Емпіричне дослідження мислення молодших школярів із ЗПР

     3. Характерною особливістю дітей із ЗПР є також недостатня цілеспрямованість розумової діяльності. При виконанні завдань вони виявлялися не в змозі утриматися від операцій, що суперечать завданню. Слід зазначити, що діти зазнавали утруднення, коли узагальнення слід було робити одночасно не по одному, а за декількома ознаками.

     4. Специфічні особливості виявилися у експериментальної групи дітей і в тому, як вони використовують пропоновану в експерименті допомогу. Найбільш ефективними для дітей із ЗПР виявляються інші форми допомоги, чим для добре успішних. Наприклад, максимальна конкретизація завдання, як з'ясувалося в дослідженні, в деяких випадках веде до збільшення помилок при виконанні завдань дітьми із ЗПР.

     5. В процесі дослідження було виявлено, що мислення дітей із ЗПР має значно великі потенційні можливості, які можуть реалізуватися завдяки умінню цих дітей використати допомогу, що робиться їм в процесі діяльності. Саме це дає основу вважати, що за наявності відповідних корекційно - виховних заходів ці діти зможуть опанувати програму школи.

     На  закінчення необхідно відмітити, що, хоча по ряду специфічних особливостей пізнавальної діяльності школярі із ЗПР були виділені в особливу групу, окремі представники цієї групи помітно  відрізняються один від одного. У  завдання дослідження не входило  вивчення індивідуальних відмінностей усередині даної групи.

     Узагальнюючи  вищевикладене, слід підкреслити, що результати проведеного констатуючого експерименту показали - у початкових класах домінує  наочно-образне мислення; більшість  дітей мають середній рівень його розвитку. Таким чином, виходячи з  підсумків констатуючого експерименту, стало зрозуміло, що у молодших школярів необхідно цілеспрямовано і систематично розвивати наочно-образне мислення, не забуваючи, проте і про інші види мислення. 
 
 
 
 
 
 

2.3. Рекомендації по  розвитку розумової  діяльності  дітей  із ЗПР.

     Основна мета психологічної допомоги сім'ям, що мають дітей із ЗПР, полягає  у вдосконаленні внутрішньосімейних стосунків, сприяючих індивідуально-особовому розвитку дитини. Психологічне консультування ведеться по декількох напрямах:

1) оцінка рівня психологічного здоров'я дитини;

2) інформування батьків про психологічні особливості дитини;

3) підвищення їх загальної психологічної грамотності;

4) надання професійної допомоги у вирішенні заявленої проблеми;

5) мобілізація прихованих психологічних ресурсів дитини, що забезпечують самостійне рішення проблеми;

6) корекція порушень адаптації і особових дисгармоній дитини;

7) виявлення психологічних ресурсів для подальшого розвитку особистості дитини.

     У системі стосунків батьків і  дітей найчастіше використовуються такі способи контролю за поведінкою дитини, як:

1) негативні (покарання, вказівка, накази);

2) нейтральні (безоціночне відтворення поведінкових реакцій дітей);

3) позитивні (прохання, заохочення, стимулювання, дружня підтримка).

     Система навчання батьків ефективним способам взаємодії з дітьми не припускає  повного виключення якоїсь групи  способів контролю за поведінкою дитини, проте спрямована на зміну фіксованих негативних способів. Чим ширше арсенал  способів контролю за поведінкою дитини, чим адекватніше вони використовуються, тим ефективніше взаємодія з  дітьми.

Спочатку  консультативна робота з батьками, що мають дітей із ЗПР, повинна  здійснюватися індивідуально. На цьому  етапі роботи необхідно інформувати  батьків про ту логіку розвитку, яка характерна для їх дитини, і  про ті можливі прогнози, які будуть далі в ситуації скоординованої і  не скоординованої дії. Бажано на цьому  етапі сформувати позитивне відношення батьків до перспектив спільної роботи і їх упевненість в тому, що їх участь стане найістотнішим елементом  допомоги їх дитині, оскільки воно буде систематичним, зацікавленим і матиме глибокий емоційно-ціннісний зміст.

В ході цього етапу доцільно орієнтуватися  на міні-лекції, дискусії, на використання наочної інформації. Головним підсумком  роботи може стати визначеність у  позиції батьків, спрямована на забезпечення емоційно-позитивної і ефективної взаємодії  з їх дитиною.

Включаючись в наступний етап консультативної  роботи, після того, як батьки взяли  до відома загальні рекомендації, необхідно  здійснювати процес консультування, враховуючи індивідуальні особливості  конкретної дитини, а також особливості  внутрішньосімейної взаємодії.

Наступний етап консультування припускає навчання батьків ефективним способам взаємодії  через проектування і модифікування  реальних ситуацій спілкування з  дітьми.

