Філософське осмислення глобалізації як соціальної реальності

 

 

 

 

 

 

 

«Філософське осмислення глобалізації

як соціальної реальності»

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. На нинішньому етапі розвитку світової цивілізації суспільство переживає процеси трансформації всіх сфер людського життя, у якому всеохоплююча інтеграція та інформаційно-комунікаційна революція створює об’єктивні передумови як для об’єднання людства та його духовного і матеріального розвитку, так і для його роз’єднання. При цьому вирішальний вплив має технологічний прогрес, пов’язаний із розвитком електронних засобів комунікації і обробки інформації. Кінець ХХ – початок ХХІ століття виявив основоположну тенденцію соціального розвитку людства, яка отримала назву глобалізації.

Глобалізація являє собою процес, обумовлений об’єктивними факторами інтенсивного зближення і взаємодії різних частин цілісного світу. Разом із тим, із позитивними аспектами глобалізаційного розвитку виявилися і його суттєві проблеми.

Виникнення нового соціального поділу суттєво трансформує соціальні структурні відносини та впливає на загальну переоцінку цінностей як з боку індивіда, так і певних національних, релігійних, територіальних спільнот. Особливої уваги потребує вивчення соціокультурних, політичних, економічних детермінант, що спричиняють негативні прояви глобальних трансформацій.

Соціально-філософський дискурс визначається нагальною потребою розуміння головних закономірностей розвитку суспільства  за умов глобалізаційних зрушень  в економічному, політичному, соціальному й культурному житті в Україні та побудови громадянського суспільства і правової держави.

Незважаючи на те, що питання глобалізації посідає в останні роки важливе  місце у засобах масової інформації та наукових дискусіях, наявний дефіцит  належного соціально-філософського осмислення глобалізації як явища. Глобалізаційні процеси становлять багатомірну проблему, що не може бути вирішена в межах якоїсь однієї дисципліни й потребує комплексного підходу.

Актуальність соціально-філософського  дослідження процесів глобалізації та виявлення їх природи обумовлена також і тим, що для цієї проблеми немає готових рішень і новизні проблеми повинна відповідати новизна підходів до її осмислення.

Мета дослідження полягає в соціально-філософському аналізі суперечностей і наслідків процесу глобалізації як виміру сучасності задля з’ясування його позитивних та негативних аспектів у контексті сучасних соціальних трансформаційних процесів. Звернення до особливостей переходу від опису процесів глобалізації як соціальних феноменів до їхнього соціально-філософського осмислення в контексті соціальних реалій сучасного світу зумовлює реалізацію таких завдань:

• проаналізувати основні школи дослідження глобалізації ;
• дослідити історію та значення поняття «глобалізація»;
• виявити характер процесу глобалізації та з’ясувати його основні суперечності;
• дослідити антиглобалізаційний рух у контексті пошуку соціально-історичних альтернатив глобалізаційного розвитку;
• проаналізувати соціальні тенденції процесу глобалізації;

Об’єктом дослідження є глобалізація як об’єктивний соціальний процес сучасності.

Предмет дослідження – філософське осмислення глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є соціально-філософські концепції теоретиків глобалізації. Особливо важливими для роботи виявилися ідеї, методичні й концептуальні розробки, що базуються на принципах об’єктивності, історизму, гуманізму, соціоантропологічного та соціокультурного підходів.

Використовувався метод порівняльного  аналізу, у відповідності з яким проводився аналіз процесу глобалізації з урахуванням його багаторівневого й різноспрямованого характеру. При розробці теоретичних узагальнень дослідження будується за принципами системного комплексного соціально-філософського аналізу.

У методичному плані використовуються методи, властиві соціально-філософському дослідженню. Для систематизації, класифікації та порівняння результатів вивчення теми дисертації застосовувався, зокрема, понятійно-системний метод. З’ясуванню й урахуванню множинності інтерпретацій глобалізаційного процесу сприяло також використання критичного та діалектичного методів, які дозволяють адекватно дослідити цей феномен.

Теоретичне та практичне  значення дослідження полягає в тому, що отримані результати доповнюють і систематизують знання про трансформації сучасного світу, в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості глобалізаційного процесу. Крім того укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.

Дане дослідження є корисним у порівняльному контексті, а саме допомагає визначити роль глобалізації в суспільно-політичному, економічному, культурному життя.

Структура роботи. Дане дослідження складається з двох розділів, п’яти підрозділів, а також включає зміст, вступ, висновок,  список використаної літератури.

Огляд літератури. Питання глобалізації активно досліджують з другої половини ХХ ст., що пов'язано з істотним зростанням світової торгівлі, активною діяльністю міжнародних фінансових організацій, нарощуванням економічних потужностей країнами Європи, Азії та Америки, потребою об'єднання зусиль усіх держав для вирішення глобальних проблем сучасності. У науковій літературі зустрічаються різні підходи до визначення процесу глобалізації. На увагу заслуговують дослідження Трофименка М.В., який у статті «Глобалізація: підходи, школи, визначення» висвітлює теоретичні основи процесу глобалізації [14]. Монографія «Глобалізація і безпека розвитку» (автори О.Г.Білорус, Д.Г.Лук’яненко) є спробою систематизувати, класифікувати і ранжувати численні проблеми сучасної науки під назвою «глобалістика». У книзі розглядаються глобальні проблеми — загальнополітичного і соціально-економічного характеру, природно-економічні, екологічні, інформаційні, технологічні, науково-інтелектуальні і т. зв. «змішаного характеру» [3].

