Загальний стан транспорту країни

Згідно із стратегією України щодо інтеграції до ЄС в міжнародному аеропорту  “Бориспіль” (далі — аеропорт) протягом останнього десятиліття вживаються заходи до підвищення якості послуг та виробничих потужностей з урахуванням  зростаючої важливості аеропорту як головних повітряних воріт України  та базового аеропорту для провідних  українських авіакомпаній.

Недостатня пропускна  спроможність термінальних комплексів аеропорту не дає змоги задовольнити попит на послуги авіаційного  транспорту та гальмує процес його перетворення у міжнародний транзитний вузловий аеропорт трансконтинентального  значення.

Невідповідність термінальних комплексів і аеродромних споруд сучасним вимогам унеможливлює застосовування новітніх технологій на рівні міжнародних  стандартів забезпечення якісного обслуговування пасажирів та авіаперевізників.

 

2. Аналіз причин виникнення  проблеми та обґрунтування необхідності  її розв'язання

Приведення авіатранспортної інфраструктури у відповідність  з міжнародними вимогами є важливою складовою частиною стратегії держави, спрямованої на забезпечення конкурентоспроможності української економіки на світовому  ринку.

Згідно з прогнозами Міжнародної  організації цивільної авіації  у період з 1997 по 2020 рік загальний  попит на повітряні перевезення  в середньому щорічно зростатиме на 4,5, а кількість операцій повітряних суден на 3,5 відсотка. З урахуванням такого попиту світовий парк повітряних суден майже подвоїться (з 10000 одиниць у 1998 році до 20000 одиниць у 2020 році). Це означає, що до 2020 року аеропорти мають обслуговувати пасажирські перевезення, обсяг яких збільшиться майже в 2,7 раза (обсяг вантажних перевезень зросте ще більше).

Економіко-географічне положення  України сприяє розвитку її авіаційного  потенціалу та  інтеграції у європейську та світову транспортні системи.

Відсутність в аеропорту  термінальних комплексів, які відповідають сучасним вимогам, призвела до зниження динаміки зростання пасажиропотоку, який у 2002— 2004 роках становив у середньому більше ніж 25 відсотків на рік порівняно  з 10—15 відсотками в Європі. На найближчі 15 років прогнозуються значні темпи  зростання транспортних потоків.

За попередніми розрахунками через аеропорт у 2010 році буде перевезено 8,1 млн. пасажирів, у 2015 році — 13,1 млн., у 2020 році — близько 18,4 млн. пасажирів.

Для розв’язання проблем, що виникли в галузі авіаційного  транспорту, необхідно розробити  Державну програму розвитку міжнародного аеропорту “Бориспіль” на період до 2020 року (далі — Програма).

 

3. Мета та основні  завдання Програми

Метою Програми є:

• перетворення аеропорту у міжнародний транзитний вузловий аеропорт трансконтинентального значення;
• підвищення рівня безпеки польотів та авіаційної безпеки;
• підвищення рівня обслуговування пасажирів;
• створення сприятливого стабільного інвестиційного клімату для розвитку інфраструктури аеропорту, в тому числі для мінімізації використання державних коштів;
• удосконалення процедури митного та прикордонного контролю під час перетинання державного кордону для скорочення часу його проходження, створення умов для здійснення прикордонного та митного контролю відповідно до пропускної спроможності аеропорту.

 

Основні завдання Програми:

• забезпечення державної підтримки та координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади під час виконання Програми;
• створення умов для будівництва та подальшої експлуатації об'єктів аеропорту суб'єктами різних форм власності відповідно до законодавства з дотриманням вимог директивних документів Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародної асоціації авіаційних перевізників, ЄС та інших міжнародних норм і правил;
• розроблення генерального плану розвитку аеропорту, в якому передбачається проектування, будівництво та подальша експлуатація термінальних комплексів з  приміщеннями для здійснення прикордонного та митного контролю, медичних та санітарно-карантинних пунктів, будівлями для пожежно-рятувальних служб, для утримання службових собак, а також  тварин, яких не пропустила митна служба, створення інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи для перевірки осіб, транспортних засобів і вантажів, що перетинають державний кордон України.

 

4. Визначення  шляхів, методів та етапів розв'язання  проблеми

Пасажирські термінальні  комплекси

На 2010 і 2015 роки питома площа  у термінальному комплексі на одного пасажира на годину визначена  у розмірі до 34 кв. метрів, на період до 2020 року передбачається збільшення до — 49,5 кв. метра, в тому числі площа посадкових галерей з аеромостами становить — 20 кв. метрів, а для  організації неавіаційної діяльності — 7,5 кв. метра.

