Філософське осмислення глобалізації як соціальної реальності

Керівник російського Інституту проблем глобалізації, професор Михайло Дєлягін називає глобалізацію особливим сучасним вищим етапом інтеграції, процесом формування та подальшого розвитку єдиного загальносвітового фінансово-економічного простору на базі нових, переважно комп’ютерних технологій. Наглядним прикладом глобалізації професор Дєлягін називає загальнодоступну можливість майже миттєвого та безкоштовного переказу будь-якої суми грошей до будь-якої точки світу, а також миттєвого та безкоштовного отримання будь-якої інформації [15, с. 52-53].  
 Інший представник цього напряму, французький дослідник Бертран Баді, відзначає наявність трьох вимірів глобалізації: 1) як історичний процес, що розвивається протягом багатьох сторіч; 2) як гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, прихильність єдиним цінностям, прагнення все універсалізувати; 3) як визнання зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є підрив, руйнування національного державного суверенітету під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени: глобальних фірм, релігійних угупувань, транснаціональних управлінських структур (мереж), які взаємодіють на рівних підставах не тільки між собою, але й з самими державами - традиційними діючими особами міжнародних відносин.

Якщо звернутися до першого із названих вимірів, то помітимо, що в історії розвитку людства дійсно спостерігається тенденція до загального «розширення» того простору, на якому відбувається інтенсивна взаємодія, від окремих міст до держав, регіонів і, нарешті, через епоху великих географічних відкриттів до світу в цілому.

Втім, процес глобалізації складний і неоднозначний. У ході історичного розвитку він йшов нелінійно і розвивається хвилеподібно. Навіть найбільші із відомих нам імперій залучалися до фатального циклу «розширення - розпаду», що показує «пульсуючий» характер цього процесу.

Другий вимір процесу глобалізації - загальна універсалізація і гомогенізація світу - є більш дискусійним. У глобальному просторі, що формується, постійно і на всіх рівнях виникають маргінальні області, ізольовані від впливу процесів глобалізації. Якщо світ і уніфікується, то тільки через диференціацію. Через відсутність політичних інститутів наділених загальносвітовою легітимністю, локальні економічні, політичні або культурні відмінності згладжуються під впливом співвідношення сил окремих суб'єктів, не породжуючи при цьому єдиного механізму регуляції. Саме в цьому значенні вірне твердження, що світ усе ще перебуває на стадії «недосконалої» або «незавершеної» глобалізації .

Нарешті, останній вимір глобалізації - розмивання державних кордонів - напевно, найбільшою мірою відображає суть сучасного етапу глобалізації. Кордони національних держав спочатку виявилися прозорими в економічному сенсі. На соціальні, політичні, культурні, військові й інші відносини цей процес перекинувся пізніше [15, с. 53].  
 Ґрунтуючись на сказаному про всі три виміри глобалізації, можна стверджувати, що центральною ланкою світових економічних, соціальних, політичних, культурних процесів стає глобалізація, яку розуміють як нову форму взаємопов'язаності людей, що передбачає виникнення наднаціональних і позанаціональних організацій, інститутів і утворень . Загалом, варто зазначити, що всі трансформісти визнають глобалізацію ключовим феноменом сучасного світу, який лежить у основі провідних радикальних трансформацій у всіх сферах розвитку сучасного суспільства - економіці, політиці, культурі, управлінні тощо.

Трансформісти не формують єдину логіку розвитку глобалізаційних процесів, що ведуть до становлення єдиного глобального ринку або глобальної цивілізації. Вони доводять, що глобалізація - суперечливий і неоднозначний процес. При цьому даний процес є довгостроковим і на його розвиток впливає достатньо велика група дуже суперечливих чинників. Багато хто з трансформістів сходиться в тому, що глобалізація, незважаючи на свій безпрецедентний характер, має давнє історичне коріння і тенденції становлення. І навіть вже в ході розвитку цих тенденцій глобалізація вважалася дуже суперечливим і непередбачуваним за наслідками процесом (Р. Робертсон, А. Чумаков, А. Уткін, Г. Тербон, О. Білорус).

