Мета ознаки необхідної оборони

посягання, від якого можлива  необхідна оборона, лише до такого, що має

характер нападу, "суттєво звужує право на необхідну оборону.

 

У КК говориться про те, що дії по припиненню суспільне небезпечного

посягання будуть правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного

відвернення чи припинення посягання. Вказане положення закону дає

підстави стверджувати, що суспільне  небезпечне посягання для визнання

його таким, від якого допустима  необхідна оборона, має за своїм

характером і ступенем суспільної небезпечності реально заподіювати  чи

створювати реальну загрозу  заподіяння шкоди правам та інтересам, що

охороняються законом, а відвернення  цього вимагає заподіяння шкоди  тому,

ким вчиняється посягання.

 

Наявність суспільне небезпечного посягання означає, що воно є дійсним,

реальним, існує об'єктивно, а не лише в уяві особи, яка здійснює захист,

тобто посягання вже реально  розпочалось і ще не закінчилось. Об'єктивний

 

характер дій особи, які потерпілим розцінюються як суспільне небезпечне

посягання, і адекватність їх оцінки потерпілим можуть не співпадати.

Особа може помилково вважати, що іншою  особою здійснюється суспільне

небезпечне посягання, в той  час як таке посягання фактично відсутнє, або

ж перебільшувати, чи навпаки недооцінювати  ступінь і характер

небезпечності посягання, що реально  існує, або здійснювати захист від

посягання, яке вже фактично припинилося  чи ще не почалося.

 

Посягання, щодо якого допускається необхідна оборона, має бути

об'єктивно суспільне небезпечним. Як правило, воно виявляється в

активних умисних діях особи, що нею здійснюється посягання: застосування

до потерпілого чи інших осіб насильства, протиправне заволодіння  їх

майном,

 

заподіяння шкоди громадській  безпеці, громадському порядку чи порядку

управління (блокування транспортних комунікацій, масові безпорядки,

вчинення дій, що порушують громадський  порядок, публічні заклики до

насильницької зміни чи повалення  конституційного ладу або до захоплення

державної влади, групові дії, спрямовані на самовільне займання

земельних ділянок, захват державних  або громадських будівель чи споруд,

перешкоджання нормальній роботі установ, організацій, підприємств тощо).

Захист допускається також і  щодо необережних або навіть невинних дій

особи, якщо такими діями створюється  реальна загроза заподіяння шкоди

інтересам, що охороняються. Наприклад, правомірною буде необхідна

оборона від об'єктивно суспільне  небезпечних дій особи, яка, виконуючи

злочинний наказ, не усвідомлює його злочинного характеру, тобто діє

невинно, вважаючи, що її дії правомірні. Правомірним буде і заподіяння

шкоди особі, яка знищує чуже майно, помилково вважаючи його своїм, або  ж

особі, яка в стані сп'яніння вторгається (проникає) в житло іншої  особи,

помилково вважаючи, що це її житло, тощо. Але проти необережних чи

невинних дій особи необхідна  оборона допускається у разі, коли такими

діями або фактично заподіюється шкода  інтересам, що охороняються, або ж

створена реальна загроза заподіяння їм шкоди. Необхідна оборона

допускається і проти об'єктивно  суспільне небезпечних дій, що вчиняються

душевно хворими особами (неосудними), особами, які не досягли віку

кримінальної відповідальності, чи іншим особами, які з підстав,

передбачених законом, не будуть нести  відповідальності за вчинені ними

об'єктивно суспільне небезпечні дії. Захист від подібних суспільне

небезпечних дій допускається на загальних  підставах. Проте очевидно,

якщо особа, яка здійснює захист, усвідомлює, що суспільне небезпечне

посягання здійснюється неосудною  особою або особою, яка не досягла  віку

кримінальної відповідальності чи діє необережно або невинно, то до

захисних дій мають висуватися підвищені вимоги щодо їх відповідності

ступеню суспільної небезпечності  посягання.

