Философия культуры

   ЗМІСТ

   Змістовий модуль 10.

   «Філософія культури» 

   І. Вступ …………………………………………………………………………………..  3

   ІІ. Теоретичні питання

1. Визначте основні складові духовного життя…...…………………………......... 4

        2. Розкрийте зміст поняття «культура» та визначте основні його смислові складові………………………………………………………………………………………..4

        3. У чому полягає людиномірна сутність культури…………………………………5

       4. Як співвідноситься культура і природа людини?………………………….…... 5

        5. Що таке «елітарність» культури?. ………..……………………………………….7

   ІІІ. Поняття для усвідомлення і запам’ятовування:

          Альтернативна цивілізація, антропологічна революція, антикультура, глобальний світогляд, ідеал, культура……………………..………………………………….7      

   IV. Логічна вправа:

         «Життя мусить бути культурним, але й культура зобов’язана бути життєдайною». /Х. Ортега-і-Гассет/.

   Як  ви розумієте цей імператив? Як би ви пояснили необхідність взаємопроникнення  життя і культури? Чому виникла ця проблема?.................…………………………….......8

   V. Висновки ………………………………………………………………………….…10

   VI. Список використаної літератури ………………………………………………  12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     "Кожна  людина - у душі філософ" - це  майже риторичне твердження все  ж має в собі глибокий зміст.  Оскільки уявляти або мислити  про речі, які містяться поза  межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу,  є незаперечною властивістю людської  природи, не залежною від її  волі. Однак цей процес роздумування  про світ, його явища, підстави  буття речей може бути не  лише спонтанним, а й керованим.  І якщо спонтанність тут, хаотичність  є підставою побутового філософствування , то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом - прерогатива власне філософії як науки. Головним завданням вивчення якої - зробити спробу вступити в поле мислення, зрозуміти об'єктивні та суб'єктивно - людські підстави і внутрішню необхідність вироблених в історії форм і напрямків філософствування, які індукують це поле .

     Складне й унікальне явище культури зосередило на собі увагу багатьох вчених. Вітчизняна і європейська наука досягла значних успіхів у вивченні історії й теорії культури конкретних епох, регіонів, специфіки її структурних елементів, методології дослідження культури як соціальної пам'яті людства. Та, на жаль, немає концептуальної єдності в підходах до цілісного процесу розвитку людства . Тому у сучасних культурологічних дослідженнях простежується тенденція органічного поєднання вивчення певних історичних процесів із з'ясуванням і виявленням загальних процесів руху культури, маючи на меті створити її як складну, динамічну систему, з властивою їй діалектикою прогресу і регресу. Важливо не тільки з'ясувати що собою являє культура, а й яке значення вона має для людства, яким чином людина повинна організувати свою соціокультурну життєдіяльність, щоб створити світ Гармонії і Краси. 
 
 

     IІ. Теоретичні питання:

     1. Визначте основні складові духовного життя?

     Духовне життя суспільства – досить складне  поняття. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, а також процеси їх виробництва, поширення і перетворення суспільних і індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

     Основні складові духовного життя такі: духовне  виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво  здійснюється в нерозривному взаємозв’язку  з іншими видами суспільного виробництва, тобто духовне виробництво є  насамперед формуванням духовних потреб людей поряд із їх іншими потребами, є виробництвом суспільної свідомості. Суспільна свідомість – це сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які  охоплюють та відтворюють суспільне  буття і які вироблені людством у процесі освоєння природи й  соціальної історії.

     2. Розкрийте зміст поняття «культура» та визначте основні його смислові складові?

     Термін  «культура» походить від латинського  слова «сиііига», що в перекладі означає «обробіток», «догляд» ґрунту, ефективну сільськогосподарську діяльність, вказує як на перетворюючу активність людини щодо природи, так і на вміння, майстерність, які виявляла людина у праці. Тобто у змісті цього терміна чітко простежується єдність культури людини та її діяльності. На відміну від поняття «паїига» (природа), культура означає «створення», «позаприродне». Світ культури, її елементи сприймаються не як результат дій природних сил, а як надбання зусиль людини, спрямованих на вдосконалення, зміну того, що безпосередньо дане природою.

     Отже, культура охоплює все те, що є  «ненатурою», «неприродою». Вона -- надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповіді, традиції, моральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки людей у суспільстві.

       3. У чому полягає людиномірна сутність культури.

     Сутність  культури можна осягнути тільки через  діяльність людини. Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідно до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня. Вона породжена тим, Що людина, забезпечуючи умови свого існування, змушена постійно звертатися до навколишньої реальності в пошуках необхідної енергії, інформації, прагне віднайти сенс власного Життя, вдосконалюючи при цьому себе і навколишній світ.

