Духовно-моральное воспитание детей как историко-педагогическая проблема

ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЯК ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

І.Л. Сіданіч

Проблема духовно-морального виховання дітей в українській школі була предметом розгляду багатьох дослідників, істориків, педагогів, освітніх та громадських діячів. Слід зазначити, що оскільки духовні засади були історично притаманні вітчизняному освітньому процесу, тому дослідження з історії вітчизняного шкільництва торкалися й проблеми світоглядно-релігійних основ школи, зокрема, духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі.

Хронологічно перший етап дослідження проблем духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі припадає на  початок ХХ століття в умовах царської Росії. Аналіз наукових джерел цього періоду свідчить, що дану проблему дослідники розглядали з різних позицій. Це дало нам підставу виокремити кілька груп наукових праць, дотичних до теми дослідження. У загальних систематизованих працях з історії освіти, котрі почали з’являтися на початку ХХ століття (Г. Генкеля, С. Миропольського, Н. Мукалова, І. Посадського, С. Рождественського, Г. Фальборка, В. Фармаковського, В. Чарнолуського, М. Чехова та ін.) на основі багатого фактологічного матеріалу висвітлюється стан розвитку шкільництва в Російській імперії, зокрема на українських землях, розкривається й аналізується політика уряду стосовно освіти, приділяється увага проблемам організації педагогічного процесу в різних типах навчальних закладів. Більшість з цих праць є джерельною базою нашого дослідження.

У фокус уваги низки  тогочасних дослідників (В. Акимов, І. Бєлоконський, Т. Голик, Є. Звягинцев, А. Обухов, С. Сірополко, М. Чехов, П. Фомин, В. Хижняков) потрапляли окремі регіони України. У своїх доробках вони з’ясовують особливості функціонування переважно початкових народних шкіл, роблять спробу порівняльного аналізу церковнопарафіяльних, земських, міністерських початкових училищ, виявляють загальні й специфічні проблеми шкільної справи, відповідно торкаються питань духовно-морального виховання в закладах шкільництва. Аналізу стану системи освіти й розвитку просвітницького руху на Україні на початку ХХ століття приділила увагу С. Русова в роботі «Просвітний рух на Вкраїні в 60-х роках» (1911). М. Драгоманов у праці «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877) критично висвітлює атмосферу народної школи, вказуючи на причини занепаду освітньої справи на українських землях – шкільну політику уряду.

Визначали духовно-моральне виховання дітей як важливий і необхідний складник цілісної системи виховання й формування гармонійно розвиненої особистості чимало педагогів, державних та церковних діячів на початку ХХ ст. (І. Бартошевський, О. Духнович, Н. Маккавейський, О. Маляревський, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Рачинський, В. Сокольський, К. Ушинський, П. Юркевич та ін.

Питанням ролі церкви в розвитку шкільної справи, діяльності духовенства в освітній галузі приділяли увагу в своїх працях у першу чергу священики і церковні діячі: М. Алабовський, Х. Белков, Г. Булашев, Д. Висковатов, І. Восторгов, В. Певницький, П. Смирнов та ін. Їх погляди на місце і значення церковної школи, системи духовно-морального виховання характеризуються певною заангажованістю, що виявляється в безумовному утвердженні ідеологічного кредо урядової шкільної політики – «Православ’я, самодержавство, народність».

Характеризуючи стан і перспективи розвитку системи освіти, вказуючи на недоліки церковної школи, автори вищезазначених праць все ж залишаються на позиції необхідності духовно-морального виховання молоді, аксіоматичному баченні Церкви духовним учителем народу. Цим самим їх позиції вирізняються від поглядів так званих світських педагогів, освітніх та громадських діячів: К. Вентцеля, Б. Грінченка, А. Красєва, Г. Наша, А. Петрищева, В. Чарнолуського та ін. Останні торкалися питання доцільності перетворення школи на світську установу, позбавлену церковної опіки й управління. Зокрема, В. Поточний у статті «На передодні однієї реформи» (Світло, 1911) порушив проблему тогочасної духовної школи та необхідності реформи духовних навчальних закладів. Дописувач часопису «Світло» Д. Збір («Про водіння учнів у церкву, як засіб релігійного виховання» (1914)) на основі розгляду історичних аспектів взаємодії церкви і парафіян обґрунтовує власну позицію щодо примусу дітей до виконання релігійних обрядів.

На початку ХХ ст., зокрема, в фокусі революційних подій 1905-1907 рр., з’являються дослідження виявів суспільної думки в галузі освіти, настроїв учнівської молоді та їхніх батьків щодо світоглядно-релігійних засад навчально-виховного процесу тогочасної школи: С. Знаменський «Средняя школа за последние годы: Ученические волнения 1905-1906 гг. и их значение» (1909), А. Пругавин «Запросы народа и обязанности интеллигенции в области просвещения и воспитания» (1895), В.Чарнолуський «Итоги общественной мысли в области образования» (1906).

