Кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортних засобів

http://rabota.doska777.org.ua/competitor/select.type.html

 

МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАУКОВА ЛАБОРАТОРІЯ З ПРОБЛЕМ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

 

 

НАУКОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

 

за  темою:

 

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

 

 

Виконав:

курсант 2–го  курсу

факультету  підготовки кадрів

для боротьби з 

економічної злочинності

ННІПККМ НАВС

рядовий міліції

Барвінко Юлія Андріївна

 

 

Науковий керівник:

старший викладач кафедри  кримінального права,

кандидат юридичних  наук

Вознюк Андрій Андрійович

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається  тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної безпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.

Для сучасної криміногенної  ситуації в Україні характерне значне поширення кримінальних процесів і  явищ. Важливою проблемою у сфері  боротьби зі злочинністю є попередження, розслідування та розкриття злочинів, пов`язаних із незаконним заволодіння  транспортних засобів.

Протидія незаконному  заволодінню автотранспортом є  пріоритетним напрямом діяльності ОВС. Ужиті правоохоронними органами заходи щодо запобігання цим злочинам виявилися недостатньо ефективними.

Прийнятий у 2001 році Кримінальний кодекс України передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини Кримінального кодексу «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту».

В Україні у 2001 році було вчинено 8407 незаконних заволодінь транспортних засобів, у 2002 році – 8812, у 2003 році – 7013, у 2004 році – 5857, у 2005 році – 8207, у 2006 році – 7081, у 2007 році – 6806, у 2008 році – 5793, у 2009 році – 5184, у 2010 році – 4278.

У середньому за рік в Україні реєструють 7 тис. незаконних заволодінь автотранспортом, з яких близько 75% - заволодіння легковими автомобілями. Криміногенна обстановка загострюється в мегаполісах (Київ, Харьків, Донецьк, Днепропетровск, Одеса, Львів), у яких сконцентровано значну кількість автомобілів.

До проблеми незаконного заволодіння транспортними  засобами зверталися такі зарубіжні  та вітчизняні вчені як: В. Бахін, П. Біленчук, А. Арендаренко, М. Бусирев, Б. Вежнавец, В. Єгоров, М. Єфимов, М. Задоян, В. Звєряк, Л. Киселевська, Б. Куринов, А. Кузьмін, Ю. Лапунов, В. Ліхолаї, О. Мороз, В. Пантелеєв, О. Снігерьов, Е. Тамбовцев, Ю. Іванов, Є. Фесенко, В. Хоміч.

Все викладене свідчить про  актуальність теми наукової роботи, її теоретичну і практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст.289 КК.

Об`єктом наукової роботи є суспільні відносини, що виникають під час вчинення незаконних заволодінь транспортними засобами, а предметом – кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортними засобами.

Методи  дослідження. Дослідження теоретичних та практичних аспектів кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортними засобами відбувалось на основі таких методів: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичного та порівняльно–правового.

Метою наукової роботи є дослідження кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортними засобами.

Завдання наукової роботи:

– сформулювати науково обґрунтовані висновки та пропозиції з приводу кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортних засобів;

– визначити об`єкт та предмет незаконного заволодіння транспортними засобами;

– розглянути об`єктивну сторону незаконного заволодіння транспортними засобами;

– встановити суб`єкт незаконного заволодіння транспортними засобами;

– дослідити суб`єктивну сторону незаконного заволодіння транспортними засобами;

– проаналізувати кваліфікуючі ознаки незаконного заволодіння транспортними засобами;

– розглянути кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами за сукупністю злочинів та відмежування від суміжних злочинів;

– розкрити зміст спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння автотранспорту.

 

 

1. Об’єкт та предмет незаконного заволодіння транспортних засобів

 

Кожен злочин, включаючи й незаконне заволодіння транспортним засобом, завжди посягає на певний об’єкт. Це обов’язковий елемент всіх складів злочинів. Як зазначав А. Н. Трайнін, злочину, позбавленого об’єкта, бути не може[33, 125].

Під об’єктом злочину прийнято розуміти те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється погроза заподіяння такої шкоди [21, 101].

Об’єкт злочину має  винятково важливе значення для  пізнання сутності злочинного посягання, визначення його суспільної небезпечності  й юридичної природи, правильної кваліфікації, відокремлення злочинів один від іншого та від незлочинних діянь.

Як відомо, залежно  від ступеня узагальненості охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин виділяють загальний, родовий і  безпосередній об’єкти злочинів [16, 110].

Під загальним об’єктом розуміється  вся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону.

Родовим об’єктом незаконного заволодіння чужим  транспортним засобом є суспільні  відносини, які забезпечують безпеку  руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему.

Основним безпосереднім  об’єктом цього злочину є суспільні  відносини, які забезпечують безпеку  дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий  ризик заподіяння шкоди життю  та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям.

Зазначимо також, що на рівні  безпосереднього об’єкта злочину  виділяють основний і додатковий об’єкти.

