Виражальні засоби радіожурналістики

4. Кількість пауз і  їх тривалість повинна визначатись  рівнем мовної одиниці та значущістю  окремих слів висловлення. Так,  паузи нижнього рівня - між  окремими словами або синтагмами - мають бути меншими, ніж між  мікротемами. Ключові семантично  важливі слова повинні також  паузами, причому їх тривалість  залежить від ступеня важливості  даних слів.

5. Враховуючи часовий  об'єм людської пам'яті (від  4 до 10 секунд), рекомендується при  членуванні мовлення на синтагми  та фрази не перевищувати вказаного  часу.

6. Велике значення для  виразності звукового підготовленого  тексту має наявність яскравих  за контрастом параметрів частоти  основного тону та інтенсивності,  а також чергування різних  форм тонального контуру, яскраве виділення семантичного центру висловлення.

Для активації уваги слухачів, створення враження безпосереднього  спілкування з аудиторією С.І. Бернштейн радить дотримуватися наступних рекомендацій.

1. У тексті передачі  мають бути багаторазові свідчення  того, що ведучий – жива людина, яка звертається до аудиторії.  Голе звернення – друзі не  досягає цієї мети. Звернення  найбільш впливове у сусідстві  з формою 2-ої особи множини. 

Наприклад. Друзі! Вам звичайно відомо, що… або: Ви звичайно знаєте, друзі, що…

Частіше слід використовувати  форму 2-ої особи множини (ви і наказовий  спосіб дієслова без займенника, вам  і 1-ша особа однини я).

Наприклад. Ви можете мені заперечити, що…; Уявіть собі, друзі, що…; Я маю вам сказати, що… тощо.

Що ж стосується форми 1-ої особи множини ми, або ми з  вами, то вона лише рідкісних випадках може створити потрібне враження. Форма 1-ої особи множини найбільш діюча у спонукальному значенні без особового займенника.

Наприклад. Не будемо втрачати часу.

Звернення необхідно на початку  передачі. У всіх останніх випадках зверненням треба користуватися  обережно.

2. Виклад матеріалу на  радіо має бути наочним, конкретним, мовлення ‒ образним (наповнене  метафорами, порівняннями). Ілюстративність  мовлення доречна при викладі  центральних питань. Вона слугує  прекрасним засобом упровадження  у свідомість слухачів особливо  важливої думки. Але, користуючись  цим засобом недоречно, ведучий  ризикує ушкодити правильність  оцінки важливості новини слухачем.

3. З ціллю привернення  уваги слухача та емоційного  впливу на нього слід використовувати питальні фрази. Виключення складають питання, які не мають конкретного змісту (що це означає? тощо). Питання такого типу у радіотекстах як правило зовсім непотрібні. Слід також пам’ятати, що недоречне використання питання викличе у слухача відчуття невдоволеності через невідповідність невеликої цінності відповіді та напруженням уваги.

Питальна форма доречна:

1. у тих випадках, коли попередній виклад дає слухачу матеріал для самостійної відповіді на питання ведучого;
2. у випадку формування нової теми, до заголовку якої переходить ведучий. При цьому необхідно, щоб питання випливало з попереднього викладу матеріалу;
3. для емоційного використання (питально-спонукальні фрази).

У всіх цих випадках, використовуючи питання, ведучий повинен витримати  невелику паузу для того, щоб дати слухачу можливість обдумати питання.

Використовуючи питальні конструкції, слід остерігатися стилістичної одноманітності, яка може утворитися при постійному чергуванні питань та відповідей.

4. Засобом емоційного  впливу слугують питальні та  спонукальні слова.

5. Активації уваги сприяє  співставлення протилежних думок.  При цьому оцінка протилежних  поглядів має йти за їх викладом, а не передувати йому.

 Формулювання протилежних  точок зору слід наводити по  можливості у формі прямої  мови – усних реплік або  коротких цитат. Цей прийом має ще таку перевагу перед непрямою мовою, що дає можливість безпосередньо вводити у радіотекст елемент розмовної мови.

6. Засобом привернення  уваги, який також допомагає  покращити засвоєння змісту радіопередачі,  є прийом передбачення заперечень, які можуть виникнути у слухачів. При цьому використовуються конструкції  типу Ви можете мені заперечити, що…  і далі передбачуване заперечення у формі прямої мови.

7. Одним із основних  принципів мовного оформлення  радіопередачі має стати принцип  різноманітності. Будь-яка одноманітність  неминуче викличе швидку втомленість  слухачів. Тому не слід допускати  надокучливого повтору одних  і тих самих вражень. При  повторі основних думок має  змінитися їх формулювання, спосіб  донесення до слухача. 