Окремої уваги заслуговують праці П. Каптерева «История русской педагогики» (1915) та «Современные педагогические течения» укладачів П. Каптерева і А. Музиченка (1913). У них робиться спроба визначити позиції різних педагогів щодо духовно-морального виховання дітей в школі, аналізується дійсний стан школи в рамках світоглядної й освітньої політики уряду.

На початку ХХ століття були видані численні статистичні дослідження з історії світської і церковної школи. Вони містять багатий фактичний і статистичний матеріал, що розкриває нормативно-правову базу, зміст, навчально-методичне, кадрове забезпечення освітнього процесу в Україні в складі Російської імперії. До таких належать щорічні звіти попечителя Київського навчального округу про стан навчальних закладів, звіти Обер-Прокурора Св. Синода про функціонування церковних шкіл, збірники законів, постанов і розпоряджень для різних типів навчальних закладів, укладених і виданих рядом освітніх і громадських діячів: А. Анастасієвичем, Л. Георгієвським, М. Захарченком, Д. Кузьменком, Т. Лубенцем, А. Сиромятниковим, Г. Фальборком, В. Чарнолуським тощо.

Джерельною базою нашого дослідження стали також численні публікації тогочасних періодичних  видань «Журнал Министерства Народного  Просвещения», «Церковно-приходская школа», «Вестник воспитания», «Русская мысль», «Русская школа», «Киевские епархиальные ведомости», «Полтавские епархиальные ведомости», «Світло» тощо, які порушують проблему релігійного виховання в системі шкільної освіти України.

В історіографії досліджуваного періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр. закладено передумови створення джерельної бази для розробки проблеми. Питання світоглядно-релігійних основ школи, зокрема, духовно-морального виховання дітей доби новітньої української революції розглядається у працях педагогів, освітніх і громадських діячів цього періоду: О. Дорошкевича, О. Музиченка, С. Русової, С. Сірополка, Я. Чепіги та ін.

Багатий фактологічний  матеріал дають публікації часопису «Вільна Українська Школа» (1917-1919). У  них автори висвітлюють дійсний стан справ на теренах освіти, аналізують перетворення в цій галузі, зосереджують увагу на розбудові української національної школи, потребі реформування шкільництва на принципах світськості, науковості, зв’язку з суспільною практикою.

Окремої уваги заслуговує «Проект єдиної трудової школи на Вкраїні» (1919). У цьому документі автори виявили сукупне ставлення української педагогічної громадськості до проблеми духовно-морального виховання дітей в тогочасних умовах. Доповнюють картину публікації авторів видання «Церковно-общественная мысль» (1917). Окрім хроніки подій і явищ у галузі освіти, у ньому подається ставлення представників духовенства до питання долі релігії в суспільному житті та в системі освіти (стаття протоієрея Є. Капралова «Религия в школе»).

Хронологічно до цієї групи належить праця Я. Кордо «Реформа народного образования в свободной России» (1917), яка займає окрему нішу. Зумовлено це предметом розгляду й аналізу світоглядних засад школи в умовах діяльності Тимчасового уряду, зокрема її нормативно-правових основ у цьому аспекті.

Наступний етап дослідження духовно-морального виховання дітей припадає на радянські роки і характеризується дещо іншими аспектами наукового пошуку. Вивчаючи наявну літературу з досліджуваної проблеми, ми умовно поділили її на кілька груп.

У 20-30-і роки ХХ ст. з’явилися  публікації, присвячені питанням освіти в царській Росії. У працях І. Вєркіна, С. Каменєва, Є. Мединського, А. Пинкевича, які мали переважно описовий характер, питання духовно-морального виховання дітей в школі подавалося досить однобоко. З ідеологічних мотивів, через призму упереджених оцінок релігії система духовно-моральної освіти в дореволюційні часи визнавалася виключно «пронизаною релігійним духом», наголошувалося на безумовному впливі Церкви на процес навчання і виховання молоді. Причому цей вплив інтерпретувався однозначно як негативний, який шкодив процесу формування особистості та функціонуванню системи освіти взагалі.

Критика старої, буржуазної системи освіти, побудованої на релігійних засадах, мала обов’язковим продовженням і підсумком піднесення значення законодавчих актів радянського періоду, які відокремили школу від Церкви, перетворили її на світську установу. Аналіз і роз’яснення Ленінського декрету про відокремлення школи від Церкви й подібних за змістом постанов партії й уряду, місцевих органів влади базувалися на тезі про «доброчинність» визволення народу від «релігійних пут». Принцип відмежування й заперечення буржуазної школи, що став типовим для радянської педагогіки, у першу чергу стосувався світоглядних засад освіти. Визначальною для тогочасних публікацій є негативна характеристика системи духовно-морального виховання у дореволюційній школі, законовчительської праці, своєрідний погляд на Закон Божий як навчальний предмет, як у статті В. Щербакова «Чому Жовтнева революція відокремила школу від церкви» (Безвірник, 1927).