Основним безпосереднім  об’єктом є ті суспільні відносини, що «насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець» [32, 100], і «саме йому, головним чином, злочином заподіюється шкода» [1, 32].

Основний безпосередній  об’єкт є частиною родового об’єкта  й найбільшою мірою відбиває соціальну  сутність і зміст злочину, визначає його місце в системі Особливої частини КК.

Додатковим безпосереднім  об’єктом злочину є ті суспільні  відносини, що зазнають шкоди одночасно  з основним об’єктом. Додатковий безпосередній об’єкт буває двох видів: обов’язковий і факультативний [6, 97].

          Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і не власниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника [8, 175].

Тепер необхідно виявити  ті суспільні відносини, які є безпосереднім об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом. Щодо цього питання в науці кримінального права висловлювалися різні думки.

П. С. Матишевський пропонує вважати безпосереднім  об’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, право власності на автомототранспортні  засоби і безпеку їхнього руху по вулицях і дорогах, що має гарантувати  безпеку життя та здоров’я пішоходів [35, 755].

На думку  В. І. Касинюка, об’єктом незаконного  заволодіння транспортним засобом  є відносини, що забезпечують безпеку  руху та експлуатації механічного транспорту [19, 795].

В. О. Навроцький вважає, що основним безпосереднім  об’єктом злочину є контрольоване  використання транспортних засобів, перерахованих у примітці до ст. 286 КК. Додатковим же обов’язковим або факультативним об’єктом — залежно від конкретного способу вчинення цього злочину — може бути життя та здоров’я особи, власність, інші блага [24, 800].

М. О. Свірін зазначає, що безпосереднім об’єктом цього  злочину є власність і контрольоване  використання транспортних засобів  як джерела підвищеної небезпеки [31, 110].

Ю. А. Кармазін називає  безпосереднім об’єктом злочину  суспільні відносини з володіння, користування й розпорядження транспортним засобом, а додатковим об’єктом — здоров’я, життя та власність громадян [34, 464].

Предметом злочинного посягання є транспортні засоби. Відповідно до положень нормативно-правових документів, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема примітки до ст. 286 КК України, ч. 5 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 [27].

Транспортний  засіб – пристрій, призначений  для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів [30].

Під транспортними  засобами в статті 289 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Це чужий самохідний дорожній механічний транспортний засіб, порядок руху якого  регулюється Правилами дорожнього руху, який приводиться в рух двигуном внутрішнього згорання об’ємом 50 і  більше куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим двигуном рівнозначної потужності; поводження з яким є джерелом підвищеної небезпеки; який підлягає обов’язковій державній реєстрації; потребує для керування ним досягнення особою певного віку, спеціального медичного висновку про придатність до керування, спеціального навчання й одержання права на керування [8, 46].

Предметом злочину  у ст. 289 КК України є:

1. Усі види автомобілів. Автомобіль – колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт. Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій [9]. Серед автомобілів є вантажні і легкові, машини спеціального призначення – санітарні, пожежні, спортивні, автокрани, навантажувачі, вишки, поливальні, а також автобуси [18, 348].

Автобус – механічний дорожній транспортний засіб для  перевезення пасажирів, який має  більше дев'яти місць сидіння (включаючи  місце водія) [12]. Автобус - автомобіль з кількістю місць для сидіння більше дев'яти з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

Вантажний автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

Легковий автомобіль - автомобіль з кількістю місць  для сидіння не більше дев'яти, з  місцем водія включно, який за своєю  конструкцією та обладнанням призначений  для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

Маршрутні транспортні  засоби (транспортні засоби загального користування) - автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються  за встановленими маршрутами та мають  визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;

Мікроавтобус  – одноповерховий автобус з кількістю  місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно [30].

2. Трактори. Трактори – це гусеничні або колісні самохідні машини, призначені для перевезення вантажів, а також виконання різноманітних робіт – сільськогосподарських, будівельних, лісових тощо [18, 348].

3. Інші самохідні машини. Інші самохідні машини призначені для будівельних, дорожніх, сільськогосподарських та інших робіт – грейдери, комбайни, бульдозери, крани, екскаватори і т. д [18, 348]. При цьому перераховані транспортні засоби є предметом посягання у зв’язку з їх функцією пересування, а не виконання спеціальних робіт [8, 42].

4. Трамваї і тролейбуси. Тролейбус - дорожній транспортний засіб для перевезення пасажирів, який з'єднаний з електричним дротом та не пересувається по коліях [12]. Трамвай - дорожній транспортний засіб для перевезення пасажирів, який з'єднаний з електричним дротом або приводиться у рух за допомогою дизельного двигуна та пересувається по коліях [12]. Трамваї і тролейбуси (пасажирські, вантажні, колієукладальні, ремонтні, спеціального обслуговування) належать до міського електротранспорту і їх рух здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху [18, 348].

5. Мотоцикли. Мотоцикл – двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. [30].