Філософія києво-могилянської академії

Відомо, що починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, на її знищення. Приймається ряд заходів, "дабы народ малоросийский не почитал  себя отличным от великоросийского", в тому числі закони про заборону друку (з1720р.), а потім - і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784р. - суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдаеться Великороссии".[1.c.73;2.c.147;11.c.63.]

Незважаючи  на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї  України, українська літературна мова, в розвиток якої внесла свій вклад  і Академія, в повній красі зазвучала  в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та ін. Українських поетів і письменників.

Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика - цариця мистецтв, вміння красиво і вірно  висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне  застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови - поздоровні, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також - на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та ін. Студенти красномовці  завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність  й матеріальну винагороду.

В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання - читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й  власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворців лавровими  вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата). Ні одне академічне свято, ні одна знаменита подія в  Академії чи місті не відбувались  без поетів. Дні ангела ректора, префекта, професора, дні свят, особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита, чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто - все це було благодатною  нагодою для віршування, для виявлення  молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян.[1.c.74-76;2.c.150;6.c.67;7.c.134.]

Любов'ю  до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоровім". В рукописі, зробленому із списку 16ст., "Слово" зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців він  був викликаний до Росії, працював в  Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського  монастиря і ректором Ярославської семінарії. І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так, "Слово..." опинилося в руках  доброго знайомого архімандрита обер прокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Подальша доля його невідома.

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним  театр. В народі ж особливо великою  популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для  вертепу. На ярмарках, в селах - біля церков, на майданах, на цвинтарях - студенти розігрували свої дійства. Слухачі  й глядачі з радістю й захопленням  сприймали нехитру студентську  музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".

Києво-Могилянська  академія була центром філософської думки в Україні. особливе місце  серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику.[1.c.81-83;2.c.153;11.c.64.].

В другій половині 18 ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський.

Прикладом отримання добрих знань з архітектури  може служити діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать більше 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі.

В Академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від  філософії.

Лише  в 1802р. був вперше відкритий медичний клас, але природничі знання, які  давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалії, Бекона, Гіпократа, а також  чудове знання латині часто були вирішальним  у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи. А з другої половини 18 ст. й до Госпітальних шкіл Росії.

В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики:

• основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик;
• Іван Полетика, професор Кельнської Академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю;
• Данило Самойлович, який довів можливість проти чумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій;
• основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Рочії)- дід знаменитого композитора П. І. Чайковського.

В Києво-Могилянській академії формувалась історична  наука. Досить згадати, що літописці  Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. КМА дала й таких  відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описания козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой  Росии", з додатком "Землеописание  Малой россии"(1777р.); Микола Бантиш-Каменський- вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей;Максим Берлинський- археолог та історіограф  Києва.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які  навчались в Академії, були Іван Митура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широковідомі малюнки  братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. У продовж всього мандрівного  життя Василь Григорович-Барський вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був захоронений  на території Києво-Могилянської Академії.

Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального і портретного  живопису. Художня школа Києва  впливала на весь православний світ від  Москви до Балканських країн (за визначенням  мистецтвознавця Павла Білецького).

Неабиякого  розвитку в академії досягло музичне  мистецтво. З середини 17ст. в академії існує хорова школа, хори, академічний  та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік.

Обидва  залишалися незмінними, кращими серед  усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі Подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя.[1.c.173].

Студентський  хор і оркестр обов'язково запрошувались  на травневі рекреації й літні  гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочці, біля Кирилівського  монастиря, а зимою в трапезній  Братського монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості - зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора й професорів, день поминання Петра Могили, диспути - все супроводжувалось музикою і  хоровим співом. Численні пісні й  канти створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які  відправлялись на вакації або  просто просити у добрих людей  милостині.

Академія  дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них  були Максим Березовський (1745-1777р. р.) й  Артем Ведель (1767-1808р. р.), музичний геній яких до теперішнього часу хвилює серця.

Унікальною  була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в  Братський школі. П. Могила передав  Колегії всю свою бібліотеку - 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також  за рахунок закупок, надходжень від  українських друкарень. Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле  та ін. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також  лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і  поточна документація, значне місце  займали передплатні видання.

Києво-Могилянська  академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священників і селян. Із започаткуванням  Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей  відомі українські сім'ї.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких  старшин, кадри провідної української  верстви, в їх числі - писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові  канцеляристи, а також - правники, дипломати, перекладачі. це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування  Івана Мазепи.

Києво-Могилянська  академія дала не мало освічених ієрархів - єпископів, митрополитів, архимандритів, духовних письменників. Серед них  були й такі, що своїм праведним  життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслужити на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро(Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архієпископа Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський.

Києво-Могилянська  академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для  всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. 17ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з  таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в 17ст. були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є. Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого  російського "Букваря", й "Малої  граматики", Конон Зотов, відомий  військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б. Шереметьєв, сподвижник

Петра I, та ін. Їх відношення до Академії висловив П. Зеркальников, який від'їжджаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том  месте святом Киево-Могилянском".[1.c.84-86;2.c.160-161;6.c.70-71;8.c.80-81;11.c.70.]

У першій половині 17ст. в академії навчались  такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К. Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у  боротьбі з чумою, Андрій Денисов - основоположник російського документального джерелознавства  й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування  в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту  майбутнього вченого.

Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії  й Білорусі. Це Є. Славинецький - вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії. [1.c.90;2.c.170;6.c.74;8.c.84;11.c.76.].

Розділ ІІ. Києво – Могилянська  академія – перший  в Україні центр професійної філософії

Ідеї  цих трьох європейських суспільних течій — гуманізму, реформації та раннього просвітництва — у складному синтезі наявні в філософських системах професорів Києво-Могилянської академії. Цей синтез, своєрідність якого зумовлювалась впливом духовно живої на той час традиції вітчизняної культури, що ґрунтувалась на здобутках княжої доби, надає своєрідне стилістичне  забарвлення культурі України, що дає змогу розглядати її як добу українського (козацького) бароко. Починаючи з 30-х років XVII ст. й аж до кінця XVIII ст. саме культура бароко визначає своєрідність духовного, в тому числі й філософського, життя українського народу цієї доби.

Будучи  відображенням складних і неоднозначних  процесів у тогочасному суспільному  житті народу України, виявляючи спорідненість з особливостями української ментальності, культура ця є співзвучною з аналогічними процесами, що відбуваються в духовному житті тогочасної Європи.

У Західній Європі основні принципи світогляду, що утверджується в культурі бароко, закладають Б.Спіноза, Б.Паскаль, Б.Грасіан, Е.Тезауро та ін. В Україні —  плеяда професорів Києво-Могилянської академій С. Яворський, Т. Проколович, Г. Кониський, М. Козачинський, С. Кулябка, С.Калиновський та ін.

Центральним об'єктом дослідження барокової  філософії, естетики та мистецтва є досконала людина, або «героїчна особа», яка втілює в собі не лише уявний ідеал, а й  реально досяжний у цьому, земному житті. [2.c.173;5.c.69-72;6.c.67;8.c.86-89;10.c.93-95].