Шпаргалка по "Теории массовой информации"

— ідеологічним або комерційним, свідомим або несвідомим. Але воно є завжди, і ігнорувати це — значить, відмовитися  від розуміння механізмів дії  масової комунікації”

22. Функції журналістики  в умовах демократизації суспільства. (і знову Різун)

В демократичних суспільствах медіа намагаються самостійно вести інформаційну політику, самотужки впливати на суспільну думку, а не бути знаряддям в руках інших, зокрема політиків. Тобто медіа самі набувають владних повноважень по відношенню до своєї аудиторії і стають четвертою владою — самодостатніми, незалежними, що мають свою позицію.

У демократичному суспільстві вихід  один: розуміючи природу масової  комунікації, як розуміючи природу  і влади, необхідно говорити про  форми і способи демократичного співіснування інститутів управління і тиску на народ з тим же народом. Послаблення прямого впливу на суспільство з боку ЗМК може здійснюватися тільки створенням плюралістичної системи медіа і забезпеченням добровільного доступу громадян до цієї системи. Паління цигарок — зло, попереджає міністерство охорони здоров’я, але ринок цього зла розвинений і ніхто нікого не примушує палити. Хочеш пали, хочеш — ні! Але будеш палити — будеш втрачати здоров’я. Будеш отримувати інформацію від цього ЗМК — будеш під ЙОГО впливом. Усе просто і демократично!

Мас-медіа  у відкритому суспільстві дозволяють вільно обмінюватися різноманітною інформацією,  що є однією з найважливіших цінностей демократії.  Роль засобів масової інформації у сучасному демократичному процесі помітно збільшується,  а особливого значення набуває рівень політичної культури,  що забезпечує зважений діалог різних політичних сил.  Вони можуть стримувати політичну конфронтацію у суспільстві,  переводячи її в площину діалогу з метою заміни небезпечного протистояння корисним для успільства порозумінням і співробітництвом різноманітних політичних сил.  Але існує також небезпека використання мас-медіа з іншою метою, протилежною у випадку, коли їх жорстко контролює держава. Тоді ЗМІ можуть спрямовувати проти політичної опозиції з метою її дискредитації.  У такому випадку інформація спотворюється або приховується,  що суперечить міжнародним угодам у сфері свободи слова й інформації.  У цьому контексті відомі дослідники питань комунікацій К. Крос і Р. Гакет зазначають,  що  „ключовим критерієм свободи інформації є різноманітність її джерел у поєднанні з вільним доступом до них. Особливу функцію мають громадські медіа,  які є альтернативними і виражають потреби громадян.  Останні мають право на адекватну інформацію про справи на місцевому рівні,  право на відповідь і право на використання нових засобів комунікації для взаємодії та соціальних дій у невеликих громадах,  групах інтересів…” [3, с.122]. 

У сучасному суспільстві мас-медіа  стали досить потужним політичним інститутом,  без якого не можливо навіть уявити функціонування публічної влади. Особливе значення мають електронні засоби масової інформації,  насамперед – телебачення.  Завдяки ньому публічна політика отримала надзвичайно ефективний інструмент впливу на суспільство,  що відкриває великі можливості формування політичних орієнтацій електорату.

Головною  метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб,  соціальних груп населення про події та явища, що відбуваються у світі, країні, певному регіоні. Цієї мети вони досягають, виконуючи притаманні їм соціальні функції.

Спробуємо з’ясувати,  як саме засоби масової  інформації впливають на політичні орієнтації суспільства.  Так,  через мас-медіа у відкритому демократичному суспільстві відбувається вільний обмін ідеями та інформацією,  що сприяє зміцненню політичного плюралізму як важливої складової політичної системи.  Для сучасного суспільства характерним є діалог різних політичних сил,  які спираються на мас-медіа,  що значною мірою впливає на формування громадської думки.