Реформування системи  освіти, зокрема у полі світоглядному, знайшло відображення у працях політичних і громадських, освітніх діячів, спричинило розгляд власне факту зміни світоглядних засад освіти, перетворення школи з релігійної на світську, реформування системи виховання дітей у вітчизняній школі. У 20-30-ті роки з’явився ряд праць, присвячений короткочасному періоду становлення і розвитку освіти доби радянської влади: А. Бубнов «Про систему народної освіти» (1930), В. Марков «Советская система народного образования УССР» (1928), Я. Ряппо «Народна освіта на Україні за 10 років революції» (1927), М. Скрипник «Основні завдання культурного будівництва за доби соціалістичної реконструкції країни» (1929) та ін.

Увагу радянських дослідників  привертало також питання свободи  совісті громадян, дітей зокрема, законодавчих основ взаємин держави, освіти і релігії (Ф. Путинцев, І. Сухоплюєв, С. Тім, І. Флеров та ін.). Визначальним є те, що, починаючи з 1920-х років, категорія свободи совісті громадян розглядалася тільки під кутом зору марксистсько-ленінської ідеології. Тому аналіз і оцінка правових основ системи освіти і духовно-морального виховання дітей в царській Росії здійснювалася виключно в негативному фокусі. Приміром, Ф. Путинцев у праці «О свободе совести» зазначеному питанню присвятив окремий розділ «Церковна опіка над школою в царській Росії».

Джерельною базою нашого дослідження стали численні публікації з проблем антирелігійного виховання й безвірницької роботи, опубліковані в журналах «Безвірник», «Антирелигиозник» у 1920-1930-ті роки, котрі на той час були рупором антирелігійної пропаганди партії й уряду.

Вагомі дослідження 50-80-х  років ХХ ст. у галузі шкільництва й педагогічної думки, попри величезний фактологічний матеріал, мають обов’язкову ідеологічну упередженість і світоглядну заангажованість в оцінці світоглядних засад освітньо-виховного процесу вітчизняної школи. До них належать колективні й одноосібні монографії, зокрема Е.Днєпрова, М. Константинова, Ф. Корольова, Є. Мединського, М. Шабаєва, Ф. Паначина, А. Ососкова та ін.

Ґрунтовні розвідки з історії розвитку шкільництва України в складі Російської імперії належать радянським дослідникам М. Заволоці, В. Борисенку, Н. Калениченко та ін. Зокрема М. Заволока у своїй монографії «Загальноосвітня школа України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття» (1971) на багатому фактологічному матеріалі дослідив стан і розвиток системи шкільної освіти початкової, середньої і вищої ланки, напрямки політики царського уряду в галузі шкільництва, боротьбу різних верств населення за перетворення в освітній галузі

 В. Борисенко зосередив свою увагу на вивченні початкової школи окремого регіону – Лівобережної України. Досліджуючи різні типи початкової школи, історик дав змістовну характеристику й церковнопарафіяльній школі. Однак, ці дослідження не оминув стандартний стереотип ідеологічного осмислення історичної проблематики, притаманний радянському часу.

Загалом історико-педагогічні наукові розвідки радянського періоду визначали два основні положення. По-перше, протиставляючи радянській дореволюційну школу, дослідники визнавали останню консервативною, регресивною, схоластичною, церковною. При переважно негативній оцінці системи релігійного виховання в школі самодержавної Росії та напрямів політики царського уряду в галузі освіти бракувало дослідження власне організаційних основ, функціонування духовно-морального виховання в закладах шкільництва. По-друге, в радянській науковій думці культивувалося апологетичне ствердження необхідності й правомірності заміни у школі релігійних засад науково-матеріалістичними, вірніше, науково-атеїстичним підходом у справі навчання і виховання підростаючого покоління. Варто наголосити, що останнє мало ідейно-політичні підстави й зумовлювалося богоборчою політикою Комуністичної партії й Радянської держави.

За радянської доби (в  період 20-80-х років ХХ ст.) науковці тоталітарної держави не мали змоги порушувати питання релігії, зокрема, духовно-морального виховання підростаючого покоління в аспекті позитивного схвалення. Тому праці з вищезазначеною проблематикою належать перу науковців емігрантського середовища (Г. Ващенко, І. Власовський, В. Зеньковський, І. Огієнко, А. Річинський, С. Сірополко та ін.) і мають адресу зарубіжних видавництв.

В. Зеньковський, представник філософсько-релігійного педагогічного напрямку, досліджував духовно-моральні засади педагогічного процесу в дусі християнської антропології. У праці «Русская педагогика в ХХ веке» він звернувся до розгляду різних напрямів і течій вітчизняної педагогічної думки в першій третині ХХ ст., котрі прямо чи опосередковано стверджують світоглядно-релігійні основи процесу виховання молоді, зокрема духовно-моральне виховання дітей шкільного віку. У своїй монографії «Історія освіти в Україні» С. Сірополко, подаючи стислий огляд історії освіти від найдавніших часів до 1920 р., дослідив особливості шкільної справи на Наддніпрянській Україні, окремо виділивши період національно-визвольної боротьби 1917-1920 рр. Його наукові розвідки стосувалися політичних передумов і наслідків перетворень в царині освіти.