Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2012 в 17:49, курсовая работа
Мета роботи – дослідити сучасний стан індустрії туризму в Італії.
Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань:
• дослідити структуру індустрії туризму Італії;
• проаналізувати туристичні ресурси та їх вплив на індустрію туризму;
• охарактеризувати діяльність закладів харчування, гостинності та транспортної інфраструктури;
• оцінити туристичний продукт;
• проаналізувати динаміку туристичних потоків до Італії;
• з’ясувати італійсько – українські зв’язки в галузі туризму.
Вступ.......................................................................................................................3
Ι.Теоретично-методологічні засади дослідженя індустрії туризму……….4
1.1. Індустрія туризму та її складові…………………………………………4
1.2. Чинники формування індустрії туризму……………………………….11
1.3. Методика дослідження індустрії туризму……………………………..12
ΙΙ. Умови та можливості розвитку індустрії туризму в Італії…………….14
2.1. Організаційно правові засади індустрії туризму в Італії……………...14
2.2. Рекреаційно-туристичні ресурси країни……………………………….15
2.3. Оцінка туристичного ринку Італії……………………………………...17
ΙΙΙ. Суспільно-географічні особливості та територіальна організація індустрії туризму………………………………………………………………..23
3.1. Система гостинності…………………………………………………..23
3.2. Транспортна інфраструктура…………………………………………30
3.3. Співпраця України та Італії в галузі туризму……...………………..34
Висновок…………………………………………………………………………38
Список використаної літератури……………………………………………….40
Додатки……………………………………………………………………………
-автомобільний (транспорт загального вжитку). Трансфери, екскурсії, аренда малолітражок туристами для особистого користування тощо - все це автомобільний транспорт. Сезонність не впливає на автомобільний транспорт. Розрізняють:
міжнародні автобуси
туристичні автобуси для поїздки на дальні відстані
міські та приміські автобуси
чартерні та екскурсійні автобуси
автомобілі з водіями або без (прокат)
таксі
Автомобільний транспорт є лідером туристичних перевезень. Він виконує 4 головні функції:
самостійний вид подорожей та екскурсій;
допоміжний (трансферний) транспорт;
відпочинок та розваги;
ділові поїздки.
В залежності від вмістимості: мікроавтобуси (8-15 чол.), середньої місткості (20-22 чол.), стандартні (50 чол.), двоповерхові (70-100 чол.).
-водний (річковий, морський). Характеризується високим рівнем комфорту, великим об'ємом єдиночасового завантаження, можливістю реалізації різних видів та цілей туризму (пізнавальний, бізнес-туризм, учбовий, шоп-туризм) повноцінним відпочинком, повним комплексом життєзабезпечення.
Водний транспорт це - вид масового транспорту. Морські перевозки бувають каботажними (в межах однієї держави) та закордонні. Морський транспорт використовується для:
перевозки пасажирів
круїзів
для проведення конференцій, семінарів, фестивалів, ескурсій тощо.
-авіаційний. Характеризується розширеною географією подорожей, зменшення строків подорожей на користь їх частоти,високим рівнем сервісу. Це - найшвидший та найкомфортніший вид транспорту при переїздах на великі відстані.
Засоби повітряних перевезень туристів:
повітряні кулі та дирижаблі
парашути та дельтаплани
гвинтокрили
літаки всіх видів, які призначені для пасажирських перевезень.
Типи літаків: надзвукові, аеробуси, магістральні літаки, бізнес-, гідролітаки, мала авіація.
Авіаперевезення бувають регулярні та чартерні. В залежності від умов комфорту місця в літаку ділять на класи: перший, бізнес-клас, економ та інші. [12]
1.2. Чинники розвитку індустрії туризму в країні
Розвиток індустрії туризму перш за все залежить від соціально-економічного розвитку країни. Адже, високий і стабільний розвиток економіки забезпечує і стабільний розвиток індустрії туризму. Розвинена індустрія, в свою чергу, створює туристичний продукт, який за всіма параметрами відповідає вимогам споживачів, а також сама формує такі вимоги стандартизуючи складові туристичного продукту. Саме лідерські позиції, основані на пріоритетності розвитку туризму в національній економіці і, відповідно, його частці на світовому туристичному ринку, який займає та чи інша країна, тобто позиції, забезпечені відповідним туристичним продуктом, приваблюють туристів і забезпечують стабільні надходження від цього виду діяльності до національної економіки. Таким чином, маємо таку взаємозалежність: рівень соціально-економічного розвитку - рівень життя населення і відповідні запити до туристичного продукту - рівень розвитку індустрії туризму.
Країна повинна бути привабливою для інвестування. Ця «привабливість» також витікає із соціально-економічного розвитку країни. Інвестиції «вдихають» нове життя в транспортну, готельну системи країни, та в інші складові індустрії туризму.
Не менш важливим чинником, навіть головним, є туристичні ресурси - об’єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються у туризмі, лікуванні, відпочинку. Вони впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію і економічну ефективність. Це також сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які сприяють відновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності які при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого і опосередкованого споживання і надання курортних і туристських послуг.