Сутність  сучасної демократії полягає не тільки в тому, що більшість населення бере участь у формуванні політичних рішень,  але й у тому,  як влада взаємодіє з цим населенням,  і яку роль відіграє населення у формуванні влади.  Така взаємодія відбувається у різних формах,  а засоби масової інформації відіграють у цьому значну комунікативну роль. 

Так,  відомий дослідник масових комунікацій  К.Дейч,  влучно назвав збуджуючє елітою формування думок – „моделлю каскада”. Згідно з цією моделлю, думки рухаються зверху вниз і проходять багато етапів.  Перший або верхній етап,  вважає К.Дейч,  складається з економічної та соціальної еліт.  За ними йдуть резервуари політичної й урядової еліт,  наступним є засоби масової інформації, за ними –  так звані неформальні лідери громадської думки, і останній етап – просте населення.  Серед цих етапів,  на думку автора,  тільки два з них мають особливе значення.

Перший  – засоби масової інформації,  другий –  неформальні лідери думок.  За сучасних форм демократії безпосередньо ЗМІ відіграють найважливішу роль у формуванні громадської думки. Для більшості людей світ уявляється таким,  яким його зображують мас-медіа. Якщо за демократією ЗМІ не дуже „переконливі”, то це тому, що за ними йде ще не менш важливий етап каскаду – це етап міських лідерів думок і поглядів. Зазвичай,  населення,  що цікавиться політикою складає 5-10 %  від маси простих людей,  які слідкують за політичними подіями [7,  с.  472].  Демократичність ж країни залежить не стільки від того,  яка частина населення реально бере участь у формуванні громадської думки,  скільки від взаємовідносин,  що існують усередині політично активної частини населення і яке її ставлення до решти людей. Якщо такий вплив є,  то громадська думка стає дієвим елементом політичної системи. 

Відомий німецький  політолог Г.  Оберройтер у

1989  році вперше  використав термін  „медіатизація політики”.  Згідно з ним політика

починає підкорятися  внутрішнім законам засобів масової  інформації. Автор визначає такі

ознаки цього  явища:

1. „Політика перетворюється в гру на публіку,  стилізуючись відповідно до вимог

драматургії. Перевага віддається видовищам, ритуалам і персоніфікованим подіям.

2. Політики повинні  діяти швидко, не зволікаючи з  висловленням власної точки зору,

щоб справити сприятливе враження на публіку. У багатьох випадках політичні дії

підміняються  теледраматургією, коли демонструється не те, що насправді важливо,

а те, що подобається  гладачам.

3.  Між діяльністю  політиків та їхніми виступами  на телеекрані лежить прірва,  яку

команди політиків  намагаються замаскувати.  Все  частішими стають спроби

підмінити політичну  реальність театром на телеекрані і  надлишком тем” [8, с.404].

Отже, телебачення  створює можливості для „символічної” діяльності політики. Тому

часто замість  дискусій, формування громадської думки,  прийняття реальних політичних

рішень, воно нерідко  демонструє лише певні символічні дії. Зазвичай це відбувається тоді,

коли політики не можуть нічого змінити,  а сподівання,  які вони збудили в суспільстві,

насправді не можуть бути задоволені. Тому публіці часто  пропонуються псевдоподії, які

заміщують справжні події, що заважає формуванню критичного ставлення до політичного

буття.

 

23. Характеристика соціального  впливу

  Людина може підпорядковуватися групі або для того, щоб бути прийнятою, а не відкинутою нею, або тому, що вона прагне отримати деяку інформацію. М. Дойч і Х. Джерард назвали ці причини відповідно нормативним і інформаційним впливом.

  Термін «нормативний вплив» описує  механізм того, як людина змушена  підлаштовуватися під суспільні  або групові соціальні норми,  щоб суспільство її не відкинуло.  Соціальні норми - це основні  правила, що визначають поведінку  людини в суспільстві.

