Організація роботи на туристичному підприємстві

4. Створення  партій національно-демократичної  орієнтації. У 1990-1991 pp. (другий етап  формування багатопартійності) особливо  інтенсивно, на противагу компартії  та лівим рухам, відбувалося  створення партій національно-демократичної  орієнтації. У квітні 1990 р. близько  500 делегатів з'їзду УГС заявили  про її розпуск і створення  на її основі Української республіканської  партії. (УРП). УРП стала першою  політичною партію, заснованою в  умовах формування багатопартійності.  Лідери партії - Л. Лук'яненко, С.  Хмара - своєю метою проголосили  створення Української  
 

                                                                                                                                 10

незалежної соборної держави і перетворення України на цивілізовану європейську державу.                                                                                                                                                                                                                                                 

5. Політичний спектр партій України на початку 90-х pp.

В Україні почали діяти партії різної політичної спрямованості. За відношенням до соціально-економічних систем, ідеології та політики вони поділялися на ліві, центристські та праві

5.1. Ліві  партії.

Ліві - політичні партії та групи, що проголошують своїми цілями побудову соціалізму чи суспільства, у якому повинна  бути забезпечена соціальна рівність громадян. Для лівих партій характерне використання соціальної демагогії та неприйняття уроків історичного минулого. Рішуче протистоять правим («буржуазним») силам.

Комуністична  партія України (КПУ). Зареєстрована  Міністерством юстиції в 1993 р. Перший секретар ЦК - П. Симоненко.

Соціалістична партія України (СПУ). Зареєстрована  Міністерством юстиції в 1991 р. Лідер - О. Мороз. За програмними положеннями  СПУ близька до КПУ, але більш  помірна, більше схильна вписуватися  в існуючі політичні структури.

На початку 90-х pp.. позитивне ставлення до жовтневої  революції поєднувала з прагненням до забезпечення державної незалежності України.

Селянська партія України (СелПУ). Зареєстрована  Міністерством юстиції в 1992 р. Лідер - С. Довгань. Пріоритетним завданням  партії було проголошено збереження колективних форм господарювання на селі.

5.2. Центристські  партії.                                                                                                                            

                                                                                                                                 11

Центристські - політичні партії та групи, що дотримуються помірних політичних позицій. Виступають за розвиток ринкових відносин, захист приватної власності у поєднанні  з необхідністю соціального захисту                                                                                                                               населення і втілення гуманістичних цінностей. Сприяють зміцненню політичної стабільності в суспільстві.

До центристських  наприкінці 1980-х - початку 1990-х pp. належали: Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Партія «зелених» та ін.

Їхні  головні вимоги:

- в економіці:  широкомасштабні ринкові реформи,  захист вільного підприємництва  і приватної власності;

- у політичній  сфері: побудова правової держави,  забезпечення демократичних свобод  громадян.

- у духовній  сфері: національне відродження  і втілення гуманістичних цінностей.

Центристи стоять на позиціях незалежності України, розділяють деякі програмні вимоги правих, при цьому підкреслюють перевагу прав окремої людини над правами  нації.

5.3. Праві  партії.

Праві - політичні партії та групи, що відстоюють, насамперед, інтереси власників, національні  й консервативні позиції. Часто укладають союз із релігійними силами. Рішуче протистоять лівим партіям.

До правих партій в цей період належали: Українська республіканська партія (УРП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська

                                                                                                                                 12

національна партія (УНП), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Конгрес українських  націоналістів (КУН) та ін.

Спільною  для більшості цих партій і  рухів стала національна орієнтація і радикалізація вимог. Вони виступають за національну, унітарну і правову державу, відстоюють українську національну ідею і християнські цінності, але водночас виступають за забезпечення прав національних меншин. Послідовно захищають приватну власність. Украй негативно ставляться до лівих сил.

5.4. Формування  політичних блоків. В умовах подальшого  загострення соціально-економічної  та політичної кризи політичні  партії для вирішення спільних  питань стали утворювати союзи  і блоки. На весну 1993 р. в  Україні існувало 5 основних політичних  блоків:

- консервативно-комуністичний  (СПУ, КПУ та ін.);

- націонал-демократичний  центр (РУХ);

- націонал-державний блок (УРП, ДемПУ);

- соціал-ліберальний  («Нова Україна»);

- націонал-радикальний  блок (УНА-УНСО, ДСУ тощо).[ 25, 38-72]

 Але справжня багатопартійність в Україні ще не сформувалась. До цього часу основою існування політичних партій і громадських рухів є здебільшого ідеологічні посилання та відмінності окремих осіб і груп у світогляді, а також потреба у груповому спілкуванні, прагнення виразити особисте невдоволення тощо.

