Философия культуры

     IV. Логічна вправа:

           «Життя мусить бути культурним, але й культура зобов’язана  бути життєдайною».

     Це означає, по-перше, можливість для цінностей культури втрачати зв'язок з життєвим процесом, втрачати здатність обертатися на індивідуальні життєві смисли. Тоді культура виступає чимсь штучним і формальним, зовнішнім і необов'язковим для життя. По-друге, стверджуване стихійно, позбавлене смислотвірного начала життя істотно деформує буття людини. Передусім воно пригнічує й навіть руйнує особистісне начало - як в індивідуальному, так і в соціальному бутті. Але оскільки життя здійснюється все-таки в межах людського буття, воно задля досягнення смислової врівноваженості вибудовує свої смисли: самоцінність сили та успіху, принаду розчинення індивідуально-особистісного у безвідповідальності масової дії й таке інше. По-третє, - й це найважливіше, - Ортега-і-Гассет виходив з того, що культура здатна запліднити життя достотними смислами й упорядкувати його, оскільки вона є універсальним виявом смислотвірної здатності людини; а життя здатне внести в культуру спонтанний рух і повноту смислоздійснення.  
     Проте, якщо придивитися до культури пильніше, можна помітити, що її поєднання з життям уможливлене тим, що в ній самій присутнє життєдайне начало. Інакше культура не могла б самооновлюватися й ніколи б не вистояла у боротьбі з тоталітаризмом, який спирався у смисловому відношенні саме на реальність життя, декларуючи як обов'язкові цінності енергійний активізм, силу, здоров'я, молодість тощо. Розглядувана як універсальна характеристика людського буття, культура підноситься над протиріччям культури та життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВИСНОВКИ 

     Значення  філософії у житті людини, звичайно, беззаперечне. Її вивчення допомагає  систематизувати особистий досвід, формує впорядковану систему знань  про світ, систему цінностей, орієнтирів. Це допомагає людині почуватися вільною, незалежною від зовнішніх впливів  на її життя, оскільки, знаючи закони світобудови, може до них пристосуватись. Знайомлячись з історією філософської думки людина дізнається про різні точки зору, що сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності. Та крім особистісної філософія  має ще й спільну значимість і  виконує ряд важливих функцій. Серед  них виділяється світоглядна, методологічна, пізнавальна, ціннісно-орієтаційна та ін. Тут слід взяти до уваги те, що функції філософії мають сенс лише тоді, коли філософія виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи, викликана до життя цією системою і сприяє цілісності й водночас розвитку останньої14 . Адже філософія укорінена в соціально-культурній системі, є підставою її існування. Філософія допомагає людині дізнатися про світ, та можливості співіснування його з людством, але тільки на теоретичному рівні. Здійснити це практично людина може через соціокультурну систему.

     Взаємозв'язок філософії і культури існує не тільки у значенні філософії як формуючої  образів ідеального буття, світоглядних орієнтирів на шляху до Істини, а  й культури, в свою чергу, як засобу втілення їх (світоглядних орієнтирів) в реальне життя людини у формах суспільно-історичних типів культури. Адже існування філософії поза межами культури не має сенсу і взагалі не можливе. Філософія - це активність, діяльність людської думки, а людська діяльність є сферою культури.

     Отже, і філософія, і культура є полем  діяльності людського духу (через  культуру духовне опредмечується). І філософія, і культура у їх діалектичному взаємозв'язку послуговують людині, допомагають пізнати світ і пристосувати його до своїх потреб. Пристосовуючи світ, людина і сама підлаштовується до його явищ, законів світобудови. Як свідчить історія суспільно-історичного розвитку на цьому шляху уживання людини з світом є чимало помилок, але є й позитивний досвід. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   СПИСОК  ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Андрущенко  В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. – К.: Ґенеза, 1996. – 369 с.
2. Антична література: Довідник / Буркат О.П., Бєляєв Р.С., Вишневсь-ка Н.О. та ін. За ред. С.В.Семчинського. - К.: Либідь, 1993, - С.34-36.
3. Философский энциклопедический словарь. – М., 1997. – 576 с.
4. Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика: Підручник / Г.І.Волинка, В.І.Гусєв, І.В.Огородник та ін. - К.: Вища шк., 1999. - С.12, С.28-31.
5. Герасимчук А. А., Тимошенко З. І. Філософія. Курс лекцій. – К., 1999. – 424 с.
6. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – 286 с.
7. Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. колективу Л.Т.Левчук. - Київ: Либідь, 1999. - 368 с.
8. Жеребкін В. Є. Логіка. – Харків, 2004. – 150 с.
9. Миропольська Н. Художня культура особистості // Мистецтво та освіта. - 2000. - №3. - С.40.
10. Конвенрський А. Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 2002. – 258 с.
11. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров; редкол.: А.А.Гусев и др. - Изд. 4-е. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - С.669.
12. Бойченко І. В. Філософія історії. Підручник. – К., 2006.
13. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. Черепанової С.О. - Львів: Світ, 1994. - 456 с.
14. Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздецький В. Д., Чекаль Л. А. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2006.
15. Філософія: Підручник / Г.А.Заїченко, В.М.Сагатовський, І.І.Кальний та ін. - К.: Вища шк., 1995. - 455 с.