Афіни – як осередок світової культури

Після захоплення 1453 року Константинополя турками Греція, а разом з нею й Афіни, опинились під владою нового господаря. 1458 р. у місто ввійшов османський султан Мехмед ІІ Завойовник. Він був настільки вражений красою міста, що видав наказ про заборону так чи інакше торкатись руїн. Парфенон у той час став головною мечеттю міста. Османи зайняли центральну частину міста (Акрополь, агору), афіняни ж були виселені до кварталу Плака. Проте ще два століття тут панував мир.

Цього разу мир порушили венеціанці, що у XVII ст. втретє спустошили Афіни, 1687 р. вигнали турок, та через епідемію чуми самі були змушені залишити місто. Тим не менше життя під владою турок знову усталилось, і лише під час визвольних змагань греків за незалежність у 1820-х рр. місто було зруйновано — вже четвертий раз за його славетну історію — 1826 р. Та панування османів тривало недовго.

1833 року Афіни було проголошено столицею новоствореного Грецького королівства (на той час у місті мешкало 5 тисяч осіб). 1834 р. до Афін прибув новий грецький король Оттон Баварський. Дуже швидко з'явились амбіції відбудувати місто та повернути йому колишню велич: було побудовано кілька головних вулиць у неокласичному стилі, утому числі площа Синтагма, Афінський університет, Національний парк, виставкова зала Заппіон, Олімпійський басейн. 1896 року на відновленому стадіоні Панатінаїкос, вибудованому із суцільного мармуру, було проведено перші сучасні Олімпійські ігри.

Початок ХХ ст. активізував археологічні та реставраційні роботи. у 1920-х роках кількість населення міста зросла до 2 млн. осіб – на батьківщину масово повертались афіняни та їх нащадки, вигнані османами до Малої Азії.

За Лозаннським договором (1923), підписаним наприкінці Балканських воєн 1922-1923 рр., Греція майже вдвічі збільшила свою територію та населення, а Афіни дуже скоро посіли своє місце серед європейських столиць.

Під час Другої Світової війни Афіни були окуповані німецькими військами. Проте після війни в Афінах, як у Греції в цілому, розпочався період прискореного розвитку, що тривав до 1980-х, коли вперше дали про себе знати проблема перенаселення столиці та проблема транспорту.

Вступ Греції до ЄС у 1981 р. приніс Афінам колосальні інвестиції. Нині Афіни — це найсучасніший мегаполіс із вражаючими античними пам’ятками, всесвітньо відомим «нічним життям» та торговельними центрами найвищого рівня. 2004 року тут відбулись 28 літні Олімпійські ігри. [11]

1.     2.  Основні історичні пам’ятки міста

Афіни – знаходяться у історико-географічній області  Аттіці. Ця область має в своєму розпорядженні велику кількість старовинних і культових споруд історичного значення: на мисі Суніон – храми Посейдона і Афіни; у Бравроні – храм Артеміди; у Рамнунді – храм Немізіди; у Марафоні – місце перемоги греків над персами; у Елефсіне – храм Деметри; пам’ятники візантійської епохи – монастирі Кесар’яні і Дафні.

В самих Афінах збереглись всесвітньовідомі пам'ятки античної архітектури. Розташування Афін між кількома горами вплинуло на те, що місто побудовано дещо хаотично. Але всі побутові труднощі та незручності компенсують незліченні історичні скарби, концентрація яких тут висока, як ніде у світі. Афіни підкуповують різноманіттям архітектурних форм. Звичайно, тут не знайти будівель, що збереглися в цілості, і пам’ятників – все-таки місту майже 6 тисяч років! Але є багато симпатичних провулків, сквериків. Більшість відвідувачів нічого не бачать через “nefos” (смог) і високих житлових будинків, поспішно побудованих як житла для біженців, що приїхали з Малої Азії в 1923 році. [3; 78]

Центром Афін вважають пагорби Акрополь і Лікавітос. Саме звідси майже шість тисяч років тому розпочинали розбудовувати місто. Афінський Акрополь – це символ стародавньої Греції. Створений він був у V ст. до н. е. Афінський Акрополь, в якому розташований Парфенон, немов охороняючи місто, підноситься над Афінами і видний з практично будь-якої точки міста.На його вершині ще в мікенську епоху (1600 – 1000 роки до н.е.) звели царський палац із захисним муром завтовшки 4,5 м. Зрештою, уникнути руйнування це йому не допомогло. Більшість будівель, які збереглися до наших днів, датовані V століттям до н.е.