Трансформісти розглядають сучасний світ як глобальну систему. При цьому, на відміну від ідей гіперглобалізму, ця глобальна система не є глобальним громадським суспільством або єдиним глобальним ринком без жодних кордонів. Усередині цієї глобальної системи існує достатньо сильне розмежування. Традиційний розподіл на центр і периферію, північ і південь, перший і третій світ уже є не географічним і геополітичним, він стає соціальним. Глобалізація формує нову ієрархію, яка вже абсолютно не пов'язана з географічною територією, а проникає в усі співтовариства і регіони світу. Схід і Захід, «перший» і «третій світ» не існують «десь», вони співіснують разом у рамках усіх великих міст світу. Феномен сучасного великого міста як зрізу глобалізаційних процесів знаходиться в фокусі багатьох учених данного напряму (Р. Робертсон, Д Томлінсон, У. Ханнерц, Д. Хелд, М. Алброу, У. Бек та інші) і є для них одним із основних прикладів глокалізації, гібридизації і детериторізації [15, с.55].

Представники іншої школи - скептики - на противагу трансформістам вважають глобалізацію просто посиленням взаємодії між національними економіками. При цьому держави не тільки не перестають грати головну роль на міжнародній арені, а й є, по суті, головними «архітекторами» самої глобалізації. Скептики не погоджуються з усіма головними твердженнями гіперглобалістів, вказуючи на те, що на початку ХХ століття рівні економічної взаємозалежності були порівняно вищими, а географічний простір світової економіки – ширшим. Вони відкидають поширений «міф», що владу національних урядів або державний суверенітет сьогодні підривають економічна інтернаціоналізація або глобальне врядування.

Таким чином, глобалізація - це якісно нова сходинка розвитку процесів інтернаціоналізації економічних, політичних, культурних та правових аспектів громадського життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягнула такого рівня, що почались кардинальні зміни в житті всього світового співтовариства, яке поступово перетворюється на цілісний суспільний організм.

Розділ II Основні потиріччя глобалізаційних процесів сучасної доби

2.1 Осносні проблеми та суперечності глобалізації

Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без  вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи, яка стане проявом загальної кризи існування людства та охопить найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.  
 Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль.  
 Гострота і складність цих проблем викликали появу нової галузі знання - глобалістику. теорію глобальних проблем, в розробці якої беруть участь представники не тільки суспільних і гуманітарних, але й природознавчих і технічних наук. Особлива роль в осмисленні глобальних проблем належить філософії, яка розкриває основоположні принципи життя людини в сучасному світі, міру гуманності тих змін, що відбуваються в ньому. Філософія дає можливість зрозуміти, якими повинні бути суспільство і людина, щоб не втратити свого людського характеру [14, с. 200].  
 Термін "глобальні проблеми" з'явився у 60-х роках XX ст. Спочатку на Заході, згодом - на Сході, у колишньому Радянському Союзі. Як тоді, так і тепер, серед науковців, філософів не існувало єдиної, загальноприйнятої, універсальної думки на природу і причини їх виникнення, оцінку та шляхи вирішення. І по цей день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. У 1968 році за ініціативою італійського економіста А.Печчеі виникла міжнародна суспільна організація Римський клуб. Представники Римського клубу стали активно досліджувати глобальну проблематику, складати прогнози і давати практичні рекомендації щодо стратегії діяльності людства. Перші доповіді Римського клубу викликали своєрідну сенсацію, оскільки зробили прогноз про неминучу катастрофу людства за умов збереження існуючих темпів і тенденцій розвитку. Основна ідея останніх доповідей Римського клубу - доля людства залежить від нових якостей самої людини, від формування нового світогляду, ядром якого буде глобальна свідомість людей, тобто усвідомлення ними своєї відповідальності за долю планети і людства [13].   
 Представники Римського клубу вперше зробили класифікацію глобальних проблем, що включають в себе міжсоціальні проблеми, проблеми природного середовища і проблеми індивіда.

До міжсоціальних проблем належать: проблема глобальної безпеки, збереження миру на планеті в умовах збільшення локальних конфліктів, встановлення справедливого економічного порядку (проблема багатих і бідних країн), проблема міжнародного глобального тероризму, підтримка і збереження мультикультуралізму (множинності етнічних культур) на планеті. 
 Глобальні проблеми взаємодії природи і суспільства включають в себе: екологічні проблеми; сировинна проблема; проблема енергетичних ресурсів.

Глобальними проблемами взаємозв’язку індивіда і суспільства є проблеми забезпечення з боку суспільства умов для повноцінного розвитку індивіда. Психофізіологічна структура людини не витримує сучасних темпів зростання, зазнає інформаційного перевантаження і стресів. Ріст наркоманії, алкоголізму, СНІДу руйнує генофонд людства. Руйнує індивіда і сучасне суспільство з його масовою культурою і засобами масової інформації [14, с.202].

Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобальних проблем сучасності:

1) поглиблення  суперечностей між людиною та  природою, які ведуть до виникнення  екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;  

2) розширення  зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком  виникнення проблем війни та  миру, захисту і розвитку духовного  середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним  тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.   
 Також доцільно буде навести класифікацію глобальних проблем людства за їх характером: 1) проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни, припинення гонки озброєнь, мирне розв'язання конфліктів, формування ненасильницького миру); 2) проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної та культурної відсталості, вирішення проблеми зубожіння, забезпечення ефективного виробництва, розв'язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої криз, оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях космосу і Світового океану); 3) соціально-екологічні проблеми (забруднення навколишнього середовища, необхідність раціонального використання природних ресурсів Землі); 4) проблеми людини (забезпечення її основних прав та свобод, подолання відчуженості від природи та політики, держави).  
 Суспільний прогрес та процес глобалізації є причиною низки проблем, в той же час саме завдяки глобалізації є можливість їх вирішувати на міжнародному рівні за допомогою міжнародних організацій. В той же час процес глобалізації має суперечності про які зазначив сучасний польський дослідник Т. Ковалік: «Процес глобалізації світової системи вважається найбільшою загрозою для збереження багатоманітності суспільно-економічних систем. Існує думка, що цей процес посилюється і недалеко той час, коли зникнуть системні особливості взамін на більш чи менш однорідну приватно-капіталістичну ринкову економіку у світі. Уніфікації повинні підлягати не тільки виробництво і споживання, але й спосіб життя, звичаї. Обмеженню, а у подальшій перспективі зникненню повинні підлягати суверенні держави»[7, с.194].  
 Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх не вирішення) майбутньому людства.

2.2 Антиглобалізаційний  рух

Глобалізація є однією з характерних рис сучасного світу, яка, впливаючи на різноманітні сфери людської діяльності, має як позитивні, так і негативні риси. Поширення демократичних цінностей, інтенсифікація інформаційного обміну, збільшення освітніх можливостей, покращення міжнародної торгівлі, ущільнення зв’язків між народами та державами відносять до позитивних наслідків глобалізації. Загострення екологічних проблем, збільшення розриву між бідними і багатими країнами, зростання негативного впливу масової культури, загроза розчинення національних культур в інтернаціональній, гегемонія великих транснаціональних корпорацій тощо відносять до негативних наслідків глобалізації. Ця дуалістичність призвела до того, що глобалізаційний процес має не лише прихильників, а й противників, які об’єднуються в громадські організації і рухи з метою мінімізації негативних глобалізаційних впливів [16] 
 Незважаючи на те, що учасники антиглобалістських виступів часто діють спільно, сам цей рух є різнорідним і об’єднує прибічників різних підходів до розуміння альтернативи глобалізації. Деякі групи створені спеціально з метою боротьби проти наслідків і ефектів глобалізації, інші певним чином пов’язані з пацифістськими, екологічними, ліворадикальними, анархістськими, комуністичними та іншими рухами. Проте більшість груп об’єднує критика неоліберального варіанту капіталізму і діяльності таких міжнародних економічних і фінансових інститутів як Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світова організація торгівлі тощо. . Всі представники вищезгаданих напрямків об’єднались та утворили антиглобалізаційний рух та стали представниками такого суспільно-політичного руху як антиглобалізм. 
 Учасники антиглобалістського руху борються не проти глобалізації, а проти її негативних наслідків. Вони не заперечують об’єктивний характер і невідворотність глобалізації, а лише прагнуть врахування інтересів більшості, пропонуючи альтернативну глобалізацію.

Однією з важливих проблем сучасного антиглобалізму є відсутність оформлених соціальних та історичних проектів, які можуть бути порівняні за масштабами з глобалізмом. Йдеться, перш за все, про історичне бачення майбутнього цивілізації, яке має охоплювати і державні відносини, і соціально-економічний світоустрій. Тобто, діяльність антиглобалістів часто визначається не власною стратегією, а стратегією глобалізму, вони виступають проти рішень основних суб’єктів глобалізації, підлаштовуються під робочий порядок міжнародних організацій. Програма діяльності світової опозиції є тінню від програми заходів світового уряду [5].