Оцінка конкурентоспроможності товару на зовнішньому ринку

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

 

 

 

Домашнє завдання

з дисципліни Міжнародний  менеджмент та маркетинг 

на тему: «Оцінка конкурентоспроможності товару на зовнішньому ринку»

 

 

 

 

Виконала студентка групи  ФМЛ 505

Головко В.В.

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

Зміст

1 Загальна  характеристика господарства Італії, зокрема меблевої галузі. 3

2 Аналіз конкурентів  підприємства на зовнішньому  ринку 14

3 Оцінка конкурентоспроможності  товару (металевих меблів) 17

Список використаних джерел 24

 

 

1 Загальна характеристика господарства Італії, зокрема меблевої галузі.

Італія належить до групи  найбільш високорозвинутих країн світу - "Великої сімки". Проте сучасну  роль у світовому господарстві економіка  Італії зайняла лише у 20-му столітті, коли відбулась інтенсивна індустріалізація півночі країни. З 1980-их відбувся перехід  до постіндустріальної економіки із зростанням частки сфери послуг та зниженням частки інших галузей. Це 7-ома економіка світу та 4-а - у Європі.

Для Італії властиві значні територіальні диспропорції господарського розвитку. Індустріалізована північ країни створює більшу частину випуску  промислової продукції, тут зосереджені  надавачі фінансово-кредитних послуг країни. ВВП на душу населення в  цих регіонах вдвічі перевищує цей  показник у південних регіонах, які  досі зберігають сільськогосподарську орієнтацію економіки [1].

Серед країн ЄС в економіці  Італії найвища роль державного сектору, хоча загалом приватний сектор переважає. Найпотужнішими державними об'єднаннями  є "ІРІ" (об'єднує понад 300 компаній у галузях металургії, машинобудуванні, транспорті, зв'язку, кредитно-фінансовій сфері), "ЕНІ" (понад 150 компаній у  енергетичній сфері), "ЕНЕЛ" (контролює  електроенергетику) та "ЕФІМ" (машинобудування).

Держава контролює практчно 100% енергетичних об'єктів, 50% транспортних підприємств, 30% гірничодобувної галузі, 45% металургії, 22% машинобудування. Серед приватних компаній з італійським капіталом виділяються "ФІАТ" (монополіст в автомобілебудуванні), та "Монтедісон" (випускає більше половини хімічної продукції Італії), "Піреллі" (електроприладобудування, гумові і пластмасові вироби, автомашини), "Оліветті" (конторське і електронне обладнання), "Італчементі" (будівельні матеріали).

Наразі регіональні відмінності  та диспропорції господарстві Італії виявляються у виокремлені 3-ох основних районів:

1. Північ охоплює чотири  стандартних райони — Північний  Захід, Ломбардію, Північний Схід  та Емілію-Романію. В природному  відношенні це Італійські Альпи,  Паданська низовина і Лігурійське  узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП,  тобто це найбільша і найрозвинутіша  частина країни. За часів Стародавнього  Риму Північ довго являла собою  майже незаймані ліси і болота. її колонізували лише тільки  дві тисячі років тому. Справжні  вигоди географічного положення  Півночі проявилися в середні  віки, коли вона опинилась на  шляхах із Північно-Захцшої Європи  на Близький Схід. Саме тут  зародився торговий капіталізм  і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста,  ремесла і торгівля, виникли такі  політичні об'єднання середньовіччя,  як Міланське герцогство, республіки  Венеція і Ґенуя.

Розвитку району в наш  час сприяють вигідність географічного  положення, розвинена транспортна  система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних  енергоресурсів, постійний притік дешевої  робочої сили з Півдня і величезний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогосподарський  і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності — управлінської, фінансо¬вої, наукової, культурної і  туристичної. В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і  є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від  Центральної Англії.

Основою Півночі є так  званий «промисловий трикутник»: Мілан  — Ґенуя — Турін, який включає  практично всі галузі італійської  промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є  металургія, металообробка, загальне і  електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі  зменшення ролі важкої промисловості  роль «промислового трикутника»  зменшується на користь Північного Сходу і Центру. Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи.

Густоту міст на одиницю  території тут можна порівнювати  з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції  матеріального виробництва і  багато з них залишили значний  слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Туріну, Ґенуї, Венеції і Трієсту. Мілан — столиця Ломбардії (4,7 млн жителів) є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним  з найбільших міст Європи. Він входить  до сімки євроміст «вищої ліги». В 1395-1535 рр. — це столиця середньовічного  Міланського герцогства. Сьогодні Мілан  виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Центральне розташування його в Північній  Італії біля перевалів через Альпи  і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні.

Сама назва «Мілан»  походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н.е. тут існувало кельтське поселення. В Мілані розміщені штаб-квартири корпорацій, банки, фондова і товарні  біржі, страхові заклади тощо. В промисловості  переважають машинобудування і  металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він  був лідером європейської шовкової промисловості), центр книгодрукування, фармацевтики та інших галузей. Мілан  має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній  діяльності. В місті багато театрів  і концертних залів, включаючи знаменитий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Міланський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турін (1,1 млн жителів) —  центр П'ємонта. Розташований у і  верхів'ях річки По на підходах до перевалів  Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість  разів був столицею різних державних  утворень. Напередодні і в роки другої світової війни — осередок воєнної промисловості. В 1942-1943 рр. значна частина міста була зруйнована. Сучасний Турін — частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Туріна — автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Розвинені й інші галузі промисловості.