     Людина  створює світ культури і живе в  ньому. Це ще Раз підтверджує, що культура є надбанням людського буття. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у кон-

     тексті  антропогенезу здебільшого розглядається  як зародження матеріальної культури (знаряддя праці, предмети побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспільна воля, норми поведінки, табу).

     Серед дослідників побутує думка, що сутність людини слід розглядати як таку, що принципово співвідноситься з аналізом сутності культури. Перша людина була не стільки «людиною розумною», скільки «людиною культурною». Виділившись із природи, людина (з огляду на гіпотезу її земного походження) змушена сама себе формувати («Культура -феномен самодетермінації людини» — В. Біблер) через творення культури. Тобто проблема буття культури задана буттям людини у світі речей, світі ідей і світі людей.

     4. Як співвідноситься культура і природа людини.

     Культура постає як створена людиною «друга природа», надбудована над природою справжньою, як світ, створений людиною, на відміну від незайманої природи. Цим визначенням встановлюється також принцип про те, що не потрібно шукати особливої «сфери культури». Там, де є людина, її діяльність, відносини між людьми, там і є культура. Потрібно лише розрізняти матеріальну й духовну культуру. При цьому не протиставляючи їх одна одній.  
Будь-яка культура реалізує свої функції не у вакуумі, а по відношенню до реально існуючих об’єктів: чи то природи «першої» – справжньої, чи то «другої» – штучної. У цілому для культури об’єктивною є і перша, і друга природа. Світ, в якому живе людина, – цілісний, він являє собою складну систему «природа-суспільство», і культура функціонує на всіх рівнях цієї системи. Тому напрямки, в яких культура реалізує свої функції, є різноманітними, хоча внутрішньо цілісні та єдині. 

     Історично раннім об’єктом впливу на культурне  перетворення стала природа, до того ж природа не лише як об’єктивна реальність, а як природна сутність самої людини. Коли людина вирішила створити «свій світ», вона почала перетворювати  природу на свою «оселю», вона зробила  перший крок до розриву з природою, яка породила її. Людина вийшла за її межі, вийшла у світ позаприродної реальності, створила світ артефактів, тобто культури та соціуму.

     Тому  не буде перебільшенням наголосити, що культура являє собою міру людського  в людині, характеристику розвитку людини як суспільної істоти. Отже, культура існує в постійній взаємодії  свого зовнішнього матеріалізованого  вираження із самою людиною. Ця взаємодія  полягає в тому, що людина засвоює  створену культуру, розпредмечує її, роблячи тим самим передумовою своєї діяльності, і творить культуру, створюючи нове, опредмечуючи свої знання, цінності, вміння і здібності, свою родову людську сутність.

     Людина, звичайно, сприймає культуру вибірково  під впливом переваг, які визначаються багатьма обставинами. Лише на основі цієї засвоєної нею культури вона стає спроможною розвиватись далі. Як суб’єкт культури, вона вносить  щось нове. 
 

     5. Що таке «елітарність» культури.

     Елітарна  культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

     До  елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених  людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

     Елітарна  культура (англ. High culture, нім. Hochkultur) — культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість. Концепцію елітарної культури обстоював А. Шопенгауер. Вихідним пунктом цієї концепції, на його думку, є антропологічний поділ людей на два типи «людей корисних» (масу) і «людей-геніїв». Останні естетично обдаровані й схильні до філософсько-художньої творчості. 

     ІII. Поняття для усвідомлення та запам’ятовування:

     На  сьогодні певний перегляд цілей державного розвитку пропонує відносно новий науковий напрям міждисциплінарних досліджень — альтернативістика, що вказує на можливість врятувати людство переходом до альтернативної цивілізації, яка є шляхом, спробою, засобом подолання суперечностей нашого сучасного розвитку. Призначення альтернативної цивілізації полягає в тому, щоб зупинити і по можливості попередити деградацію особистості, врятувати природу, не до

     пустити розв'язання нових світових війн, організувати ефективнішу роботу міжнародних  організацій, не допустити збільшення прірви між бідними і багатими країнами, протистояти будь-яким анти-суспільним явищам.

     Антропологічна  революція - є іншим напрямом пошукової теоретичної діяльності західних соціальних філософів, спрямованої на обґрунтування шляхів подолання відчуження, альтернативних теорії класової боротьби трудящих

     Антикультура - прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей.

     Ідеал (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — Вища Абсолютна Істина, Бог, вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства.

     Культура (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Це поняття може вживатися в таких значеннях:

• Рівень розвитку суспільства у певну епоху.
• Те, що створюється для задоволення духовних потреб людини.
• Освіченість, вихованість.
• Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності.
• Алгоритми людської поведінки і символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значимост