История философии

Вернадський В. І. (1863—1945). В історії світової і вітчизняної науки йому належить особливе місце тому, що він поєднав у собі талант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наукового аналізу з філософською рефлексією Всесвіту, організаційну діяльність з громадською, наукову роботу з навчально-виховною, любов до України з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Української Академії наук (1918—1945), директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохімічної лабораторії, головою Комісії з вивчення продуктивних сил Росії.

Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з’ясу­вання ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою він мав на увазі біосферу, в другому — сферу прояву наукової думки як планетарного явища, в третьому — геологічну діяльність людини. За В. І. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її зародженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософським світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософського плюралізму. Він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наукової школи В. І. Вер­надського є новаторство, її головною метою — пошук істини на благо людини і людства. В останньому запису у своєму щоденнику він пов’язує невдачі радянської влади зі зниженням її культурності, з насильством над людською особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства.

7. Філософські погляди І. Франка, Лесі Українки,
М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Грушевського
та їх вплив на формування національної
самосвідомості українського народу

І. Франко (1856—1913 рр.) — класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь у національно-визволь­ному русі на Галичині, був у складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству.

Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Він був великим просвітителем-гуманістом українського народу, переклав на українську мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника — матеріаліста Е. Геккеля. У цілому погляди І. Франка можна розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.

Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної української поетеси Лесі Українки (1871—1913 рр.). У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історії і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.

М. Драгоманов (1841—1895 pp.) — мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином марксизм, хоч учений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення економічного фактора.

Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покращення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголошує на понятті «громада». Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об’єднаних спільною мовою. Народи з окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства.

Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.

С. Подолинський (1850—1891 рр.). Багатогранна діяльність С. А. Подолинського знайшла відображення у працях Л. Я. Кор­нійчук, І. М. Мешко, A. I. Пашука та інших дослідників його життя і творчості. Проте в цих працях в основному розглядаються економічні та соціально-політичні погляди українського мислителя. Що стосується його філософських поглядів, то вони, як правило, трактуються у межах методології діалектичного і історичного матеріалізму, марксистського філософського світогляду, утопічного соціалізму. Такі дослідження цілком виправдані, але не вичерпують усіх особливостей і наслідків ідейної спадщини цього мислителя.

С. А. Подолинський розробив самостійну і оригінальну теорію про роль праці в збереженні, перетворенні і нагромадженні сонячної енергії на поверхні Землі. Він вважав, що людина, пізнаючи і розкриваючи таємниці природи, може й повинна використати свої знання для свідомого перетворення природи відповідно до своїх потреб. Розуміючи енергію будь-якої системи тіл як «суму здатностей тіл цієї системи до будь-яких дій», С. А. Подолинсь­кий доводить, що повна енергія системи тіл «є величиною незмінною для всіх станів, до яких система може бути послідовно приведена, що вона є величиною скінченною». Сутність розвитку думок С. А. Подолинського про так звану досконалу машину, тобто таку термічну машину, в якій тепло переходить у роботу, а робота — знов у тепло, передбачає ідеї сучасної філософської думки геліотараксії О. Л. Чижевського, синергізму І. Пригожина, коеволюції М. М. Мойсеєва.

Ф. Енгельс, з одного боку, називав ідею С. А. Подолинського про енергію систем «дуже цінним відкриттям», а з іншого — критично ставився до його бажання «знайти новий природничо-науковий доказ на користь правильності соціалізму», до його прагнення «перемішати фізичне з економічним». Але ідеї зв’язку «фізичного, природного» з «економічним, соціальним» були пізніше розвинуті в теорії циклів М. Д. Кондратьєва і теорії етногенезу Л. М. Гумільова.

М. Грушевський (1866—1933 pp.) — український історик і громадський діяч. Основні твори — «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та ін. Це був учений, що мислив широкими історично-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, яке він пов’язував із загальнодемократичними перетвореннями. Вчений підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

Питання для самоконтролю

1. Як формувалась філософська і соціально-політична думка Київської Русі та яка її спрямованість?