Наступний етап роботи з батьками включає методи саморегуляції їх станів. Від того, наскільки батьки здатні координувати свої власні реакції, залежить ефективність їх взаємодії з дитиною.

Завершальний  етап консультативної роботи припускає  залучення дітей із ЗПР в практику консультаційного процесу, тобто відробіток прийомів ефективної взаємодії батьків  і дітей в модельованих ситуаціях  за участю психолога. Цей етап повинен  здійснюватися поступово. Спочатку бажано включати дитину в роботу як би випадково, ненавмисно, і тільки потім ввести ії на позицію активного учасника. У разі недотримання цієї послідовності дитина може відгородитися, замкнутися або, навпаки, різко виражати свої реакції. Роботу на цьому етапі рекомендується проводити в ігровій формі.

При спільному  консультуванні дітей із ЗПР і  їх батьків можна використовувати  наступну техніку ігрової терапії :

1. Техніка «Зміна ролей». Дитині і батькам пропонується помінятися місцями. Дитина вибирає ситуацію, в якій, на його думку, демонструвалася невірна позиція батька: спочатку він зображує її, а потім змінює згідно зі своїм представленням. Батьки, займаючи позицію дитини, поводяться так, як поводилася дитина в цій ситуації, а потім показують у своїй поведінці ті реакції, які хотіли б бачити у своєї дитини. Робота ведеться і «дітьми», і «батьками» від першої особи.

2. Техніка «Будівництво». Батьки разом з дітьми, використовуючи допомогу психолога, будують будівлю хороших стосунків, цеглою якої є ті стосунки, які приймаються одночасно і дітьми, і батьками. Наприклад, ввічливість — взаємоввічливість, терплячість — взаємотерплячість та ін.

3. Техніка «Ризик відповідальності». Батьки і діти вчаться переймати на себе відповідальність спочатку в тих ситуаціях, в яких доля ризику невелика, а потім відповідальність, один за одного.

4. Техніка позитивних стосунків. Спочатку батькам, потім дітям психолог пропонує використати внутрішній діалог один з одним, що складається тільки з позитивних тверджень, і знайти в кожному ті достоїнства і позитивні якості, які до цього моменту вони приймали як само собою зрозуміле.

Також слід включити в систему практичної роботи з дітьми із ЗПР програму тренінгу оптимізації міжособових стосунків в середовищі однолітків.

Метою тренінгу є розвиток продуктивних стратегій  міжособової взаємодії в системі дитина із ЗПР — однолітки.

Завдання:

1) освоєння тактики продуктивної взаємодії дитини із ЗПР в середовищі однолітків;

2) формування у дітей із ЗПР уявлень про стратегію продуктивних міжособових стосунків з однолітками за допомогою активної спільної діяльності;

3) закріплення і перенесення умінь і навичок продуктивної взаємодії в реальні життєві ситуації.

При формуванні групи необхідно враховувати  особливості дітей із ЗПР, які  припускають обмеження у кількості  дітей — учасників групи (їх число  не повинне перевищувати 10 чоловік). Час проведення зайняття 45— 50 хвилин. Для успішнішої роботи рекомендується дотримуватися наступних умов:

1) бажано, щоб зайняття проводили одночасно два тренери;

2) бажано, щоб була годинно-півторагодинна перерва між початком проведення тренінгового зайняття і зайняттям в школі;

3) бажано проводити тренінг в підготовленому приміщенні, в якому досить вільного простору і є необхідне устаткування.

     Основна форма проведення тренінгу з дітьми із ЗПР — практична робота, під  час якої відпрацьовуються конкретні  навички ефективної взаємодії. У  роботі використовуються такі методичні  засоби тренінгу, як ролева гра, методи проектного малювання, психогімнастика та ін.

        Одним з шляхів реабілітації  може служити відвідування дітьми  спеціалізованих корекційних класів (КРО) з адаптованою програмою, не випробовуючи при цьому істотних проблем, що важливо для формування адекватної самооцінки і самоповаги. Там з ними займаються фахівці - логопеди, дефектологи, а також вчителі, що мають спеціальну підготовку.

Направити дитину до такої установи може тільки психолого - медіко-педагогічна комісія - ПМПК.  Природно, зусилля педагогів і лікарів повинні підкріплюватися домашньою роботою батьків з дітьми.

Варто ще раз підкреслити, що при належній увазі батьків до цієї проблеми, затримки психічного розвитку мають  тенденцію до згладжування і навіть повного зникнення до середнього шкільного віку.

Також необхідно дати деякі рекомендації педагогам, що мають справу с дітьми із ЗПР.

