Кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортних засобів

Перший заступник  Голови Верховного Суду України вніс до президії Київського міського суду протест, у якому порушив питання про зміну судових рішень щодо М. і К. і перекваліфікацію їх дій з ч. 2 ст. 289 на ст. 15 та ч. 2 ст. 289 КК.

Президія міського суду протест задовольнила, вказавши на таке. Суд, правильно встановивши фактичні обставини злочину, невірно кваліфікував дії М. і К. За показаннями винних, вони хотіли викрасти автомобіль для того, щоб покататися, але не змогли завести двигун машини. Отже, М. і К. не довели злочинного наміру до кінця з незалежних від них причин і були затримані працівниками міліції. Тому їх дії слід кваліфікувати як замах на угон автомобіля за ст.. 15 і ч. 2 ст. 289 КК.

Відповідальність  за незаконне заволодіння чужим  транспортним засобом є формальним складом злочину у тому розумінні, що для визнання його закінченим не потрібне настання якихось наслідків.

За ст. 289 КК кваліфікуються дії фізичної осудної особи, яка  на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. При кримінально-правовому аналізі дій, пов’язаних із самовільним використанням транспорту, слід враховувати деякі особливості, що стосуються відношення конкретної особи до транспортного засобу.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками  державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Наприклад, водій  П., закінчивши роботу, поставив закріплений  за ним автомобіль у гараж установи. Біля гаража він зустрів знайомих, з якими випив горілки, після чого знову відчинив гараж, вирішивши їхати додому згаданим автомобілем. Рухаючись по дорозі , він через алкогольне сп’яніння порушив правило безпеки руху внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода, заподіявши йому смертельну травму.

У даному випадку  П. був притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту за ч. 2 ст. 286 КК. Щодо його дій, пов’язаних із самовільним використанням державного транспортного засобу без доручення або дозволу адміністрації, то вони не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 289 КК.

За ст. 289 КК кваліфікуються захоплення чужого транспортного засобу і самовільне його використання з будь-якою метою ( доїхати, перевезти, покататися).

Якщо під  час незаконного заволодіння  транспортним засобом умисел був  спрямований на використання транспортного  засобу для вчинення крадіжки, грабежу, розбійного нападу, то дії винних мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів – ст.. 289 КК та за готування до зазначених злочинів.

У випадках, коли незаконне заволодіння транспортним засобом було способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними вчиненням грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати за статтями 185-187 КК і відповідною частиною ст. 289 КК. Якщо умисел на викрадення вузлів,деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник після незаконно заволодіння транспортним засобом, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 185 і 289 КК.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом за попередньою  змовою групою осіб має місце, тоді, коли в ньому брали участь принаймні 2 особи, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх типів співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них. Щоб не допустити помилок при кваліфікації діяння за цією ознакою, треба уважно аналізувати об’єктивні ознаки співучасті [15, 407].

Наприклад за вироком  Путивльського районного суду Чернівецької області Д. і Н. засуджені за ч. 2 ст. 268, ч. 2 ст. 289 та ч. 3 ст. 135 КК, за те, що перебуваючи в нетверезому стані, за попередньою змовою між собою вони вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом. Керуючи ним, Д. вчинив наїзд на пішохода, який у лікарні помер. Усвідомлюючи, що після наїзду автомобіля пішохід перебуває у небезпечному для життя стані, Д. з місця події зник, не подавши потерпілому допомоги, що й потягло за собою його смерть.

За протестом  першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення щодо Н. скасовані, а щодо Д. змінені з таких підстав. Висновок суду про доведеність вини Н. у незаконному заволодінні транспортним засобом за попереднім зговором з Д. зроблено лише на підставі того факту, що Н. їхав як пасажир у кабіні викраденого автомобіля. Як свідчать матеріали справи, він не вчинив будь-яких дій спрямованих на незаконне заволодіння транспортним засобом, і попередньою змовою між ним і Д. також не було. Як встановлено в справі, обидва вони були  в нетверезому стані, і Д., побачивши вантажівку, вирішив підвести Н. додому. Коли вони підійшли до автомобіля, Д. відчинив дверцята кабіни, сів на місце водія, а потім відкрив праві дверцята і запропонував Н. сісти. Заводив двигун, керував автомобілем сам Д., а Н. ніякої участі у цьому не брав.

Отже ініціатива заволодіння автомобілем належить Д. він же і вчинив цей злочин. Н. байдуже ставився до вчинюваного Д. злочину, оскільки через сильне сп’яніння не усвідомлював характеру подій що відбувалися.

За таких  обставин склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, у діях Н. відсутній, і його засуджено безпідставно. У зв’язку з цим вирок щодо нього скасовано, і справу закрито на підставі п 2 ст. 6 КПК.

Таким чином, визнаючи особу винною у злочині, вчиненому  за попередньою змовою групою осіб, необхідно довести, що причетні до злочину особи заздалегідь домовились про спільні дії і кожна з них здійснила якусь частину дій для досягнення злочинного результату.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом із застосуванням  насильства, що не є небезпечним  для життя чи здоров’я потерпілого, або погрози застосувати таке насильство  також є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 289 КК. Під таким насильством слід розуміти нанесення ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я або втрати працездатності , а також інші насильницькі дії, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі, зв’язування тощо.

За частиною 3 ст. 289 КК кваліфікуються дії, передбачені  ч. 1 або ч. 2 цієї статті, поєднані з  насильством, небезпечним для життя  чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосувати таке насильство. Судова практика розглядає як такі заподіяння легких тілесних  ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я або короткочасною втратою працездатності, заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, мордування тортури, використання небезпечних для здоров’я чи життя потерпілого засобів (вогню, струму, наркотичних або інших сильнодіючих речовин), викидання з транспортного засобу під час руху тощо.