Виходячи з цих розрахунків, до 2010 року заплановано будівництво  за рахунок кредиту, наданого Урядом Японії в рамках програми офіційної  допомоги розвитку термінального комплексу  “Д” пропускною спроможністю 1500 пасажирів  на годину з подальшим розширенням  до 2000 пасажирів на годину. До 2015 року передбачається будівництво термінального  комплексу “Е” пропускною спроможністю 2000 пасажирів на годину. Пропускна  спроможність пасажирських термінальних комплексів становитиме 5500 пасажирів на годину з урахуванням реконструкції термінального комплексу “В”.

 До 2020 року планується  збудувати термінальний комплекс  з пропускною спроможністю 2000 пасажирів  на годину. Загальна пропускна  спроможність пасажирських термінальних  комплексів становитиме 7500 пасажирів на годину, що дасть змогу обслуговувати до 20,5 млн. пасажирів на рік.

 

Вантажні термінальні  комплекси

До 2010 року буде збудований вантажний термінальний комплекс площею 6000 кв. метрів,  добова пропускна спроможність якого становитиме 200 тонн.

До 2015 року планується спорудити  вантажний термінальний комплекс площею 10850 кв. метрів, добова пропускна спроможність якого становитиме 300 тонн.

До 2020 року буде збудований вантажний термінальний комплекс площею 12500 кв. метрів, добова пропускна спроможність якого становитиме 400 тонн.

Після виконання Програми загальна площа всіх термінальних комплексів становитиме 29350 кв. метрів з добовою пропускною спроможністю 900 тонн.

 

Аеродром

Геометрія аеродромних покриттів  льотної зони № 1 не відповідає вимогам  великогабаритних перспективних повітряних суден типу А-380. Ця проблема буде розв’язана під час реконструкції льотної  зони № 2 шляхом спорудження до 2015 року нової злітно-посадкової смуги, яка  відповідатиме вимогам експлуатації зазначених повітряних суден.

 

Об'єкти засобів посадки  та радіонавігації

Заміна обладнання і модернізація засобів посадки та радіонавігації передбачається в міру відпрацювання  їх ресурсу. Планується реконструкція  злітно-посадкової смуги № 2 та будівництво  аеродромного диспетчерського пункту з вежею для організації робочих місць диспетчерів посадки, старту та руління, необхідних у зв’язку з розширенням зони відповідальності.

 

Генеральний план, землевідведення  і транспорт

Передбачається поділ  території аеропорту та прилеглих  до неї земельних ділянок на:

• зону розвитку пасажирських термінальних комплексів та перонів;
• зону розвитку авіації загального призначення та бізнес авіації;
• сектор державного авіаційного підприємства “Україна” — на землях, виділених Міноборони, що передаються зазначеному підприємству;
• сектор державного підприємства “Зал офіційних делегацій” — на землях, виділених Міноборони, що передаються зазначеному підприємству;
• сектор державного підприємства Міноборони “Українська авіаційна транспортна компанія Міністерства оборони України” — на землях, виділених Міноборони;
• сектор Міноборони;
• зону розвитку паливопостачального комплексу;
• зону розвитку вантажних перевезень з під’їзною колією;
• зону розвитку сервісного обслуговування повітряних суден;
• зону автосервісу;
• зону готелів, бізнес-центрів та офісів;
• виробничо-технічну зону;
• зону підземного колійного транспорту до пасажирських терміналів;
• резервні земельні ділянки для розвитку інфраструктури аеропорту.

Загальна площа земель, на яких розташований аеропорт, становитиме 947,3 гектара. До 2020 року передбачається додаткове відведення земельних  ділянок обсягом 267,4 гектара під  будівництво комплексів вантажних  перевезень, паливопостачання, автостоянок, секторів державного підприємства “Зал офіційних делегацій”, державного авіаційного підприємства “Україна”, бізнес-авіації, авіації загального призначення.

Зараз транспортний зв’язок  з аеропортом здійснюється через  автомагістраль Київ — Харків із заїздом  на під’їзну дорогу, яка примикає до привокзальної площі аеропорту.

Передбачається реконструкція  існуючої та будівництво нової під’їзної  автодороги на відстані 80 метрів для розподілу транспортних потоків на в’їзді та виїзді. Для забезпечення сучасної технології обслуговування пасажирів передбачено будівництво під’їзної естакади до термінальних комплексів для відокремлення пасажирів, які прибули, від тих, що відлітають.

У зв’язку із збільшенням  обсягів пасажирських перевезень виникає  потреба в будівництві спеціального колійного транспорту, що має підземний  зв'язок з термінальними комплексами  аеропорту та експрес зв’язок  із транспортними вузлами м. Києва.