Досвід  багатьох високорозвинених країн світу  переконливо свідчать, що необхідною умовою становлення правової демократичної  держави є багатопартійність. Саме політична конкуренція, наявність  дієздатної і                                                                                                                                 

                                                                                                                                 13

ефективної опозиції є одним з найкращих запобіжників проти різних зловживань з боку владних інструкцій, керівництва різних рангів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                 14

2. Історія становлення  багатопартійності  в Україні 

У житті  сучасного суспільства значну роль відіграють політичні партії. Наявність  партій - атрибут кожної розвинутої політичної системи.

Історія становлення української багатопартійності  має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему  в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

Перший  період української багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу од утворення  перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). Натоді система ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо були значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Дала себе знати схожість різних політичних сил у підході до проблем державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угруповань великої кількості загальнодемократичних догм.

Політична партія — об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Право громадян на свободу об'єднання в політичні  партії є їхнім невід'ємним правом і гарантується Конституцією України. Обмеження цього права допускається виключно в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони  здоров'я населення або захисту  прав і свобод інших людей. Ніхто  не може бути примушений до вступу в  політичну партію або обмежений  у праві добровільного виходу з неї. Забороняється відмова  у прийнятті або 

                                                                                                                                 15

виключення  з політичної партії особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі або  національної належності.

Національний  гніт в Російській імперії, розгул шовінізму  сприяли          зародженню національного політичного руху, а також націоналістичної   ідеології, носіями якої стали нові національні політичні партії, в. тому числі й надто радикального спрямування.

Пожвавлення національного руху в Україні  сприяло виникненню перших політичних партій. У січні 1900 р. у Харкові  та Києві було засновано Революційну  українську партію (РУП), яка внаслідок  розколу у 1902-1905 рр. розпалася на нові самостійні партії. Утворилися Українська народна партія під керівництвом М. Міхновського (1902 р.), Українська соціалістична  партія на чолі з Б. Ярошевським (1903 р.), Українська соціал-демократична партія, серед лідерів якої були Д. Антонович, В. Винниченко, С.Петлюра, М. Порш (1904р.), соціал-демократична "Спілка" на чолі з М. Меленевським (1905р.), що згодом об'єдналася з РСДРП.

Восени 1904р. представниками ліберальної буржуазії  була заснована Українська демократична партія, яка у 1905 р. оформилася в Українську радикально-демократичну партію на чолі з С. Єфремовим, Б. Грінченком та Є. Чикаленком. Після розпаду цієї партії на початку 1908 р. її лідери утворили Товариство українських  поступовців (ТУП). Таким чином, більшість  політичних партій початку XX століття мала цілком визначений соціально-класовий напрям, спиралася на політичне зорієнтовані верстви тодішнього російського  суспільства, володіла достатньо структурованою соціальною базою.

Утворення на території Радянського Союзу  п'ятнадцяти незалежних, суверенних держав сприяло приходу до влади  нових політичних партій та рухів, які  мали загальне яскраво виявлене національно-самостійницьке спрямування. Заборона комуністичних  партій в Росії, Україні, Латвії, Естонії 

                                                                                                                                 16

або трансформація  колишніх компартій (Литва, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Молдова  та ін.), заново створені національні  партії соціал-демократичного напряму, дали значну політичну перевагу партіям  національним, націонал-демократичним, ліберально-демократичним та соціал-демократичним.

Однак через певні обставини жодна  така партія не змогла скористатися сприятливим  моментом й закріпити за собою  становище лідера у суспільстві. Серед багатьох причин цього можна  назвати: організаційну неспроможність, ідейно-політичну аморфність, амбіції  деяких лідерів, брак політичної культури партійних еліт, програмну непослідовність  і суперечливість проголошених гасел, що часто не відповідали реальній політичній діяльності. Внутрішньопартійні чвари, які здебільшого завершувалися  розколами та дробленням, послабляли в цілому національні, демократичні й ліберальні політичні сили.

Виникнення, становлення й утвердження політичних партій, тобто процес їхнього конституювання, контролюють державні інституції. Партійні формування обов'язково повинні мати нормативні документи, відповідну кількість  членів, первинних організацій (не тільки в столиці, а і в областях, містах, районах) тощо. Реєструються політичні партії Міністерством юстиції України. Так у 1994 р. нараховувалося 30 політичних партій, у 1998 р. - 53, а у 2002 р. - 127. Нині (після перереєстрації) зареєстровано більше 100 політичних партій різного спрямування та орієнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. В Україні існує досить велика кількість молодіжних об'єднань, в тому числі й політичних. Більшість політичних партій мають дочірні молодіжні організації. [ 15, 26-30]