Афіни – як осередок світової культури

2

              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

на тему:

«Афіни – як осередок світової культури»

Виконав студент

групи ТР-07-1

………………….

Керівники курсової роботи:

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………   3

Розділ І. Ресурсні передумови для розвитку туризму в  Афінах….   5

1.1.       Фізико-географічне розміщення та історичний потенціал……   5

1.2.   Основні історичні пам’ятки міста………………………………   11

1.3.   Основні місця для відвідин……………………………………...   19

Розділ ІІ. Аналіз розвитку туристичної індустрії міста...............  25

2.1.           Музеї міста……………………………………………………….  25

2.2.           Особливості грецької кухні …………………………………….  27

2.3.           Туристична інфраструктура Афін……………………………… 30

Висновки…………………………………………………………………35

Список літератури……………………………………………………… 37

Додатки ………………………………………………………………… 38

Вступ

Афіни – це рай для туристів з самими різними забаганками: вони найкраще підходить для любителів пляжних задоволень, цінителів старовини і класики, а також – це обов'язкове для відвідин місто для всіх, кому цікаво, де зародилася Західна цивілізація.

Афіни – столиця Греції, країни яка розташована в південно-східній Європі, Греція межує з Болгарією, Албанією, Туреччиною і колишньою югославською республікою Македонією.

У цьому місті відчуваєш життя по-іншому. Воно гамірне й багатолике. Воно нагадує модель людської історії, в якій зійшлися відразу всі часи та епохи. Час немов втрачає тут звичайний лінійний плин, а існує у своєму цілісному просторовому образі. Милуючись Афінами з висоти Акрополя, так і хочеться вигукнути: «Для тебе, Греціє, колиски всієї європейської культури, дві з половиною тисячі років — як один день!» Далеке минуле не просто мирно уживається в столиці Греції з сьогоденням, а надає цілющої сили сучасному грецькому мистецтву.

Руйнівні бурі пронеслися над давніми Афінами на тривалі десятиріччя загальмувавши їх поступальне зростання. Проте свободу було відвойовано. Як богиня Афродіта, нова Греція повстала з піни морської, на повен голос заявивши про себе світу.

Паломництво до казкового міста давніх богів — до берегів Егейського моря, до заповідних місць, самі назви яких звучать як таємничі послання далеких предків, — здійснюють сьогодні тисячі туристів зі всіх куточків планети. Та сюди приваблює не лише можливість на мить стати причетним до красот щедрої природи й до овіяних легендами історичних спогадів. Сьогоднішні Афіни є одним із найбільших культурних центрів європейського та світового масштабу. Місто гордиться своїми пам'ятниками історії, створеними в римський, візантійський і оттоманський періоди. Археологічний музей також представляє різноманітні експонати, що знайомлять нас з минулими епохами.

Наукова актуальність дослідження в моїй роботі полягає у описі  туристичних ресурсів Афін, які хоча й немало досліджені, але становлять значний інтерес для туристів.

Метою роботи є аналіз та оцінка туристичних ресурсів міста, виявлення основних переваг та недоліків туристичних подорожей у Афіни.

Об’єктом дослідження є туристично-рекреаційні та історико-культурні ресурси Афін, що сприяють розвитку міжнародного туризму.

Предметом дослідження є місто з багатим історичним минулим, видатними культурними та архітектурними пам’ятками, видатними вченими і філософами – Афіни.

Основними завданнями роботи є:

      аналіз умов здійснення туристичної діяльності у Афінах;

      оцінка туристичних ресурсів Афін;

      аналіз організації туристичної діяльності у місті.

Розділ І. Ресурсні передумови для розвитку туризму в Афінах

1.1.Фізико-географічне розміщення та історичний потенціал

Афіни (грец. Αθήνα) - столиця Греції, центр нома (адміністративного округу) Аттіка й прославлене місто Древньої Греції, одне із стародавніх міст світу і одночасно одна із молодих столиць в Європі. Статус столиці Афіни придбали в 1834 р. Це гамірне і темпераментне місто. Воно розташоване на відстані 8 км на північний схід від порту Пірей у затоці Егейського моря, побудоване навколо скелястих пагорбів Акрополіса висотою 169 м. і Ареопагуса висотою 112 м. Лежить на півдні центрального плато Аттіки, де протікають гірські потоки Цефіс та Іліс. [1; 18]

