Поняття судової експертизи, її види та значення

align="justify">      У деяких випадках експерту необхідно  надавати так звані зразки порівняльного  матеріалу. Під зразками для експертного  дослідження слід розуміти матеріальні об’єкти, що надаються експерту для порівняння з об’єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об’єктів, що надаються експерту для дослідження.

      Важливо, що слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або вiдібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

      Як  зазначає Дорошенко О., на відміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не пов’язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об’єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння) [ 17, c. 313] .

      За  способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Це зразки створені або отримані поза зв’язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи [ 18, c. 285] .

      Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи  момент призначення експертизи, необхідно враховувати:

1) властивості  та стан об’єктів експертного  дослідження;

2) необхідність  та можливість отримання порівняльних  зразків;

3) особливості  експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик,  час проведення тощо);

4) слідчу  ситуацію [ 19, c. 18] .

      Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у  системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи зумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов’язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи  [ 20, c. 69] .

      Також важливим етапом є визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом.

Формулювання питань експерту. Відповідно до закону перед експертом можуть бути поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують типові переліки питань щодо різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими [ 21, c. 52] .

      Як  вважають криміналісти, питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам: не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру; бути визначеними, конкретними та короткими; мати логічну послідовність; характеризуватися повнотою та мати комплексний характер [ 22, c. 454] .

      Вибір експертної установи здійснюється з  урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

      Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), які є юридичною  підставою проведення експертизи [ 23, c. 90] .

      Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

      У вступній частині постанови вказується дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка винесла  постанову, найменування кримінальної справи, з якої призначається експертиза.

      Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються  відомості щодо об’єктів експертизи (обставини, пов’язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

      Резолютивна частина містить рішення про  призначення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту [ 24, c. 73] .

      Згідно  із ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

      Експертне дослідження — це процес дослідження  об’єктів, що надані на експертизу. У  своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні (багатооб’єктні) [ 25, c. 49] .

      Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого  йому дослідження. За наявності великої  кількості однорідних об’єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий  або суд повинні розглянути питання  щодо доцільності вибіркового дослідження. Водночас згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши у висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення у справі, з яких йому не були поставлені питання (експертна ініціатива).

      Треба наголосити, що експерт повинен виходити з таких загальних положень: об’єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об’єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів. Саме це дозволить забезпечити ефективне проведення експертизи [ 26, c. 157]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 4. Система судово-експертних установ в Україні

      У відповідності з нормами чинного  законодавства, а саме д ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України [ 27, c. 163].

      Судові  експертизи проводяться в спеціальних  установах, а також за їх межами спеціалістами, яких відбирає слідчий. В Україні існують п'ять головних експертних установ:  - Київський науково-дослідний інститут судових експертиз; - Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені заслуженого діяча науки Бокаріуса; - Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз; - Донецький науково-дослідний інститут судових експертиз; - Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз [28,c.38].

      Вони  знаходяться у підпорядкуванні  Міністерства юстиції України. Харківський  інститут має філіали у Дніпропетровську і Автономній Республіці Крим, Київський - у Тернополі, а Одеський - у Миколаєві.

      У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз , філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін. [ 29, c. 164].

      У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

      У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні  та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається  з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться  співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

      Державні  судово – експертні заклади створюються  органами виконавчої влади  спеціально для організації та  здійснення судових експертиз або для здійснення діяльності, однією із сторін якої є виробництво експертиз.

      Функції судово - експертної установи можуть виконувати окремі підрозділи (відділи, лабораторії групи експертів, комісії експертів), наявні в не експертних державних  установах [ 30, c. 20]

      Необхідна умова в даному випадку - здійснення  експертиз входить до кола  службових обов'язків співробітників цих підрозділів (груп) або судові експертизи проводяться ними регулярно, на постійній основі. Прикладом таких структурних утворень є групи судових експертів, що існують в судово- психіатричних, наркологічних неекспертних установах.

      Діяльність  державних спеціалізованих установ  по організації і виробництву  судових експертиз регулюється  Законом України " Про судову експертизу", процесуальним законодавством України  і здійснюється відповідно до нормативних правових актів відповідних міністерств.

      Найголовніша  відмінність  діяльності державних  судово - експертних установ полягає  в тому, що вона здійснюється на умовах єдиного вживання положень науково - методичного керівництва експертною практикою, професійної підготовки і спеціалізації експертів, а також погодженого розвитку матеріально - технічної бази [ 31, c. 108].

      Здійснення  експертиз у державних судово  – експертних закладах має ряд  переваг. Найбільшою перевагою є  їх спеціалізація, спрямованість на виконання багатогранних завдань, з яких складається судово – експертна діяльність. До них належать:

• виконання  судових експертиз;
• здійснення наукових досліджень, які повинні забезпечити теоретичне обґрунтування експертної діяльності;
• методичне забезпечення здійснення експертиз, трансформація не експертних методів дослідження в експертні, створення експертних методик розв’язування типових завдань відносно різних об’єктів, апробація нових методик та їх впровадження на практиці;
• підготовка експертів та підвищення їх кваліфікації.
• методична робота із слідчими, інформування їх про сучасні можливості судових експертиз, про правильну підготовку об’єктів і матеріалів, які направляються на дослідження [ 2 , c. 66].