Духовно-моральное воспитание детей как историко-педагогическая проблема

Саме науковці з діаспори мали змогу виступати з критикою антирелігійної та антидуховної політики Радянської держави, системи безвірницької роботи з населенням, войовничо-атеїстичної пропаганди в галузі освіти, викривати ідеологічні засади «наукового комунізму». Зокрема, І. Власовський називав радянську школу школою атеїзму, «атеїстичної нерозумної віри». Він звернувся до розгляду соціально-політичних чинників поширення атеїзму, до проблеми світогляду радянської людини.

Важливим етапом у  висвітленні проблеми духовно-морального виховання дітей став період на межі 1990-х років, який характеризується відходом від сталих догм, властивих попередній радянській історіографії, спричинений суспільно-політичними трансформаціями, що відбувалися в країні. Хронологічно (з 1990 р. по теперішній час) ми виокремили наступний період в історіографії проблеми духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі ХХ – першої чверті ХХІ століть.

Вивчаючи наявну літературу з досліджуваної проблематики, умовно поділили її на кілька груп. Загалом, у сучасних працях з історії вітчизняної педагогіки простежується намагання відійти від ідеологічних стереотипів тлумачення світоглядних засад навчально-виховного процесу, оновлене висвітлення стану шкільництва й педагогічної думки в історичному розрізі часу з обґрунтуванням чинників впливу на них. Заслуговують на увагу фундаментальні колективні й одноосібні роботи І. Васьковича, Н. Гупана, С. Золотухіної, В. Кравця, М. Левківського, О. Любара, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін., які вирізняються системністю, науковим об’єктивізмом, багатим фактологічним матеріалом.

Зокрема, ці дослідження  виокремлюють періоди розвитку системи освіти й науково-педагогічної думки, акцентують увагу на національних особливостях освітньої проблематики, обґрунтовують національну політику царського уряду щодо українського шкільництва на початку ХХ століття. Ці наукові розвідки не могли оминути своєю увагою проблему духовно-морального виховання дітей в школах України. Однак остання простежується поверхово, крізь призму загальних освітніх процесів.

Прицільній увазі з  боку українських науковців піддалася  не висвітлена за радянського часу проблема розвитку народної освіти в період національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр. Їй присвячені праці Н. Агафонової, В. Живодьор, М. Рисіної, А. Сбруєвої, Б. Ступарика, Т. Усатенко, С. Філоненка, дисертаційні дослідження Н. Ротар, М. Собчинської, Ю. Телячого та ін.

Серед інших заслуговують на увагу дослідження Н. Агафонової, в яких авторка торкається проблеми духовно-морального виховання учнівської молоді в умовах державотворчих перетворень в Україні в 1917-1920 рр. Базуючись на матеріалах з архівних джерел, тогочасній періодиці, Агафонова з’ясовує зміст і особливості вивчення предметів духовно-морального спрямування в школі у ці роки, досліджує реформування духовно-навчальних закладів.

Слід зазначити, що чимала когорта сучасних науковців західноукраїнського регіону (І. Андрухів, Г. Білавич, Т. Завгородня, І. Курляк, З. Нагачевська, Б. Савчук, Б. Ступарик та ін.) долучилася до розгляду й аналізу історії розвитку вітчизняного шкільництва Західної України – Галичини, Буковини, Прикарпаття. Їх науковий доробок дає підстави для порівняльного аналізу духовно-морального виховання дітей та молоді в системі шкільної освіти, визначення особливостей суспільного, духовного життя, громадського руху  й  педагогічної спадщини в умовах різних регіонів України періоду ХХ – початку ХХІ століть.

Окремим аспектам історії  розвитку шкільництва й педагогічної думки в Україні періоду ХХ – початку ХХІ стст. присвячені роботи Л. Березівської, А. Лопухівської, Н. Побірченко, С. Чуйка, дисертаційні дослідження С. Бричок, Р. Гавриш, О. Гриви, Т. Дацюк, І. Петренко, Т. Петрової; журнальні публікації Н. Гупан, О. Попової, Ю. Присяжнюк, Г. Софінської, М. Чепіль та ін. Значний інтерес в межах проблеми нашого дослідження становлять монографії Н. Дем’яненко та Л. Хомич, в яких досліджуються напрями, зміст і особливості професійної підготовки педагогів у період 1900-х–1930-х років.

Дослідили процес реформування радянської освіти, становлення і  розвитку мережі освітніх закладів, їх структуру й діяльність у довоєнний  період (1920 – 1941 рр.) В. Липинський, Л. Потапова, Т. Самоплавська, Ю. Чирва та інші. До вивчення проблеми формування в учнів наукового світогляду в історії радянської педагогіки довоєнного періоду звернувся Ю. Руденко. У дослідженні «Розвиток теорії і практики формування в учнів наукового світогляду в історії педагогіки України (1917-1941 рр.)» з нових позицій, неупереджено й об’єктивно автор розглянув підхід до названого питання в педагогічній науці, аналізував документи, програми, підручники, роботи багатьох освітніх і громадських діячів, зміст освіти і шляхи реалізації завдань щодо формування у школярів наукового світогляду в шкільній практиці періоду українського відродження у 20-ті й окремо в 30-ті роки ХХ століття.