 

Музика і шуми

На відміну від радіо  слова шуми не є універсальним  виражальним засобом. Сфера їх застосування обмежена. Але нерідко слово, що звучить  в ефірі, супроводжують шумові фони, різні звукоефекти або музика. У репортажах і радіонарисах, радіокомпозиціях і радіофільмах завдяки звуковому фону створюється ефект присутності на місці події: ви чуєте, наприклад, голос коментатора на фоні реакції футбольних уболівальників і свистків судді. Радіо використовує все багатство звуків навколишнього світу. "Розмовляють" поле і ліс, море і струмок, село і місто, заводи і будови, пароплави і поїзди, трактори й автомобілі, тварини, птахи і навіть комахи. Свої, особливі, голоси мають снігова завірюха і весняна громовиця, залізничний вокзал і морський порт, концертний зал і телеграф. Мовою звуків розповідає квартира про життя своїх господарів: рипнуло крісло, пробив годинник, потекла вода з крана, зашелестіли штори, запрацював вентилятор. Отже, радіо відкриває перед слухачем світ у всьому багатстві його звуків. Звук засвідчує достовірність зустрічі слухача з дійсністю, надає інформації більшої переконливості і життєвості.

Завдяки акустиці розповідь  журналіста набуває виду документа, що самостійно розкриває характер і  зміст факту. Акустика несе чітке  смислове навантаження, справляючи певний вплив на слухача. Голос людини у  підземеллі звучить глухо, понуро, що створює відповідний емоційний  настрій. У великому концертному  залі з доброю акустикою голос  звучить світло, весело, і результат  досягається зовсім інший. У радіоспектаклях  шуми, зазвичай, виконують роль звукових декорацій до дії, що розвивається. Вони ніколи не бувають статичними, виникають одночасно з дією і супроводжують її. Вдало використані шуми роблять передачу об'ємнішою, яскравішою, відчутнішою. Вони допомагають якнайточніше передати атмосферу події або явища, про які розповідається. Інколи використання у передачі шумів звільняє журналіста від довгих описів, економить багато дорогоцінних секунд або навіть хвилин.

Шуми на радіо виконують  певні функції: суто інформаційні, емоційні, відіграють роль історичного документа (запуск космічних ракет, проголошення Акту незалежності України, прийняття Конституції України тощо), служать звуковим фоном, є елементом монтажу.

Важливим виражальним засобом радіо е музика. Вона існує на радіо як самостійний вид мовлення. Як виражальний засіб, музика доповнює розповідь або несе в контексті додаткове змістовне навантаження. Якщо музика правильно підібрана за змістовим звучанням і вміло введена у тканину радіоматеріалу, то вона підсилює його емоційний вплив, надає більшої виразності.

Музика і шуми у структурі  радіопередачі можуть виступати  як самостійні елементи композиції, рівноцінні один одному. Вони можуть уточнювати, доповнювати і розвивати як ідейну, так і естетичну інформацію, нести логічне та емоційне навантаження, необхідне для руху сюжету.

На думку А.А. Шереля, у структурі передачі музика і шуми, якщо вони замінюють людську мову, найбільш поширені при виконанні наступних функцій.

1. Визначення місця та часу дії. Наприклад, гудок теплохода та плескіт води означають пристань.
2. Визначення переміщення діє у часі та просторі. Сучасний репортаж, як правило, проходить завершальну стадію підготовки к ефіру у монтажній, і репортер часто суміщає у його композиції фрагменти, записані у різних місцях і в різний час. Музика допомагає найбільш чітко і зрозуміло для слухача зробити таке об’єднання.
3. Вираження емоційного характеру описаної події. Точне поєднання звукових елементів дозволяє відтворити атмосферу дії з більшою повнотою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Технічні або  стильові виражальні засоби

Ця група виражальних  засобів у радіожурналістиці  мобільна, тобто число виражальних  засобів може змінюватися по бажанню  самого журналіста. Саме за їх допомогою  формується стиль програми, індивідуальні  особливості манери журналістського  викладу матеріалу, ритм розповіді  тощо.

А.А. Шереля веде опис стильових виражальних засобів від найбільш простих до найбільш важких, від чисто технічних прийомів до прийомів ускладненого мислення, до комплексу емоцій. Перш за все дослідник виділяє специфічні способи звукоутворення.

Реверберація - залишкове «післязвуччя» у закритих приміщеннях. Утворюється внаслідок багатократного відбиття від поверхонь та одночасного поглинання звукових хвиль. Реверберація характеризується проміжком часу (у секундах), протягом якого сила звуку зменшується на 60 дБ.