Ансамбль афінського Акрополя – вершина еллінської архітектури класичної доби Стародавньої Греції. Розташований на високому плато (156,2 м над рівнем моря), Акрополь домінує над сучасними кварталами міста. Перікл почав трансформацію Акрополя в місто храмів, почувши від дельфійського оракула в 510 році до н.е., що він повинен стати провінцією для богів. Серед сучасної забудови великого міста здалеку видно скелю Акрополя, яка підноситься над містом на 70-80 м. Звідусіль — стрімкі, майже прямовисні схили. Лише із заходу на Акрополь веде звивиста дорога. Загальна площа споруди Акрополя 300 × 130 м. Тут уже в II тис. до н. е. стояла фортеця. Після того як вона втратила військове й адміністративне значення і центр громадського життя Афін перейшов на торговельну площу — агору, Акрополь залишився релігійним центром, де ще наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. було зведено храм Афіни — покровительки міста, а згодом, за правління Пісістрата та його синів,— інші численні споруди. Настали героїчні часи персидських війн. Загарбники двічі руйнували Акрополь – у 480 і 479 рр. до н. е. Після перемоги над персами афіняни відновили укріплення, але з відбудовою храмів не поспішали. Художній задум ансамблю визрівав довго. Спорудження Акрополя розпочалося при Періклі, що був стратегом Афін з 443 по 429 р. до н. е. Художніми роботами керував великий скульптор Фідій. У будівництві брали участь найвідоміші архітектори тих часів – Іктін, Каллікрат, Мнесікл та ін. [7; 214]

Тоді виник задум створити художній ансамбль, який мав перевершити все, що було найкращого в мистецтві Еллади. Головна тема художнього вирішення ансамбля – перемога над персами. Саме ця тема була найбільш популярною в народі. Архітектори почали розробляти риси загальноеллінського архітектурного стилю, використовуючи при цьому кращі досягнення доричної та іонічної архітектури.

На Акрополь із заходу між кущів та уламків скель веде положиста дорога. Праворуч повільно виростає величезна маса кам'яного бастіону Піргоса, на якому стрімко здіймається, неначе летить у повітря, осяяний сонцем невеликий храм. Здається, що він сам випромінює світло. Це – храм Піки Аптерос, «безкрилої Перемоги», збудований за проектом Каллікрата близько 427-424 рр. до н. е. Грецький письменник Павсаній розповідає, що афіняни поставили тут безкрилу скульптуру Ніки, щоб богиня перемоги назавжди залишилася в Афінах. Як і всі споруди Акрополя, храм збудовано з мармуру, який добували на горі Пентелі на схід від Афін. З часом мармур пожовтів, наче вкрився позолотою, що надає спорудам Акрополя своєрідного колориту. Храм Ніки невеликий: 8,13×5,4 м. Всередині – невелика цела, де стояла статуя Ніки, перед целою і за нею – чотириколонні портики іонічного ордера. Такий тип храму називається амфіпростилем. Верх храму прикрашено барельєфним фризом, де зображено битву греків з перською кіннотою. Храм Ніки добре зберігся за винятком фронтонів і даху. Проте в 1456 р. турки захопили Афіни і розібрали храм, спорудивши з його каміння бастіон. Після визволення Греції з-під турецького ярма, у 1835-1836 рр. бастіон розібрали і з частин, що їх вдалося знайти, храм було складено заново. Оскільки почала просідати основа, храм розбирали вже в нашому столітті.

Проминувши Піргос, сходами підіймаємося до портика Пропілен. Цей урочистий вхід до Акрополя збудував архітектор Мнесікл у 437-432 рр. до н. е. Ліворуч від входу видно колони Пінакотеки — першої в світі картинної галереї, де знаходилися розписи великого художника Еллади – Полігнота та інших митців. За сходами Пропілеї крізь колони східного портика ліворуч здалеку видно невеликий, осяяний сонцем Ерехтейон, а праворуч, наче на гребенях морських хвиль, постає перед нами храм Афіни — Парфенон, головний храм Акрополя.

