Філософія києво-могилянської академії

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ  І. Історія та значення діяльності

Києво-Могилянської академії. Реферат………………………………………9

Розділ  ІІ. Києво – Могилянська академія – перший 

в Україні центр професійної філософії………………………………………17

Розділ  ІІІ.  Розуміння філософії професорами

  Києво –Могилянській  академії……………………………………………..19

Розділ IV. Натурфілософська проблематика

  в філософських курсах Академії……………………………………………21

Розділ  V. Філософські проблеми 

у працях діячів Академії………………………………………………23

Висновки………………………………………………………………………..33

Список  використаної літератури…………………………………………...27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ВСТУП

Києво-Могилянська  академія виникає на базі Київської  братської школи та школи Києво-Печерського  монастиря, які були об’єднані зусиллями  митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, став академією, першим вищим  навчальним закладом східних слов’ян. Вперше в Україні філософія викладалася  окремо від теології. Її викладання в значній мірі було схоластичним. Викладачі академії розуміли філософію  як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причину речей, даних  людині богом, а також дослідити  моральні основи її життя. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто богом, якого вважали також творцем природи.

Визначними  філософами, котрі представляли Києво-Могилянську  академію, були І.Гізель (бл. 1600 – 1683), Й.Кононович-Горбацький (пом. 1653 р.), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші. Загальною ознакою їх філософського вчення було те, що воно в значній мірі ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських началах. Теософія ( від грец. тео – бог, софія – мудрість) – релігійно-філософське вчення, котре претендує на те, щоб “науковими методами” довести “божественну мудрість”, зробивши її надбанням особи.

Вони  як правило, визнавали першопричиною  всього існуючого бога, котрий творить  не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”. Разом з тим під впливом  розвитку науки і, насамперед, природознавства  у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються акценти  з теософії до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є богом. “Повне визначення природи, – писав найвідоміший філософ академії Ф.Прокопович, –  збігається з богом відносно природних  речей, в яких він необхідно існує  і які він рухає. Звідси виходить, що це визначення не лише природи ., але  воно, очевидно, відноситься до матерії  і форми. Доречно відзначити, що розуміння  філософами академії взаємозв’язку  матерії і форми, хоч і ґрунтувалося на пантеїстичній основі, суттєво  відрізнялось від тлумачення цього  питання у філософії Арістотеля. У останнього матерія є пасивною, інертною, форма ж є активною, рухливою, причинною. Лише вона дає імпульс до розвитку. Проф. академії Й.Кононович-Горбацький, в противагу античному філософу, підкреслював, що “матерія не пасивна, як вважав Арістотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми . Вся природа – це субстанція діяння”. “Матерія є активною і діяльною”, – погоджувався учень Кононовича-Горбацького – І.Гізель, – але “активна сила кожної речі” залежить від “всемогутності божої”. І. Гізель – самобутній і глибокий мислитель. Він стверджував, що матерія (безумовно, створена богом) не може бути знищена ні в якісному, ні в кількісному відношенні. Вона не виникає і не зникає в процесі її перетворення, а лише переходить з одного стану в інший. “Матерія, – писав філософ, – є в однаковій кількості і до того, в якому вигляді вона була у тілі дерева, і потім, перебуваючи в тілі вогню, котрий виник з цього дерева”.

Таку  ж думку поділяв і Ф.Прокопович, який підкреслював, що “першу матерію  не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог напочатку  світу .; в якій кількості вона створена, такою ж залишається до цього  часу і залишиться завжди”. Філософському вченню професорів Києво-Могилянської академії було притаманне розуміння єдності матерії і руху, його суперечливості, плинності речей. Рух – це така властивість матерії, без якої не можна збагнути будь-яких змін, процесів виникнення і зникнення, круговороту в природі. “Без ґрунтовного розуміння руху, – писав Ф.Прокопович, – неможливо добре зрозуміти і всього іншого ., бо всі переміни, виникнення і загибель, круговорот небес, рух елементів, активність і пасивність, біжучість і змінність відбуваються завдяки рухові. Рух являє собою як би загальне життя всього світу”. Однак “причиною причин” цього руху, на думку філософа, є бог, тобто ця проблема теж вирішувалася філософами академії з позицій пантеїзму. Разом з тим, незважаючи на такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходили відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежностей у розвитку природи, її речей і явищ. І.Гізель, наприклад, вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, “де немає протилежностей, – писав І.Гізель, – там немає ні виникнення, ні знищення”, тобто немає руху. “Рух, – підкреслював Ф.Прокопович, – виникає з протилежного; тобто спокою. Вся природа є єдністю руху і спокою. Якщо речі рухаються чи знаходяться у спокої, то все це обусловлюється самою природою, її “принципами”.

