлення людини до конкретного  факту, події і т. ін.

 

Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впли­ває на практичну діяльність людей і соціальних інститутів.

 

У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з при­воду актуальних проблем дійсності на думку великих соціаль­них груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідо­мості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні меха­нізми пов’язані з об’єктивними процесами формування гро­мадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутріш­ніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.

 

Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступає високий інтерес людей до об’єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правоті своєї думки. Основні ознаки: громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що проявляються у різних сферах громадського життя.

 

На цьому етапі вимірюється соціальна зрілість, рівень по­ширеності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість визнача­ється тим, наскільки глибоко громадська думка виражає інте­реси спільнот, тенденції прогресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дає змогу зібрати показники, що здатні су­дити про характер і значущість думки, є глибина і повнота реалізації функцій громадської думки.