Поверхня скелі нерівна, вона схожа на розбурхане море, а розкидані скрізь блоки мармуру нагадують білі гребінці морської піни. Над Парфеноном пливуть хмари, і здається, що то урочисто пливе сама споруда. Парфенон поставлено на найвищій точці рельєфу, під кутом до входу. Це дає можливість бачити відразу два його фасади, кожний у перспективному скороченні, а саму споруду — завжди на фоні неба. Збудований Парфенон у 447-432 рр. до н. е. (Архітектори Іктін і Каллікрат). Скульптурне оздоблення виконав Фідій зі своїми учнями. За типом Парфенон є периптером (тобто оточений з усіх боків колонами) з восьмиколонними торцевими і сімнадцятиколонними боковими фасадами. Розміри храму — 63,54×30,89 м. Поставлено храм на триступінчастій основі, так званому стеріобаті. Як і всі шедеври мистецтва, Парфенон справляє велике враження з першого погляду. Чому понівечена і напівзруйнована споруда має таку силу художньої виразності? Зрозумілим це стає тоді, коли до всього уважно придивишся. Кожний камінь, кожна колона, кожна капітель Парфенона виконані з величезною майстерністю. Про те, як архітектори враховували найтонші моменти художнього сприймання свідчить, наприклад, система вигинів, її застосовували для того, щоб виправити оптичні помилки, які сприймає наше око. Так, усі горизонтальні лінії в Парфеноні здаються абсолютно прямими, в той час як насправді вони трохи вигнуті. Так само не помітно, що осі крайніх колон нахилені на 7 см до середини храму, а самі колони мають опуклості (ентазіс), що створює уяву напруження від ваги кам'яних блоків перекрить.

Велику роль у художньому образі Парфенона відіграла скульптура. На західному фронтоні було зображено суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттикою. Посейдон ударив тризубцем об скелю — і звідти забило солоне джерело. Афіна встромила свій спис у землю, і він перетворився на оливкове дерево. Життя перемогло смерть. Посейдон був покровителем аристократії, а Афіна — демократії. Отже, скульптурна сцена на фронтоні відображала перемогу демократії над аристократією. На східному фронтоні зображено народження Афіни з голови Зевса. За колонадами, навколо головного приміщення храму — цели, на стінах був барельєфний фриз (Зофор), що зображав панафінейську процесію. Свято Великих Панафій на честь народження Афіни відбувалося раз в чотири роки. Процесія збиралася в передмісті Афін — Кераміку, звідти через торговельну площу Агору йшла на Акрополь. Афіняни несли Афіні нове вбрання — пеплос, що його перед тим вишивали афінські дівчата. Цю процесію і зобразив Фідій та його учні на фризі 160 м завдовжки і 1 м заввишки. На фризі бачимо, як юнаки готуються до свята, сідають на коней та їдуть у процесії, дівчата несуть посудини та інші дари богині, поважно виступають старі люди, служники храмів ведуть биків та овець для жертовника. Шкода, що від фриза і взагалі від скульптур Парфенона залишилося дуже мало. Доля Парфенона – найкращої споруди світу –трагічна. У VII ст. його перетворили на церкву. У XV ст. турки зробили з неї мечеть. Згодом вони влаштували в Парфеноні пороховий склад. У 1687 р. венеціанці під командуванням дожа Морозіні вели облогу Афін. Ядро з гармати влучило в Парфенон, і він злетів у повітря. Тоді було зруйновано всю внутрішню частину храму і більшість колон. І все-таки на фронтонах ще збереглася скульптура, а на залишках стін — частина Панафінейського фриза. Коли венеціанці оволоділи Афінами, Морозіні вирішив, вивезти скульптури як трофеї до Венеції. Під час знімання скульптури, попадали і розбилися. Але й на цьому знищення Парфенона не закінчилося. Французький посол у Туреччині Шуазель-Гуфф'є також вивіз кілька скульптур до Парижа. Та найбільше пограбування здійснив англійський посол лорд Ельджин, який дістав дозвіл турецького султана вивезти з Акрополя «кілька уламків каменів з написами і фігурами». У 1801-1803 рр. він вивіз з Афін у Лондон все, що зміг виламати: залишки скульптур на фронтонах, Панафінейський фриз та багато інших скульптур. Під час ламання впав західний фронтон. Про Ельджина обурено сказав Байрон: «Що не зробили готи, зробили скотти» (тобто шотландці, бо Ельджин був шотландцем за походженням). Тепер ці скульптури демонструються в залах Британського музею і називаються «Ельджинові мармури». Руйнування особливо відчутне, коли заходиш всередину храму, де колись стояла уславлена статуя Афіни (робота Фідія). Її висота дорівнювала 12 м, і зроблена вона була із золота і слонової кістки. Фідій зобразив богиню в повному озброєнні, а на щиті, на який вона спиралася, у сцені битви богів з титанами зобразив Перікла і себе. Розповідають, що за таку зневагу до богів Фідія було кинуто до в'язниці, де він і помер у 431 р. Перед Парфеноном Фідій поставив дев'ятиметрову статую Афіни Промахос (Войовницю). Блиск золоченого вістря її списа, за словами Павсанія, правив морехідцям за маяк.