 Ф.Прокопович  висловлював таку думку: “Природа  є принципом і причиною руху  і спокою, тобто якщо речі рухаються,  їх рух обумовлюється природою, і якщо перебувають у спокої, то їх спокій знову-таки обумовлює  природа . тіла за своєю природою  або рухаються або знаходяться  у спокої”. Досить змістовно представлена у філософії Києво-Могилянській академії концепція пізнання. Філософи академії які мали сумнів у можливостях людини пізнати оточуючий її світ, розуміли, що здійснюється як на рівні відчуттів, так і на рівні розуму. Великого значення в процесі пізнання вони надавали чуттєвій діяльності людини, вважаючи, що пізнання не може обійтись без цього. “Будь-яке пізнання, – наголошував С.Яворський, – залежить від відчуттів”. Не менше категоричним було також судження Й.Кононовича-Горбацького: “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. Однак, яким би важливим не було б чуттєве пізнання людини, воно само по собі ще не дає можливості проникнути у сутність речей і явищ. Для цього потрібен розум, інтелектуальна діяльність, з допомогою якої людина може здійснити це. Бо відчуття відображають дійсність конкретно, безпосередньо, а розум – опосередковано, узагальнено, абстрактно і це відображення більш досконале. “Розум, – писав І.Гізель, – пізнає чуттєві образи більш досконало, ніж відчуття, бо відчуття пізнає матеріально і конкретно, а розум – нематеріально і абстрактно”.

Здається, що вищенаведені рядки взяті із сучасних досліджень по теорії пізнання, настільки  вони їй в багатьох відношеннях адекватні. Це яскраве свідчення високого розвитку української філософії ХVІІ – ХVІІІ століття. Результатом пізнання людини є досягнення нею істини. Це здійснюється, на думку філософів академії, двома шляхами – логічним (відповідність знання дійсності) і трансцендентальним, тобто таким, який надається людині богом, через його одкровення. Що ж до критерію істини, то тут ми маємо помітне перебільшення чуттєвого пізнання, котре вважалося не лише початком пізнання, але і критерієм його достовірності. “Фізичні теорії, – наголошував Ф.Прокопович, – стають більш точними . через випробування їх органами відчуття”.

Таким чином, філософія Києво-Могилянської академії, з одного боку, ґрунтувалася головним чином на теософській, пантеїстичній  і деїстичній основах, а, з іншого, і це є значним надбанням її розробників, глибоке розуміння  сутності природи, її руху і розвитку, самої матерії, кількісної і якісної  стабільності останньої, елементів  діалектики протилежностей, теорії пізнання і т.п., що сприяло становленню  і розвитку наукового світорозуміння. Філософія Києво-Могилянської академії – цінне надбання української  духовної культури.

Розвиток  філософської думки в Україні  на ґрунті взаємодії із культурою  Західної Європи, започаткований у  XVI ст., одержує своє завершення становленням в українському духовному житті професійної філософії як самостійної складової культури українського народу. Цей процес пов'язаний із діяльністю першого вищого учбового закладу на землях східних і більшості південних слов'ян — Києво-Могилянською академією. Діяльність цього видатного наукового і навчального заходу припадає на козацьку добу в історії нашого народу.

