Виражальні засоби радіожурналістики

2. Ширше значення слова  "монтаж" - з'єднання в певному  порядку частин радіопередачі, а також усієї денної програми, що допомагає підсилити ефект впливу на слухача. Можливе, наприклад, хронологічно послідовне з'єднання матеріалу для того, щоб домогтися його емоційного звучання. Але цей варіант не єдиний. Можливе під час монтажу і порушення хронологічної послідовності за творчим задумом автора, протиставлення суперечливих одна одній частин; можливий їх паралельний монтаж.

3. Словом "монтаж" називається  також з'єднання різних виражальних  засобів радіо: слова і шумів, слова і музики, шумів і музики або всіх виражальних засобів одночасно.

За визначенням А.А. Шереля, акустичний монтаж – це технічний процес, який дозволяє поєднати на плівці окремі звукові елементи або звукові фрагменти радіоповідомлення у цілу композицію; система взаємозв’язків змісту та звукової структури – система, яка виконує функцію драматичної конструкції.

В.В. Смирнов виділяє такі форми призначення та використання монтажу:

1. скорочення тексту;
2. композиційне переміщення фрагментів документальних записів у поєднанні з авторським текстом;
3. ущільнення часу;
4. використання звукових виражальних засобів у вигляді фону, декорації згідно до задуму автора і характеру матеріалу;
5. створення різноманітних часових та просторових планів, характеристика за допомогою них часу та місця дії, показу подій з різних точок звукового запису;
6. використання контрасту різноманітних виражальних засобів, як прийому зіткнення різноманітних смислових, психологічних ситуацій, сцен, планів;
7. використання асоціативного, послідовного, паралельного прийомів при русі сюжету;
8. створення цілісної композиції радіопередачі.

Отже, монтаж на радіо - це процес відображення навколишньої дійсності, який породжує у свідомості слухача ланцюг думок і уявлень. Він підпорядковується задуму журналіста, концепції програми. За допомогою монтажу автор надає події свою інтерпретацію. Вибір передач, їх тематики, тривалості, чергування тексту і музики - це монтаж програми, який виконує величезне, відповідальне завдання: формує високі морально-естетичні якості, національно-духовні цінності, громадську думку. Монтаж - це метод художнього мислення, що випливає з психології сприйняття радіопередач.

Шерель А.А. згадує такі різновиди монтажу як паралельний та послідовний.

Найбільш простий та найбільш використовуваний вид монтажу – паралельний монтаж. За допомогою нього об’єднання подій різноманітних за часом та місцем відбувається головним чином залежно від бажання автора; звукові фрагменти самі по собі не мають директивної влади з точки зору послідовності їх включення до радіоповідомлення.  

Паралельний акустичний монтаж не потребує чітко вибудуваної звукової монтажної фрази. На противагу йому послідовний монтаж полягає у побудові змістового та емоційно завершеного звукового фрагменту, що чітко розвивається та зберігає самостійність та внутрішню характерну йому логіку навіть поза контекстом радіопередачі. Аналогом радійної звукової монтажної фрази можна вважати епізод як структурну одиницю кінематографа.  

На радіо звукова монтажна фраза завжди рівноцінна завершеному  сценарному епізоду. Звукові елементи, з яких вона складається, можуть самостійно нести сюжетне навантаження, але не здатні кожний окремо сформувати у слухача повне враження про подію; таку функцію вони можуть виконувати лише у сукупності. У завершеному ж вигляді звукова монтажна фраза викликає у слухача комплекс асоціацій, який дає змогу наглядно представити подію, про яку йде мова.

При послідовному акустичному  монтажі особливе значення набуває  змістовий та звуковий контрапункт, які асоціативним ходом збуджують фантазію, почуття та розум слухача.

 

У середині 60-их років міцні  позицію в радіожурналістиці  завоював метод акустичного колажу. Він виявився одним із найбільш сучасних та потужних засобів логічного та емоційного впливу на слухача, бо створював максимально сприятливі умови для збудження широкого кола асоціацій. Колаж прийшов у радіожурналістику з кінематографа та театру, де він означав незвичайне переплетіння лозунгів, цитат, портретів, газетних вирізок,фотографій, робочих моментів зйомки, імітацій телеінтерв’ю та ігрових сцен з метою синтетичного осмислення дійсності.

Відображення всіх указаних компонентів у звуці поза візуальним рядом могла б привести до звукового  хаосу та фонетичної нісенітниці, якщо б мова йшла про фактографічне  відображення матеріальних явищ, а  не про створення узагальненого  соціально-філософського уявлення про цілий комплекс явищ, які відображаються у конкретній події. Ця нова єдина  реальність, яка виникла у результаті акустичного колажу, є цілісним вираженням філософських, естетичних та етичних  споглядань журналіста.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Документ та узагальнення у структурі радіопередач

Документальний запис, який включає людську мову, музику, шуми, що відображають реальну звукову атмосферу життя у тому чи іншому конкретному місці, у той або інший конкретний час, виступає у радіожурналістиці у 2 іпостасях.

По-перше, як виражальний  засіб, що допомагає кореспонденту  радіо якнайконкретніше розповісти про подію, передати її психологічну атмосферу, акцентувати увагу на тій чи іншій обставині місця, часу чи дії.

По-друге, будь-який документальний запис стає фотодокументом, який виступає самостійним або додатковим аргументом доказу правдивості фактичного матеріалу  передачі.

Сьогодні використання письмових  документів та фотодокументів  у  якості основи сюжетно-змістової конструкції  радіоповідомлення стало одним  із ведучих засобів творчої організації  матеріалу.

Що стосується текстових  документів, то найпростіша форма  їх використання – це введення у  передачу без будь-яких змін у тексті та композиції усього радіоповідомлення. Наприклад, включення до репортажу  про підвищення цін на пальне уривків із постанов уряду, які стосуються цього питання.

У кінці 60-их років серед  радіожурналістів набула популярності теорія так званого «паралельного  сюжету». Відповідно до неї композиція радіоповідомлення вибудовувалась як 2 окремі самостійні сюжетно-завершені  лінії, одна з яких повністю складалася з текстових документів, а інша – з коментарів, ігрових епізодів тощо.

Однак найчастіше документи  у радіопередачах використовуються не у первинному їх вигляді, а беруться за основу, по-перше, авторського коментаря, публічного виступу або бесіди, а  по-друге, інсценованого дійства.

У першому випадку ми маємо  справу з методикою, яка аналогічна до побудови паралельного сюжету. Розвиваючи тему передачі у документально-публіцистичній бесіді, можна у той же час вести літературний сюжет з вигаданими особами.

Але найбільше розповсюдження текстовий документ отримав у якості основи для інсценування, де справжній фактичний матеріал нерозривно пов'язаний з авторською вигадкою. У цьому випадку мається на увазі передача, у якій зберігаються імена учасників описаних подій, але у сюжет також можуть бути введені епізоди (а іноді й персонажі), вигадані автором. Обов’язкова умова такої передачі – присутність у її структурі текстового документу у його первісному вигляді, що і відрізняє її від традиційного літературного твору.

Міра допустимості вимислу  у кожній передачі визначається багатьма факторами: темою, характером фактичного матеріалу, яким володіє автор тощо. Багато дослідників відзначають, що у практиці сучасних ЗМІ документ не знаходиться в антагонізмі з художньою фантазією, бо він утверджується не лише за рахунок насищення фактами традиційних форм, але і шляхом розвитку самостійних документальних жанрів. Таким новим жанром, в основі якого лежить інсценований текстовий документ, є документальна драма.

Окремий напрямок у використанні письмових документів – інсценування листів. Ця форма з’явилася у 70-их роках на Всесоюзному радіо «Юность» «Час интересного письма», постійними авторами і ведучими якої були журналісти Г. Єршова та В. Соколовська.    

А.А. Шерель визначає наступні найбільш поширені способи введення текстового документу у передачу:

1. для надання змісту  передачі більшої достовірності  та масштабності;

2. у якості сюжетно-змістової  основи радіоповідомлення;

3. у якості одного з  двох структуротворчих елементів (за принципом паралельного сюжету);

4. у якості матеріалу  для інсценування.

Усі зазначені методи дійсні та перспективні також для фонодокументів. Фонодокумент часто включається в радіоповідомлення, щоб надати останньому особливої емоційності та підкреслити важливість події, про яку йде мова. Один або декілька фотодокументів можуть скласти головний структуротворчий елемент радіопередачі: скласти її сюжет.

Найбільш спірним є  питання про використання фотодокументів як матеріалу для інсценування. Процес переведення звукової фактури у текст для того, щоб потім його озвучили актори, здається на перший погляд неправомірним. Однак і такий процес за певних обставин має право на життя. До такої форми використання звукових документів доводиться звертатися по естетичним причинам, а також через поганий технічний стан матеріального носія фонодокумента. 

Розглядаючи художню функцію  письмового та звукового документа  у структурі радіоповідомлення, А.А. Шерель зазначає, що на практиці вони найчастіше взаємопов’язані в межах однієї передачі. Можливості поєднання фонодокумента з літературним текстом, побудованим на письмовому документі, безмежні – вони визначаються творчими смаками журналіста, його баченням матеріалу та мірою володіння естетикою та технологією монтажу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бернштейн С.И. Язык радио. – М.: Наука, 1977. – 45 с.
2. Вакуров В. О языке радио и телепередач. – М., 1960. – 104 с.
3. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів: ПАІС, 2000. – 208-225.
4. Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 60-78.
5. Смирнов В.В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 324 с.
6. Радиожурналистика: Учебник / под ред. А.А. Шереля. – 3-е изд., испр. и доп. М.: Изд-во Моск. Ун-та: Наука, 2005. – 140-181.