Місто так розрослося , що займає усю рівнину, тому навряд чи зможе у майбутньому істотно збільшити свою площу. Земля рівнини скеляста і неродюча. Геологічні особливості місцевості часто викликають феномен температурної інверсії, на якому лежить частина відповідальності за забруднення повітря (від схожих проблем і з цієї ж причини страждає, наприклад, Лос-Анджелес). [4; 56]

Аттіка – споконвічно грецька земля, місце, де зародилися стародавні Афіни. Тут, в цьому маленькому куточку землі, серед родючих полів, греки знайшли для себе рай і перетворили світогляд цілого Заходу, створивши безсмертну Аттічну цивілізацію. Проте ця повна нев’янучої слави частина Греції живе не тільки своєю історією. Побережжя Аттіки знамените своєю красою з давніх часів. Окрім природи, старовини і чистого блакитного моря, тут відкриваються невичерпні можливості для відпочинку, а прекрасні дороги доводять до найпотаємніших куточків місцевості. Відмінною рисою Аттіки є незвичайна різноманітність ландшафту. З одного боку, – велична краса гір Парніфа, Педелі і Гіммет, а з іншою – море з його численними курортами і пляжами.

Географічне розташування: Область Аттіка граничить на півночі з Центральною Грецією і омивається на півдні водами Саронічеської затоки. Тут розташовані Афіни – столиця грецької держави, і Пірей – головний морський порт країни. Афіни, передмістя і місто Пірей утворюють міський комплекс, де живе більше третини населення країни – офіційно майже 3,7 млн. чоловік, проте багато джерел кажуть і про 5 млн., а також про 500 тис. тимчасово проживаючих іммігрантів. [5; 23]

Передмістя Афін – чудове місце для морських прогулянок і купання. Побережжя Саронічеської затоки, від Пірей до мису Вульягмені, – район розкішних вілл і житлових будинків заможних афінян, дивовижних пляжів і причалів для яхт, дорогих магазинів і престижних видів спорту. Афіняни приїжджають сюди на вихідні, насолодитися природою і повечеряти на березі моря, а заможні туристи зі всіх куточків земної кулі за дивовижним пляжним відпочинком, новими враженнями і покупками. Середземноморський клімат Аттіки не тільки приємний, але і здоровий через свою сухість. Середньорічна температура в Афінах біля 17° С. Найхолодніший місяць в Афінах – січень (9° С), найбільш жаркий – липень (в середньому 27° С). У липні-серпні в районі Аттіки температура повітря іноді підіймається до 45°С. З середини травня до середини вересня, а нерідко і пізніше в Афінах майже не буває дощів. В середині дня температура може підвищитися до +30.С і більш, літні вечори зазвичай прохолодні і приємні. Коли восени проливаються дощі, стомлений від спеки ландшафт немов прокидається, листя починає зеленіти, а вечори стають прохолодними. Хоча заморозків і снігу в Афінах майже не буває (мінімальні температури рідко опускаються нижче 0), афінські зими, як правило, холодні. Купальний сезон починається в квітні і завершується в кінці жовтня, пік доводиться на серпень місяць. [6; 43]

Пляжі Гліфади, Вули, Вульягмені, Варкизи, Лагонісси і Суніо щорічно збирають тисячі гостей. У Вульягмені знаходяться найфешенебельніші готелі Афінської Рів’єри. Рясні хвойні гаї, побережжя, що розкинулося уздовж, додають повітрю унікальні властивості. А озеро з цілющими мінеральними джерелами, розташоване тут, допомагає в лікування шкірних і ревматичних захворювань.

Вдале розташування Афін дозволяє протягом одного дня зробити подорож в античний театр Епідаврос, м. Навпліо, у Дельфи, Коринф і античні Мікени, а також круїзи до ближніх островів Андро, Поростів та Ідра. Можливості відпочити й розважитися тут нескінченні. [8; 4]

Походження назви міста

За легендою, засновником міста був Кекроп. Земля народила його напівлюдиною-напівзмієм. Заснував він місто в Аттіці саме у той час, як сперечались бог моря Посейдон та дочка Зевса войовнича Афіна. На суд зібрались боги із верховним суддею Зевсом на афінському Акрополі. На суд Зевс покликав і Кекропа, аби він вирішив, хто має стати господарем Аттіки. Вирішили, що влада належатиме тому, хто принесе більш цінний подарунок.

