Інвестиції та їх роль в економіці

• підвищення внутрішньої процентної ставки веде до зростання припливу інвестицій;
• збільшення грошової маси в країні призводить до девальвації національної грошової одиниці, зниження процентних ставок, підвищення попиту на іноземну валюту (зростання валютного курсу) і відпливу капіталу;
• стимулююча фіскальна політика держави зміцнюватиме національну валюту й негативно впливатиме на експорт, проте також збільшуватиме ставку процента і приплив інвестицій;
• дефіцит платіжного балансу, зумовлений збільшенням грошової пропозиції, можна ліквідувати за рахунок девальвації національної грошової одиниці і спричиненого цим відтоку інвестицій;
• за допомогою маніпулювання валютним курсом можна здійснювати бажану політику в галузі інвестицій;
• закономірності міжнародного руху інвестицій можуть бути використані державою для досягнення поставленої мети — коригування платіжного балансу, валютного курсу, встановлення внутрішньої макроекономічної рівноваги, зміцнення курсу національної валюти, формування структуроутворюючих галузей тощо [17, c. 143].

За умов фіксованого  валютного курсу важливого значення набуває валютна політика держави. Вона є ефективною, якщо:

характеризується браком ефекту «витискування» інвестицій і  зростанням внутрішнього кредиту;

посилює ефект збільшення обсягів інвестицій і внутрішніх кредитів.

Отже, узагальнюючи підходи  до визначення мотивацій міжнародної інвестиційної діяльності, можна об’єднати сучасні концепції цієї діяльності за такими основними напрямами:

• теорія технологічного розриву;
• теорія портфельних інвестицій;
• теорія «захисного інвестування»;
• теорія монопольних переваг;
• теорія привласнення;
• модель життєвого циклу;
• теорія «втечі капіталів»;
• модель «наукомісткої спеціалізації»;
• концепція «інвестиційних полів».

 

 

 

2. Форми іноземних  інвестицій

 

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різноманітних  формах. Закон «Про режим іноземного інвестування» розрізняє численні форми інвестування, а саме:

- часткової участі  у підприємствах чи інших організаціях  корпоративного типу, що створюються  спільно з українськими юридичними  і фізичними особами, або придбання  частки діючих підприємств; при цьому можуть використовуватися усі організаційно-правові форми господарських організацій корпоративного типу (господарські товариства, кооператив, господарське об'єднання, промислово-фінансова група);

- створення підприємств,  що повністю належать іноземним інвесторам, у порядку, передбаченому Законом України «Про підприємства в Україні»;

- створення філій та  інших відокремлених підрозділів  іноземних юридичних осіб; представництва  іноземних суб'єктів господарської  діяльності, що відкриваються в  Україні, повинні реєструватися згідно із ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

- придбання у власність  діючих підприємств повністю;

- не заборонене законами  України придбання нерухомого  чи рухомого майна, включаючи  будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності,

- шляхом прямого одержання  майна та майнових комплексів  або у вигляді акцій, облігацій  та інших цінних паперів;

- придбання самостійно  або за участю українських  юридичних чи фізичних осіб  прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових  прав;

- в інших формах, які  не заборонені законами України,  в тому числі без створення  юридичної особи на підставі  договорів із суб'єктами господарської діяльності України [2].

Узагальнивши вищезазначені  положення Закону «Про режим іноземного інвестування, можна виділити дві  основні правові форми іноземного інвестування: корпоративну та договірну, які можуть поєднуватися (наприклад, у разі створення кількома особами, за участі іноземного інвестора/інвесторів, господарського товариства; укладення засновницького договору в такому випадку є обов'язковою передумовою інвестування в корпоративній формі).

Залежно від протікання у часі процесів вкладення коштів і отримання прибутку від інвестицій виділяють три можливі форми:

• послідовне протікання процесів: прибуток може бути отримано одразу після вкладення інвестицій у повному обсязі;
• паралельне протікання процесів: прибуток може бути отриманий вже після введення першої черги об'єкта;
• інтервальне протікання процесів (як у випадку інвестицій у фондові інструменти).

Залежно від виду вкладених  інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

• грошових коштів та цільових банківських вкладів;
• рухомого та нерухомого майна;
• ноу-хау;
• майнових прав та ін.