Вплив глобалізації на сучасну державу, право, економічну систему досліджують  Чубко Т.П.[16], Кульчицький Я.В. [6], Шергін С. [17].

Мельник В.В., Кучерук Д.Г., Охріменко Л.В. досліджують вплив глобалізаційних процесів на особистість, її самоствердження [7;8;10].

 

Розділ I. Методологічні засади дослідницьких концепцій процесу глобалізації.

1.1 «Глобалізація» як поняття.

У науковій літературі зустрічаються різні підходи до виникнення процесу глобалізації та до її періодизації. Достатньо дискусійним є питання щодо того, чи можна вважати глобалізацію продовженням попередніх етапів розвитку цивілізації, чи вона являє собою повний розрив з минулим, або це принципово нова точка відліку в історії людства, яка не має аналогів у минулому. У науковій літературі недостатньо визначається, коли саме почалися глобалізаційні процеси та яку періодизацію вони мають.

Особливість сучасного розвитку цивілізації полягає не тільки в тому, що епоху постіндустріалізму замінює епоха інформаційна, але і в тому, що процес змін охопив всі сфери життя людства: економічну, політичну, соціальну, культурну та духовну. Найбільшим показником цих процесів є глобалізація, в межах якої відбувається формування нового типу суспільства [17, с.396].

Поняття глобалізації не є по суті чимось абсолютно новим. Адже перші теорії світової держави і права з’явилися ще в давнину у вигляді перших ідей космополітизму в Давній Греції. Люди ще з моменту створення організованих форм співдружності між собою усвідомлювали, що тільки спільними зусиллями можна створити миролюбне, цивілізоване суспільство, максимально задовольняти свої потреби, забезпечувати всіх і кожного. На протязі всієї історії ці ідеї постійно видозмінювалися та трансформувалися.

У ХVІІІ-ХІХ ст. (Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін.) перспективи державно-правової універсалізації тісно пов’язували з досягненням вічного миру на шляхах затвердження і дотримання всіма державами загального для всіх міжнародного правопорядку, що забороняє війни. В цьому руслі Кант висунув концепцію поступового формування всесвітньої конфедерації республік (держав з правовим строєм) як шлях до загального правового строю і вічного миру на землі.

У ХХ ст. ідеї всесвітнього порядку та миру набули практичного вираження у вигляді міжнародних організацій: Ліга націй, а після другої світової війни – ООН. У сучасних умовах тенденції інтеграції проявляються в спробах побороти національні та державні кордони; потоках товару, кредитів, інвестицій, послуг від однієї держави, регіону в іншу; обміну технологіями та культурними цінностями.

Таке явище, як глобалізація, вчені почали активно досліджувати лише у 80-90 рр. ХХ століття. Вперше терміном “глобалізація” скористався у 1981 році Дж. Маклін. А розгорнуто цей термін використав американський соціолог Р. Робертсон. У 1983 році він включив його до назви однієї зі своїх статей, у 1985 році надав своє визначення цій категорії: «Глобалізація - це серія емпірично фіксованих вимірів, різнорідних, але об'єднаних логікою перетворення світу на єдине ціле» [6]. А в 1992 році виклав основи своєї концепції в окремій книзі «Глобалізація: соціальна теорія та глобальна культура». Він визначив розвиток глобалізації як двоєдиний процес перетворення загального в окреме і перетворення окремого в загальне [15, с.51]. 
  За іншою версією в науковий обіг термін «глобалізація» ввів Т. Левітт у 1983 р. у статті, опублікованій у «Harvard Business Review ». Це поняття він використав у традиційному для нашого часу значенні для пояснення феномена злиття ринків окремих продуктів, які виробляють великі багатонаціональні корпорації [12, с. 162].  
 Термін глобалізація походить від англійського слова «global» - загальний. Цим терміном визначається об’єктивний процес формування, функціонування та розвитку принципово нової всесвітньої системи відносин між країнами і народами на підставі взаємозв’язку та взаємозалежності, що поглиблюються у всіх сферах життєдіяльності світового співтовариства. Термін «глобалізація» у суспільствознавстві використовується для позначення одночасно процесу і результату розвитку певних тенденцій світової цивілізації, і в останні роки розглядається як чи не найяскравіша характеристика розвитку сучасного світу.

Філософи, історики розглядають глобалізацію, по-перше як постійний історичний процес, що розвивається, по-друге як процес гомогенізації та універсалізації світу.

Глобалізація - це об’єктивне явище сучасності, що розвивається та діє за своїми законами. Воно обумовлено особливостями і рівнем розвитку виробництва, досягненнями науки, спільністю простору існування різних націй. Фактор глобалізації сьогодні ніяк не можна не враховувати, оскільки він впливає на всі сфери життя кожного окремо взятого суспільства [17, с. 398].