На північній стороні Акрополя стоїть Ерехтейон, храм присвячений богам Афіні, Посейдону, Гефесту та легендарним афінським героям — Ерехтею і Буту. Цей храм не претендував на загальноеллінське значення: він був суто афінським – у ньому зберігалися реліквії Аттики. Тут за легендою відбулася суперечка Афіни з Посейдоном. Колись під північним портиком був невеликий отвір – «Ерехтейове море», де показували знак від тризубця Посейдона. Із західної сторони росте маслина яка ніби виросла із списа Афіни. Під храмом була печера, де жив священний змій Еріхфоній. Ерехтейон — це остання за часом споруда Акрополя. Вона збудована між 421 і 406 рр. до н. е. Автор проекту невідомий, будували храм Філокл і Архілох.

Ерехтейон не схожий на Парфенон: гармонію ансамблю тут досягнуто іншими засобами. Асиметрична вільна композиція споруди, невеликі розміри (23,5 на 11,63 м), багате, тонко виконане вбрання, м'які форми іонічного ордера — усе тут відрізняється від доричних, мужніх форм Парфенона, На східний фасад Ерехтейона виходить чудовий портик струнких іонічних колон. Північний портик також іонічного ордера, але його опущено нижче, і він більше виступає вперед. Головною окрасою Ерехтейона є південний портик, де замість колон поставлено шість мармурових дівочих фігур — кор чи каріатид, що легко й невимушене підтримують перекриття. Висота скульптур – 2,6 м. У постатях кор стільки життєвості й грації в їхніх обличчях стільки ніжності й зворушливості, що їх справедливо вважають одними з кращих жіночих образів у світовому мистецтві.

Другу кору із західної сторони портика також виламав Ельджин і вивіз до Лондона. Замість украденої статуї згодом поставлено її копію. Ті, що збереглися, дуже понівечені: пошкоджені обличчя, відбиті руки. Колись Ерехтейон прикрашав чудово виконаний барельєфний фриз, що складався з білих мармурових фігур на фоні чорно-синього елевсинського вапняку. Позолота та розпис фарбами доповнювали художній образ споруди.

Неповторне враження справляє Акрополь вночі. Його стародавні споруди освітлюються, і над усіма Афінами, над темною скелею Акрополя Парфенон здається ніби відлитий з розплавленого золота.

Проте доля прославленого ансамблю викликає тривогу. Промисловий пил невпинно роз'їдає мармур стародавніх будов. Тому там зараз ведуться роботи по врятуванню споруд: знято і заховано скульптури каріатид, риштування оперізують Ерехтейон та Парфенон. Але як уникнути шкідливого впливу диму, поки що ніхто не знає. Сум огортає вас, коли бачите, як з усіх боків обступають Акрополь залізобетонні хмарочоси, спотворюючи пейзаж неповторної краси.

Місто було колосальними яскраво прикрашеними і позолоченими спорудами і гігантськими статуями, деякі з бронзи, інші з мармуру, покриті золотом і коштовними каменями. Хоча зараз Акрополь перетворився на руїни, холодну пишність голого мармуру захоплює дух. [3; 123-131]