Так, за вироком  Ялтинського міського суду К. засуджено  за ч. 2 ст. 187 КК за розбійний напад на Б. з метою заволодіти його автомобілем «Жигулі», вчи метою заволодіти його автомобілем «Жигулі», вчинений за таких обставин. Зупинивши на вулиці близько 20. 00 автомобіль, яким керував Б., К. попросив підвезти його до санаторію, а коли вони туди під’їхали, приставив до горла ніж і зажадав ключі від автомобіля. Потім К. примусив потерпілого під’їхати до будинку на території санаторію, де забрав свою валізу з речами, після чого звелів Б. сісти поруч із собою в автомобілі, щоб той не міг звернутися за допомогою. Та Б. вдалося втекти і повідомити про те, що сталося, міліцію.

У протесті першого  заступника Голови Верховного Суду України, внесеному до президії обласного  суду, порушувалось питання про зміну  зазначених судових рішень і перекваліфікацію дій К. з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. 3 ст. 289 КК.

Президія обласного  суду протест задовольнила, зазначивши таке. Обґрунтовуючи висновок про  вину К. у відкритому нападі на Б. з  метою заволодіти належним йому автомобілем, суд послався на вимогу засудженого  дати ключі від автомобіля, поєднану з погрозою застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого. Проте, як свідчать показання останнього на слідстві і в судовому засіданні, при цьому К. посилався на необхідність терміново потрапити до Сімферополя, обіцяв дати 100 крб., і він, Б., під загрозою погодився їхати. К. теж показував, що він пропонував Б. підвезти його до Сімферополя. При затриманні у нього виявили авіаквиток на його ім’я, а у валізі, яку він взяв у санаторії,- його трудову книжку та одяг.

Таким чином, мету викрасти автомашину матеріалами справи не встановлено і твердження К. про  відсутність у нього наміру заволодіти автомобілем потерпілого не спростовано. З доказів, на які посилався суд, не можна зробити висновок про напад К. на потерпілого з метою заволодіти автомобілем.

На підставі викладеного президія обласного  суду судові рішення щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. 3 ст. 289 КК, які передбачають відповідальність за замах на заволодіння автотранспортним засобом, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого.

Нанесення при вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом побоїв або будь-якого виду тілесних ушкоджень додаткової кваліфікації не потребують, за винятком умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК).

Дії винного, спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя  потерпілого, кваліфікуються залежно  від спрямованості умислу. Якщо при  цьому ставилася корислива мета – заволодіти транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. 3 ст. 289 КК.

Використання  без дозволу чужого транспортного засобу за обставин крайньої необхідності (наприклад, доставляння до лікарні хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування небезпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою відповідальність.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом, поєднане з порушенням правил безпеки дорожнього руху або  експлуатації транспорту, що спричинило середньої тяжкості або тяжкі  тілесні ушкодження, смерть одного або загибель кількох осіб належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 289 і 286 КК України.

Незаконне заволодіння  автотранспортними засобами необхідно  відмежовувати від шахрайства у  сфері страхування автотранспорту. Шахрайство у сфері авто страхування включає низку злочинів, що передбачені різними розділами КК України, але пов’язані єдиною метою незаконного одержання страхового відшкодування. Однією з форм обману в цьому випадку є інсценування незаконного заволодіння застрахованим автотранспортом (шахрай заздалегідь приховує автомашину, заявляє про незаконне заволодіння до ОВС та повідомляє страхову компанію про настання страхового випадку). Найбільш розповсюдженим способом інсценування незаконного заволодіння автотранспортом є крадіжка (рідше – грабіж чи розбій) [36, 41].

Не буде незаконним заволодіння транспортним засобом (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення) працівником міліції для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні установи осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію. При цьому, якщо транспортний засіб належить громадянину, то збитки та витрати за використання транспорту підлягають відшкодуванню (п. 26 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію») [10].

Якщо винна  особа незаконно заволодіває  чужим транспортним засобом з  метою викрасти майно, що знаходиться  в ньому, то діяння повинне додатково  кваліфікуватися за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за викрадення чужого майна, оскільки ст. 289 КК охороняє тільки право власності на сам транспортний засіб, але не на майно, що знаходиться в ньому [8, 94].

Незаконне заволодіння  чужим транспортним засобом з іншою, ніж його обернення, метою і його подальше знищення або пошкодження повинне кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 289 і 194 КК [8, 98].

Використання  без дозволу чужого транспортного  засобу за обставин крайньої необхідності (наприклад, доставляння до лікарні хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування небезпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Згідно з  ч. 4 ст. 289 КК звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом з застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала збитки [15, 410].

Незаконне заволодіння  транспортним засобом, поєднане з порушенням правил безпеки дорожнього руху або  експлуатації транспорту, що спричинило середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, смерть одного або загибель кількох осіб належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 289 і 286 КК України.

Незаконне заволодіння  автотранспортними засобами необхідно відмежовувати від шахрайства у сфері страхування автотранспорту. Шахрайство у сфері авто страхування включає низку злочинів, що передбачені різними розділами КК України, але пов’язані єдиною метою незаконного одержання страхового відшкодування. Однією з форм обману в цьому випадку є інсценування незаконного заволодіння застрахованим автотранспортом (шахрай заздалегідь приховує автомашину, заявляє про незаконне заволодіння до ОВС та повідомляє страхову компанію про настання страхового випадку). Найбільш розповсюдженим способом інсценування незаконного заволодіння автотранспортом є крадіжка (рідше – грабіж чи розбій) [36, 41].