 

У літературі пропонується визнавати  суспільне небезпечним посяганням,

щодо якого допускається необхідна  оборона, і таке посягання, яке

здійснюється бездіяльністю особи. Як приклади такого посягання, що проти

нього допустима необхідна оборона, наводиться застосування насильства до

матері, яка відмовляється годувати свою новонароджену дитину, чи

застосування насильства до нетверезого  водія, який створює аварійну

обстановку. Типовим прикладом  необхідної оборони щодо посягання, яке

вчиняється шляхом бездіяльності, називалося застосування насильства до

стрілочника, який відмовлявся перевести  стрілки, чим створювалася

реальна загроза аварії потягу. У  подібних випадках, коли застосовується

насильство з метою примусити  іншу особу вчинити певні дії, які вона

зобов'язана вчинити, очевидно, мова має йти не про необхідну оборону, а

про здійснення свого права або  про виконання професійних чи службових

функцій особою, яка застосовує насильство. Право на необхідну оборону

надає лише суспільне небезпечне посягання, що виявляється в активних

діях особи.

 

Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших  осіб,

навіть якщо ними заподіюється шкода  інтересам, що охороняються законом.

Один із різновидів таких правомірних  дій наводився раніше — знищення чи

пошкодження майна його власником. Правомірність дій, якими об'єктивно

допускається і проти об'єктивно  суспільне небезпечних дій, що вчиняються

душевно хворими особами (неосудними), особами, які не досягли віку

кримінальної відповідальності, чи іншим особами, які з підстав,

передбачених законом, не будуть нести  відповідальності за вчинені ними

об'єктивно суспільне небезпечні дії. Захист від подібних суспільне

небезпечних дій допускається на загальних  підставах. Проте очевидно,

якщо особа, яка здійснює захист, усвідомлює, що суспільне небезпечне

посягання здійснюється неосудною  особою або особою, яка не досягла  віку

кримінальної відповідальності чи діє необережно або невинно, то до

захисних дій мають висуватися підвищені вимоги щодо їх відповідності

ступеню суспільної небезпечності  посягання.

 

У літературі пропонується визнавати  суспільне небезпечним посяганням,

щодо якого допускається необхідна  оборона, і таке посягання, яке

здійснюється бездіяльністю особи. Як приклади такого посягання, що проти

нього допустима необхідна оборона, наводиться застосування насильства до

матері, яка відмовляється годувати свою новонароджену дитину, чи

застосування насильства до нетверезого  водія, який створює аварійну

обстановку. Типовим прикладом  необхідної оборони щодо посягання, яке

вчиняється шляхом бездіяльності, називалося застосування насильства до

стрілочника, який відмовлявся перевести  стрілки, чим створювалася

реальна загроза аварії потягу. У  подібних випадках, коли застосовується

насильство з метою примусити  іншу особу вчинити певні дії, які вона

зобов'язана вчинити, очевидно, мова має йти не про необхідну оборону, а

про здійснення свого права або  про виконання професійних чи службових

функцій особою, яка застосовує насильство. Право на необхідну оборону

надає лише суспільне небезпечне посягання, що виявляється в активних

діях особи.

 

Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших  осіб,

навіть якщо ними заподіюється шкода  інтересам, що охороняються законом.

Один із різновидів таких правомірних  дій наводився раніше — знищення чи

пошкодження майна його власником. Правомірність дій, якими об'єктивно

заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може

зумовлюватися; 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані

законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що

виключають їх суспільну небезпечність  чи протиправність. Зокрема, не

допускається необхідна оборона  проти дій особи, які вчиняються нею в

стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні

злочинця; 2) виконанням особою професійних  чи службових функцій із

дотриманням умов їх правомірності. Наприклад, не допускається необхідна

оборона проти дій працівників  міліції, якими проводиться обшук,

вилучаються знаряддя вчинення злочину, вчиняються певні дії по охороні

громадського порядку і громадської  безпеки, по припиненню правопорушень,

затриманню порушників тощо. Якщо особою у процесі виконання професійних

чи службових функцій вчиняються явно незаконні дії, то проти таких  дій

необхідна оборона допускається на загальних підставах.