Економіка країни повинна відкривати дорогу тим, хто хоче працювати в сфері послуг, надавати їх туристам. Необхідно стимулювати відкриття закладів, які будуть займатись туроператорською, турагентською, екскурсійною діяльністю. Необхідно відкривати заклади торгівлі та харчування.
Тобто, це саме те, для чого людина їде подорожувати. Необхідно завжди підтримувати стан ресурсів на належному рівні, щоб вони не тільки залишалися привабливими для туристів, але й щоб вони могли зберегтися для наступних поколінь.
Автоматично чинником розвитку індустрії туризму є рівень розвитку галузі гостинності. В країні повинні бути наявні не тільки традиційні заклади (готелі, мотелі, пансіонати), але й додаткові, такі як студентські гуртожитки, кемпінги, туристичні села, або, наприклад, ботелі та флайготелі. Щоб можна було задовольнити потреби всіх бажаючих, незалежно від стану їх гаманця.
Транспортна система – важлива складова індустрії туризму, а отже і вона є чинником її розвитку туристичної індустрії. Стан доріг, можливість прокату автомобілів, густа сітка транспортних маршрутів (сухопутних, водних, повітряних), мережа фірм, які спеціалізуються на туристичних перевезеннях - все це фактори, які характеризують стан транспортної системи країни.
Отже, чинниками розвитку туристичної індустрії країни є окремий розвиток всіх її складових. І задача керівництва країни стимулювати розвиток цих галузей. [12;2; C.46]
1.3. Методика досліджень
Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об’єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства.
При дослідженні індустрії туризму застосовуються ті ж самі методи, що й для дослідження будь-якого іншого предмету. Нічого нового та незвичайного тут нема.
Дослідження проводилось за основними етапами: збір інформації, її обробка та підбиття підсумків.
На початку дослідження відбувався збір інформації із різних джерел: бібліотеки, Інтернету.
Після збору необхідної інформації необхідно було всю її проаналізувати (метод аналізу) та потім систематизувати (метод синтезу).
Серед багатьох фактів, що були наведені в літературних джерелах, було обрано найголовніші, які найкраще освітлюють предмет роботи.
Для найкращого висвітлення структури індустрії туризму, було застосовано графічний метод – була складена таблиця, графіки різних типів.
Важливим було застосування статистичних джерел, адже без статистики неможливо уявити повну картину розвитку туристичної індустрії.
Робота писалася на основі принципу об’єктивності, з метою представлення достовірної інформації про індустрію туризму. Всі факти, наведені в роботі – достовірні, логічні та чітко обґрунтовані.
ΙΙ. Умови та можливості розвитку індустрії туризму в Італії
2.1. Організаційно правові засади індустрії туризму в Італії
Уряд Італії активно регулює туристську діяльність. У 1959 р. було створено міністерство по питаннях туризму і видовищних підприємств, а в його рамках – генеральна дирекція по питаннях туризму. Вона розробляє основні і найбільш перспективні напрями розвитку даної сфери.
На місцях працюють обласні і провінційні управління по туризму. У 1972 р. був виданий декрет президента «Про передачу областям адміністративних функцій держави у сфері туризму і готельної індустрії, а також штату працівників». Відповідно до нього в компетенцію областей передавалися наступні функції:
створення програм розвитку обласного туризму і його стимулювання;
організація туристських виставок;
контроль за діяльністю провінційних управлінь по туризму і автономних підприємств в місцях лікування, перебування і туризму, призначення і зсув з посади членів адміністративних рад даних установ;
контроль за діяльністю інших місцевих організацій, що займаються питаннями туризму;
визнання і скасування курортних, готельних і туристських підприємств, розмежування сфер діяльності між ними і їх класифікація;
контроль за діяльністю агентств по туризму;
розподіл і розміщення нерухомої власності;
підготовка гідів, провідників, перекладачів.
У 1983 р. для подальшого поліпшення роботи був ухвалений закон, згідно з яким всі міжнародні аспекти туризму і рекламна діяльність за кордоном, якщо вони зачіпають інтереси Італії в цілому або декількох її областей, знаходяться в компетенції держави. Закон передбачав створення комітету з координації політики в області туризму, до якого увійшли представники всіх областей і керівники ряду міністерств. Комітет визначає цілі і напрями втручання в галузь, координує дії областей, розробляє трирічні плани розвитку туризму, розподіляє фінансові кошти і так далі.