Ґенуя — третя частина  «промислового трикутника». Вона розташована  на вузькій береговій смузі між  Апеннінами і Лігурійським морем  і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію  та Німеччину. Портова діяльність і  зараз є головною для Ґенуї. Одночасно  це банківсько-комерційний і промисловий  центр. Структура промисловості  Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті  багато архітектурних та історичних пам'яток. В XIII-XV ст. Ґенуя була центром  могутньої морської держави, колонії  якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже  посередині італійської Рив'єри  — знаменитої курортної зони Середземномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапапло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI-XV ст. вона була центром багатої і могутньої  морської держави. Власне Венеція розташована  на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і  через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується  двома мостами (залізничним і  шосейним). Сучасна промисловість, у  тому числі й важка, та портова  діяльність зосереджені в передмістях  на материку, а історичний центр  існує за рахунок експлуатації свого  минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція — один з найзнаменитіших туристичних центрів світу.

Трієст — прикордонне  місто, яке не раз було причиною міжнародних  конфліктів. Перевагою його є глибоководний  порт, вузьким місцем — відсутність  власного хінтерланда в межах  Італії. Але протягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я  і далі на схід для Австрії і  Німеччини, а також для Центральної  і Південно-Східної Європи. І тепер  для нього головним є портова  діяльність і пов'язані з нею  галузі обробної промисловості, включаючи суднобудування.

Відмінності між Північно-Західним та Північно-Східним регіонами зберігаються незначні. Відсоток зайнятих в промисловості  тут абсолютно однаковий. Відмінність  полягає лише у кількості зайнятих у сільському господарстві та третинному секторі. Північний Захід традиційно є більш розвинутим, де раніше сформувалась потужна промисловість (тут розташований головний промисловий трикутник  Італії - Мілан-Турін-Генуя). Північно-Східний  регіон набув сучасної промислової  структури після 1970-их років, коли там  були збудовані потужні підприємства алюмінієвої промисловості, енергетики, нафтопереробки та нафтохімії.

2. Центр включає два  стандартних райони — Центр  і Лаціо. Його частка в території,  населенні та економічному потенціалі  країни однакова — 19 %. За рельєфом  це вже Апеннінські гори і  прибережні рівнини: вузька на  сході й ширша на заході. Сільське  господарство району є перехідним. Більше значення вже мають  південні культури — овочі  (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах — вівчарство. Пересічена місцевість, обмеженість  водних, енергетичних і мінеральних  ресурсів не сприяли промисловому  розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося.  Зі зменшенням ролі ресурсо-  і енергоємних галузей найперспективнішою  промисловою зоною Італії стає  смуга, що простягається від  Рима до Трієста, тобто центральні  і північно-східні райони країни. Незважаючи на такі перспективи,  роль Центру в Італії і в  світі визначається перш за  все наявністю тут Рима і,  меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Західного світу, виникнення якого, за легендою, від¬носять до 753 р. до н. є. Більш як тисячу років  «вічне місто» було столицею Стародавнього  Риму і ще тисячу — центром Папської держави. Піднесення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним  розташуванням у межах Апеннінського  півострова і в межах приморської  частини, яка була найсприятливішою для людської діяльності того часу. Тепер Рим є сучасним містом з  населенням у 2,8 млн чоловік. Він  виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому  міститься ФАО (Організація ООН  з питань продовольства і сільського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим  осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і  харчова галузі. Дуже значні позиції  його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн туристів.

Рим є одним з найважливіших  у світі центрів старожитностей і мистецтв. У ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут  відбулись Літні Олімпійські  ігри. Величезною є насиченість міста  історичними, архітектурними і художніми  пам'ятками. Найвідомішими залишками  Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і  Діоклетіана, катакомби та ін. Рим  лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. В планіровці Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і  сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні  урядові, ділові, торгові й розважальні  заклади. У XX ст. здійснені спроби створення  спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна  бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі  та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух  приватного автотранспорту в частині  історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV-XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром  Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і  скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музєй. її картинні галереї Уффіці та Пітті  — серед найвідоміших у світі. Флоренція — місто-побратим Києва. Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить  сталий і великий прибуток.

Центру традиційно були властиві середньостатистичні показники  по країні, і цей регіон вважався перехідним між індустріальною північчю та аграрним півднем. Зараз Центр  так само зберігає ці серединні позиції, але раніше розрив між ним та північними регіонами був значнішим. Розподіл зайнятих за секторами економіки  на Півночі та у Центрі Італії вже  майже однаковий, і лише за часткою  працюючих у сфері послуг Центр  випереджає на 8-11%. Проте це відбувається за рахунок столичного району Лаціо, де спостерігається найвища в  країні зайнятість в третинному секторі.

3. Південь охоплює п'ять  стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За  деяким винятком це гористі  безлісі території з жарким  аридним кліматом і малородючими  ґрунтами. В сільському господарстві  переважають вирощування «середземноморських  продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але  в її структурі відсутня комплексність  і мало машинобудівних галузей.  Характерна вузькість місцевого  виробничого і споживчого ринку.  Південь є найменш розвиненою  частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному  відношеннях. Великобританія, Франція,  Німеччина не мають таких бідних  районів. На Південь Італії  припадає 41 % території, 36 % населення  і тільки 25 % ВНП.