Посейдон вдарив своїм тризубом у скелю, і на тому місці з'явилось джерельце. Вдарила Афіна своїм виблискуючим списом по землі, і на тому місці виросло оливкове деревце. Дар Афіни настільки вразив Кекропа, що він проголосив: «Світлі боги Олімпу, всюди шумлять води безмежного моря, та ніде нема оливи, що дає багаті плоди. Афіні належить олива, тож вона дасть багатство усій країні та спонукатиме кожного до землеробства. Велике благо дала Афіна Аттіці, нехай їй належить влада над усією країною!»

Так місто отримало свою назву, а Кекроп заснував в Афінах перше святилище на честь захисниці міста. Першими жрицями Афіни були дочки Кекропа. Він же сам став першим царем Аттіки. Однак через те, що Посейдон програв у цій суперечці, у місті почало бракувати води.

Вважають, що множинність назви міста через тодішню моду гр. Αθήναι. Досить згадати Фіви, Дельфи, Мікени тощо. Після прийняття у 1970-х роках дімотіки (форма мови, наближена до розмовної) у якості офіційного варіанту грецької мови місто отримало назву грец. Αθήνα — в однині. Однак у більшості європейських мов, у тому числі і в українській, збереглась множинна назва «Афіни». [2; 45]

Історія міста

Дата виникнення Афін досі залишається нез’ясованою, проте достеменно відомо, що у XV ст. до н.е. воно вже існувало. Афіни були найвпливовішим містом Греції (V—IV ст. до н.е.), головним культурним та інтелектуальним центром Європи. А Перікл перетворив їх на святиню усього Західного світу.

У ІІ ст. до н.е. у добу Римської імперії Афіни все ще залишались величним містом, та у наступному столітті вони витримували численні напади варварських племен готів та герулів, які 267 року перетворили місто майже на суцільну руїну. Це було перше з чотирьох зруйнувань, які Афінам судилось пережити.

Під час грецько-персидських воєн у 490 р. до н.е. у 40 км. від міста відбулась знаменита Марафонська битва, в ході якої афіняни та платейці під командуванням Мільтіада розбили численніше персидське військо. Десять років потому Ксеркс І захопив Афіни та спалив святилища на Акрополі. Але у битві при Саламіні 20 вересня 480 року до н.е. персидський флот був розбитий Фемістоклом, і цар був змушений тікати.

431 року до н.е. Афіни вступили у війну зі Спартою. Внаслідок чуми, афіняни отримали поразку, ворог зрівняв із землею міські укріплення (хоча їх залишки досі можна побачити поблизу Пірея).

У 86 р. до н.е. військо римського полководця Луція Корнелія Сулли після багатомісячної осади здобуло Афіни. Місто три доби грабували солдати – Сулла бажав повністю його знищити. Тільки коли до нього прийшла делегація афінян та нагадала йому про колишню велич Афін, Сулла передумав та мовив: «Дарую життя живим заради мертвих.»

Філософські школи Афін були закриті у 529 році н.е. Імператор Юстиніан піддав анафемі «розсадники поганської премудрості», адже християнство отримало у Візантійській імперії статус офіційної релігії. Колишній могутній поліс втратив своє значення для імперії та потроху перетворювався на провінційне містечко.

Наступні 5 століть були для Афін спокійними та мирними. В XI—XII століттях місто переживає відродження, цей період вважається «золотим» віком візантійського мистецтва в Афінах, тут було зведено безліч храмів. Було побудовано біля 40 візантійських церков (8 з них збереглись донині), у тому числі церква Св. Апостолів між Акрополем та стародавньою афінською агорою (ринком), відновлена 1956 р. У той же час поряд з Коринфом і Фівами Афіни збагачувалися торгівлею і були важливим центром виробництва мила і фарб.

Коли на початку XII ст. цей мир закінчився, Афіни опинились у центрі зіткнень між арабами та християнами-хрестоносцями, що боролись за панування у східній частині Середземного моря. Після численних грабунків, що тривали близько 100 років, у 1180 р. араби перетворили більшу частину Афін на руїни. 1185 р. афінський архієпископ Акомінат змалював картину руйнацій: «місто зламане та пограбоване, населення голодує». Згодом у 1204 р. спустошення Афін завершили хрестоносці.

Наступні 250 років афіняни жили як раби під владою змінюючих один одного правителів — західноєвропейських рицарів («франків»), каталонців, флорентійців та венеціанців. За них Акрополь було перетворено на середньовічну фортецю, над Пропілеями спорудили палац, а на бастіоні храму Ніки було зведено високу оглядову вежу, що виділялась у панорамі Афін впродовж значної частини XIX ст.