Сутністю глобалізації як процесу, який характеризує сучасний етап розвитку людства, є формування спільного світового економічного, політичного та культурного простору, який функціонує на основі універсальних загальновизнаних правових цінностей та принципів і опосередковується загальними організаційними формами.

1.2 Основні теоретичні школи дослідження глобалізації

 

Існує декілька підходів до визначення глобалізації. Так представники різних наукових підходів по-різному визначають цей процес та його вплив на життєдіяльність людини.  
 Серед найбільш впливових шкіл варто виділити наступні:

1.Класичну школу (Р. Робертсон, І. Валлерстайн, Д. Хелд, С. Хантінгтон та інші).

2.Школу трансформістів (Е. Гідденс, У. Бек, Д. Розенау, О. Білорус та інші).

3. Школу гіперглобалістів (К. Омає).
4. Школу скептиків (Дж. Томпсон та інші).

Не зважаючи на появу великої кількості теорій глобалізації, сам термін «глобалізація» використовується в різних значеннях. Тому представник класичної школи професор Роланд Робертсон у своїй статті «Дискурси глобалізації: попередні роздуми» виділяють три типи дискурсу глобалізації:

1. До регіональних, або цивілізаційних, автор відносить ті дискурси, у яких терміну «глобалізація» не приділяється головна увага.

Прикладом такої суперечки є позиція французьких інтелектуалів, які використання терміну «глобалізація» вважають загрозою французькому суспільству і мові з боку США. Позицію французьких інтелектуалів можна вважати французьким альтернативним проектом глобалізації. У країнах Центральної і Східної Європи також велика недовіра до глобалізації, оскільки там побоюються розповсюдження західної культури, втрати своєї суверенності внаслідок зростання глобальної ринкової економіки.

2. У дисциплінарних дискурсах існує тенденція розглядати процес глобалізації в рамках однієї дисципліни. Найочевиднішим прикладом є економічний дискурс глобалізації, що робить акцент на зростанні глобальної капіталістичної економіки. Особливо це характерно для американських соціологів. Теоретики світосистемного підходу близько 20 років аналізують світовий розвиток за допомогою особливої економічної історії. Їх лідером є Іммануїл Валлерстайн.

Ідеологічні дискурси глобалізації виступають за або проти неї. Ліві бачать у глобалізації встановлення панування таких міжнародних організацій, як МВФ і СОТ. Праві ставляться до глобалізації з насторогою. Дехто з них, наприклад, націоналісти в різних країнах, вважають її проявом

світового зла. Інші бачать у ній тріумфальний хід капіталізму по всьому світу [15, с.51].

Наступна школа глобалізації представлена прихильниками гіперглобалізму. Для гіперглобалістів, сучасна глобалізація - це поява нового світового порядку, при якому повноваження і легітимність національної держави ставляться під питання, оскільки національні уряди втрачають здатність контролювати те, що відбувається в їх власних кордонах. Основним представником цієї школи є консультант Гарвардської школи бізнесу (Harvard Business School), японський дослідник Кенічі Омає, який досить докладно розглянув сутність глобалізації в книзі «Світ без кордонів».

Наступна школа глобалізації представлена трансформістами, які вважають глобалізацію безпрецедентним у історії людства явищем. Вони розглядають його не тільки з економічної точки зору, але й з політичної, соціальної та інших.

Один з головних представників школи трансформістів Ентоні Гідденс у 1998 році в своїй книзі «Третій шлях: оновлення соціальної демократії» відзначив, що нещодавно поняття «глобалізація» не фігурувало в наукових дискусіях, а зараз зустрічається постійно [15, с.52].  
 При цьому, на думку іншого трансформіста німецького соціолога Ульріха Беха, глобалізація є найбільш вживаним словом, яким дуже часто зловживають - словом, яке є найменш ясним, найбільш незрозумілим, затуманеним, політично ефективним словом останніх років, яке в ближчому майбутньому залишиться таким. Слово «глобалізація» має на увазі перехід до «всесвітності», глобальності, тобто до більш взаємопов’язаної світової системи, у якій взаємозалежні мережі і потоки долають традиційні кордони. Таким чином, глобалізація означає ануляцію відстаней, занурення в транснаціональні форми життя [2, с.40, 43].  
 Глобалізація має складну динаміку та численні загальносвітові, регіональні, національні, локальні і індивідуальні складові, що знаходяться в тісній взаємодії між собою.  
 Глобалізація в системі поглядів теоретика політології Джеймса Розенау означає, що в людства є великий досвід міжнародної політики, коли національні держави домінували на міжнародній арені. Тепер почалося століття постінтернаціональної політики, коли національно-державні органи вимушені ділити глобальну арену і владу із інтернаціональними організаціями, транснаціональними корпораціями і транснаціональними політичними рухами. На його думку, саме технологія посилила взаємозалежність між локальними, національними і інтернаціональними суспільствами, причому в масштабах, не знаних в історії [15, с. 52].