Ефект реверберації можна спостерігати в закритих приміщеннях після  вимкнення джерела звуку. Художньо-естетичне  враження, що створюється реверберацією, залежить від контексту звукового  твори і визначається у вищих  відділах головного мозку. Зазвичай надлишкова тривалість реверберації призводить до неприємного гулу, "порожнечі" приміщення, а недостатня - до різкого  уривчастого звучання, позбавленого музичної "соковитості". Штучно створювана реверберація в певних межах сприяє поліпшенню якості звучання, створюючи  відчуття приємного "резонансу" приміщення.

При запису мови, співу, музики, а також  створенні різних шумових ефектів  використання штучної реверберації є складовою частиною загальної  обробки аудіосигналу. Такий вид обробки визначається як технічними умовами проведення запису, так і художньо-естетичними завданнями. Реверберацію використовують для поліпшення та підкреслення художньої виразності мовлення, співу, звучання окремих музичних інструментів. Так, наприклад, при записі музичних програм у приміщенні з незадовільною акустикою або малого для даного складу виконавців обсягу зазвичай не вдається отримати необхідне співвідношення між гучністю і чіткістю звучання. У цьому випадку застосування штучної реверберації дозволяє домогтися поліпшення якості звучання музичної програми. Аналогічно, реверберація допомагає створити необхідне акустичне забарвлення голосу або інструменту при записі вокаліста або соло інструменту, коли він "тоне" у звучанні ансамблю, що супроводжує.

За допомогою реверберації можна  створити ефект наближення і віддалення джерела звуку. Для цього поступово  змінюють рівень реверберації, створюючи  ілюзію зміни акустичного відносини, а значить, і враження зміни звукового  плану.

 

Прийом «буратіно» як виражальний засіб був відкритий видатним режисером радянського радіо Розою Іоффе. Вона встановила, що підвищення або зниження швидкості ходу магнітофонної плівки може з «технічного браку» перетворитися на сильний художній засіб. Вперше цей прийом був використаний при записі дитячого радіоспектаклю «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно», звідси пішла й сама назва виражального засобу.

Прийом «буратіно» досить швидко був засвоєний журналістами. Він дозволив підкреслювати іронічне ставлення кореспондента до слів будь-кого з інтерв’юерів.

 

Звукова мізансцена – положення мікрофона по відношення до учасників події , щодо якої іде мова в ефірі. Мікрофон можна встановити так, щоб усіх було чути однаково, можна передавати його із рук у руки або приближувати і віддаляти від працюючого механізму (наприклад, від автомобіля), створюючи ефект присутності на події у найбільш загальному уявленні. Можна ж вибрати для мікрофона таку точку, щоб якийсь 1 звук або чийсь голос виходив на перший звуковий план, як на великий план у кіно. Тоді саме цей звук або голос стане сюжетним, смисловим та емоційним стержнем передачі.

Вперше такий прийом був  застосований у радіорепортажі про  перший політ надзвукового лайнера  Аерофлоту.

 

Голосовий грим – один із виражальних засобів радіожурналістики, запозичений з радіотеатру. Це надання мові журналіста емоційного забарвлення та ритмічних особливостей, які передають атмосферу події. Для цього сам журналіст повинен мати певні акторські здібності, вміти змінювати свій голос та знаходити потрібний тон для створення необхідної атмосфери.

 

Однак найголовніше місце  у групі стильових виражальних  засобів по праву займає монтаж. Під поняттям «монтаж» розуміють складання, з’єднання у певній послідовності і за певною системою частин в єдине ціле.  За визначенням В.В. Лизанчука на радіо монтаж має такі значення:

1. Найпростіше значення  слова "монтаж" полягає у  нескладній обробці магнітної стрічки, на якій зроблено запис, в усуненні із запису непотрібних або невдалих місць і з'єднання окремих частин запису в єдине ціле.

Зараз застосовується монтаж з використанням комп'ютерної техніки. Цей спосіб має ряд незаперечних переваг над "архаїчним" монтажем. Наприклад, під час монтажу магнітної стрічки найменша помилка призводить до безповоротної втрати записаного матеріалу, дефектів звуку на склейках, а також можливий розрив стрічки при відтворенні, склеюючими засобами забруднюється робоча поверхня головки тощо.

До комп'ютерного монтажу  обов'язково входить занесення всієї інформації в пам'ять. Далі можливе використання всіх фрагментів запису у будь-якій послідовності і першій-ліпшій комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону, якщо у цьому є потреба. Здійснюють також роздільну поканальну обробку звуку (кореляція амплітудно-частотної характеристики, динамічного діапазону, компресування, шумопониження, панорамування та ін.), а потім переписують вивірений, готовий матеріал на довільний носій. Дуже важливо, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися.