Співучать у злочині

Таким чином, для наявності такої форми  співучасті, як співучасть за попередньою  змовою в елементарній формі, крім загальних  ознак, притаманних співучасті, потрібно встановити: а) співвиконавство, співвинність у вчиненні злочину двох чи більше осіб; б) попередню, тобто до початку виконання об'єктивної сторони конкретного складу злочину, змову про його вчинення.

Різновидом (формою) співучасті за попередньою  змовою визнається організована група.

Поняття «організована група» в Кримінальному  кодексі України розкривається  в ч. З ст. 28, де зазначається, що злочин визнається вчиненим організованою  групою, якщо в його готуванні або  вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання  для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників  групи, спрямованих на досягнення цього  плану, відомого учасникам групи.

У теорії кримінального права існує думка, що організована група — це стійка група осіб, яка перед скоєнням злочину проводить ряд підготовчих  дій (наприклад, розподіляє ролі між  співучасниками, підшукує знаряддя та засоби, вивчає місце вчинення злочину, розробляє план його скоєння і  т.д.). Стійкість групи може виявлятися і в систематичності її злочинної  діяльності[31].

На нашу думку, про стійкість суспільно  небезпечних намірів, навколо яких об'єднано злочинну групу, свідчить систематичність  вчинення злочину.

Систематичність злочинів — це насамперед скоєння  злочину втретє[32]. Тобто групу  слід вважати стійкою, а дії співучасників  вчиненими у складі організованої  групи з моменту прийняття  групою рішення про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину. Прийняття рішення про  вчинення такого злочину слід вважати  ознакою стійкості групи, якщо не скінчився термін давності притягнення  до кримінальної відповідальності за вчинення першого злочину.

Таким чином, стійкість як ознака організованої  групи може бути виражена в одному з трьох різновидів.

1. Розподіл  ролей між співучасниками.

2. Наявність  у діях співвиконавців злочину  ознак ч. 1 ст. 14 КК України (крім  підшукування співучасників або  змови на вчинення злочину  у процесі формування групи).

3. Систематична  злочинна діяльність.

Отже, при  встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто організованою  групою.

У теорії кримінального права досить поширеною  є позиція і стосовно низки  специфічних ознак організованої  групи, які, на думку її прихильників, виокремлюють організовану групу в  особливий різновид чи форму співучасті. Такими ознаками прийнято вважати: а) розподіл злочинних ролей; б) більш тісну  взаємодію її учасників; в) наявність  керівництва; г) об'єднання її учасників  для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої  діяльності злочинців[33].

3.3. Злочинна  організація як форма співучасті 

 Злочинна  організація — найнебезпечніша  форма співучасті. Саме створення  такої організації закон визнає  закінченим злочином (ст. 255 КК України).

Теорія  кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання  двох, чи більше осіб, що навмисно згуртувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу суспільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної  діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто[34].

 Чинне  кримінальне законодавство України  передбачає відповідальність за  створення злочинної організації  з метою вчинення тяжкого чи  особливо тяжкого злочину та за керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

На початку 90-х рр. вважалося, що підвищений ступінь  суспільної небезпеки злочинної  організації зумовлено метою  і способом об'єднання винних. У  зв'язку з цим як специфічні для (цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організованість; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання[35]. Отже, фахівці кримінального права  дійшли висновку: злочинна організація  відрізняється від організованої  групи більш високим рівнем стійкості  та організованості, а також спеціальною  метою об'єднання.

Визначальною  ознакою будь-якої формальної групи (тобто злочинної організації) с  її ієрархічна структура. Ця ознака, в  свою чергу, може бути конкретизована такими моментами: 1) наявністю певного  органу як носія влади; 2) наявністю  стосунків, побудованих на субординації; 3) регламентацією прав і обов'язків.

У неформальних групах (організованих злочинних  групах) ієрархічна структура, що характеризується зазначеними ознаками, відсутня.

Вказані вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність злочинної організації. Вони, зрештою, відбивають певну упорядкованість  стосунків між суб'єктами спільної діяльності, тобто їх організованість.

Щодо  стосунків, побудованих на субординації, то це передусім наявність взаємин  між членами угруповання, що базуються  на принципах влади та підкорення.

Як і  про стійкість організованої  групи, про стійкість злочинної  організації може свідчити спільна  діяльність, що передує початку вчинення першого злочину (ч. 1 ст. 14 КК України).

Отже, стійкість  як ознака злочинної організації  може бути виражена у двох основних формах: «спільна діяльність з метою  систематичного вчинення тяжких або  особливо тяжких злочинів» (ідеться  про діяльність, що передує початку  вчинення першого злочину, це різного  роду організаційні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, здобування необхідних матеріально-технічних або фінансових ресурсів, чи підбір співучасників  злочину) та «систематичне вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів».

Ознаки  організованості (ієрархічної структури) є обов'язковими для злочинної  організації, в організованій групі  вони можуть бути відсутні. Отже, при  встановленні ознак організованості  та відсутності необхідної для злочинної  організації стійкості група  осіб не може бути визнана злочинною  організацією.

Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна  організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною організацією, якщо в ньому брали участь три  або більше особи, які попередньо встановили або підтримували між  собою стосунки, що свідчать про  наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або  яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого  чи особливо тяжкого злочину.  

Висновок

Прийняття  нового  КК  України  стало  важливим  етапом  розвитку  юридичної  науки  і  практики  в  нашій  країні.  Переваги  даного  нормативно-правового  акту  є  досить  суттєвими  у  порівнянні  з  раніше  діючим  законодавством.  Проте  КК (від  5  квітня  2001р.)  містить  ряд  недоліків , які, на  жаль , не  обминули  й  інститут  співучасті.  Зокрема , в  розділі  5 (Загальна  частина)  нічого  не   сказано  про  змішану  форму  вини , хоча  вона  існує  в  більшості  необережних  злочинів , а  це  особливо  важливо  при  умисному  порушенні  особою  якогось  нормативного  акта , що  спричинило  суспільно-небезпечні  наслідки , до  яких  вона  мала  необережну  форму  вини.  З  цього  випливає  питання  про  можливість  співучасті  у  таких  злочинах , оскільки  відповідно  до  ст. 26  КК  співучасть  можлива  лише  у  вчиненні  умисних  злочинів.  Наприклад , якщо  пасажир  умисно  підбурює  водія  перевищити  швидкість , платить  йому  за  це , усвідомлюючи  можливість суспільно  небезпечних  наслідків , внаслідок  чого  сталась  ДТП  і  загинули  люди , то  за  чинним  законом  пасажир  не  може  нести  відповідальності  як  співучасник , бо  скоєно  необережний  злочин , тобто  уникає  відповідальності  за  особливо  тяжкий  злочин , в  якому  він  як  підбурювач  зіграв  важливу  роль.           

Тобто , доречним  було  б  вказати , що  співучасником  злочину  є  також  особа , яка  виступила  співучасником  умисних  дій , що  призвели  до  злочинного  результату , стосовно  якого  вона  мала  вину  у  формі  необережності. 

В  ст. 27  перераховано  види  співучасників  – виконавець , організатор , підбурювач ,  посібник , але  в  Особливій  частині  з’явився  ще  один  вид – керівник (ст.255 , 258) , котрий  виступає  поряд  з  організатором (який  за  кримінальним  законом  також  виконує  керівні  функції  , і  ознаки  якого  в  Загальній  частині  не  вказані.  Якщо  організатор  і  керівник  один  вид  співучасника , то  чому  їх  названо  різними  іменами  у  вказаних  статтях  Особливої  частини  КК ?   Саме  у  зв’язку  із  відсутністю  цього  визначення  не  регламентовано  законом  відповідальність  керівника , а  це  має  особливе  значення  при  вирішенні  питання  про  відповідальність  членів  організованої  злочинної  групи  та  злочинної  організації. 

Кримінальне  законодавство  Царської  Росії  визнавало  ще  одного  співучасника – особу , яка  свідомо  розділила  вигоди  від     злочину  .  Це , наприклад , члени  сім’ї , інші  утриманці  злочинця , які  добре  розуміють , звідки  в  них  розкіш  і  достаток.  З  правової  літератури  і  практики  відомо , що  саме  ці  особи  найбільше  підбурювали  до  злочинів.  Чи  не  варто  їх  також  визнавати  співучасниками  і  притягати  до  кримінальної  відповідальності  за  злочини , пов’язані  з  корупцією  і  організованою  злочинністю.    

В  чинному  КК  України  вчинення  злочину  з  використанням  підлеглих  не  є  обставиною , що  обтяжує  покарання. Доцільно  було  б , щодо  відповідальності  за  виконання  наказу  чи  розпорядження  вирішити  так : керівник , який  наказами ,  погрозами , проханнями  чи  іншим  способом  вимусить  підлеглого  до  явно  незаконних  дій ,  повинен  отримувати  більш  суворе  покарання , ніж  підлеглий.

Отже , поняття  співучасті  у  злочині  є  більш  досконалим  у  порівнянні  з  попереднім  законодавством.  Проте  з  вище  сказаного  можна  судити  і  про  суттєві  недоліки  чинного  Кримінального  кодексу.           

Список  літератури

1.     Конституція  України // ВВРУ. –1996.- №30. – Ст.141.

2.     Кримінальний  кодекс  України.  –  1960р.

3.     Кримінальний  кодекс  України.  – Бобов І.О. “Бібліотека “Закон  і  бізнес”-2001р.

4.     Постанова  Пленуму  Верховного  суду  України  від  26.02.99. №3  “Про  внесення  змін  і   доповнень  до  постанови   Пленуму  Верховного  суду  України  від 1 квітня 1994р. №1  “Про  судову  практику  в   справах  про  злочини  проти  життя  і  здоров’я  людини” // Право  України.-1999.-№7(1).-Ст.140.

5.     Постанова  Пленуму  Верховного  суду  України  від 25.12.92 №12 “Про судову  практику  і   справах  про  корисливі   злочини  проти  приватної   власності”: Зб. Постанов  Пленуму   ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.

6.      Бажанов М.І. Кримінальне  право   України. -  Київ – Харків: Юрінком  Інтер – Право, 2002.- ч.1,2.

7.      Матишевський П.С. Кримінальне   право  України. Загальна частина.  – Київ: Юрінком  Інтер –  2000.

8.     Коржанський М.Й. Науковий  коментар  Кримінального  Кодексу  України.  – Київ – 2001.

9.     Гуторова Н.А. Співучасть  у   злочині  за  кримінальним  правом  України: Навч. посібник.- Харків: ООО  ”Рубікон П”, 1997.

10.      Таганцев Н.С. Російське  кримінальне   право: Лекції: В 2 т. – Спб.:1902.

11.      Піонтковський А.А. Вчення  про   злочин  за  радянським кримінальним  правом.-М. 1961.

12.      Радянське  кримінальне  право.  Загальна  частина.- Л.1962.