Для доставки вантажів планується будівництво окремої залізничної  гілки від м. Борисполя на схід від аеропорту до виробничо-технічної  зони.

 

5. Очікувані результати

Виконання Програми сприятиме:

• підвищенню статусу України як авіаційної держави та повноцінній реалізації її транзитного потенціалу;
• інтеграції України в економічне та суспільно-політичне життя світового співтовариства;
• розвитку міжнародного туризму в Україні;
• використанню науково-технічного та інтелектуального потенціалу країни;
• підвищенню рівня безпеки польотів та авіаційної безпеки;
• створенню додаткових робочих місць;
• більш повному задоволенню потреб населення України у високоякісних авіаперевезеннях.

 

Практична реалізація вище викладених заходів дозволить забезпечити  подальший прогресивний розвиток авіаційного  комплексу України, налагодити тісні  соціальні та економічні взаємозв’язки  з іншими країнами, розширити потенційні ринки збуту української авіабудівної продукції, забезпечити участь вітчизняних  підприємств у виконанні іноземних  проектів та зайняти гідне місце  у глобальному конкурентному  середовищі авіатранспортних послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Експорт електроенергій в інші країни світу

Електроенергетика – базова галузь, що забезпечує потреби країни в електричній енергії. Надлишкові потужності дозволяють експортувати частину енергії. Із загальної потужності електрогенеруючих станцій потужність теплових електростанцій, теплоелектроцентралей і блокстанцій становить 63,9%, атомних електростанцій – 26,2%, гідроелектростанцій і гідроакумулюючих електростанцій – 9,7%, нетрадиційних джерел – 0,2%.

Основою електроенергетики  країни є Об’єднана електроенергетична система (ОЕС) України, яка здійснює централізоване енергозабезпечення електроенергією  внутрішніх споживачів і взаємодіє  з енергосистемами сусідніх країн, забезпечуючи експорт і імпорт електроенергії магістральними і міждержавними  лініями електропостачання і  через електропідстанції напругою 220-750 кВ.

Сьогодні понад 92% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий  ресурс і потребують модернізації або  заміни.

Система теплопостачання  в Україні досить розвинена. Сьогодні структура теплоспоживання –  це: промисловість – 35,4%, житлово-комунальний  сектор – 43,7%, інші сектори економіки  – 20,9%.

В країні працює близько 250 ТЕЦ. Основним паливом для ТЕЦ служить  природний газ (76-80%), використовуються також мазут (15-18%) і вугілля (5-6%).

В тепловому господарстві країни діє понад 100 тис. котелень різного  призначення. Основним паливом для  котелень є природний газ (52-58%), частка рідкого палива складає 12-15%, вугілля  – 27-36%. Чималий обсяг теплоти  виробляють індивідуальні (поквартирні) генератори (газові, рідинні, твердопаливні  котли, побутові печі тощо).

Обладнання більшості  ТЕЦ застаріле, не відповідає сучасним екологічним вимогам і нормативам, потребує реконструкції, модернізації або повної заміни.

Задоволення попиту в тепловій енергії з одночасним забезпеченням  необхідного рівня енергетичної безпеки, економічності, екологічної  чистоти і комфортності вимагає  максимально можливого заміщення  природного газу в структурі теплопостачання  на інші види первинної енергії, передусім  власного походження.

Розвиток системи теплопостачання  прогнозується здійснювати до 2030 р. за такими напрямами:

• збільшення рівня виробництва теплової енергії на теплових і атомних електричних станціях майже в 1,7 раза (з 56,4 млн Гкал до 93,9 млн Гкал) з одночасним зменшенням частки природного газу на виробництво теплової енергії за рахунок поетапної заміни газового нагріву системами акумулятивного електронагріву;
• розширення впровадження електричних теплогенераторів, що дозволить ефективно використовувати встановлену потужність поза межами опалювального сезону для кондиціонування, забезпечуючи вирівнювання сезонних навантажень енергетичної системи. Прогнозується до 2030 р. збільшення обсягів виробництва теплоенергії електричними теплогенераторами до 180,0 млн Гкал;
• збільшення рівня виробництва теплової енергії поквартирними генераторами в 1,4 раза до 33,3 млн Гкал;
• розширення обсягів виробництва теплової енергії за рахунок інтенсивного впровадження енергозберігаючих технологій і використання нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії;
• зменшення виробництва теплової енергії котельними установками, передусім на природному газі в 1,7 раза (з 148,8 млн Гкал до 85,9 млн Гкал).