Переосмислення методологічних підходів до аналізу освітніх проблем призвело до розширення проблемного поля наукових досліджень, зокрема, в аспекті світоглядному. Педагоги, історики, релігієзнавці, культурологи, соціологи тощо досліджують сьогодні велике коло проблем, які певним чином (прямо чи побіжно) дотичні до світоглядних засад освіти, зокрема духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі. З нових, неупереджених позицій розглянуто становище і роль Церкви та духовенства в житті суспільства, особливості національного буття, історії, духовності українського народу в період ХХ – поч. ХХІ ст. (Б. Андрусишин, Т. Білан, А. Зінченко, В. Климов, А. Колодний, В. Коцур, М. Одинцов, Н. Парафійник, О. Тарапон, В. Ульяновський, В. Янів) Аналізу політики урядів у галузі освіти, державно-церковним відносинам присвячені праці В. Єленського, Г. Надтоки, В.Пащенка, дисертаційні дослідженя Г. Лаврик, Л. Новохатько, В. Ященка.

Одним із перших у роки української незалежності проблему атеїзації школи у 1920-1930-х рр. порушив В. Пащенко. Ним, зокрема, проаналізовано антирелігійну політику владних органів, її вплив на розвиток українського шкільництва в довоєнні роки, розглянуто основні форми й засоби антирелігійної пропаганди серед населення в системі освіти.

Зняття ідеологічного  табу й соціально-політичних перепон в духовному житті незалежної України дозволило вести наукові пошуки в напрямку духовно-моральних засад вітчизняної освіти, здійснювати як ретроспективний, так і сучасний аналіз проблеми духовно-морального виховання підростаючого покоління. Низка дослідників, серед яких Л. Геник, Т. Ільїна, О. Каневська, І. Курляк, Т. Тхоржевська, Ю. Щербяк, Р. Яковишин та ін., звернулися до питання духовно-морального виховання молоді в історії розвитку вітчизняної педагогічної теорії й практики.

Т. Ільїна у своєму дисертаційному дослідженні піддала історико-педагогічному аналізу шляхи і засоби духовно-морального виховання особистості в творчій спадщині видатних вітчизняних діячів освіти та культури початку ХХ століття, виявила духовно-релігійні основи в традиціях виховання, обґрунтувала взаємозв’язок національного виховного ідеалу й християнських моральних цінностей. Авторка торкнулася й проблем вивчення предмета «Закон Божий» в навчальних закладах вказаного періоду. Дослідила питання змісту, форм, методів і засобів релігійної освіти та духовно-морального виховання молоді на початку ХХ ст. О. Тимчик.

Висвітлено тенденції духовно-морального виховання дітей та молоді, а також умови та механізми його реалізації в окремі періоди історичного розвитку України першої половини ХХ ст. полтавськими науковцями в збірках праць «Релігійна освіта в Україні (1 половина ХХ ст.)» (1997) та «Влада і церква в Україні (1 половина ХХ ст.)» (2000). Дослідженню місця і ролі релігії в освітньо-виховній системі західноукраїнського регіону, розвитку системи духовно-морального виховання особистості на засадах християнського вчення в навчально-вихованих установах Східної Галичини на початку ХХ століття приділили увагу у своїх працях Л. Геник, І. Курляк, І. Мищишин, Ю. Щербяк, Р. Яковишин.

Заслуговує на увагу  монографія Л. Геник «Релігійно-моральне виховання молоді в навчально-виховних закладах Східної Галичини (кінця ХІХ – початку ХХ ст.)» (2000). У ній всебічно розкрито особливості розвитку духовно-морального виховання як у функціональному (роль, значущість, сутність), так і в прикладному (шляхи, засоби, форми, методи) аспектах в освітньо-виховних закладах України, щоправда, окремого регіону – Східної Галичини. Ця праця розширила й поглибила інтерес до регіональної педагогічної думки та практики духовно-морального виховання підростаючого покоління.

Особливо значущими  для нашого дослідження є праці  Т.Д. Тхоржевської. У монографії «Православне виховання в історії педагогіки України» (2005), докторській дисертації «Розвиток теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в історії педагогіки України» (2006), численних працях Т. Тхоржевська досліджує православну систему виховання як педагогічне явище в ході історичного розвитку виховної та освітньої справи України. Вдається до критичного аналізу проблем духовно-морального виховання минулого і сьогодення, зокрема розкриває церковну й світську точку зору на здійснення в Україні практики виховання на засадах православного вчення, з’ясовує вплив християнства на розвиток світської педагогічної науки, особливості українських освітніх традицій. У рамках хронологічних меж дослідження приділяє значну увагу періоду ХІХ – початку ХХ ст. як часу вирішення нагальних освітніх проблем в аспекті православного виховання дітей. У фокусі її уваги перебуває церковнопарафіяльна школа, а також діяльність уряду, Православної Церкви в галузі шкільництва. Саме на православному вихованні як основоположному в рамках духовно-морального виховання в історії вітчизняної освіти і педагогічної думки зосереджує свою увагу дослідниця. На основі вивчення педагогічної спадщини видатних педагогів минулого, церковної літератури авторка дає об’єктивну наукову оцінку теоретичним і практичним доробкам, що мають своїм предметом духовно-моральне виховання молоді.

Праці Т. Тхоржевської є вагомим доробком сучасної історико-педагогічної науки, пропонують цілісну картину розвитку православного виховання та православної педагогіки в Україні, зокрема духовно-морального виховання дітей шкільного віку в ході історичного поступу.

Великого значення релігії й духовно-морального виховання дітей в контексті завдань сучасного вітчизняного виховання надають І. Андрухів, А. Вихрущ, О. Вишневський, Я. Гунтель, В.Жуковський, М.Євтух, В. Карагодін, І. Мищишин, М. Стельмахович, М. Хайруддінов, Ю. Щербяк та ін. Науковці досліджують теоретико-методичні та практичні основи християнської педагогіки. Зокрема, А. Вихрущ з’ясовує засадничі ідеї християнства в контексті кризи сучасної педагогічної науки. Розкриваючи методику духовно-морального виховання учнівської молоді, дослідники звертаються до історичних розвідок особливостей процесу виховання на засадах християнської моралі. До світоглядних пріоритетів педагогіки в аспекті загальнофілософському звертається І. Зязюн.

Розгляду світоглядних функцій сучасної вітчизняної системи освіти приділяють увагу науковці В. Кремень, С. Гончаренко, М. Євтух, Ю. Мальований, залишаючись на позиції необхідності формування у молоді наукового світогляду. Проблему свободи совісті сучасної молоді, впровадження духовно-моральної освіти на сучасному етапі порушують Р. Анісімова, М. Бабій, А. Бойко, В. Гараджа, В.Жуковський, В. Єленський, М. Закович, М. Лубська, В. Пащенко, Л. Филипович, В. Янів та ін.

Окрему групу становлять історико-педагогічні дослідження  сучасних російських науковців (З. Васильєвої, А. Джуринського, Д. Латишиної, А. Пискунова та ін.), котрі у контексті педагогічної проблематики розглядають світоглядні засади освіти, аналізують перехрещення політичних, економічних, соціальних і культурних векторів впливу на процес освіти, духовно-культурного розвитку суспільства періоду Російської імперії.

Джерельною базою нашого дослідження стали різноманітні за характером, походженням і змістом  опубліковані й неопубліковані матеріали. Законодавчі положення, розпорядження, циркуляри, звіти, програмові й довідкові матеріали політичних, громадських, наукових, просвітніх, учительських угруповань стали основою дослідження чинників, що зумовили певні духовні засади навчально-виховного процесу школи, сприяли їх зміні й корекції, створювали організаційно-педагогічні умови процесу духовно-морального виховання дітей в закладах освіти.

Використано також опубліковані в останні роки праці, що дають  можливість ознайомитися з біографіями, науковою й творчою спадщиною відомих і забутих або заборонених для дослідження в радянські часи філософів, педагогів, громадських, політичних і освітніх діячів, науковців, письменників, музикантів та ін.

Устави, програми навчально-виховних закладів, правила і програми різних предметів, практично-методичні вказівки до викладання ряду навчальних дисциплін духовно-морального спрямування дали змогу зробити аналіз і дати відповідну оцінку процесуальному й функціональному компонентам духовно-морального виховання дітей в різні періоди розвитку українського шкільництва.

Нами був використаний документальний матеріал, зосереджений у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (фонди Управління попечителя Київської навчальної округи, Київської духовної консисторії, канцелярії Київської, Подільської і Волинської губернії, канцелярії тимчасового Харківського генерал-губернатора, Київської духовної семінарії, Київського міського жандармського управління, Жандармського управління м. Одеси), Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (зокрема, фондів Народного комісаріату освіти України, Генерального секретаріату освіти УНР, Міністерства народної освіти УНР), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (фонд Центрального комітету Компартії України)., Державному архіві Полтавської області (фонди Відділу народної освіти Полтавського губернського виконкому РНК, повітових відділів народної освіти та ін.). Багато документів з названих архівів уводяться в науковий обіг уперше.