Мета ознаки необхідної оборони

суспільній небезпечності (фактична помилка), яка не тягне кримінальної

відповідальності, якщо захисні дії  не перевищували меж, допустимих в

умовах відповідного реального  посягання. Перевищення при цьому  меж

захисту, допустимих в умовах відповідного реального посягання, має

розглядатися як перевищення меж  необхідної оборони. Якщо ж особа  повинна

була і могла правильно оцінити  обстановку, що склалася, вона підлягає

відповідальності за необережне заподіяння шкоди.

 

 

6. Умови правомірності необхідної  оборони, що

 

характеризують захисні дії.

 

Інтереси, які можуть захищатися від  суспільне небезпечного посягання,

безпосередньо об'єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка

захищається; 2) інтереси будь-якої іншої  особи; 3) інтереси суспільства;

4) інтереси держави. При цьому  мова йде лише про інтереси, що

охороняються законом. Захист інтересів, які законом не охороняються, не

допускається. Наприклад, недопустиме  здійснення захисних дій проти

особи, яка виконує вирок щодо засудженого до смертної кари, або  щодо

особи, яка, здійснюючи своє право, знищує майно, що їй належить, чи до

особи, яка, затримуючи злочинця, застосовує до нього насильство,

небезпечне для життя чи здоров'я, тощо. Інакше кажучи, здійснювати

захист щодо правомірних дій  іншої особи, навіть якщо їх не можна  оцінити

як суспільне корисні, але які  законом дозволені, не можна. Якщо

гарантоване Конституцією право власності  передбачає право громадянина на

свій розсуд розпоряджатися належним йому майном, то реалізація

громадянином належного йому права  будь-яким способом, яким не

створюється загроза заподіяння шкоди  іншим інтересам, що охороняються

законом, не дає підстав для припинення його дій. Наприклад, якщо

громадянин, переїжджаючи на інше постійне місце проживання, знищує

належний йому будинок, інше власне майно, вирощений ним врожай, зрубує

посаджені ним на присадибній ділянці  дерева тощо, замість того, щоб

передати (подарувати) іншим особам, які не мають житла, живуть у тяжких

умовах, недоїдають і т. ін., то дії  такого громадянина є правомірними, і

проти них не допускається необхідна  оборона. Проте якщо такими діями

особи створюється загроза заподіяння шкоди іншим інтересам, щоохороняються, то необхідна оборона щодо таких дій буде правомірною. Так,

якщо громадянин, у наведеному вище прикладі, підпалює своє майно, але

при цьому створюється реальна  загроза загоряння майна інших  громадян, на

яке може перекинутися вогонь, або  ж у приміщенні, що підпалюється,

знаходиться майно інших громадян, то необхідна оборона проти таких  дій

буде правомірною, оскільки самі дії  переростають із правомірних у

суспільне небезпечні, а реалізація наданих особі прав здійснюється нею

протиправним способом.

 

Інтереси, що охороняються законом, можна, на підставі Конституції

України, умовно ранжирувати за їх цінністю (важливістю). На першому

місці знаходяться людина, її життя  і здоров'я, честь і гідність,

недоторканність і безпека, які  ст. З Конституції України визнаються

найвищою соціальною цінністю, а  також інші права і свободи  людини. Далі,

очевидно, мають стояти інтереси суспільства, зокрема ті, які стосуються

всіх його членів: громадська безпека, громадський порядок, навколишнє

природне середовище, здоров'я населення. Зазначеними двома групами

обумовлені інтереси держави: її суверенітет, внутрішня і зовнішня

безпека, територіальна цілісність, конституційний лад, обороноздатність

тощо.

 

Визнання необхідною обороною заподіяння шкоди лише особі, яка здійснила

посягання, означає, що така шкода  не може заподіюватись іншим особам чи

іншим інтересам, що охороняються, як це має місце за крайньої

необхідності. Заподіяння при здійсненні захисних дій шкоди особі,

непричетній до нападу, в залежності від наслідків може потягти

відповідальність за заподіяння шкоди  з необережності, або ж за

заподіяння шкоди при перевищенні  меж необхідної оборони, якщо особа, що

захищається, щиро помиляється щодо того, ким здійснюється суспільне

небезпечне посягання.

 

Захист при необхідній обороні  має відповідати, перш за все, характеру

посягання, тобто необхідно враховувати  соціальні цінності, яким

заподіюється шкода чи які ставляться під загрозу заподіяння шкоди, їх

місце в ієрархії цінностей. Очевидно що, наприклад, не є правомірним

позбавлення життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє

хуліганські дії. Більш важливим є  врахування ступеня суспільної

небезпечності посягання: спрямоване воно на заподіяння легких, середньої

тяжкості тілесних ушкоджень чи на позбавлення життя іншої особи  чи

кількох осіб тощо. Чим вищий ступінь  суспільної небезпечності посягання,

тим більшої інтенсивності допускаються захисні дії щодо посягання.

