Кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортних засобів

Мета є факультативною ознакою незаконного заволодіння  чужим транспортним засобом і представляє собою той уявний результат, якого прагне досягти винний, вчиняючи посягання.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом може бути вчинене  з метою:

1) обернення  транспортного засобу на користь  винного або інших осіб;

2) тимчасового використання транспортного засобу;

3) знищення або  пошкодження транспортного засобу.

Мета обернення  транспортного засобу на користь  винного або інших осіб є корисливою й полягає в прагненні до протиправного  збагачення злочинця, бажанні одержати конкретну майнову вигоду, стати єдиним і постійним власником чужого транспортного засобу.

Мета тимчасового  використання транспортного засобу полягає у використанні корисних властивостей предмета злочину протягом більш чи менш тривалого часу для  того, щоб: 1) покататися; 2) доїхати до певного місця; 3) перевезти вантаж; 4) викрасти людей або майно, що знаходяться у транспортному засобі; 5) примусити потерпілого до виконання чи невиконання певних дій; 6) знищити або пошкодити транспортний засіб.

Мета знищення або пошкодження транспортного засобу полягає в приведенні чужого транспортного засобу в такий стан, при якому він повністю перестає існувати або частково чи в цілому втрачає свої якості, що перешкоджає або утруднює його використання за призначенням [8, 99].

 

 

 

5. Кваліфікуючі ознаки незаконного заволодіння транспортними засобами

 

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом вчинене повторно.

Відповідно  до частини другої ст. 289 КК під повторністю  слід розуміти вчинення таких дій  особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом не може кваліфікуватися  як повторне, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в установленому законом порядку (ст.ст. 89-91) чи в порядку амністії або помилування (ст.ст. 85-87) або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за попередній злочин (ст.ст. 91, 49), а також у випадках, коли винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містить ознаки злочинів, зазначених у примітці до коментованої статті, але була звільнена від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому її ч. 4 ст. 298 КК.

Не утворює  повторності цього злочину невдала неодноразова спроба реалізації умислу щодо незаконного заволодіння конкретним транспортним засобом в одному місці через незначний проміжок часу [23, 984].

2. Незаконне заволодіння транспортним засобом вчинене за попередньою змовою групою осіб. Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об’єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 КК України особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним здійснили поїздку на ньому [27].

3. Незаконне заволодіння транспортним засобом поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Ці насильницькі дії, повністю охоплюються частиною другою статті 289 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують.

4. Незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення чи інше сховище.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище  слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням  засобів подолання перешкод або  без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених  документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання  про наявність у діях винної особи  цієї кваліфікуючої ознаки суди повинні  з’ясовувати, з якою метою особа  опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Під житлом слід розуміти приміщення, призначене для  постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер  у готелі тощо). До житла прирівнюються  також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Поняття “інше  приміщення” включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або  пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися  сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена  та використовується для вирощування  продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо) [29].

5. Незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди. Відповідно до примітки до ст. 289 КК України, матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При вирішенні  питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Якщо транспортний засіб не зазнав жодних пошкоджень унаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289 КК України, ця кваліфікуюча ознака відсутня.

У разі, якщо особа  знищила транспортний засіб, яким незаконно  заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використовувати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день учинення злочину. Таким же чином треба вирішувати це питання, якщо транспортний засіб після незаконного заволодіння не знайдено.

У разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту [27].

6. Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи

7. Незаконне заволодіння транспортним засобом поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Погроза застосування насильства при розбої полягає в  залякуванні негайним застосуванням  фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке  або середньої тяжкості тілесне  ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі - насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров’я.

Погроза при  вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров’я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому [29].

8. Незаконне заволодіння транспортним засобом якщо воно завдало великої матеріальної шкоди. Відповідно до примітки до статті 289 КК України матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [27].

 

 

6. Кваліфікація незаконного заволодіння транспортними засобами за сукупністю злочинів та відмежування від суміжних злочинів

 

Незаконне заволодіння  транспортним засобом – це умисне, відкрите або таємне заволодіння  чужим транспортним засобом та використання його за прямим призначенням. Суспільна небезпечність цього злочину зумовлюється неконтрольованим використанням транспортних засобів як джерел підвищеної небезпеки, що нерідко призводить до вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчинюють особи, які перебувають у стадії сп’яніння, які позбавлені або зовсім не мають прав на керування транспортними засобами, неповнолітні. Ці особи, як правило, не здатні виконувати у сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обстановці [15, 403].

При кваліфікації цього злочину слід виходити з  того,  що предметом злочинного посягання можуть всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби , які вказані у примітці до ст. 286 КК.

Кваліфікуючи даний злочин за об’єктивною стороною, необхідно враховувати, що вона характеризуються діями з незаконного заволодіння транспортним засобом (умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення  зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз) [14, 481].

Злочин є  закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок  запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Зокрема, це підтверджує  такий приклад:

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області  від 05.03.2009 р. було засуджено С. за ч. 2 ст. 289 КК України; М. за ч. 2 ст. 289 КК України. Так, С. за попередньою змовою з М. 11 листопада 2008 р., з метою покататися проникли крізь незачинене вікно дверей водія в автомобілі марки «Ауді 100», належному потерпілому Р., та незаконно ним заволоділи. С, знаючи про те, що замок запалювання в даному автомобілі вмикається будь-яким ключем, запропонував М. покататися на ньому і надав останньому ключа від вхідних дверей свого будинку, яким той запустив двигун автомобіля. Після поїздки цим автомобілем м. Луцьком вони залишили його на вул. Московській м. Луцька неподалік будинку, в якому проживає потерпілий Р. [3].

 Спосіб та  дистанція переміщення транспортного  засобу і строк користування  ним на кваліфікацію не впливають.  Але треба зазначити що у  теорії і на практиці трапляються інші визначення моменту, коли таке діяння вважається закінченим злочином. Так, існує точка зору,  що поняття незаконного заволодіння транспортним засобом не включає в себе пересування механічного транспортного засобу за допомогою фізичної сили людини. Пропонується у відповідних випадках за наявністю умислу на подальше використання транспортного засобу за допомогою його двигуна кваліфікувати такі дії як замах на вчинення цього злочину [13, 46].

Характерним щодо цього є таке судове рішення. За вироком Шевченківського районного суду м. Києва засудженого за ч. 2 ст. 289 КК М. і К., яких визнано винними в тому, що, перебуваючи в стані сп’яніння, вони за попередньою змовою міх собою угнали вночі автомобіль, який належав С. Перемістивши автомобіль способом буксирування від під’їзду будинку на 30 м, вони не змогли від’їхати через його несправність . К. був затриманий працівниками міліції на місці злочину, а М., який звідти втік, - за місцем проживання.