За формою одержання  доходу інвестиції можна класифікувати  на такі, що приносять матеріальні  вигоди (грошові доходи, зменшення  ризику, вихід на нові ринки збуту) і такі, що забезпечують соціальні  вигоди (підвищення престижу підприємства, поліпшення умов праці та стану навколишнього середовища).

Залежно від напряму  вкладень виділяють дві основні  форми інвестицій: реальні і фінансові (рис. 2.1).

 

 

Рис. 2.1. Класифікація інвестицій

 

Реальні інвестиції —  це вкладення коштів у основні  й оборотні виробничі засоби, в  тому числі в матеріальні й  нематеріальні активи.

Різновидом реальних інвестицій є інноваційна форма  інвестицій, за якої кошти вкладаються  у нововведення з метою запровадження останніх науково-технічних розробок та успішної протидії конкурентам на товарних ринках.

Фазами інноваційного  процесу є:

• патентування ідеї;
• обґрунтування доцільності нововведень;
• експериментальне освоєння нововведень;
• доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;
• маркетинг нововведень; 
• здійснення інноваційного проекту;
• реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.

Інноваційні інвестиції є дуже ризиковими. Їх реалізацією  займаються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. Залежно від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми венчуру:

Венчурні, інноваційні  фірми створюються у формі  акціонерного товариства і після  широкої реклами інвестиційної  ідеї у засобах масової інформації акумулюють для її реалізації кошти  приватних та інституціональних інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним або чистим.

Венчурні інноваційні  фірми створюються декількома підприємствами на дольових засадах і організаційно  оформлюються у вигляді науково-дослідних  консорціумів (зовнішній венчур).

Венчурні інноваційні  фірми створюються інвестиційними компаніями і фондами, які спеціалізуються  на реалізації інноваційних проектів.

Створюються внутрішні  венчурні інноваційні відділи на великих підприємствах (науково-дослідницькі бюро, дослідно-конструкторські бюро, науково-промислові об'єднання) [3, c. 594].

Остання організаційна  форма інновацій найчастіше застосовується вітчизняними підприємствами. Але вона має низку серйозних недоліків. Так, в періоди спаду виробництва  на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт не завжди забезпечує високу якість інноваційних продуктів.

Фінансові інвестиції —  це вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносять цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових — цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі тощо) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

Залежно від характеру  участі у процесі інвестування інвестиції можна класифікувати так:

• прямі;
• стратегічні;
• портфельні (опосередковані, непрямі) [27, c. 3].

Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем  за діяльністю компанії навіть у випадку  придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним  пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного пакета акцій у закордонному виробництві [5, c.107].

Внаслідок високого рівня  зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після  того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма "Кока-Кола" використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва безалкогольних напоїв, оскільки це дає змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма має також прямі капіталовкладення в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене. 

Коли дві або більше організацій мають право власності  на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном "спільне підприємство" (joint venture). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як "змішане підприємство" (mixed venture), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад "Міжнародні авіалінії України".

Для значної кількості  американських фірм рівень продажу  продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. "Кока-Кола" виробляє за кордоном близько 70 % обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування врожаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.

До "портфельних" інвестицій можуть бути віднесені як боргові  зобов'язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний  тип інвестицій від прямих, є відсутність  контролю за діяльністю фірми, яка приймає  інвестиції. Іноземні "портфельні" інвестиції важливі майже для всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одержання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіталовкладень. Вони також використовують позики різних країн.

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням  двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів "під ключ" - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення [7, c.96].

Залежно від періоду  інвестування інвестиції поділяються на:

• короткострокові — вкладення коштів на період, що не перевищує один рік (в основному, це фінансові інвестиції);
• довгострокові — вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності  інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.

За регіональною ознакою  інвестиції класифікують так: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (закордонні).

За величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високоризикові (венчурні).

За цілями відтворювального процесу інвестиції поділяють таким  чином:

• початкові або нетто-інвестиції — розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;
• інвестиції на розширення діючого виробництва — розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, виробничих площ, основного технологічного обладнання;
• реінвестиції — направлення вільних коштів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності, на заміну основних засобів, раціоналізацію, зміну асортименту продукції, диверсифікацію, підготовку кадрів, НІОКР, охорону довкілля тощо;
• брутто-інвестйції — сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.