 

Питання про співвідношення небезпечності  посягання і захисних дій

вирішується в кожному конкретному  випадку з урахуванням усіх обставин:

Обстановки та ситуації, в яких здійснюється посягання, часу, місця,

знарядь і засобів, що застосовуються особою, яка здійснює посягання,

фізичного стану, кількості осіб, якими  здійснюється посягання чи захист,

тощо. Згідно із законом не вимагається, щоб знаряддя чи засоби, які

використовуються при захисті, були аналогічні тим, які використовуються

особою, що здійснює посягання. Правомірним  буде, зокрема, застосування

 

вогнепальної зброї проти особи, яка здійснює посягання з використанням

холодної зброї, чи до особи, яка  взагалі ніяких знарядь не використовує,

але набагато фізично сильніша від  особи, яка захищається, володіє

прийомами боротьби тощо. Це положення  закріплене в КК, згідно якого "не

є злочином застосування зброї або  будь-яких інших засобів чи предметів,

незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від  нападу

озброєної особи чи нападу групи  осіб, відвернення протиправного

насильницького проникнення у  житло чи інше приміщення або якщо особа,

яка здійснює захист, не могла внаслідок  переляку або сильного душевного

хвилювання, викликаного суспільне  небезпечними діями, оцінити

відповідність захисту характерові  посягання".

 

Під перевищенням меж необхідної оборони  розуміється завдання тому, хто

посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи

обстановці захисту. Ознаками перевищення  меж необхідної оборони є: 1)

наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність

захисних дій характеру і  ступеню суспільної небезпечності  посягання; 3)

явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення

посягання і захисних дій.

 

Відповідальність за заподіяння шкоди  при перевищенні меж необхідної

оборони настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним

законом. Чинний Кримінальний кодекс передбачає два таких випадки  —

заподіяння тяжких тілесних ушкоджень  при перевищенні меж необхідної

оборони та вбивство при перевищенні  меж необхідної оборони . Заподіяння

при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди  здоров'ю

(середньої тяжкості чи легких  тілесних ушкоджень) кримінальної

відповідальності не тягне, але  не звільняє від обов'язку відшкодування

заподіяної шкоди на підставі ст. 444 Цивільного кодексу. На практиці

може мати місце так звана  провокація необхідної оборони, точніше,

провокація суспільне небезпечного посягання для надання зовнішньої

правомірності заподіяння начебто  в стані необхідної оборони шкоди  особі,

спровокованої на таке посягання. Дії  особи, яка завдала шкоду іншій

особі, спровокованій нею на суспільне  небезпечне посягання, мають

кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та

спрямованості її умислу.

 

 

Висновок

 

Виходячи з вище сказаного слід зазначити, що необхідна оборона  є

актуальною темою і відіграє значну роль в кримінальному праві, адже

визначення в певному суспільне  небезпечному діянні присутність злочину

або його відсутність може значно вплинути на подальшу долю суб'єкту

злочину, а головне не порушити букви закону.

 

Основною метою написання курсової було висвітлення поняття необхідної

оборони та її роль в кримінальному  праві, що ми й намагались зробити.

 

Як відомо необхідна оборона  належить до обставин, що виключають

злочинність діяння, тобто діяння що вчиняються людиною за наявності  її

свідомості та передбачення настання заборонених законом наслідків, однак

збіг певних чинників або при  наявності психофізичного впливу спонукають

иву спонукають

її вчиняти певне діяння. Дані діяння за своїми зовнішніми ознаками мають

схожість з діянням, передбаченими  кримінальним законом як злочин, але  за

певних ознак вважаються правомірними.

 

Також більш докладно було розглянуто такі умови правомірності необхідної

оборони, що характеризують суспільно  небезпечне посягання які

допомагають глибше зрозуміти суть необхідної оборони, допомагає

визначити наявність чи відсутність  обставин які притаманні тим, що

виключають злочинність діяння або оспорюють її і доказують  все-таки

присутність об'єктивної сторони злочину.

 

Як відомо особа яка вчинила  злочин за наявності необхідної оборони  в

любому випадку попадає в  такі умови крайньої необхідності, що й

спонукало її зробити те чи інше суспільне  небезпечне діяння, тобто в

такі умови при яких усунення небезпеки неможливе без заподіяння шкоди

іншим цінностям.

 

Отже, як ми бачимо, все, що було розглянуто вище, має той чи інший

зв'язок з умовами необхідної оборони  і відіграють важливу роль при

визначенні її суті.

 

 

Список використаних джерел

 

Кримінальне право України / Загальна частина / Александров Ю.В.,

Антипов В.І., Володько М.В. К.: “Правові джерела”, 2002. –432с.

 

Кримінальне право України, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та

ін.;

 

К.: Право, 1997р. - 368 с.

 

Кримінальне право України / Загальна частина, Бажанов М.І., Сташиса

 

В.В. Тація В.Я., ;Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002р. - 198с.

 

Кримінальний кодекс України / Науковий коментар, Корейський М.Й.;

 

К.: "Атіка"2001р.-98с.

 

5. Конституція України, 28 червня 1996р.

 

6.Кримінальне право України,  Матишевський П.С., Яценко С.С.; Київ:

 

Юрінком, 1996р. - 288с.

 

7. Науково-практичний коментар  до кримінального кодексу України,

Матишевський П.С., Яценко С.С.; Київ: "А.С.К.", 2002р.

 

8. Кримінальне право України / Загальна частина, Матишевський П.С.,

 

Яценко С.С.; К.: "А.С.К.", 2001р. - 210с.

 

9. Кримінальне право України,  Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.;

 

К.: Наукова думка, 1995р.