Враховуючи зростаючу значущість туризму, італійський уряд має намір реалізувати цілеспрямовану програму його розвитку, згідно якої передбачається витратити близько 300 млн. дол. на створення перспективних туристичних комплексів, а також на вирішення проблеми безробіття. У 2004р. воно впритул підійшло до розробки механізмів законодавчого характеру, що заохочує розвиток туризму. Зокрема, була прийнята міжрегіональна оперативна програма по реалізації приблизно 500 проектів, яка може бути здійснена на засоби з європейських фондів у розмірі 250 млн. дол., а також двох законів, завдяки яким удалося залучити до 2000 р. близько 4 млрд. дол. на реалізацію 1096 проектів. Туризм також є одній з найбільш важливих складових частин урядової програми з розвитку Півдня Італії. Один з перших крупних проектів пов'язаний із створенням туристичної інфраструктури в затоці Ангелів в південній частині острова Сардинія. Велику роль грає Національне управління по туризму (ЕНІТ), завданням якого є проведення рекламних заходів з метою збільшення туристського потоку з-за кордону. Для цього засновані інформаційні представництва за кордоном в більшості країн світу; проводяться рекламні кампанії, досліджується міжнародний туристський ринок. [7]
2.2. Рекреаційно-туристичні ресурси країни
В Італії зосереджено близько 60% культурних цінностей Європи, практично кожне італійське місто являє собою справжній музей історії під відкритим небом. [Див.Додаток 1.]. Окрім незліченних пам'ятників культури і руїн давньоримської цивілізації, країна володіє прекрасними природними умовами - білосніжними схилами альпійських гір, прекрасними пляжами Адріатичного і середземноморського узбережь і чарівними озерами півночі. Найдревнішими на території Італії є залишки етруських міст Вейї ( перша половина Ι тис.до н.е. – ΙV ст. до н.е.), Тарквіній, Вульчі, Помпей.
Рим є однією з найкрупніших визначних пам'яток Італії і світу. В Римі – Пантеон, Колізей, Форум, Терми Каракалли, Тріумфпльна арка, собор св. Петра, ансамбль площі Капітолію, церкви, палаци, вілли та ін.; Капітолійський музей з античною колекцією, Галерея Боргезе, Національний римський музей та ін.
У Мілані – оперний театр «Ла Скала», монастир Санта- Марія делле Граціє (XV ст.) з фрескою «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі, готичний собор Дуомо (XIV- XIX ст.) з 4400 статуями, а також Морський музей, Театральний музей, Музей науки і техніки з галереєю Леонардо, Картинна галерея Пінакотека ді Брера.
В Турині – древньоримський театр і Порта Палатіна, церкви і палаци у стилі барокко; Єгипетський музей, Міський музей старовинного мистецтва, Галереї Альбертіно і Сабауда.
В Генуї – палаци і вілли XVI – XVII ст., Міжнародна морська виставка, Будинок-музей Н.Паганіні, Будинок Христофора Колумба і Галерея Палаццо Бьянко.
В Палермо – романські будівлі з елементами арабського та візантійського зодчества XI – XVI ст. ( церкви Сан-Джованні дельт Ереміті і Марторана, палаццо Реале).
У Пізі – ансамбль Соборної площі («Площа чудес») із собором XI- XII ст., баптистерієм XII ст., Кампосанто і кампанілою включений до списку Всесвітньої спадщини. «Падаюча вежа» - унікальна мармурова вежа висотою 54,4 м, побудована понад 800 років тому (1174-1372рр.), майже одразу почала відхилятися від перпендикуляра в південну сторону. За останні 10 років кут нахилу сягнув 6˚ . В результаті проведених реставраційних робіт величина відхилення від перпендикуляру була скоочена до 4,4 м (стільки, скільки вона становила у 1838р.).
У Равенні – Мавзолей Галли Плацидії Vст., християнські базиліки, 8-гранна церква Сан-Вітале і Мавзолей Теодоріха VI ст., гробниця Данте XV ст.
У Вероні – античні пам'ятники (арена, театр та ін.), церква Сан-Дзено Маджоре V-XII ст. і Палаццо дель Комуне XII ст., Палаццо дель Говерно XII – XIII ст., замок Кастельвеккьо XIV ст. з мостом Скалігерів; Археологічний музей, Галерея сучасного мистецтва.
У Флоренції – історичний центр, занесений у Всесвітню спадщину, включає собор Санта-Марія дель Фьоре XIII – XV ст., ботанічний сад, Палаццо Веккьо XIII ст., Лоджія деі Ланці XIV., Пітті, Медічі – Рікарді та ін., мости споруди цехів та гільдій, систему площ. В Палаццо Пітті розташований Художній музей ( італійський та фламандський живопис XV-XVII ст.). Є Етрусько-римський музей, Галерея Уффіцци.
В Неаполі – ранньохристиянські катакомби, замки XII-XV ст., церки і палаци в стилі готики, ренесансу і бароко; найбільший в Європі Археологічний музей; Національний музей з колекцією античної скульптури і знахідок, зібраних у Помпеях, руїни древнього міста Помпеї (музей).
Венеція – місто –музей, історичний центр якого розташований нв 118 островах,оточений 150 каналами, які з'єднані 400 мостами. Основними пам’ятниками є собор ( IX-XV ст.), монастирі і споруди скоул (релігійних брацтв). Щороку проводяться міжнародний кінофестиваль та карнавал. На о-ві Мурано – музей скла. В галереї Академії мистецтв – колекція Гуггенхейма (сучасне мистецтво, картини XX ст.)