2. Які моральні проблеми ставили і вирішували мислителі Київської Русі?

3. Як виникла Києво-Могилянська академія і в чому полягає її значення для відродження духовності українського народу?

4. У чому полягають філософські і соціально-етичні погляди Феофана Прокоповича?

5. Охарактеризуйте основну спрямованість діяльності Кирило-Мефодіївського товариства?

6. У чому полягає значення поглядів Т. Шевченка для формування са­мосвідомості українського народу?

7. У чому полягає «філософія серця» Юркевича, його трактування поняття свідомості?

8. Що таке «філософія всеєдності» В. Соловйова?

9. Що таке «філософія свободи» М. Бердяєва? Як розуміє свободу М. Бердяєв?

10.  Висвітліть основні філософські погляди І. Франка.

11.  У чому полягає соціологічна концепція М. Драгоманова?

12.  У чому полягає історична концепція М. Грушевсьюго?

Філософський словник: «книжна культура», «народна культу­ра», Українське передвідродження, Українське Відродження, Українське Просвітництво, «філософія серця», український романтизм, українська академічна філософія XIX ст., Кирило-Мефодіївське товариство, Києво-Могилянська академія, російськомовна школа київського гуманізму, Львівсько-варшавська школа, школа «червоного позитивізму».

2.7. ТЕМА 7. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Вивчення цієї теми здійснюється за окремими філо­софськими напрямами:

1.  Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення.

2.  Діалектичний і історичний матеріалізм.

3.  Позитивізм і неопозитивізм.

4.  Філософія життя.

5.  Філософська антропологія.

6.  Герменевтика.

7.  Структуралізм.

8.  Екзистенціалізм.

9.  Неотомізм.

10.  Ірраціоналізм.

11.  Фрейдизм та неофрейдизм.

Конспективний виклад теми

1. Загальна оцінка і відмінні риси
сучасної філософії, етапи її становлення

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, у якій майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості — найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з’явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії (після класичної німецької) виділяють такі періоди її становлення:

І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. У цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм.

II період: з 70-х років XIX ст. по 1914 p. До зазначених напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм — емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.

III період: з 1917 p. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом — структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.

Розглянемо деякі з них.

2. Діалектичний та історичний матеріалізм

Марксистська філософія, безумовно, важливий етап у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.) дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Маркс і Енгельс неодноразово зазначали, що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха. Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайомлення безпосередньо з першоджерелами.

У 1932 p., майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані «Економічно-філософські рукописи 1844 p.». Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі комплексу ідей Маркса, що продукують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля щодо активної діяльності суб’єкта, Маркс уперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетво­рювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, — головна в цій праці Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона має матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуження, і займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник — держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення приватної власності на реальну власність кожного індивіда, реального «присвоєння людиною відчуженого від неї багатства» (йдеться про все багатство — матеріальне і духовне), тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, — це людина багата, багата на різноманітні потреби, інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в гармонії з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його «Тезах про Фейєрбаха». Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі «Німецької ідеології» Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу матеріалістичного вирішення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином, складається цілісна концепція су-
спільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов’язаних з ним форм людського спілкування, породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму як метафізичного, споглядального, тобто такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував адекватного методу пізнання — діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом у його працях «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг».

Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів у Європі, Америці. В Німеччині — це Й. Діцген (1828—1888 pp.) та Ф. Меринг (1845—1919 pp.), у Франції — П. Лафарг (1842—1911 pp.), в Італії — А. Лабріола (1843—1904 pp.), у Росії — Г. В. Плеханов (1856—1918 pp.), в Україні — М. І. Зібер (1844—1888 pp.).

Г. В. Плеханов — автор багатьох творів з історії філософії, історії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, з теорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Людина рідкісної ерудиції, Плеханов цікаво і доступно роз’яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмінність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов наголошував, що «Карл Маркс заявив про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методові Гегеля», що гегелівська діалектика мала непослідовний характер, оскільки визнавала розвиток лише у минулому. Він глибоко роз’яснював положення про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх значенню. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи.