Співучать у злочині

Надання засобів чи знарядь злочину —  це передача іншим співучасникам  різних предметів матеріального  характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином  полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням  перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні  незачиненим приміщення, куди мас  проникнути виконавець, відключенні  сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним  шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво  лише у випадку, коли вони були обіцяними  до початку чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: наданні  злочинцю помешкання, підроблених документів; знищенні засобів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні грошей чи майна, які були предметом злочину;

придбанні чи продажі майна, здобутого злочинним  шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені  дії, може бути різною і значення для  визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати  на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне  заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним  шляхом, придбання та збут таких  предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у  випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну  справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які  стосуються особистості виконавця  злочину чи правомірності джерел походження предметів. здобутих злочинним  шляхом, тощо.

Не є  співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить  склад іншого злочину (зокрема, передбаченого  ч. З ст. 243 КК).

Найчастіше  пособник сприяє у вчиненні злочину  виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у  вчиненні злочину іншими співучасниками (наприклад, допомога організатору в  організації злочину чи керуванні  ним).

На відміну  від підбурювання, з об'єктивної сторони, пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності.  

Розділ III Форми співучасті

3.1. Соціолого-психологічні  та кримінологічні аспекти форм  співучасті

Для України  боротьба з організованою злочинністю  має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки  держави і навіть пов'язана з  проблемою нашого виживання. Ця думка  була висловлена майже п'ять років  тому на розширеному засіданні Координаційного  комітету по боротьбі з корупцією  і організованою злочинністю  при Президентові України. Однак  і сьогодні важко заперечувати її актуальність. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.

Ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою  групою, якщо в його готуванні або  вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання  для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників  групи, спрямованих на досягнення цього  плану, відомого всім учасникам групи.

 Злочин  визнається вчиненим злочинною  організацією, якщо він скоєний  стійким ієрархічним об'єднанням  кількох осіб (три і більше), члени  або структурні частини якого  за попередньою змовою зорганізувалися  для спільної діяльності з  метою безпосереднього вчинення  тяжких або особливо тяжких  злочинів учасниками цієї організації,  або керівництва чи координації  злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування  як самої злочинної організації,  так і інших злочинних груп.

Отже, злочинна організація — це різновид малих  неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою  яких є антисуспільна спрямованість.

Соціальна організація має низку характерних  ознак (властивих і злочинним  організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної  мети):

1) соціальна  організація має цільову природу,  оскільки створюється для реалізації  визначеної мети та оцінюється  через досягнення останньої. Це  означає, що організація становить  засіб та інструмент забезпечення  функції об'єднання і регламентації  поведінки людей заради такої  мети, яка не може бути досягнута  ними поодинці;

2) задля  досягнення мети члени організації  змушені розділятися за ролями  та статусом. Відповідно соціальна  організація становить складну  взаємопов'язану систему соціальних  позицій і ролей, що виконуються  членами організації. Соціальна  організація дає особі змогу  задовольнити свої потреби та  інтереси в тому обсязі, який  визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона  виконує, соціальними нормами  та цінностями, загальновизнаними  в певній соціальній організації; 

3) організація  виникає на основі розподілу  праці та її спеціалізації  за функціональною ознакою. Тому  в соціальних організаціях утворюються  різні горизонтальні структури.  Однак істотнішим для розуміння  організації є те, що вона завжди  будується за вертикальною (ієрархічною)  ознакою, в якій досить чітко  виділяються підсистеми, що керують,  та керовані. Необхідність керівної  системи зумовлена необхідністю  координації різноспрямованої діяльності  горизонтальних структур. Ієрархічність  побудови організації забезпечує  досягнення єдиної мети, надає  їй стійкості та робить її  ефективною;

4) керівні  підсистеми створюють свої специфічні  засоби регулювання та контролю  за діяльністю організації. Серед  них значну роль відіграють  так звані інституціональні, або  внутрішньо-організаційні норми,  тобто норми, що створюються  діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі  повноваження. Зазначені інституції  реалізують нормативні вимоги, підтримують  їх своєю особливою владою  та впливом, контролюють їх  виконання та застосовують санкції. 

З моменту  виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в  конкретній формальній групі панують  антисуспільні погляди, коли ця група  прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.

Однак слід зауважити, що підкорення окремих  учасників групи прийнятим у  ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо  як у разі певних розбіжностей інтересів  конкретної особи з інтересами групи  загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для  неї значення.

Організованому  злочинному угрупованню потрібний  керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний  термін і з оптимальним ефектом  наявними засобами досягнення злочинного результату[25].  Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється  як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, який сприяє досягненню групової мети[26].

Можна визначити такі основні функції  лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна  поведінка становить реалізацію зазначених функцій.

3.2. Вчинення  злочину за попередньою змовою  групою осіб і організованою  злочинною групою (організованою  групою)

 У  проблемі боротьби правоохоронних  органів з організованою злочинною  діяльністю центральне місце  посідає питання протидії злочинним  організаціям. Тому актуальним нині  є визначення самого поняття  «злочинна організація» та його  ознак як форми співучасті.

 У  науці кримінального права немає  одностайності ні з призводу  того, чи слід розрізняти види  й форми співучасті чи тільки  форми, ні стосовно критеріїв  їх розподілу. Більшість дослідників форм співучасті, як зазначає П. Ф. Тельнов, ведуть мову лише про форми, вважаючи, що видів співучасті як таких взагалі немає[27]. Цю позицію закріплено й у новому КК України.

Тим часом  сьогодні в законодавстві, в теорії та практиці, виникли передумови, які  дають можливість твердити, що склалася певна класифікація форм співучасті та з'явилася єдність у їх розумінні.

Найближчою  до цієї класифікації є позиція професора  М. І. Бажанова. Можна з упевненістю  говорити, що його позиція знайшла  своє відображення у Кримінальному  кодексі України, вона сприймається практикою, цілковито відповідає і  кримінологічній класифікації організованих  злочинних угруповань. Слушність  міркувань М. І. Бажанова підтверджується  і законодавчою практикою Російської Федерації, де у новому КК РФ прийнято ст. 35 (Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою чи злочинним  співтовариством (злочинною організацією).

Форми співучасті, на думку М. І. Бажанова, це об'єднання співучасників, що різняться  між собою за характером ролей, які  виконують співучасники, і за стійкістю  суб'єктивних зв'язків між ними[28].

Ми підтримуємо  позицію М. І. Бажанова стосовно того, що співучасть може мати різні форми  залежно від об'єктивних та суб'єктивних ознак.

За суб'єктивними  ознаками (стійкістю суб'єктивних зв'язків  та стійкістю умислу) виокремлюють три форми співучасті: співучасть без попередньої змови (або угоди), співучасть з попередньою змовою (або угодою), злочинна організація[29].

Відповідно  до ч. 1 ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у  ньому брали участь кілька (два  або більше) виконавців без попередньої  змови між  собою.

Отже, співучасть без попередньої змови має  місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності іншого в  процесі вчинення злочину (коли він  уже розпочався), але до його закінчення. Тут попередньої змови немає, узгодженість виникає вже під  час вчинення злочину, але до його закінчення. Всі співучасники діють  як виконавці злочину.

Складнішою  є співучасть за попередньою змовою, точніше її дві форми: співучасть за попередньою змовою в елементарній формі та організована група.

 У  ч. 2 ст. 28 КК України зазначається, що злочин визнається вчиненим  за попередньою змовою групою  осіб, якщо його і спільно вчинили  кілька осіб (дві або більше), які  заздалегідь, тобто до початку  злочину, домовилися про спільне  його вчинення.

Співучасть  за попередньою змовою в елементарній формі, як зазначає М. І. Бажанов, позбавлена будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість. Тут наявна звичайна змова  між кількома особами про вчинення злочину. Йдеться про спільне  виконання об'єктивної сторони (співвиконавство  чи співвинність).

Типовою для розкриття сутності зазначеної форми співучасті можна вважати  постанову Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини  проти приватної власності»[30], де у п. 25 роз'яснюється, що крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попередньою  змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали  участь як спів виконавці дві й  більше особи.