   Групові норми за своєю суттю є уявленнями, що вироблені членами групи в процесі їх життєдіяльності про належні для даної групи способи поведінки. Всі групові норми є соціальними нормами, тобто являють собою моделі, зразки, еталони належної з точки зору суспільства в цілому і соціальних груп та їх членів поведінки.

У всіх суспільствах існують норми, яка  поведінка буде доречною для членів даного суспільства. Деякі з цих  норм визначаються всіма членами  суспільства (правові закони), інші варіюються від групи до групи (наприклад, неписані правила, що диктують членам групи, який одяг потрібно носити). В  неформальних об'єднаннях, наприклад, існують норми і правила, які  діють тільки в цих об'єднаннях.

Соціальні норми - дуже сильні фактори, що впливають  на поведінку людини. Це видно хоча б з того, що відбувається з людьми, які порушують ці норми: інші члени  групи починають уникати їх, а  інколи, в крайніх випадках, навіть примушують їх вийти з групи. Всі  виявлення поведінки членів групи  сприймаються, оцінюються, регламентуються  у відповідності до соціальних норм.

   Для того щоб стимулювати нормативну поведінку і знижувати імовірність появи ненормативності як масового явища, в кожній групі створюється і діє система санкцій. Санкції - це механізм, завдяки якому група "повертає" свого члена на шлях дотримання норм. Санкції можуть бути двох типів: заохочувальні і каральні, позитивні і негативні. Система санкцій призначена не для того, щоб компенсувати недотримування норм, а для того, щоб забезпечити дотримування норм. Дослідження групових санкцій потребує конкретного аналізу конкретних груп, бо зміст санкцій повинен відповідати змістові норм, а такий аналіз неможливо зробити без аналізу конкретних властивостей групи.

Уявлення  про те, що значна частина нашої  поведінки прямо залежить від  соціальних норм і соціального контексту, давно прийнято наукою. Соціальні  психологи вважають, що більшість  людей дотримується того, щоб їх поведінка відповідала моделям, які схвалюються суспільством. 

Нормативний вплив зумовлено сукупністю зовнішніх  факторів, а інформаційний - внутрішніми  факторами. Серед зовнішніх факторів найбільш дієвими є санкції (фізичне  покарання, несхвалення, антипатія  тощо), які застосовує група по відношенню до «відступників». Більшість людей  не любить інакомислення, сприймаючи його як загрозу їх самосвідомості. У  індивідів, що об'єднані в групи, ступінь  нетерпимості до інакомислення підсилюється багаторазово. Це надає впевненості  у своїй абсолютній правоті, а  з другого боку, - породжує неприязнь, агресію до тих, хто не дотримується групових норм.

Інформаційний вплив зумовлено тим, що людина, розширюючи знання про себе і світ, прагнучи зрозуміти, якої позиції потрібно дотримуватися  в тих чи інших соціальних питаннях, спирається на інформацію, що надається  їй оточенням, групою. Отже, в разі інформаційного впливу здійснюється підпорядкування  людини групі не тому, що вона боїться  осудження з боку інших, а тому, що без орієнтації на думку інших  людина не знає, як правильно поводитись.

  Умовна референтна група - це  ідеальна група для особистості,  з якою вона себе ідентифікує.

  У системі відносин «особистість - суспільство» референтна група  виконує три головних функції:

1) статусну (інформативну), яка сприяє  формуванню в індивіда уявлення  про його місце в соціальній  структурі суспільства, його соціальному  статусі і еталоні виконання  соціальних ролей, що відповідають  цьому статусу;

2) регулятивну (або нормативну), яка  встановлює і інтерпретує для  особистості соціальні норми  суспільства та інших соціальних  груп і через них певний  тип поведінки, який зумовлюється  цими нормами;

3) світоглядну (ціннісно-оціночну), яка  визначає установки, цінності, ідеали  і цілі особистості.

  Отже, людина формує свою самосвідомість, підпорядковуючись референтним  соціальним групам через інтерналізацію її норм.