 

Дійсність (реальність) суспільне  небезпечного посягання означає, що воно

має існувати об'єктивно, реально, а  не в уяві особи, яка здійснює

захист. Для визнання посягання  дійсним необхідно, по-перше, щоб  ним або

реально заподіювалася шкода інтересам, які охороняються законом, або ж

створювалася загроза негайного  заподіяння такої шкоди, і по-друге,

посягання вже почалось і ще не закінчилось. Об'єктивна реальність

посягання і його оцінка особою, яка  захищається, можуть не співпадати.

Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а  особа, яка

захищається, не усвідомлює цього  факту.

 

Об'єктивно посягання повинне  вважатись як таке, що вже розпочалося, коли

особою виконуються дії, що входять  до об'єктивної сторони відповідного

складу злочину: з метою вчинення крадіжки особа розбиває вітрину

магазину, зламує замок, проникає у  приміщення, квартиру, намагається

вдарити потерпілого тощо. Проте  необхідна оборона допускається не тільки

проти дій, якими заподіюється шкода, а й проти дій, котрі свідчать про

те, що існує реальна загроза  негайного початку посягання. У  постанові

Пленуму Верховного Суду від 28 червня 1991 р. № 4 дається роз'яснення,

що "стан необхідної оборони виникає  не лише в момент суспільне

небезпечного посягання, але і  за наявності реальної загрози заподіяння

шкоди тому, хто обороняється". Про  реальність загрози заподіяння шкоди,

тобто про дійсність посягання, можуть свідчити, наприклад, наявність  у

руках особи зброї чи інших предметів, які можуть використовуватися для

нанесення тілесних ушкоджень, загрозливі висловлювання, рухи, поведінка

тощо, котрі дають підстави особі, яка захищається, вважати, що посягання

може негайно розпочатися чи вже розпочалося.

 

Закінченим посягання має вважатися: 1) при припиненні дій винним із

власної ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій винного захисними

діями особи, яка здійснює захист, або внаслідок дії інших факторів із

причин, що не залежать від волі винного. Наприклад, вчинення замаху на

злочин із непридатними знаряддями (пістолет виявився непридатним для

стрільби чи скінчилися набої тощо), поява на місці вчинення злочину

сторонніх осіб, які можуть втрутитись у розвиток подій, тощо. Не можна

обумовлювати (пов'язувати) момент закінчення посягання з наявністю

в-діях особи, яка посягає, ознак  складу закінченого злочину. Посягання

може бути закінченим і при недосягненні винним злочинного результату,

тобто на стадії замаху чи готування  до вчинення злочину.

 

На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки

особи щодо наявності, дійсності і  реальності самого суспільне

небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи  у

певних конкретних умовах розцінюється як суспільне небезпечне посягання;

2) при фактичному припиненні  суспільне небезпечного посягання  особа

вважає, що посягання триває. У першому  випадку має місце так звана

типова уявна оборона, а в  другому — запізніла.

 

Вчинення захисних дій щодо посягання, яке існує лише в уяві особи, а  в

дійсності взагалі відсутнє або  вже скінчилося, в судовій практиці і

науці кримінального права отримало назву мнимої (уявної) оборони. Пленум

Верховного Суду в своїй постанові  від 28 червня 1991 р. № 4 "Про

практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на

необхідну оборону від суспільне  небезпечних посягань" роз'яснив, що дії,

вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро

помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені  в

стані необхідної оборони, а якщо при  цьому були перевищені межі захисту,

допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має  нести

відповідальність за перевищення  меж необхідної оборони або, залежно  від

обставин справи, — за необережний  злочин.

 

Отже, якщо в умовах конкретної обстановки особа помилково вважала, що

має місце реальне суспільне  небезпечне посягання чи воно може негайно

розпочатись, або ж вважала, що вчинене  суспільне небезпечне посягання  ще

триває, і за обставинами справи не усвідомлювала і не могла усвідомити

помилковості свого припущення, тобто обстановка, яка склалася, давала

особі достатні підстави вважати, що реально має місце суспільне

небезпечне посягання, її дії не тягнуть будь-якої відповідальності і

прирівнюються до необхідної оборони, оскільки має місце помилка особи  в