Виникнувши  наприкінці XV ст. як мілітарна організація, що ставила за мету захист населення на порубіжних землях від нападу кримських татар та їх сюзерену — оттоманської Туреччини, з часом козацтво прибирає на себе більш широку функцію — оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення українського народу тривалий, понад півторастолітній процес кристалізації козацтва привів до перетворення його у XVII ст. на провідний стан українського суспільства, що виконував роль проводу, втраченого внаслідок полонізації української знаті. Політична кристалізація козацтва була нерозривно пов'язаною з культурними процесами, що відбувались в тогочасній Україні. Не випадково трансформація козацтва з суто військової формації у політичний чинник з державницькими цілями відбувається за часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1614 — 1622 рр.) — вихованця Острозького освітнього центру. Показово, що здійснене ним перенесення осередку козацтва до традиційної української столиці Києва було пов'язано зі вступом 1620 р. його «з усім військом запорозьким» до Київського братства, майбутнього освітнього осередку Київської колегії, а згодом Академії. Високо освіченою людиною був Богдан Хмельницький, що закладав своєю діяльністю підвалини української державності. Значним внеском у розвиток української культури позначалось 21-річне гетьманування Івана Мазепи. Показником рівня політичної думки, якого досягли українські діячі з кола І.Мазепи, є «Конституція» самостійної Української держави, складена Пилипом Орликом — першим гетьманом, що очолив українську еміграцію після поразки і втечі з України І. Мазепи. Пройнята ідеями лібералізму та демократії, витримана в дусі ідеалів речників західноєвропейського просвітництва конституція ця є однією зі значних пам'яток політичної думки тогочасної Європи. Створені П.Орликом «Вивід прав України» та «Конституція» ґрунтуються на природно-правовій теорії. З погляду П.Орлика Україна є повноправним суб'єктом як природного права, так і воле встановленого, або людського права, а в широкому розумінні — права народів. На цій підставі обґрунтовувалось право України на вільне, незалежне, державне існування.

Ідея  залежності суспільного прогресу від  поширення освіти, що надихала козацьких  проводирів до особливого піклування про розвиток української культури, ідея цінності людини, прагнення до піднесення її самосвідомості та утвердження  гідності особи, концепція освіченого абсолютизму тощо яскраво засвідчують наявність у культурі козацької доби ідей, співзвучних ідеології раннього просвітництва, що ширилась того часу у країнах Західної Європи. Як антифеодальна ідеологія, що зверталась до широкого використання людського розуму для реалізації соціального прогресу, стверджувала необхідність подолання всіх форм несвободи шляхом морального вдосконалення роду людського, раннє просвітництво зароджується як синтез двох попередніх суспільно-політичних рухів — гуманізму і реформації.

Актуальність теми: Роль Києво-Могилянської академії в житті українського народу полягає в тому, що це був один з перших вищих навчальних закладів на території України і взагалі православних словянських держав. Києво-Могилянська академія швидко пройшла шлях від братської школи до академії і стала осередком філософської науки в Україні а, пізніше і Російської імперії, оскільки на теренах тодішньої Російської імперії не було ще подібного закладу. Вся наукова еліта Російської імперії була вихідцями зі стін Києво-Могилянської і Острозької академії.

Мета дослідження: Показати значення діяльності виходців Києво-Могилянської академії для українського народу, а також розвиток філософської думки в стінах академії.

Об’єктом дослідження є багатограна філософія наукової еліти яку виховала в своїх стінах Києво-Могилянська академія.

Предметом дослідження є власне філософія представників Києво-Могилянської академії.

Завдання данної роботи: показати історію створення Києво-Могилянської академії, як одногоз перших вищих навчальних закладів на тренах України і в тому числі Російської імперії. Також показати філософські напрямки, які розвивались в стінах академії. 

Дана  курсова робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаної літератури.

 

Розділ І. Історія та значення діяльності

Києво-Могилянської академії. Реферат

Києво-Могилянська  академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і  потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави

Виникненню  Києво-Могилянської Академії передував  культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні  і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим  завданням вони вважали виховання  громадян, гідних своєї історії і  відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного  життя стає Київ. Ось чому до Києва  потягнулись культурно-освітні діячі  за різних земель України, особливо з  тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. [2.c.145; 7.c.123; 8.c.78.11.c.57-61.]

Києво-Могилянська  академія довгий час була єдиним вищим  загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована  на принципах гуманізму і просвітництва  Академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, фундували  бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори  свято вірили в те, що освічений  розум справляє благотворний вплив  на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний  курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не і відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались  до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".

Всього  в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів  сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці  й синтаксисі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковнослов'янська, грецька., руська (українська), латинь і  польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехізис. Знання класичних  мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи  з поетики, в Києво-Могилянській Академії також викладались латинською мовою.[1.c.71; 2.c.147;11.c.34]

Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх Паїсій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають гречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній".

Руська  або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все  більший простір в Академії і  в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні  трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді  й повчання.

Згодом  в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального  курсу вводиться німецька, а з 1753р. - французька мова. З середини 18ст. вивчається російська мова, а також  староєврейська. Остання - з метою  поглибленого вивчення християнських  першоджерел.