• Необхідно постійно підтримувати упевненість у своїх силах, забезпечити учневі суб'єктивне переживання успіху при певних зусиллях. Важкість  завдань повинна зростати поступово, пропорційно можливостям дитини.
• Не треба вимагати негайного включення в  роботу. На кожному уроці обов'язково вводити орг. момент, оскільки школярі із ЗПР насилу  перемикаються з попередньої діяльності.
• Не треба ставити дитину в ситуацію несподіваного питання і швидкої відповіді, обов'язково дати деякий час для обдумування.
• Не рекомендується давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий і складний матеріал, необхідно розділити його на окремі частини і  давати їх поступово.
• Не вимагати від дитини із ЗПР зміни невдалої відповіді, краще попросити його  відповісти через деякий час.
• У момент виконання завдання неприпустимо відволікати учня на які-небудь доповнення, уточнення, інструкції, оскільки процес перемикання у них дуже понижений.
• Намагатися полегшити учбову діяльність використанням зорових опор на уроках (картин, схем, таблиць), але не захоплюватися занадто, оскільки об'єм сприйняття понижений.
• Активізувати роботу усіх аналізаторів (рухового, зорового, слухового, кінестетичного). Діти повинні слухати, дивитися, промовляти і так далі.
• Необхідно розвивати самоконтроль, давати можливість самостійно знаходити помилки у себе і у товаришів, але робити це тактовно, використовуючи ігрові прийоми.
• Потрібна ретельна підготовка перед кожним уроком. Важлива не швидкість і кількість зробленого, а ретельність і правильність виконання найпростіших завдань.
• Учитель не повинен забувати про особливості розвитку таких дітей, давати короткочасну можливість для відпочинку з метою попередження перевтоми, проводити рівномірні включення в урок динамічних пауз (через 10 хв.)
• Не треба давати на уроці більше двох нових понять. У роботі намагатися активізувати не стільки механічну, скільки смислову пам'ять.
• Для концентрації розсіяної уваги необхідно робити паузи перед завданням, інтонацію і прийоми несподіванки (стук, хлопання, муз. інструменти, дзвоник і тому подібне)
• Необхідно прибігати до додаткової стимуляції (похвала, змагання, жетони, фішки, наклейки та ін.). Використати на зайнятті гру і ігрову ситуацію.
• Створювати максимально спокійну обстановку на уроці або зайнятті, підтримувати атмосферу доброзичливості.
• Темп подання учбового матеріалу має бути спокійним, рівним, повільним, з багатократним повтором основних моментів.
• Усі прийоми і методи повинні відповідати можливостям дітей із ЗПР і їх особливостям. Діти повинні переживати почуття задоволеності і почуття упевненості у своїх силах.

  Також  обов’язково потрібно впроваджувати  на уроках розвиваючі вправи.

  Вправи для розвитку  низького рівня  сприйняття і орієнтування  в     просторі.

Вправа  № 1. Гра "Що це"?

Показуємо дітям контурне зображення яких-небудь предметів або, навпаки, тільки якісь  деталі від них, а вони повинні  дізнатися, що це за предмети. Наприклад: 

   
 
 

Вправи  для розвитку низького рівня уваги.

Вправа  № 1. На цифровому матеріалі.

 Завдання, приведене нижче, розраховане на індивідуальне застосування, тому якщо воно включене в роботу групи учнів, то зручніше розбити її на трійки і  провести у вигляді сюжетно - ролевої  гри. Кожному з тих, що грають привласнюється певна роль: "учитель", "учень", "контролер" — зі зміною ролей  по кругу. "Учень" сидить за столом, і "вчитель" показує йому таблиці  в порядку їх номерів: 1, 2, 3, 4. Зміна  таблиць робиться у міру закінчення роботи з попередньою таблицею. Перед  пред'явленням таблиці 1 "вчитель" повідомляє інструкцію: "Зараз я  показуватиму послідовно, один за одним 4 таблиці з числами. (Числа розкидані  в таблиці безладно.) Як тільки я  покажу першу таблицю, треба якнайшвидше  знаходити в ній числа в  порядку зростання, починаючи з  одиниці: 1, 2, 3, 4 і так далі. Ти повинен  показувати їх указкою і називати вголос, голосно і чітко".

  "Контролер" за допомогою секундоміра фіксує час рахунку по кожній таблиці окремо, а також кількість припущених помилок(по можливості). Як показує практика, бажано, щоб первинне застосування завдання проводилось все ж в індивідуальному порядку, і лише коли діти освояться з його змістом, запропонувати їм його в якості гри.

Устаткування:

Секундоміри, указки, 4 цифрових таблиці з числами (кількість використовуваних цифр змінюється у міру збільшення об'єму уваги  від зайняття до зайняття. Первинно ж таблиці включають числа  від 1 до 9, потім їх кількість доводиться до 25), розташованими у випадковому  порядку.